Аналіз чуттєвості

В безпосередньому зіткненні жінки і мужчини в обох особах завжди виникає якийсь чуттєвий досвід. Кожен з них є "тілом" і тому підпадає під чуття другої, викликаючи якесь враження. Разом з цим враженням неодноразово йде також якесь зворушення. Береться це з того, що жінка для мужчини, а мужчина для жінки цілком природно репрезентує певну цінність. Ця цінність легко асоціюється з враженням, яке сприймається чуттями, а його джерелом є особа другої статі. Ця легкість асоціації цінності з враженням, а в результаті, отже, легкість виникнення зворушень у взаємному зіткненні осіб різної статі, залишається в зв’язку з сексуальним потягом як з природною властивістю і енергією людського буття.

Зворушення цього типу асоціюється зі зворушенням, що сприймаються нашими чуттями. Отже і воно є якимось чином чуттєве, з чого однак ані трохи не виникає, що і сама цінність, на яку реагуємо таким зворушенням, також є лише чуттєва, що міститься в самому тілі другої особи чи теж з ним ототожнюється. Вже попередньо згадано, що зворушення являються широким тереном інфільтрації духовного життя, інколи зворушуємось також духовним цінностями. В даному однак випадку, коли йдеться про безпосереднє зіткнення жінки і мужчини, треба рахуватись з тим, що у враженні насамперед зарисується цей зміст, який теж безпосередньо підпадає під чуття. Повстає, отже, якийсь "зовнішній" образ другої особи. Чи цей образ є тільки віддзеркаленням "тіла"? Ні, є він певним віддзеркаленням "людини", людини другої статі. Адже на такий зміст враження вказує розумове поняття, яке разом з ним появляється в свідомості. Але не воно спричиняє виразистість враження, не воно справляє, що та або інша х "робить враження" на тому або іншому у, або ж – навпаки – він на ній. Кожна з цих осіб "робить враження" на другій статі завдяки тим цінностям, які разом з пізнанням "людини другої статі" бувають предметом пережиттів для того, хто пізнає. Цінності є предметом зворушення, саме вони, асоціюючись зі зворушенням, причиняються до його виразистості в суб’єкті, що їх приймає.

Проводячи в цьому світлі аналіз так званої чуттєвості, треба ствердити, що це є щось більше, ніж звичайна реакція чуттів на предмет, на особу другої статі. Чуттєвість не полягає на тому, що у чуттєво спостерігає х, чи теж вона його. Чуттєвість полягає завжди на пережитті визначеної цінності, яка пов’язується з цим чуттєвим спостереженням. Йдеться зокрема про сексуальну цінність, пов’язану передовсім з тілом особи другої статі (не говоримо в тій хвилині про збочення, в рамах яких ота сексуальна цінність може пов’язуватись з тілом особи тієї самої статі чи навіть не-особи, а якоїсь тварини чи не оживленої речі). Говориться тоді переважно коротко так: "Y діє на мої чуття". Ця дія на чуття тільки побічно пов’язується з пережиттям краси тіла, з естетичним досвідом. Суттєвий натомість для чуттєвості є інший момент. Ось у схвилюванні самої чуттєвості "тіло" сприймається як "можливий предмет використання". Чуттєвість сама по собі має споживацьку орієнтацію, а ця орієнтація йде перед усім і безпосередньо в напрямку "тіла", особи стосується тільки посередньо, а безпосередньо радше її обминає. Навіть з самою красою тіла має вона, що вже сказано, тільки побічний зв’язок. Краса ж є в основному предметом пізнання через споглядання (contemlatio-ГК), а пережиття естетичної цінності не має характеру використання, викликає натомість радість – цю, яку Св. Августин називає frui. Отже, чуттєвість власне перешкоджає пережитті краси, навіть чуттєвої, тілесної краси, бо впроваджує споживацьке віднесення до предмету: "тіло" тоді сприймається (береться) як можливий об’єкт використання.

Таке спрямування чуттєвості є спонтанним, мимовільним. В цій формі не є воно однак перед усім чимось морально злим, але є перед усім чимось природним. Щоб це обґрунтувати, мусимо взяти до уваги зв’язки, які відбуваються поміж реакціями чуттів і сексуальною життєвістю (живучістю) людського тіла. Точніше висвітлення цієї проблематики є завданням біолога, фізіолога чи лікаря. Відомо, що кожна людина родиться вже як істота приналежна до котроїсь статі. Відповідну статеву зрілість здобуває однак поступово, відбувається це в загальному в другому десятиріччі її життя. Разом із сексуальною зрілістю розвивається також вся сексуальна живучість організму. Входить в неї багато вегетативних процесів, таких як наприклад дія відповідних гормонів, овуляція у жінок, сперматогенез в чоловічому організмі. Ці процеси відбуваються в організмі і залишаються поза обсягом актуальної свідомості, що однак не означає, що людина не може пізнати з меншою або більшою точністю їх природи і процесів .

Чуттєвість як така зовсім не ототожнюється з сексуальною живучістю тіла жінки чи чоловіка, яка сама в собі не має ще чуттєвого, а лише вегетативний характер. Тому зустрічаємось з проявами чуттєвості з сексуальним забарвленням також у дітей, організм яких ще не є сексуально зрілим. Хоча відрізняється вона від самої сексуальної живучості людського тіла, то однак треба її сприймати в поєднанні з тією живучістю, в поєднанні з цілим вегетативним сексуальним віталізмом. Сексуальний потяг виражається в цій живості таким чином, що організм, який має чоловічі властивості "потребує" організму, що має жіночі властивості, щоби в сполученні з ним досягнути відповідного наслідку – цей наслідок, в якому сексуальна живучість тіла віднаходить своє природне завершення. Сексуальна живучість за природою є направлена на розмноження, а друга стать служить цій меті. Таке направлення не є само в собі споживацьке, природа не має на меті самого використання. Це є, отже, лише природне спрямування, в якому доходить до голосу об’єктивна потреба буття.

Ця природна орієнтація, яка знаходиться в самих вегетативних сексуальних процесах, уділяється чуттям. Тому в чуттєвості віднаходимо елемент пожадання: особу другої статі сприймається як предмет пожадання саме з огляду на сексуальну цінність, як асоціюється безпосередньо з самим тілом тому, що в ньому чуття віднаходять передовсім те, що вирішує про окремість, про статеву "відмінність". Ця вартість приходить до свідомості через враження тоді, коли це враження супроводжується зворушенням відчутним не лише психічно, але тілесно. Чуттєвість поєднується зі зворушеннями тіла, особливо в його тзв. ерогенних сферах. Це доказ її близького пов’язання з внутрішньою сексуальною живучістю цілого організму, бо тіло оснащене чоловічими властивостями потребує тіла оснащеного жіночими властивостями для тих об’єктивних цілей, яким служить сексуальний потяг. Спрямування чуттєвості було б природнім і як таке цілком достатнім в сексуальному житті, якщо б, по-перше, сексуальні реакції в людині були безпомилково регульовані інстинктом, а по-друге – якщо б предмет цих реакцій, який належить до другої статі, не вимагав іншого віднесення ніж те, яке є суттєвим для самої чуттєвості (1).

Та людська особа, як знаємо, не може бути предметом вжитку. Тіло є її інтегральною частиною і тому не годиться відділяти його від цілої особи. Так цінність тіла, як і цінність статі вираженої в тілі базує (основується) на цінності особи. В цьому об’єктивному укладі реакція чуттєвості, в якій тіло і sexus виступаються як предмет можливого вжитку, появляється небезпека девальвації особи. Переживати в такий спосіб тіло особи – це означає допускати до її “використання” і тому реакція совісті на зворушення чуттєвості є зовсім очевидною. Або ж пробується штучно відірвати від особи тіло і sexus, щоб залишитись при них як при “можливому предмету вжитку”, або теж оцінюється особу виключно з огляду на тіло і sexus, як предмет вжитку. І одно , і друге повністю суперечить цінності самої особи. Треба додати, що говорячи про людину не може бути мови про “чисту” чуттєвість, як у тварин, ані теж про безпомилкове регулювання її реакцій через інстинкт. Тому те, що є цілком природне у тварин, в людині знаходиться нижче її природи. Сам зміст реакції чуттєвості, в якій міститься пережиття тіла і статі як “можливого предмету вжитку”, вказує на те, що чуттєвість в людини не є “чиста”, але деякою мірою перетворена під кутом цінності. Чиста, природна чуттєвість, що в своїх реакціях є керована інстинктом, не має спрямування на само використання з відокремленням від мети сексуального життя, натомість чуттєвість в людини має таке спрямування.

Тому також чуттєвість сама не є любов’ю, і дуже легко може стати її протилежністю. Водночас однак треба признати, що у відношенні жінка-чоловік чуттєвість, як природна (натуральна) реакція на особу другої статі, є певним матеріалом для подружньої любові, весільної любові. Сама з себе однак категорично не виповняє цієї ролі. Спрямування на сексуальну цінність, пов’язану з “тілом” як предметом вжитку, абсолютно вимагає інтеграції: повинно бути включене в цілковите і зріле відношення до особи, без цього категорично не є любов’ю. Через чуттєвість щоправда неначе пропливає течія любові пожадання, якщо однак вона не доповниться іншими, благороднішими елементами любові (про них йшла мова в першій частині цього розділу), а залишиться самим пожаданням, тоді абсолютно не є любов’ю. Отже, чуттєвість мусить бути відкрита на інші, благородніші елементи любові.

Сама з себе чуттєвість є зовсім сліпа на особу, а орієнтована тільки в сторону сексуальної цінності пов’язаної з “тілом”. Тому виявляє вона характерну непостійність, звертається завжди там, де знаходить цю вартість, де появиться “можливий предмет вжитку”. Різні чуття сигналізують його присутність, кожний якимось іншим чином, в інший спосіб, наприклад, чуття дотикання, в інший спосіб вищі чуття, чуття зору і слуху. Та не лише зовнішні чуття служать чуттєвості; служать їй також внутрішні чуття, такі як уява чи пам’ять. За посередництвом кожного з них можна встановити зв’язок з “тілом” навіть особи фізично відсутньої, переживаючи цінність цього тіла настільки, наскільки являється воно “можливим предметом вжитку”. Це є симптоматичним для чуттєвості. Отой симптоматичний момент приєднується навіть тоді, коли тіло другої особи ані трохи не буває трактоване як предмет вжитку. Може, для прикладу, виступити тоді, коли воно є предметом якихось обстежень, наукових досліджень або об’єктом мистецтва. Чуттєвість приєднується тоді дуже часто неначе “з боку”: інколи намагається втягнути ціле відношення до тіла і до особи в свою орбіту, а інколи викликає лише в свідомості знаменний рефлекс; він доводить, що дане відношення до тіла і до особи “могло би” бути втягнуте в орбіту чуттєвості, яка немов очікує відразу ж за порогом.

Це все однак зовсім не засвідчує про те, що сама чуттєва збудженість, як вроджена і природна властивість конкретної особи, є вже чимось морально злим. Буйна збудженість є тільки багатим – хоча важким – матеріалом її особового життя. Особа мусить тим більше і тим зріліше відкриватись в сторону того, що вирішує про особову любов. Стихійне чуттєве збудження (тільки не хворобливе) може тоді стати чинником, який зумовлює тим повнішу і тим ревнішу любов. Ця любов, розуміється, буде плодом сублімації.

Годиться тут хоча би згадати в кількох словах про так званий sex-appealu. Це англосакське слово зовсім не означає того самого, що “сексуальний потяг”. Говорить воно тільки про чуттєву збудженість та про чуттєвість. Вживається його тоді, коли йдеться про визначення здатності до викликання чуттєвих збуджень чи теж про готовність до пережиття їх. Функція статі залишається в sex-appealu зведена до сфери чуттів і чуттєвості. Йдеться про пережиття сексуальної цінності пов’язаної з тілом саме як “можливим предметом вжитку” – потенційним або актуальним. На цьому вичерпується точка зору sex-appealu. Проголошує він цінність тіла і статі як самостійної і самодостатньої, а через це закриває шлях до інтеграції тієї цінності в повну і зрілу особову любов. В такому підході sex-appeal стає показником здезінтегрованої любові, позначеної лише знаменнями чуттєвості.