Пасивні операції банків. Формування власного капіталу комерційного банку та його значення. Залучення коштів комерційних банків, їх склад і характеристика

Банківництво в ринковій економіці за своєю природою є бізнесом. Бізнесова сутність його проявляється в тому, що банки створюються і функціонують заради отримання прибутку та нарощування ринкової вартості свого капіталу. Якщо діяльність банку не забезпечує цих цілей, то власникам його не буде вигоди тримати тут свій капітал і він буде переведений в інші сфери діяльності, а банк проданий чи ліквідований.

Баланс банку — це фінансовий документ, у якому відображаються, з одного боку, джерела та обсяги надходження коштів, що є в розпорядженні банку на певну дату (пасиви), а з іншого — напрями та обсяги розміщення цих коштів (активи).

В укрупненому вигляді всі джерела коштів банків поділяються на дві частини: «Зобов'язання» і «Власний капітал». У частині «Зобов'язання» відображаються чужі кошти, які банк мобілізував у тимчасове користування на засадах залучення на вклади (поточні, строкові, ощадні та ін.) та позичання у центрального та інших банків, у небанківських суб'єктів (через емісію своїх цінних паперів, міжбанківські позички). Відмітною рисою зобов'язань є те, що вони для банків є тимчасовими і платними джерелами. Тому їх формування безпосередньо впливає на два ключові аспекти банківського бізнесу — прибутковість і ліквідність. Чим ви­ща частка зобов'язань у загальному обсязі джерел коштів і чим вища ціна їх (процентні ставки), тим складніше банку підтримувати свою ліквідність та збільшувати прибутковість.

У частині «Власний капітал» відображаються кошти, внесені власниками банку при його створенні та сформовані самим банком у процесі його діяльності за рахунок доходів і прибутків. На відміну від коштів зобов'язань, кошти власного капіталу постій­но перебувають в обороті банку, тобто не можуть раптово вилучатися і не містять загрози для ліквідності банку, а скоріше навпаки — мають позитивний вплив на її зміцнення. Вони також є безплатними для банку і в цьому зв'язку позитивно впливають на прибутковість і бізнесові результати діяльності банку.

Розглянемо детальніше окремі статті активів та пасивів банку та їх формування через механізми відповідних банківських операцій.

Пасивні операції – це дії апарату банку, спрямовані на формування грошових коштів, достатніх для створення потрібних обсягів активів. Відповідно до характеру формування коштів ці операції можна класифікувати на три групи:

а) операції з формування власного капіталу;

б) операції з залучення коштів;

в) операції з позичання коштів (позичкові операції).

Операції з формування власного капіталу — це сукупність заходів щодо формування статутного та інших фондів і резервів, у яких розміщується власний капітал банків.

До власного капіталу банку відносять: статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також не­розподілений прибуток поточного і минулих років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію — страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують здебільшого залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий.

1. Основний капітал складається зі сплаченого і зареєстрованого статутного капіталу і розкритих резервів, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загального фонду покриття ризиків, що створюється для відшкодування збитків при проведенні банківських операцій.

2. Додатковий капітал може включати нерозкриті резерви, які не відображаються в опублікованому балансі банку; резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована вартість «прихованих» резервів переоцінки в результаті довгострокового перебування у власності цінних паперів, відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання); субординований борг та інші статті балансу (з дозволу НБУ). Додатковий капітал не може бути більшим 100 % основного капіталу.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується відкритою передплатою на акції, а якщо у формі АТ закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед за­сновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному фонді.

При утворенні банку як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки. Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за допомогою банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди та ін.). Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення.

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Комерційні банки зобов'язані формувати резервні фонди на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регуля­тивного капіталу банку.

Крім резервного фонду у комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Банківський власний капітал поділяється на капітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за вирахуванням вкладень бан­ку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій АТ, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників. До них належать:

а) рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

б) специфіка клієнтури. За умови залучення значної кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

в) характер активних операцій.

Операції із залучення коштів — це сукупність заходів банків щодо мобілізації коштів на поточних, строкових та інших рахунках клієнтів (юридичних і фізичних осіб). Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообороту промислового і торговельного капіталу, грошові накопичення громадських організацій, суспі­льних фондів, фінансових посередників, особисті грошові накопичення населення.

Банки залучають вільні грошові кошти переважно через виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються рі­зні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові.

Депозити до запитання розміщуються у банку на поточному рахунку клієнта. Вони використовуються власниками для здійснення поточних розрахунків з їх господарськими партнерами. На вимогу клієнта кошти з його поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, оплати чеків або векселів.

Строкові депозити (вклади) — це кошти, які розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і які можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, ви­ду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Операції з позичання коштів — це дії апарату банку з мобілізації коштів шляхом емісії та продажу банківських облігацій і отримання позичок в інших банках, у тому числі в НБУ.

Необхідно відрізняти кошти, мобілізовані комерційним банком за допомогою облігацій, від депозитів. Якщо перші називаються в банківській практиці позичковими, або позиченими, то другі — залученими. При випуску облігацій банк відіграє активну роль, ініціатива випуску належить йому, тоді як при залученні вкладів роль банку пасивна.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори дістають можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Банки можуть залучати кошти також на біржових і позабіржових торгах з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти. Одним із головних способів такої торгівлі є операції РЕПО, тобто на умовах зворотного викупу.

Банки, які потребують підтримання своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій «прямого» репо, за яких вони продають цінні папери зі свого портфеля із зобов'язанням їх наступного викупу.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж пе­редбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери за допомогою операцій «зворотного» РЕПО на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів в установлений строк.