Пережиття і чеснота

В сучасній етиці існує знаменна тенденція, яку називаємо ситуаціонізмом. Залишається вона в тісному зв’язку, між іншим, з екзистенціалізмом в філософії[31]. Людська екзистенція складається – згідно цих поглядів – з багатьох ситуацій, які самі з себе являються вже ніби нормою дії. Треба їх прийняти і пережити в цілій їхній місткості, не оглядаючись на все те, що знаходиться поза цією конкретною ситуацією. Те, що є "поза ситуацією", вже тим самим, що є поза нею, не дозволяє в ній поміститись і до неї застосуватись; людське життя не приймає жодних загальних і абстрактних норм, які знаходяться "поза ситуацією", є вони за дуже тугі та есенційні (стислі), тоді коли життя є завжди наскрізь конкретне та екзистенційне. Якщо б вище представлені тези застосувати до нашого питання, тоді любов жінки і чоловіка як своєрідний фрагмент їхнього існування (або ж співіснування) складалась би з багатьох ситуацій, котрі б вже самі вирішували про її цінність. Ці психологічні ситуації були б чимось остаточним, якщо йдеться про структуру сексуальної любові та про її зміст. Кожна ситуація в розвитку тієї любові була би водночас нормою, поза якою вже не можна шукати чогось більшого і глибшого. Такий погляд проголошує примат пережиття над чеснотою.

Однак водночас вище згадана позиція приховує в собі хибну концепцію свободи. Вже було сказано, що свобода волі є можливою тільки на основі правди прийнятої завдяки пізнанню. З цим тісно пов’язується повинність, тому що людина повинна вибврати правдиве добро. Саме повинність найповніше виявляє свободу людської волі. Воля “повинна” йти за істинним добром, але оте “повинна” пояснюється тим, що “може” за ним також не йти – саме тому повинна йти, що може не йти. Ситуаціонізм і екзистенціалізм, який обгрунтовану об’єктивно повинність відкидає нібито в ім’я свободи, тим самим якраз відмежується від реального поняття свободи волі, в кожному разі від того, що цю свободу найбільше виділяє. Свобода людської волі найповніше виділяється в моральності через повинність, а повинність виростає завжди в зіткненні волі з якоюсь нормою. Тому неможливо шукати повної інтеграції людської любові в межах самої психології, треба її також шукати в етиці.

Якщо йдеться про любов у відношеннях: жінка-чоловік, то треба погодитись на два значення цього слова. Любов можна сприймати як певну ситуацію психологічного значення, але водночас має вона етичне значення, отже, пов’язується з нормою. Норма, про яку йдеться в даному випадку – це персоналістична норма; вона виявляється в заповіді любові. Ситуаціонізм, який не приймає жодної норми, впадає в звичайний психологізм в розумінні любові. Діється так тому, що любов в психологічному значенні мусить бути в людині підпорядкована любові в етичному значенні. Без цього не може бути мови про властиву інтеграцію. В результаті, отже, не має мови про психологічну повноту любові без досягнення етичної повноти. Чи то дивимось на любов як на конкретну ситуацію, чи то розуміємо її як цілий ряд таких ситуацій – кожна з них і всі разом на стільки є психологічно зрілими і “цілковитими”, на скільки в кожній окремо і у всіх разом любов має свою етичну цінність. Іншими словами: любов як пережиття треба підпорядкувати любові як чесноті, і то до такої міри (8), що без любові як чесноти не може бути повноти пережиття любові.

Отже, в свою чергу випаде нам поглянути на любов у відношенні жінка-чоловік як на чесноту. Треба тут відразу зазначити, що християнська етика, яка основується на Євангелії, знає любов як надприродню чесноту, божественну чесноту. Базуючи на грунті цього погляду, спробуємо в дальшому ході проаналізувати насамперед спосіб проявляння, а також формування тієї чесноти в відношенні жінка-чоловік. Кожна надприродня чеснота вкорінюється в природі і набирає якоїсь людської форми завдяки діям людини, а одночасно виражається і підтверджується в цих її діях, так у внутрішніх, як і зовнішніх учинках. Можемо через те її досліджувати та аналізувати як людську справу, виявляючи з цього боку її моральну вартість. Саме таким чином намірюємося тепер глянути на любов чоловіка і жінки. Факт, що вона є чеснотою, що повинна нею бути, нехай буде можливо найгрунтовніше розміщений на тому, що показв нам метафізичний та психологічний аналіз любові. Будемо посилатися тепер на різні елементи одного і другого. Особливо однак постараємося пам’ятати, що любов між жінкою і чоловіком може набрати такої форми, яку названо “весільною” (?подружньою), оскільки веде до подружжя. Беручи це все до уваги, постараємось дослідити, яким чином ця любов має зреалізуватись як чеснота. Важко це показати в цілому - бо чеснота любові як духовна дійсність є чимось не-оглядовим - через те спробуємо спіймати найсуттєвіші, а водночас найбільш виразно зарисовані в досвіді, елементи. Першим з них і найбільш основним, здається, є афірмація цінності особи.