Грошово-кредитна політика та її інструменти

Головним результатом функціонування грошової системи вважається розробка і реалізація грошово - кредитної політики. Вона являє собою комплекс взаємопов'язаних, скоординованих цілей і заходів, спрямованих на регулювання грошового ринку, що проводить держава через Центральний банк.

Об'єктами грошово-кредитної політики виступають такі елементи грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- відсоткова ставка;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей.

Грошово-кредитна політика характеризує цільову спрямованість. Вона направлена на забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Реалізація цільової спрямованості грошово-кредитної політики зумовлюється стратегічними, проміжними і тактичними цілями.

Стратегічні цілі вважаються визначальними або ключовими в загальноекономічній політиці держави. Такими цілями можуть бути зростання обсягу виробництва, забезпечення оптимальності зайнятості, стабілізація рівня цін, збалансування платіжного балансу та інші. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що може ставитися завдання перед владними структурами для реалізації їх всіх або більшою частиною.

Водночас за допомогою заходів лише монетарної політики досягти усіх названих цілей неможливо. Це зумовлено обмеженістю та специфікою інструментарію монетарної політики. В її межах зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Так, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І, навпаки, для зростання виробництва необхідно вжиття заходів, що призведуть до пожвавлення кон'юнктури і можуть вплинути на зростання цін. Тому залежно від конкретної економічної ситуації центральний банк вибирає одну із стратегічних цілей. Це, як правило, є стабілізація цін чи подолання інфляції, оскільки вони найбільшою мірою відповідають головному призначенню центрального банку (підтримання стабільності національних грошей).

Залежно від економічних змінних визнаються інструменти грошово-кредитної політики. Вони включають:

а) проведення операцій на відкритому ринку;

б) регулювання норм обов'язкових резервів;

в) зміна банківської відсоткової ставки;

г) регулювання курсу національної валюти та інші.

Сутність проведення операцій на відкритому ринку полягає в тому, що купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот грошові кошти. І як результат, на початковому етапі він збільшує банківські резерви, а потім загальну масу грошей за умови, якщо не вплинуть інші фактори. Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні.

Динамічні операції застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, якщо Інші чинники не вплинуть на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то необхідно на певну суму купити цінних паперів на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції.

Регулювання норми обов'язкових резервів полягає в тому, то центральний банк встановлює для всіх банків і інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без сплати відсотка по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, НБУ скорочує обсяг надлишкових резервів банків і зменшує їх кредитну спроможність.

Застосування змін банківського відсотка відбувається таким чином. що центральний банк встановлює ставки відсотків за кредити, які він падає комерційним банкам в порядку рефінансування (погашення старої заборгованості новою, продовження терміну кредиту тощо). Комерційні банки здебільшого застосовують такі зміни щодо своїх клієнтів.

Регулювання курсу національної валюти полягає в тому, що продаючи певну масу Іноземних валютних цінностей, зменшуються банківські резерви і зменшується пропозиція грошей. І, навпаки, за необхідності збільшення маси грошей в обігу, центральний банк купує певну масу іноземної валюти. Такі операції отримали назву валютної інтервенції. Хоч метою цих операцій є регулювання курсу національної валюти, вони опосередковано впливають на масу національних грошей в обігу.

Певний вплив центрального банку на пропозицію грошей і кон'юнктуру ринків досягається через встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків. Це можуть бути нормативи ліквідності, різноманітні методи стимулювання кредитної діяльності, стимулювання розвитку ринку цінних паперів і деякі інші.