Державне регулювання грошового обігу

Оскільки держава несе відповідальність за розвиток економіки країни, то вона має право впливати на економічне життя суспільства. Серед економістів немає розбіжностей в поглядах щодо необхідності впливу держави на розвиток суспільства. Відмінності поглядів окремих економістів стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Так, Джон Кейнс (1883 - 1946 рр.) та його однодумці вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремий економічний суб'єкт, індивідуально стимулювати його економічну поведінку. На думку Адама Сміта (1723 - 1790 р.р.) та його сучасних послідовників, що сформулювали свої погляди в монетаристській теорії, економічні суб'єкти за своєю природою спроможні самостійно забезпечити найдоцільнішу економічну поведінку, а тому державі немає потреби втручатися в економічну поведінку окремих суб'єктів. Свій вплив на економіку держава має здійснювати опосередковано, шляхом гарантування їм сприятливих умов для фінансово-господарської діяльності (свободу підприємництва, захист приватної власності, свободу торгівлі, вільний вибір професії і місця роботи, свободу при укладанні договорів тощо).

Основні завдання держави щодо розробки відповідної економічної політики: а) забезпечення певного рівня економічного зростання;

б) забезпечення максимальної зайнятості;

в) контроль над інфляцією з метою мінімізації та стабілізації цін;

г) урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для вирішення завдань економічної політики передбачається дія впливу окремих заходів на економічне життя суспільства.

Досить умовно всі такі заходи можна поділити на чотири групи:

1) структурна політика (передбачає надання субсидій та інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів чи галузей господарства);

2) політика конкуренції (політика конкуренції пов'язана з антимонопольними заходами, вільним ціноутворенням, встановленням особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція обмежена (енергетика, сільське господарство тощо);

3) соціальна політика (передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу їх доходів);

4) кон'юнктурна політика (реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі, то кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обігу.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи політики кон'юнктури можна розділити на три групи.

1 .Заходи фіскально-бюджетної політики — зводяться до економічного регулювання через оподаткування та інших вилучень до державного бюджету, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосереднього впливу на сукупний попит і сукупну пропозицію.

Заходи фінансово-бюджетної політики базуються на прямих, нееквівалентних вилученнях фінансових ресурсів у економічних суб'єктів або нееквівалентних вливаннях їм фінансових ресурсів. Стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів досить низький. Тому він вимагає вельми обережного і добре виваженого їх застосування.

2. Грошово-кредитна, або монетарна політика — пов'язана з економічним регулюванням через механізм зміни пропозиції (маси) грошей та їх відсотка на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей за інших рівних умов безпосередньо впливає на зниження відсотка та зростання Інвестицій, а також на зростанню платоспроможного попиту на ринках.

Залежно від напрямку і темпів зміни пропозиції грошей та рівня відсотка розрізняють експансійну та рестрикційну грошово-кредитну політику.

Експансійна політика допускає не контрольоване, довільне зростання грошової пропозиції. В результаті цього гроші стрімко дешевіють. Це призводить до інфляційних процесів. Таку політику іноді називають політикою інфляцій. В основному вона негативно впливає на економічний розвиток. Тому уряди її здебільшого уникають.

Рестрикційна політика допускає скорочення пропозиції грошей. Тому гроші швидко "дорожчають". Сукупний попит на них скорочується. Це провокує зниження рівня цін і падіння економічної активності. Таку політику називають політикою дефляцій.

Зважаючи на негативні риси політики дефляції, уряди багатьох країн намагаються уникати відвертої політики дефляції. Вони допускають повільне, з незначними темпами скорочення пропозиції грошей та рівня відсотка. Така політика гальмує економічну активність без різкого і глибокого спаду виробництва. Вона отримала назву рефляція.

3. Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної І монетарної політики не можуть дати бажаного результату, або він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження, тобто заморожування цін і доходів з метою гальмування високої інфляції, раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами та інші. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і їх застосування досить обмежені.

Головне завдання кон'юнктурної політики — це згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на передбаченому рівні, який би забезпечував досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися законами грошово-кредитної або фіскально-бюджетної політики, або ж заходами двох названих політик одночасно. Заходи монетарної (грошово-кредитної) та фіскально-бюджетної політики необхідно розглядати не як альтернативу, а в їх нерозривній єдності. На практиці необхідно враховувати не лише їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у функціонуванні інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обігу.