Місце центрального банку в системі банківського регулювання та нагляду

В умовах ринкової економіки банки зазнають на собі вплив багатьох установ, організацій, органів, які здійснюють наддержавне, асоціативне і державне регулювання діяльності банків.

До органів наддержавного регулювання зазвичай відносять такі організації, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, FATF (Міжнародна організація з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, отриманих злочинним шляхом)та інші світові організації, які висувають свої вимоги до діяльності банків для отримання країною членства в цих організаціях чи отримання допомоги від них.

До органів асоціативного регулювання (саморегулювання) відносять різні асоціації, спілки. Основне завдання цих органів — забезпечити безпосередню участь банківського співтовариства у формуванні сприятливого правового поля для ефективного функціонування банківського сектору.

До органів державного регулювання, які впливають на діяльність банків, можна віднести податкові органи, органи фінансового моніторингу, антимонопольні органи та безліч інших органів державного управління, які вимагають від банків дотримання чинного законодавства, вирішуючи при цьому власні специфічні завдання залежно від цільового призначення кожного з цих органів. Слід також підкреслити, що банківський сектор не є виключним об'єктом їх впливу.

Особливе місце серед органів державного регулювання займають банківські регулятивно-наглядові органи. їх завдання — забезпечувати регулювання діяльності виключно банків, до того ж пруденційне регулювання, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує самостійності банків у підтриманні фінансової стійкості, а з іншого — передбачає певні вимоги до них, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків, на забезпечення стабільного та надійного їх функціонування. Водночас слід підкреслити, що завданням регулятивно-наглядових органів не може бути запобігання банкрутству кожного окремого банку, тому що в деяких випадках невдачі видаляють з ринку банки, якими погано управляють, а також стимулюють інші банки підвищувати якість управління.

Під регулюванням діяльності банків розуміють насамперед створення відповідної правової бази, що регламентує функціонування банків, тобто створення таких норм, правил поведінки банків, котрі сприяють підтриманню стабільності як кожного окремого банку, так і всієї банківської системи. Важливою і специфічною складовою регулювання банківської діяльності є банківсь­кий нагляд. Згідно з принципами Базельського комітету з банківського регулювання та нагляду система ефективного банківського нагляду має включати такі елементи:

- ліцензування банківської діяльності;

- пруденційні норми та вимоги до банків;

- методи постійного банківського нагляду;

- вимоги до інформації, яку банки подають про свою діяльність регулятивно-наглядовим органам;

- офіційні повноваження інспекторів, що перевіряють банки. Процес нагляду за банками включає різні методи, у тому числі і методи контролю, такі як інспекційні перевірки банків на місцях і дистанційний (безвиїзний) моніторинг банків на підставі аналізу банківської звітності. У сучасних умовах відбувається перехід до ризик-орієнтованого банківського нагляду, який передбачає ко-центрацію нагляду на таких аспектах, як оцінка систем управління ризиками і внутрішнього контролю в банках.

Основні повноваження банківських регулятивно-наглядових органів:

1)розроблення й ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві та регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

2) відповідальність за надання банківських ліцензій;

3) застосування превентивних й протекційних заходів, спрямованих на забезпечення стабільного функціонування банківської системи.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До превентивних заходів, зокрема, належать:

1) вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризиковості;

2) вимоги щодо ліквідної позиції банків;

3) вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;

4) обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, інвестиції в акції).

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку. До протекційних заходів, зокрема, належать:

1) рефінансування комерційних банків центральним банком;

2) створення і забезпечення функціонування системи гарантування банківських депозитів;

3) вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення банками активних операцій;

4) застосування до банків певних коригувальних заходів і заходів примусового впливу з метою поліпшення їх діяльності, наприклад накладання на банки штрафних санкцій, призначення тимчасової адміністрації для управління банком, ініціювання реорганізації банку тощо.

Інституційна структура банківських регулятивно-наглядових органів характеризується значною різноманітністю. Як правило, законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього певні повноваження щодо регулятивно-наглядової діяльності відносно банків. У деяких країнах, наприклад у Нідерландах, центральний банк взагалі є єдиним регулятивно-наглядовим органом. Водночас у багатьох країнах створені спеціальні установи, що здійснюють цю діяльність. Вони можуть бути створені під егідою Міністерства фінансів, Центрального банку і Міністерства фінансів або бути підзвітними законодавчому органу державної влади. Наприклад, у США регулятивно-наглядову діяльність відносно банків здійснює одночасно кілька установ: Федеральна резервна система, Управління контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів, органи банківського нагляду штатів.

Деякі американські дослідники та політики вважають, що регулятивно-наглядові банківські органи США дублюють дії один одного, і в 1994 р. адміністрація президента Клінтона внесла навіть пропозицію щодо створення єдиного органу, проте Федеральна резервна система виступила проти цієї пропозиції.

Починаючи з 90-х років XX ст. у багатьох країнах спостерігається тенденція до створення єдиного регулятивно-наглядового органу, який регулює діяльність і банків, і небанківських фінансових посередників грошового ринку.

Основні передумови створення єдиного регулятивно-наглядового органу:

- перехресна пропозиція фінансових і банківських продуктів різними фінансовими посередниками грошового ринку, тобто високий ступінь взаємопроникнення бізнесів, наприклад банки починають займатися страховим бізнесом, інвестиційним;

- універсалізація діяльності фінансових посередників у зв'язку з лібералізацією і глобалізацією грошового ринку;

- створення фінансових конгломератів;

- економія витрат при здійсненні регулятивно-наглядової діяльності єдиним регулятором.

З огляду на призначення фінансових посередників певний сенс у створенні єдиного регулятивно-наглядового органу, безумовно, є. Адже визначальна ознака всіх фінансових посередників грошового ринку — єдиний характер їх діяльності, а саме: акумуляція вільного грошового капіталу та розміщення йо­го серед позичальників -витратників. Крім того, єдиний характер діяльності обумовлює застосування до фінансових посередників і однакових регулятивних принципів, наприклад, визначення певних стандартів для допуску фінансових посередників на грошовий ринок, установлення вимог до їх капітальної бази, нормативів, що регламентують ризики в їхній діяльності, тощо.

Разом з тим слід зазначити, що банки, є особливими фінансовими посередниками, адже тільки вони спроможні створювати депозитні гроші і впливати на пропозицію грошей. Зазначені обставини визначають стабільну банківську систему як принципово важливу передумову стійкості грошової системи і стабільності національної грошової одиниці, забезпечення яких є виключною прерогативою центрального банку. Це, у свою чергу, обумовлює необхідність і доцільність залучення центрального банку до регулятивно-наглядової діяльності.

В останні роки в багатьох країнах розгорнулися дискусії щодо місця центрального банку в системі банківського регулювання і нагляду.

Основні аргументи на користь функціонування автономного від центрального банку регулятивно-наглядового органу:

—необхідно надати центральному банку можливість зосередитись на проведенні грошово-кредитної політики й у зв'язку з цим доцільно звільнити його від проведення трудомісткої і копіткої регулятивно-наглядової роботи;

—необхідно відокремити регулятивну банківську діяльність, залишивши її за центральним банком, від наглядової (дистанційний моніторинг, інспекційні перевірки), поклавши її на спеціальний регулятивно-наглядовий орган. Такий розподіл повноважень покликаний не допустити одноосібного впливу на банки.

Більш переконливими видаються аргументи на користь здійснення центральним банком регулятивно-наглядової діяльності:

1) нагляд за діяльністю банків є необхідною передумовою проведення центральним банком ефективної грошово-кредитної політики. Інформація про стан банківської системи, яку отримує центральний банк як орган банківського нагляду, досить точно характеризує тенденції розвитку реального сектору економіки, аналіз цих тенденцій є необхідною передумовою для прогнозування центральним банком змін економічної кон'юнктури. Отже, саме центральний банк повинен мати повноваження щодо ранньої діагностики проблем, що виникають у банківській системі та в діяльності окремих банків;

2) центральний банк несе відповідальність за стійкість банківської системи, а за умови позбавлення його наглядової діяльності йому важко буде передбачати банківські кризи та запобігати їм;

3) центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і тому саме він повинен мати повноваження щодо ранньої діагностики проблем, що виникають у банківській системі і в діяльності окремих банків;

4) центральний банк несе відповідальність за забезпечення надійного та безперебійного функціонування важливих платіжних систем, зокрема систем міжбанківського переказування грошей, і тому він повинен мати оперативну інформацію про стан як усієї банківської системи, так і окремих банків;

5) центральний банк має найкращі можливості для здійснення регулятивно-наглядової діяльності:

- незалежний статус;

- необхідні ресурси (без обтяження бюджету);

- розгалужена мережа територіальних установ, що дає йому змогу встановлювати необхідний контакт з банками;

- наявність у його розпорядженні монетарних інструментів, необхідних для запобігання системним кризам у банківському секторі.

Заслуговує на увагу реформування системи банківського регулювання і нагляду, проведене в Німеччині. До недавнього часу в Німеччині під егідою міністерства фінансів функціонувало Федеральне відомство з нагляду за банками, яке тісно співпрацювало з центральним банком (Бундесбанком). З 1 травня 2002 р. у Німеччині почала діяти нова система регулювання діяльності фінансових посередників грошового ринку. Згідно з Законом про нагляд за сектором фінансових послуг органи банківського, стра­хового і біржового регулювання та нагляду були об'єднані в нове Федеральне відомство фінансового нагляду. Зі створенням цього відомства, а також згідно з новою редакцією Закону про кредитну систему було конкретизовано розподіл повноважень між ним і Бундесбанком щодо банківського регулювання та нагляду.

Основні повноваження Федерального відомства фінансового нагляду у сфері банківського бізнесу:

- видача банківських ліцензій;

- прийняття рішень щодо застосування санкцій до банків;

- відкликання банківських ліцензій.

Основні повноваження Німецького федерального банку (Бундесбанку) у сфері регулювання діяльності банків:

- безвиїзний нагляд за банками на підставі банківської звітності;

- аналіз аудиторських висновків;

- проведення інспекційних перевірок у банках.

В Україні згідно з Законом «Про Національний банк Украї­ни», а також із Законом «Про банки і банківську діяльність» ре­гулювання діяльності банків та нагляд одноосібно здійснює На­ціональний банк України.