Психологічний аналіз любові

Цей аналіз треба розпочати від того, що являється неначе "елементарною частиною" психічного життя людини, тобто від враження, а також пов’язаного з ним зворушення. В загальному значенні враженням називаємо зміст реакції чуттів на предметні спонуки. Чуття найчастіше є пов’язані з устроєм людського організму, хоча не ототожнюються з ним. Отже, не можна спровадити, наприклад, чуття зору до такого укладу в анатомії людини: зовнішній рецептор – очні нерви – відповідні центри в мозку. В чутті зору є щось понад то, якась специфічна психічна властивість і влада, якої не мають згадані органи, ані всі разом, ані також кожний окремо. Ця психічна властивість належить до царини пізнання. Чуттям зору, так як кожним іншим чуттям, пізнаємо визначені предмети або, виражаючись точніше: пізнаємо предмети в визначений спосіб. Йдеться про матеріальні предмети, бо тільки такі підпадають під чуття. Говориться не раз, що відповідним предметом чуттів є так звані чуттєві якості.

Враження найтісніше пов’язуються з тією специфічною властивістю і владою чуттів, якою є пізнання. Чуття реагують на відповідні для них предмети за допомогою вражень. Предмет залишається відбитий чи теж віддзеркалений, чуття схоплюють і затримують в собі його образ. Враження приймає безпосередній контакт чуття з даним предметом – як довго він існує, так довго триває безпосередній досвід у властивому значенні цього слова. Мимо того, що цей безпосередній досвід закінчується, чуття далі затримують образ предмету, з тим тільки, що враження поступово замінюється уявленням. В зв’язку з тим, говориться також про внутрішні чуття. Зовнішні чуття це ті, які встановлюють безпосередній контакт з предметом тоді, коли він постає перед ними. Внутрішні чуття це ті, які підтримують отой контакт тоді, коли предмет не знаходиться вже в безпосередньому обсязі зовнішніх чуттів.

Отже, враження містить в собі завжди образ предмету, і є це конкретний і особливий образ. Відбиваються в ньому всі риси "саме цього" предмету, очевидно в міру як точним є само враження. Враження ж також може бути неточним; тоді схоплюємо в ньому певні характеристичні риси, ті, які помагають розумові загально закваліфікувати предмет, а не схоплюємо багатьох більш індивідуальних рис. Відомо однак, що матеріальний предмет можна піддати проникливішому обстеженні, тоді і ці останні риси виступлять і закріплюються в чуттєвому пізнанні.

Людина сприймає дуже багато вражень. Чуттєві рецептори працюють безперервно, а при цьому вся нервова система втомлюється і вичерпується так, що потребує відпочинку і регенерації, так як й інші складові частини людського організму. Внаслідок цієї великої кількості вражень не всі вони записуються так само на “плівці” людської свідомості. Деякі записуються краще і триваліше, інші гірше і більш побіжно. Чуттєве відбиття поєднується часто з певним чуттям або ж з відчуттям. Коли хтось говорить, що якась річ або особа "зробила на ньому враження", то хоче тим виразити, що разом з відбиттям певного чуттєвого змісту зазнав відчутного порушення і завдяки цьому враження міцно накинулось його свідомості. Тут (також) переходимо до сфери зворушень.

Зворушення, тобто з латинської мови "емоції", є чимось окремим, відмінним від вражень. Зворушення це також чуттєва реакція на якийсь предмет, однак зміст цієї реакції відрізняється від змісту враження. В змісті враження відбивається образ предмету, у зворушенні натомість переживаємо якусь його цінність. Треба рахуватись з фактом, що різні предмети, з якими зустрічаємося в нашому безпосередньому чуттєвому досвіді, накидаються нам не лише своїм змістом, але також своєю цінністю. Враження – це реакція на зміст, зворушення – реакція на цінність. Само зворушення є чуттєвим, більш того – має воно навіть свій тілесний співчинник, однак цінність, яка його викликає, зовсім не мусить бути лише матеріальна. Добре відомо, що зворушення бувають викликані також через нематеріальні, духовні цінності. Інша річ, що така цінність мусить бути якимось чином "зматеріалізована", щоб могла викликати зворушення. Треба цю цінність помітити, почути, уявити чи пригадати собі – і повстає зворушення. Тоді воно є ще більш глибоким. Коли його предметом є матеріальна цінність, зворушення є мілкіше, більш поверхове. Коли натомість предметом зворушення є понад-матеріальна, духовна цінність, тоді ще глибше сягає воно в психіку людину. І це зрозуміла річ: адже в його повстанні мусив мати більшу участь – безпосередньо чи посередньо – дух людини і її влади. Ще чимось іншим є сила зворушення. Отже, може бути зворушення поверхове, але міцне, а може також бути глибоке за своїм змістом, але слабе. Здатність дізнавання глибоких і водночас сильних зворушень є, як здається, певним особливо вагомим чинником внутрішнього життя.

Коли враження поєднується зі зворушенням, тоді предмет одного і другого тим виразніше втискується у свідомість людини і зарисовується в ній. Зарисовується ж тоді в свідомості не лише образ, але також цінність предмету, а пізнавальна свідомість у зв’язку з цим набирає наче емоціональної барви. Постає інтенсивніше пережиття, завдяки якому сам предмет стає для суб’єкта чимось більш важливим. Це все має дуже важливе значення, також коли йдеться про встановлення контакту між особами різної статі. Відомо, як багато для цієї сфери значить, наприклад, так зване перше враження. Відомо, скільки змісту приховується в простому реченні: "Справила на ньому враження" або "Справив на неї враження". Якщо однак людська любов починається від враження, якщо все в ній якимось чином на цьому враженні мусить спертись (навіть її духовний зміст), то власне завдяки тому, що в парі із враженням йде зворушення, яке дозволяє сприйняти другу особу як цінність. Тому також в дальшому психологічному аналізі любові мусимо постійно відкликатись до цінності.