ПОВЕРНЕННЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. РОБОТА У ВУАН

Під час еміграції М.С.Грушевський не мав постійних офіційних • зв'язків з УАН, лише листувався індивідуально з її членами. Звичайно, він ніяк не впливав на розвиток Академії і більше п'яти років був від неї відірваний. МС.Грушевський не знав про ліквідацію УНТ. Ще у 1922 р. він писав на адресу товариства, надсилав посилки з продуктами, просив повідомити про становище та діяльність товариства¹³⁷.

За час до поверненняМГрушевського з еміграції УАН (з 1921 р. -ВУАН) стабілізувала свою структуру, склад, керівництво; подолала глибоку фінансову та матеріальну кризу часів громадянської війни та „військового комунізму"; досягла певних наукових успіхів, в тому числі і міжнародне наукове визнання; визначилися її основні лідери - академіки А.Ю.Кримський та С.О.Єфремов,

Проте, за умов радянського будівництва на Україні, відокрем­лена від столиці - Харкова УАН провадила політику „самовижи-вання", пристосування, задовольняючись пасивною боротьбою за status quo, прагнучи не допускати погіршення існуючого стану

Треба відзначити, що в планах фундаторів УАН історично-філологічний відділ відігравав провідну роль. Розроблений в жовтні 1918 р. Д.Багалієм, А.Кримським разом з Є.Тимченко та Г. Пав луцьким (представники від УНТ) план організації відділу передбачав 16 академічних кафедр: 8 кафедр українознавчих дисциплін та 8 кафедр загальних історично-філологічних дис­циплін, по яким мали працювати 21 дійсний академік. Перед­бачалось також створення мережі наукових закладів і комісій: Українського національного архіву, Археографічної комісії, Геогра­фічно-етнографічного музею, Постійної комісії для складання історично-географічного словника, Постійної комісії для збирання й видання фольклору, словникових, діалектологічних та мовних комісій тощо.

¹³⁷ ЦНБ, IP, ф. 246, спр. 37.

На загальноакадемічному тлі розвитку УАН в перше п'ятиріччя діяльність історично-філологічного відділу, організація україно­знавчих досліджень досягли певних успіхів. Проте історичні науки, які очолював акад. Д.І.Баталій (від 1919 р. мешкав і працював у Харкові), та Археографічна комісія (1921 р. головою п було обрано акад. ВУАН по новій кафедрі історії Росії В.С.Іконнікова) нічим не виділялися з-поміж інших галузей; історичноцерковні дослідження (академіки Ф.І.Міщенко та К.В.Харлампович) за умов державного атеізму були згорнуті.

У зв'язку з планами НКО щодо створення науково-дослідних кафедр на початку 1922 р. Спільне зібрання планувало відкрити задля розвитку соціальних наук кафедру української історії на чолі з акад. М.П.Василенком, в складі якої діяли б секції методо­логії (керівник проф. О.І.Покровський), філософії історії (проф. О.П-ляров), археології (акад. М.Ф.Біляшівський), історії давнього періоду (проф. В.О. Пархоменко), литовського періоду (О.С.Гру-шевський), козацького періоду (акад. М.П.Василенко), гетьманщини (В.О.Романовський), нового періоду (О.Ю.Гермайзе), історії рево-, люції (член кафедри О.П.Оглоблін), історії Росії (проф. П.П.Смірнов, член кафедри В.М.Базилевич). Як бачимо, поза структури залиша­лися питання етнографічних та соціологічних дослідів¹³⁸. В цілому ж в галузях українознавства академічні інституції змогли видати друком дуже мало, наукова праця в деяких напрямках вимагала більшої активності, організаційного і матеріального поліпшення умов.

Деяка нерішучість керівництва УАН затягувала період станов­лення найвищої наукової інституції, хоча власне тепер Академія потрапила під жорстокий контроль державної влади. Покращення матеріального становища, забезпечення достатньої штатної кіль­кості наукових співробітників залежало в повній мірі від волі партійно-державного апарату. Влада почала здійснювати тиск на Академію, і Президія змушена була іти на цілий ряд поступок ідеологічного і наукового плану, щоб не загострювати відносини. Показовою є, наприклад, вимога голови Наукового Комітету

¹³⁸ Там само, ф. 1, спр. 26241, арк. 2.

Наркомосу Зотіна від 24 грудня 1923 p. змінити назву Музею мистецтв при ВУАН ім.Ханенка. Зотін визначав останнє „непод­ходящим, в виду полного отсутствия за Ханенком революционных заслуг, связанных так или иначе со служением идее пролетарской культуры"¹³⁹. Академія мала „озаботиться изысканием более соответствующего патронирующего лица из числа революционных и культурно-просветительных пролетарских деятелей последнего времени для наименования бывшего музея им. Ханенко более соответствующим образом"¹⁴⁰. Загальні збори Академії 31 грудня 1923 p. постановили зняти ім'я Ханенка і титулувати музей як Музей мистецтв при Академії наук¹⁴¹. Це було вирішено на тому ж засіданні, де обрали академіком М.С.Грушевського. Останній на подібні поступки не йшов, і це стало ще одним моментом ускладнення його відносин з Президією УАН. М.С.Грушевський слідкував за життям УАН, яке зрідка висвітлювалося пресою, по листах його адресатів у Києві, завдяки особистим зустрічам з вченими, що приїздили з України. Ставлення його до УАН було сформоване ще у 1918 р. і відтоді не мінялося. На думку Грушевсь- ' кого, керівництво УАН, до якого він мав особисту неприязнь, поступово знищувало національний характер академії.

Цікавими в цьому плані є листи М.С.Грушевського до В.Кузіва в Америку з приводу матеріальної допомоги вченим в Україні (1922 р.). ,Для підмоги українським ученим, - писав Грушевський, - робиться головно рекляму Академії наук (навіть з усякими перебільшеннями: наприклад, замість 35 членів читаю вже 3501). Добре помагати і їй, але не треба забувати, що поруч сеї урядової інституції з характером мішаним, формованої радянським урядом, існують чисто українські інституції громадські, які з боку уряду не мають ніякої помоги, як отеє Наукове товариство, котре уряд всякими способами змушував до злиття з Академією наук. Не маючи ніякої підмоги від уряду (який, навпаки, реквізував у нього помеш­кання), воно тим більше потрібує помочи земляків". Саме тому

¹³⁹ Там само, спр. 26293, арк. 1

140 Там саМо.

¹⁴* Втім, дирекція музею продовжувала зберігати в назві, вивісці і печатці ім'я Б І. та В.М.Ханенків ще в лютому 1924 р. - Там само, ф. 1, спр. 26289, арк. 10.

Грушевський пропонував надсилати допомогу у Київ на ім'я членів УНТ - І.Мар'яненка, Є.Тимченка, О.Грушевського¹⁴².

Цей лист надто яскраво демонструє ставлення М.С.Грушевсь-кого до УАН і його намагання все ж якимось чином зберегти УНТ як прообраз справжньої національної Академії.

Показовим щодо цього є також лист М.С.Грушевського від 24 грудня 1922 р. до Українського Червоного Хреста у Канаді про пересилку допомоги на Україну членам Академії* , але не в пре­зидію, а приватній особі - члену ВУАН, який розподілить гроші. МСГрушевський повідомляв: „У офіційній управі люде українству неприхильні, то ж на адресу Академії посилати не вказано". Лист був опублікований саме тоді, коли Грушевський почав клопоти про повернення. В протоколи Спільного зібрання ВУАН була докладена копія листа з приміткою, що до „неприхильних" мають бути віднесені академіки віце-президент С.Єфремов, неодмінний секретар А.Кримський, голова управи А.Лобода¹⁴³. В цій самій примітці, очевидно, неодмінний секретар А.Кримський відзначив, що одночасно з публікацією цитованого листа М.С.Грушевський звернувся до ВУАН з приводу свого можливого повернення і 21 червня на засіданні історично-філологічного відділу було зачитане його офіційне послання¹⁴⁴. Докладена до протоколів Спільного зібрання ВУАН довідка, безперечно, свідчить як про упереджене

¹⁴² ЦДІА України (Київ), ф. 1235, спр. 266, арк. 106* 178.

М.Гру шевський надавав допомогу науковцям України через Наталію Данилівну Романович-Ткаченко (ЦНБ, IP, ф. 121, спр. 48-50 (1922 р.)). А.Кримський не зміг встановити, хто є „емісаром" Грушевського.

¹⁴³ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26283, арк. 1-1 зв.; Нова Україна. - Прага, 1923. - Травень.
- С 163.

¹⁴⁴ ЦНБ,-IP, ф. 1, арк. 1-зв. (машинопис). Щоденник С.Єфремова дозволяє
припустити, що саме він знайшов телеграму М.С.Грушевського у „Новій
Україні" і визначив ті три „неприхильні до українства" особи, про яких там
говорилося. Свої спостереження С.Єфремов повідомив А.Кримському.
Останній використав даний матеріал у момент гострої сутички з
М.С.Грушевським у 1927 p., коли у відповіді на осібну гадку Михайла
Сергійовича зачитав даний документ, долучивши до трьох осіб ще президента j
Липського. Висновок був такий: „Наклепи Грушевського на управу ВУАН
почалися ще перед його поворотом з еміграції на Україну" — ЦНБ, IP, ф. 1,
од. 26383, арк. 9, 10 (протокол № 272 від 27 червня1927 p.).

ставлення самого М.СГрушевського до ВУАН та її керівництва, так і про насторожене і стримане відношення до нього з боку президії Академії.. Все ж відділ одноголосно обрав М.СГрушевсь­кого на ка4)едру української історії. Звісно, це відбувалося вже після принципової згоди уряду на повернення вченого та введеня його до складу Академії. 17 грудня 1923 р. Спільне зібрання ВУАН заслухало життєпис, реєстр праць і оцінку наукової діяльнос­ті М.СГрушевського (прот. № 181), а на наступному зібранні 31 грудня (прот. № 182) таємним голосуванням більшістю проти одного вчений був обраний дійсним академіком по кафедрі укра­їнської історії¹⁴⁵.

М-СГрушевський мав добру уяву про політичний стан справ на Україні. В одному з листів ще у 1921 р. він писав: „З великою тривогою збираюсь я. Дістатись туди як-небудь дістанусь, але звідти - хто зна. І що мене там чекає... Які обставини наукової праці, — не кажучи про яку-небудь громадську діяльність - теж трудно вгадати"¹⁴⁶. Разом з тим М.Грушевський був „переконаний, що нам дуже потрібно порозуміннє ,з большевиками, а не їх упадок, що принесе Україні нову руїну й реакцію"¹⁴⁷. Але вчений все ж розумів, що може стати мішенню нападів через своє політичне минуле, і тому вагався. Це особливо помітно з простого хроноло­гічного співставлення листів М.Грушевського до В.Кузіва (з числа інших адресатів, йому вчений писав досить часто і відверто). Думаємо, що найкраще для розуміння переживань Михайла Сергійовича буде процитувати його міркування в хронологічній послідовності:

10 вересня 1922 p.: „Ми не їдемо на Україну, бо совіт[ський] уряд не згодився легалізувати партію У.С.Р. Наш висланець від­відай Центральний] Комітет партії, яка сидить в тюрмі, і дістав від нього інструкцію, аби ми продовжували нашу роботу за кордоном"¹⁴⁸. ' ''

¹⁴⁵ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26292, арк. 1; спр. 26293, арк.1.

¹⁴⁶ ЦДІА України (Київ), ф. 1235, оп. 1, спр. 266, арк. 5, 15 зв.
¹⁴^ Там само. .

¹⁴⁸ Там само, арк. 144 зв.

17 жовтня 1922 р.: „На Україну нема надій. Пишуть товариші, щоб ані мислив! Большевики - кажуть - використали б мій приїзд з провокаційними цілями. І до Львова вертати не можна. Тяжко, дорогий приятелю"¹⁴⁹.

19 липня 1923 p.: .Зиявляється, що мої книги й ріжні иньші видання, мною редактовані, захоплені большевиками в 1919-20 pp., здебільшого були перероблені на папір, або розпродані як маку­латура до склепів, і висланий торік великий транспорт Дніпросоюза спіткала та ж доля: переробили на картон спочатку ілюстровану історію, потім „Старі часи", а тепер взялись до історії України для шкіл. Були ми схвильовані, читаючи подробиці сеї „роботи"... Знищені руками нових вандалів книги"¹⁵⁰.

23 листопада 1923 p.: „Поворот на Україну ми принціпіяльно рішили, але тут дещо ще лишається неясного - як і коли. Початком було, що я дав свою згоду Українській академії наук, щоб мене вибирали на катедру української історії. Давнійше я не згоджувавсь, бо Академію взагалі організовано шахрайським способом, а сим разом згодився, бо в загальній руїні і та неукраїнська (фактично) академія стала єдиним осередком якогось українського житя\ Але щось з тим вибором іде помалу. Мабуть декому мій приїзд бажаний, а декому таки й ні!.. Вищі урядові круги тепер з мого повороту роблять рекляму для свого українського курсу - що от навіть Грушевського він стягнув на Україну, польська опозіційна преса також роздмухує сей факт, так що з мого повороту вже зробився малий шум. Нині я ггіслав перший офіціальний лист в сій справі до Київського комісара, просячи його „Оформити мій поворот" з огляду на те, що я хотів би тепер свою наукову роботу повести в українських бібліотеках і архивах, для обробітку XVI і XVII вв.'¹⁵¹.

Не останніми, все ж, були і побутові обставини: „Стратив на службі народові все, що дістав від батьків і що сам тяжкою працею

¹⁴' Там само, арк. 161 зв.

¹⁵⁰ Там само, арк. 235-235 зв. .
Пор. з листом від 27 вересня 1923 p.: „Українізація" може змусить жидів чи
москалів-урядовщв трохи підучитись української мови - але українцям
заробітків не приносить!" (Там само, арк. 254).

¹⁵¹ ЦДІА України (Київ), ф. 1235, арк. 267 зв. ,

заробив, так що нині не маю де приклонити голови і власними руками не раз латаю своє шмате, бо совісно буває показати кравцеви його дійсний стан"¹⁵².

В літературі вже неодноразово порушувалося питання про причини та обставини повернення М.СГрушевського. Нову добірку документів опублікував Р.Я.Пиріг (у виданні „Великий Українець"). Ми не будемо зупинятися на цій складній проблемі. Зауважимо лише (в окресі нашої теми), що однією з найважливіших причин й метою повернення Грушевського було прагнення продовжувати наукову працю.

В свою чергу, урядово-партійні кола УСРР мали певні плани щодо Грушевського та політичного сенсу його наукової діяльності у ВУАН. Це добре видно з спеціальної інструкції послові у Відні М.В.Левицькому (від 22 листопада 1923 p.): „Що ж торкається його [тобто М.СГрушевського - автори] використання, то т. Затон-ський* гадає пристроїти його при Академії наук. Зі слів тов. Затонсь-кого, можна натякнути Грушевському, що коли б його кандидатуру було виставлено на президента Академії, то Наркомосвіти таку кандидатуру підтримуватиме. Але ми маємо відомосте, що укра­їнські академики настроєні проти Грушевського і, очевидно, Нарком-освіті доведеться витримати боротьбу, бо посада - виборна"¹⁵³.

М.С.Грушевський добре розумів, що як державно-партійні можновладці, так і його опоненти в Академії спокійно працювати йому не дадуть, будуть згадувати політичне минуле і тому добився охоронного листа від ВУЦВК (який був виданий йому за № 17769, від 29 грудня 1923 p., за підписами Г.І.Петровського та О.І.Буценка), де М.С.Грушевському надавалося право „свобідного проживання в межах УСРР" і обіцялося, „що з боку Радянської влади йому ніяких обвинувачень за його попередню політичну діяльність не пред'яв­ляється". Копія листа була зачитана на Спільному зібранні ВУАН 28 січня 1924 p., внесена до протоколу і окремо докладена до паперів цих зборів¹⁵⁴. Подібну „охоронну грамоту" Грушевському

¹⁵² Там само, арк. 328.

¹⁵³ Старожитності. - 1992. - № 18/19 (34/35). - С 6.

¹⁵⁴ ЦНБ, IP, ф. І, спр. 26295, арк. 1 зв., 10; ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, спр.
1900, арк. 10.

пізніше також підписали голова РНК УСРР В.Чубар та голова ДПУ В.Еалицький. Як доповнення до попереднього документу тут зазначалося, що вчений „обшукам, арештам і переслідуванням не підлягає"¹⁵⁵.

Таким чином М.С.Грушевський сподівався унебезпечити себе від політичних звинувачень його ворогів, у тому числі в Академії. Щоправда, це не порятувало вченого. Очевидно, не без відома офіційних кіл „Червоний шлях" (1924, № 3) опублікував статтю А.Річицького „Як Грушевський виправляє Енгельса". А в грудні 1924 р. харківська газета „Вісті" подала карикатуру на нього поряд з Н.Махном, С.Петлюрою, М.Врангелем та П.Скоропадським. А серед емігрантських кіл передавали слова наркома освіти Гринька: „Ця гадина, буде для нас менш небезпечною, сидючи тут, як за кордоном"¹⁵⁶. У 1925 р. з'явилася секретна директива ДПУ про заборону „Історії України-Руси" М.С.Грушевського як „враж­дебной вредной для советской власти лженаучной истории... идеолога украинского национализма"¹⁵⁷.

Насторожено чекали приїзду М.С.Грушевського керівники ВУАН, розуміючи, що, схильний до лідерства, він відразу почне свою „осібну роботу" в Академії. С Єфремов занотував у щоден­нику: „Цікаво, що по повороті робитиме той старий лис? Чи всидить тихо, чи знов почне свої звичайні інтриги?.. Хоча... Грушевський розумніший, ніж про нього думають, і швидко,' мабуть, зорієн­тується в ситуації, хочаінтриганства певне не облишить".

М.СГрушевський повернувся до Києва 7 березня 1924 р. В інтерв'ю, даному по приїзді пресі, вчений заявив, що "повернувся в Україну виключно задля наукової праці і, найголовніше, для закін­чення „Історії України-Руси" та дослідження проблем первісної культури¹⁵⁸.

І дійсно, Грушевський відразу приступив до роботи. Він писав з ентузіазмом В.Кузіву: „З національного погляду маю добру віру в будучність ...Зрештою, в ніякі політичні справи не мішаюсь, в

¹⁵⁵ ЦДАВО України, ф. 166, от. 12, спр. 1900, арк. 10-12.

¹⁵⁶ Липинський Вяч. Архів. - Т. 6.- Філадельфія, 1973. - С. 273.

¹⁵⁷ Український збірник. - Мюнхен, 1955. - № 8. - С 147.

158 Bj,_CTi _ Харкігі, 1924. - 9 березня.

газетах не пишу, працюю виключно науково. Всіма українськими політичними течіями мій поворот прийнятий тут симпатично - хіба

може деякі виїмкові одиниці десь кривляться, так що я їх не бачу"ш.

Михайло Сергійович відразу зосередив в своїх руках керівництво усіма науковими установами та структурами ВУАН в галузі історії. Умови життя і діяльності МСГрушевського на Україні були обговорені і визначені на урядовому рівні¹⁶⁰, тому вчений небезпід­ставно сподівався на допомогу урядових інстанцій та окремих державних діячів у розбудові керованих ним історичних установ. Урядові кола також вважали, що він може багато зробити. Я.П.Ряппо писав Кримському ще 24 квітня 1924 p.: „Що стосується [науково-]дослідної кафедри історії України, то проф. Грушевський, звичайно, солідний керівник. Останні „старці" навряд чи допомо­жуть справі"¹⁶¹. ЩїГперед приїздом і в перші місяці перебування М.СГрушевського у Києві він почув багато обіцянок (в тому числі про крісло президента ВУАН)¹⁶².

Приступивши до напруженої праці по відродженню старих та створенню нових організаційних структур історичного циклу, М.С.Грушевський вже 31 березня 1924 р. подав короткі нотатки своєї наукової програми до Наукового комітету Наркомосу. Він писав: „Київ здавна мав живу традицію історичних студій, і тепер його роля як традиційного центру української культури особливо життєва і з огляду на завдання українізації і на культурні потреби

¹⁵⁹. ЦДІА України (Київ), ф. 1235, оп. 1, спр. 266, арк. 335.

¹⁶^ Р.Я.Пиріг пише, що за родиною Грушевських був закріплений будинок на Паньківській, 9 (Вказ. пр. - С. 52; Арх. Укр. - С. 44). Однак насправді житлові умови М.СГрушевського були прикрі, він змушений був переселитися в , будинок академічних інституцій на Короленка, 37, де поряд з його кабінетом у трьох кімнатах розміщалась історична секція. А для роботи він їздив на ⁴ дачу, де мав змогу „принаймні хоч розложйти потрібні'для занять книги"(ЦНБ, IP, ф. І, спр. 26706, арк. 10).

¹⁶¹ ЦНБ..ІР, ф. І, спр. 24148.

¹⁶² В.Затонський у листопаді 1923 р. рекомендував М.Левицькому, який перебу­
вав у Відні, „натякнути Грушевському, що коли б його кандидатура була

• виставлена на президента, то Наркомосвіти таку кандидатуру підтримуватиме" ' (Пиріг РЛ. М.С. Грушевський... - № 5. - С 59.

Західної України, відтятої від нас, котра всіма силами тягне д Києва як до свого національного центру, до якого хотіла б якнаї швидше приєднатись"¹⁶³. Вчений пропонував заснувати у Києві пр ВУАН дослідну кафедру історії України поширеного типу з пре семінарієм і окремою секцією по вивченню Західної України, секціє] загального українознавства та новітньої історії України (головині чином соціально-економічної).

Дослідчу кафедру історії України Грушевськйй планував под лити на п'ять напрямів: методології і соціологічного обгрунтуванн історії (О.Гермайзе); праісторії, історії продуктивних сил і технік (В.Ю.Данилевич); еволюції моральної, інтелектуальної та есте тичної культури; соціальної і політичної історії (ССГрушевськиі В.І.Щербина); дослідження Західної України (І.Коссак).

Вчений пропонував затвердити до штату кафедри знайомих йом з попередніх років дослідників, якими не вичерпував можливи склад кафедри.

Одночасно Грушевськйй заходився вирішувати питання пр перенесення до Києва створеного ним у Відні Українського соціс логічного інституту (УСІ).

Однак справа відразу почала „буксувати". 31 березня колегі Укрголовпрофосвіти ухвалила організувати пропоновану вченні науково-дослідчу кафедру історії України. А питання про УСІ бул< передане „на узгодження" до Інституту марксизму, який не пад тримав дану ідею. Та й кафедра фактично була заснована в значн „урізаному" вигляді. Рішенням Наукового комітету (від 8 липн 1924 р.) вона складалася з двох секцій: соціально-економічної історі України (О.С.Грушевський) та методології і соціології істор (О.Гермайзе)¹⁶⁴.

Починаючи розбудову історичних установ в Академії Грушевськйй, зрозуміло, турбувався й про науково-джерельну баз майбутньої роботи. Побачивши недостатню вкомплектованіст київських бібліотек необхідними закордонними виданнями останні

¹⁶³ ЦДАВО України, ф. ] 66, оп. 4, спр. 236, арк. 86-86 зв; Старожитності. -199

-N«7(11).-С 8-9. '• - * -*64 Так само,

років, без яких було б неможливе студіювання історії України, її матеріальної культури, фольклору, мистецтва на європейському науковому рівні, академік звернувся наприкінці травня до Наркомосу України і запропонував організувати пересилку видань через кни­гарню НТШ у Львові. Серед видань, які Грушевський сподівався придбати, були не лише довідники і монографічні праці, а й французькі та німецькі наукові часописи з історії, етнографії, соціології. Пропозиція залучити до справи НТШ репрезентує нама­гання Грушевського пожвавити наукові зв'язки товариства, яке через фінансові труднощі не проводило активної праці¹⁶⁵.

З поверненням Грушевського на Україну почався новий період розвитку історичних досліджень, організаційна побудова мережі історичних установ, відновлення старих українознавчих наукових структур, пов'язаних з УНТ.

Свою основну увагу М.С.Грушевський звернув на колишню історичну секцію УНТ, почавши фактичне відновлення її діяль­ності, створення цілого ряду комісій, підсекцій та залучення багатьох позаштатних співробітників. Знаходячи підтримку урядо­вих кіл в справі фінансування видавничої діяльності секції, опираючись на колишніх членів УНТ, близьких йому людей та своїх учнів, Грушевський вже на початку своєї наукової праці в Києві в середині 1924 р. домігся створення при академічній кафедрі історії українського народу 3-х комісій (Старого Києва, Старого Чернігова, Запоріжжя і Степової України), розгорнув обслідування стану архівної справи, археографічні розшуки, підняв питання про повернення архівної спадщини на Україну, запропонував та почав підготовку до реалізації широкої програми видання історичних джерел, наукових збірників, історіографічної спадщини українських істориків, відновив високонауковий часопис українознавства „Україна", домігся права видавати праці історичної секції через Держвидав України з виплатою гонорару, що дозволяло підтри­мувати фінансове становище науковців. Академія не мала і не могла дати кошти на розбудову не лише історичної секції УНТ, але навіть власних структур історичного циклу. Вона не в змозі була

¹⁶⁵ ЦДАВО України, ф. 166, оп.4, спр. 295, арк. 80-81 зв.

забезпечити видавничу діяльність керованих Грушевським інсти­туцій. Президія ВУАН в умовах постійного тиску державних кіл з метою подолання пасивного опору у відстоюванні деякої політичної та ідеологічної свободи Академії та чистої науки, зменшення бюджету на утримання академічних установ визначала для себе як єдино можливу і оптимальну позицію оборони своїх рубежів з найменш можливими втратами коштів та штатних одиниць. Як . писав А.Ю.Кримський, „яскраве гасло вкорочувати штати, що виходило з харківського центру, не переставало стояти перед очима академії"¹⁶⁶.

Така позиція була неприйнятна для М.С.Грушевського, який відразу почав наполегливий наступ, вважаючи, що слід швидше вирішити усі організаційні питання. На початку квітня 1924 р. вчений скаржився В.Кузіву, що має багато організаційної роботи, часто їздить до Харкова - усе це забирає багато сил. Фізичні умови життя стали значно кращі, але науково працювати було дуже важко. Однак Грушевський ще оптимістично дивився на всі ці „неув'язки": „Житє поправляється, український курс серіозний''⁶⁷. Влада, з свого боку, відразу вирішила перевірити лояльність Грушевського і міру Його поступливості. Негайно по приїзді в березні 1924 р. вченому запропонували написати статтю у „Біль-j шовик" про утиски українців у Польщі. Грушевський відмовився і з обуренням говорив: „Як вони сміють мною розпоряджатися?"; Цей епізод записав С.Єфремов у свій щоденник 24 березня. Там же (під 28 січня 1925 р.) оповідається, як „цензор" часопису „Україна" вимагав, щоб Грушевський написав статтю про Леніна, і коли той відмовився, почав погрожувати розгромною рецензією на журнал.

Спочатку М.С.Грушевський діяв через історично-філолог ічиий
відділ, Президію та Спільне зібрання Академії, де намагався підняти
питання організації та напрямків історичних досліджень, вияснити,
конкретні наукові проблеми (зокрема, мови). Це відразу викликано)
опір і, в першу чергу, з боку неодмінного секретаря та голови І 1
відділу А.Ю.Кримського. -

¹⁶⁶ Зшдомлення Української Академії наук у Києві за 1923 рік. - К., 1924. - Г. З

¹⁶⁷ ЦДІЛ України (Київ), ф. 1235, он. 1, сігр. 266. арк. 292 зв, 295.

Перша відкрита сутичка, згідно з щоденником С.Єфремова, сталася на засіданні відділу 15 листопада 1924 р. через правопис. Грушевський вимагав дозволу від Академії і персонально неодмін­ного секретаря на друк „України" різними правописами (зокрема, галицьким) залежно від авторів. Сутичка перейшла на особи, було згадано „хто кого і коли вилаяв друком". Кримський пригадав листа Грушевеького 1923 р. проти Управи ВУАН.

Ця сутичка була симптоматичною. Як історично-філологічний відділ, так і Спільне зібрання ВУАН більшістю підтримували А.Ю.Кримського, з ім'ям якого пов'язувалося успішне балансу­вання Академії в тяжких умовах економічного життя і тиску харківського центру. Навіть М.П.Василенко, засуджуючи методи неодмінного секретаря, писав: „В том, что Академия спасена - вели­чайшая заслуга А.Е.Крымского. Это я должен засвидетельствовать стократно, по совести. Нужно было иметь много ловкости и восточ­ной практической хитрости..., чтобы провести Академию между Сциллою и Харибдою и в течение 6 лет сохранить ее невредимой'¹⁶⁸.

Розуміючи неможливість проведення своїх ідей і вирішення багатьох організаційних проблем через керівництво відділу та Ака­демії, М.С.Грушевський вирішив апелювати безпосередньо до урядо­вих інстанцій, з якими мали офіційні зв'язки керівники Академії. Безперечно, це мало викликати незадоволення і протидію останніх.

Наприкінці листопада 1924 р. А.Ю.Кримський писав довірочно Д.І.Багалію: „Відколи приїхав Грушевський, Академія всенька дихає Інтригами, які попросту отруюють повітря... До того ж доводиться увесь час стерегтися, щоб він не привів Академію до якоїсь компрометації політичної. Особливо треба нашорошувати вуха, коли Грушевський силується проводити когось у дійсні члени або в члени-кореспонденти: тут беруть гору не тільки інтереси його парафії, та й усякі політичні ремінспекції часів Центральної Ради або еміграції"¹⁶⁹.

Вже після першої, згаданої вище, сутички А.Кримського і М.Грушевського С.Єфремов записав у щоденник 15 листопада

¹⁶⁸ Архів РАН (Москва), ф. 518, оп. З, спр. 234, арк 7-8; Цит. за Цыганкова Е.Г.
Неодмінний секретар ВУАН //Вісник АН УРСР. - 1991. - № 3. - С 82-83.

169 ру_К0ПИСНі фонди Ін-та літератури АН України. Ф. 37, сіір. 208, арк 2^4.

1924 p. пророчі словїгс „Боюся, що почнеться тепер боротьба поза . спинами і поза лаштунками, користуючись харківськими знайом­ствами. А в результаті можемо погрузти в болото по самі вуха".

В літературі іноді проводиться думка, що така діяльність
Грушевського була зумовлена головним чином його амбіціями і
розвалювала монолітну єдність Академії в протистоянні партійному
центру. Так, Н.Д.Полонська-Василенко писала: „Внутрішня бо­
ротьба в Академії і постійне звернення М.С.Грушевського до урядо­
вих кіл відкривали для них шлях для втручань до академічного
.життя, а головне - наочно показували, що Академія не є тим
монолітом, яким вона була спочатку"¹⁷⁰.

Сучасний дослідник Р.Я.Пиріг надміру категорично твердить,
що „давалися взнаки й окремі негативні риси характеру академіка,
його намагання в свою чергу залучити „високі кола" до вирішення
проблем, очолюваних ним наукових підрозділів, навіть за рахунок
академічних інтересів"¹⁷¹. '

Такі твердження не в усьому вірні, бо не враховують цілий ряд нюансів і конкретних причин тих чи інших дій М.С.Грушевського, а також етапів розвитку та зміни його стратегії і тактики.

Як показують протоколи Спільного зібрання ВУАН, на цей шлях спочатку Грушевського штовхнуло саме керівництво Академії. Так, 24 березня 1924 р. М.С.Грушевський робив доповідь про потребу перенесення до Києва з Відня УСІ, накресливши широку програму поступового включення п'яти його основних підрозділів. Тут же Грушевський просив збільшити кошти на утримання Археографічної комісії та історичної секції, які він очолює. Спільне зібрання ухвалило вирядити Грушевського до Харкова для клопо­тань з цього приводу¹⁷². Він отримав на це мандат, підписаний

¹⁷0 Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук. - Ч. 1. - С. 47.

¹⁷¹ Пиріг РЯ. Михайло Грушевський: Сторінки біографії (1924-1934 pp.) //Архіви
України. - 1991. - №2. - С 46.

¹⁷² ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26300, арк! 18, 6-9 (прот. N» 189); в листі до В.Кузіва від
20 березня 1924 р. вчений писав, що Академія економічно бідна, платня низька,
відділ має лише одне видання на рік, тому доведеться їхати до Харкова
„вибивати" асигнування на наукову роботу (ЦДІА України (Київ), ф. 1235,
спр. 266, арк. 3131).

А.Кримським¹⁷³. І вже 7 квітня М.С.Грушевський доповідав про
результати поїздки. В Харкові він добиься трьох штатних посад
для кафедри історії, історичної секції та Археографічної комісії;
асигнувань на друковані видання та закупку двох фонографів, па
відрядження Грушевського до Ленінграду і Москви. Щоправда,
справи відновлення „України", „Записок історичної секції" та
перенесення УСІ з Відня розв'язані остаточно не були. Однак, па
Спільному зібранні сам президент В.І.Липський від імені ВУАН
дякував Грушевському „за успішні результати подорожі до
Харкова"¹⁷⁴. '

В листопаді - грудні 1924 р. у Харків їздив також Кримський н справі штатів та фінансування Академії. В листі до Єфремова він, скаржився на Гермайзе, який від імені місцевкому приїхав до Харкова і зіпсував діло. Описував, як тяжко боронити Академію, коли „якийсь ідіот із приїжджих киян полізе самостійно в Наркомос". Кримський вважав, що „існування нашої Академії висить на волосинці", „квітневий пленум Головнауки нас переформує без усякого вже панькання з нами", пришлють нових людей, які захазяйнують і „попартачать здобутки чесної нашої наукової шестилітньої праці"¹⁷⁵.

З цієї поїздки Кримський привіз наказ про, скорочення штатів, де не було враховано прохання Грушевського, і останній знову їздив до Харкова „вибивати свої штати" (щоденник С.Єфремова).

Треба зауважити, що попервах Академія і її керівництво не протидіяли Грушевському, погоджувалися з його проектами і підтримували їх. Так, не чекаючи вирішення питання в Харкові, Спільне зібрання ще 24 березня 1924 р. дало право Грушевському на постійних позаштатних співробітників: 6 для Соціологічною інституту, по 1 при комісіях і 2 постійних співробітників при своїй кафедрі¹⁷⁶.

Грушевський спочатку вірив, що постанова Академії є вирі­шальною. Сподівався він також на організаційну спроможність

¹⁷³ ЦДАВО, ф. 166, от. 12, спр. 1900, арк. 2.

¹⁷⁴ ЦНБ, IP, ф. 1, сіф. 26301, арк. 1 (прот. №190).
*⁷^ Там само, спр. 26315, арк. 10, 14 зв. - 15 зв.
¹⁷⁶ Там само, спр. 26300, арк. 18 (прот. № 189).

Наукового Комітету Наркомосу. 31 березня 1924 р. вчений звер­
нувся у Комітет з поданням: .

„Приступаючи до організації історичних дослідів у Всеукраїнській] Академії наук, я з перших же кроків, прикро відчув недостачу в Київі дослідчої катедри по історії України і зв'яза­них з нею дісціплінах"¹⁷⁷. Історик пропонував ввести до складу кафедри відомих дослідників - В.І.Щербину, О.Ю.Гермайзе, О.С.Грушевського¹⁷⁸.

19 травня на Спільному зібранні ВУАН М.С.Грушевський просив підтримати перед Наркомосом клопотання про негайне асигнуван­ня 100 червінців на відновлюваний історичною секцією тримісяч-ник „Україна" і історичний збірник при ній (все це - 48 друк. арк. на рік, тобто 720 червінців при частковому фінансуванні з боку видавництв) з метою видати книгу 1 „України" до зїзду дослідників продуктивних сил України. Зібрання ухвалило „однодушно під­тримати клопотання, зазначивши, що це має бути спеціальна дотація попри загальні суми на видання"¹⁷⁹.

Більше того, коли Президія Наукового комітету Укрголов-
профобра в серпні 1924 р. винесла рішення про недоцільність пос­
тійних археографічних семінарів і курсів при кафедрі історії укра­
їнського народу, Комісій старого Києва і старого Чернігова, затвер­
дила лише як тимчасові культурно-історичну, історії Запоріжжя
та комісію історичної писемності з тимчасово оплачуваними робіт­
никами, Академія стала на захист Грушевського. Спільне зібрання
29 вересня ухвалило прийняти постанову до відома, але нагадати,
що ВУАН має право самостійно засновувати потрібні їй комісії,
тому ця постанова стосується тільки питання асигнування комісій,
проте Академія все ж організує їх із своїх коштів на загальних
підставах¹⁸⁰.

Однак все це було лише на перших порах і підтримка Грушевського Спільним зібранням ВУАН незабаром припинилася. Михайло Сергійович зрозумів, що формальна підтримка нічого не

¹⁷⁷ ЦДАВО України, ф. 166, оп.4, спр.236, арк.96.

¹⁷⁸ Там само, арк.97.

¹⁷⁹ ЦНБ, IP, ф.1, спр. 26304, арк. 1 (прот. 193).

¹⁸⁰ Там само, спр. 26308, арк. 3-3 зв. (прот. №197).

варта. Керівництво Академії зайняло оборонну позицію, і якщо він хотів чогось добитися, треба було діяти самостійно. Згодом Гру-шевський зрозумів також, що в цих клопотаннях вирішальну роль відіграють не офіційні звернення по інстанціях, а особисті контакти.

Однак майже півроку вчений пробував іти вповні офіційним шляхом, звертаючись і до ВУАН, і до Наркомосу, і до інших відповідальних державних органів. Долати цей законний бюрократичний шлях було непросто. Так, у листі до ДЛ.Багалія . від 20 червня 1924 р. Грушевський констатував велику бюрок­ратичну тяганину з затвердженням його науково-дослідної кафедри історії України, підсумувавши „взагалі умови праці погибельні'¹⁸¹.

У липні вчений звернувся з офіційним листом до... О.І.Буценка. Він наполягав обов'язково відновити 50 посад, скорочених у ВУАН паралельно з виділенням 3 нових посад для історичних установ Грушевського та підвищенням платні самому Михайлу Сергійовичу. Це стало „приводом для балачок", які є „неприємні, просто неви-носимі"¹⁸². Михайло Сергійович просив врешті затвердити план роботи його дослідної кафедри історії України та кандидатури аспірантів при ній. Вимагали швидшого вирішення питання про перенесення з Відня до Києва УСІ і прискорення видання вже давно поданих праць. Грушевський планував регулярно видавати „Україну", „Записки історичної секції", праці УСІ для закордону; т. IV „Історії української літератури", продовження „Історії України-Руси", т. 1 історичних пісень, дум та балад; збірники „Примітивна культура", „Старий Київ і його околиці", „Праці з економічного і соціального побуту України".

Вчений гірко констатував,, що йому, мабуть, доведеться „махнути рукою на веі наукові, плани і проситись назад за кордон -хоч як се не було мені прикро... Нічого, буквально нічого з моїх ' наукових планів мені досі не вдалося здійснити... гнітюче демо-ралізуюче враження... се мені тяжко"¹⁸³.

Звичайно, в даному разі Грушевський мислив з позицій максима­лізму щодо своїх планів і творчих можливостей. Якщо ж оцінювати

¹⁸¹ Там само, спр. 45704, арк. 1.

¹⁸² Великий Українець... - С. 288-291.

¹⁸³ Там само.

зроблене ним за півроку в порівнянні з попереднім станом історичної науки в ВУАН та з розвитком в ній інших галузей за цей же час, -наочно видно значний поступ. Власне, сам вчений розумів це. На Спільному зібранні ВУАН 21,липня 1924 р. він говорив:

„Не вважаючи на присутність в рядах членів і співробітників ВУАН багатьох визначних і досвідчених істориків, історичні студії, спеціально по історії України і українського народу не були досі відповідно представлені в загальному плані робіт ВУАН... Чимало планів відділ (істор.-філ.) і Спільне зібрання, скільки знаю, таки й відкладали до мого повороту на Україну і приступлення до праці в Академії.

... повернувши до Київа, я дуже запопадливо старавсь вияснити
нинішні умови і можливості історичної праці в рамцях Академії та
зв'язаних з нею установ і організувати цю працю. Археографічна
комісія з моїм приїздом стала відбувати щомісячні регулярні
засідання; я збирав конференції дослідників по ріжним спеціаль­
ним науковим і організаційним питанням, приглядавсь науковим
установам київським, був в Харкові, і в останніх одсе днях - з тою і
ж цілею - в Чернігові, вияснив дослідчі й видавничі можли­
вості. Розуміється, далеко не вважаю сеї організаційної роботи
закінченою"¹⁸⁴. 1

А в листах до своїх друзів за кордон Грушевський глибоко ховав свій розпач і писав про свої плани, широкі наукові можли-. вості, лише згадуючи про певні труднощі. Показовим щодо цього є лист до В.Кузіва, який ми вже цитували, та лист до Т. Починка (від 16 вересня 1924 p.):

„Я прийшов до того переконання, що робота за кордоном стає все менше продуктивною, користною з національного становища, і на Україні вже можна працювати з більшою користю, - тож я і прийняв заклик Української] Академії наук, щоб приїхати і зайняти катедру історії українського народу. ... дуже задоволений з того, що я на Україні, можу тут працювати, хоча житє тут трудне, і праця теж трудна"¹⁸⁵.

¹⁸⁴ Боечко В.Д., Рубльов О.С. Поверненні/Трибуна. - Д991. - №4. - С. 29.

¹⁸⁵ Великий Українець... - С 295.

В цих листах Грушевський намагався переконати не стільки своїх адресатів, скільки себе самого, щоб наполегливо добиватися втілення своїх планів.

З метою „вибити" для керованих ним установ додаткові посади, асигнування та кошти на видавничу діяльність, М.С.Грушевський декілька разів наприкінці 1924 р. їздив до Харкова, де мав зустрічі з заступником наркома освіти Я.П.Ряппо та заступником голови Укрголовнауки М.І.Яворським. Першим результатом переговорів була постанова Укрголовпрофосвіти (від 24 жовтня), згідно з якою науково-дослідна кафедра Грушевського закріплювалася при ВУАН і мала три секції: соціологічного обгрунтування історії і методології (керівничий - О.КХГермайзе, член - проф. П.О.Кли­менко), соціально-економічної і політичної історії (керівничий -проф. О.С.Грушевський, член - В.Г.Щербина), історичнокультурна на чолі з М.С.Грушевським (підсекції: матеріальної культури -проф. В.Ю.Данилевич та духовної культури-- М.С.Грушевський). Членами кафедри затверджувалися В.І.Щербина та В.Ю.Даниле­вич, аспірантами - В.Ігнатенко, ОБаранович, СГлушко, М.Ткаченко, С.Шамрай. Постанова була зачитана на Спільному зібранні ВУАН 1 грудня 1924 р.¹⁸⁶. Незабаром до Харкова надійшла негативна відповідь на запит Кримського про закордонне відрядження Грушевського. Було сказано, що таке відрядження „не можна дати через політичні міркування"¹⁸⁷.

М.Грушевський не задовольнився порядком розв'язання проблеми розбудови історичних установ ВУАН, встановленим офіційними каналами. Як тільки наприкінці листопада 1924 р. у надрукованих в офіційному „Збірнику розпоряджень" ВУЦВК спис­ку штатів і структури ВУАН на 1925 р. академік не побачив схвалених раніше штатів і структури історичних установ, він од­разу звернувся безпосередньо до голови Наукового комітету НКО УСРР М.І.Яворського. В цьому листі від 2 грудня 1924 р. він не лише вимагав роз'яснення непорозуміння, а йвнов нагадав (подав окрему довідку) про становище з погодженими штатними посадами

¹⁸⁶ ЦНБ, IP, ф. X, спр. 17802-17805, арк. 1; ф. 1. спр. 26312, арк. 2 (прот. № 201).

¹⁸⁷ Там само, ф. 1, спр. 26333, арк. 10 (прот. №222).

історичних установ і потребував додаткових посад, „щоб скільки-небудь уможливити роботу", коштів на видання і науково-опера-їпйні витрати'⁸⁸.

Така форма відносин була сприйнята у НКО як суворе пору­шення норм і правил. Тому незабаром прийшов лист з Наркомату освіти від 8 грудня 1924 р. (№ 28192) за підписом заступника голови Укрголовнауки Яворського (зачитаний на Спільному зібранні ВУАН 15 грудня). Лист був надісланий „з приводу приватних запитів, між іншим листування проф. Грушевського до різних офіційних представників України в справі шатів". Зазначивши необхідність „втягнути в число аспірантів по секції матеріальної культури катедри історії України" техніків, а не словесників, президія Укрголовнауки „категорично пропонувала ВУАН припинити при­ватне листування з офіційними запитаннями її членів до офіційних представників Українського уряду, в справі, що доторкає не їх приватно, а ВУАН"¹⁸⁹. Ця заява Яворського була „взята до відома".

Затим прийшло рішення Президії Укрголовнауки за підписом її голови Ряппо від ЗО грудня 1924 р. (№ 5) про кафедру академіка Грушевського. Тут говорилося, що „керівники кафедр (історії і мови - автори) повинні в своїх пропозиціях рахуватися як з поло­женням АН, так і з грошовими засобами. При всяких заходах керів­ники кафедр повинні придержуватися загального порядку і робити заходи через АН, а не помимо неї, окремо від себе". Однак Спільне зібрання 15 січня 1925 р. констатувало, „що всі комісії і справи академіка М.С.Грушевського, про які він клопотався у Харкові, перейшли через ухвалу історично-філологічного відділу і Спіль­ного зібрання", не узгодженими були лише запити інституту наукової мови, тому і були засуджені „всякі такі самостійні виступи, не погоджені з загальними потребами Академії"¹⁹⁰.

Отже, офіційне звернення до Наркомату освіти і Укрголовнауки лише почасти себе виправдало, а в принципі провалилося. Ця

¹⁸⁸ ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 244, аріс. 313.

¹⁸⁹ Там само, спр.245, арк.100; ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26314, арк. 7, 1 зв.

'9° Там само, спр. 26317, арк. 1-1 зв., 6; Р.Я.Пиріг безпідставно твердить, ніби Спільне зібрання засудило самостійні звернення Грушевського до харківського аешру (Пиріг РЯ. М.С.Грушевський... - С 53 (N»5).

невдача, а також загострення взаємин з Президією Академії в зв'язку з проектом реорганізації ВУАН призвели до пошукін М.С.Грушевським інших шляхів (зокрема індивідуальних, напівофіційних контактів з відповідальними діячами). Туї слід також зауважити, що усталена вже в.історіографії (особливо зару­біжній - Л.Винар) думка про єдиний фронт харківського цен гру щодо М.С.Грушевського з 1925 р. не є слушною. Як бачимо хоча б із наведеного, різні інстанції і різні керівники діяли неоднаково і непослідовно. Єдина позиція, сформувалася у ЦК КП(б)У значно пізніше і теж по-різному проявлялася на офіційному (ідеологічні виступи на нарадах, пленумах), діловому (ухвали урядових інстанцій з приводу установ Грушевського) та особистішому (індивідуальні зустрічі, персональні розпорядження та листи) рівні. Це ще один важливий момент, який не слід нівелювати.

На Спільному зібранні ВУАН 12 січня 1925 р. Кримський зачи­тав проект „Основних положень реорганізації ВУАН". Цей доку­мент не міг не насторожити М.С.Грушевського, як і інших академіків. Тут йшлося про пріоритет II (фізико-математичного) відділу, „придавлення" соціально-економічних і соціально-полі­тичних проблем „традиціями давнього етнографізму", про локаль­ний, лише київський, грунт Академії, відсутність нової революційної науки „з її новими методами та завданнями, опертими на проблемах ленінізму", про нерадянськість ВУАН та її „кастову закваску''⁹¹.

Згідно з проектом, кафедра історії України М.С.Грушевського і комісія для дослідів над громадськими течіями С.О.Єфремова мали бути переведені до соціально-економічного відділу, а ісгорично-філологічний відділ перетворювався в культурно-історичний (мова, література, етнографія, фольклор, археологія). Історичну секцію колишнього УНТ пропонувалося „розв'язати", натомість поновити самостійну діяльність Товариства Нестора-Літописця. Все це вже ^ч вкотре посягало на первісну ідею Грушевського і загрожувало ви­бити з-під його ніг основний грунт - історичну секцію, яку він праг­нув перетворити на незалежну інституцію. Наголосимо, що в даному разі не йшлося про персональне переслідування Грушевського.

¹⁹¹ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26316, арк. 6-9.

Мала бути реорганізована уся Академія, в тому числі істеричні установи. Завважимо принагідно, що в історіографії (особливо працях представників першого напрямку) побутує помилкове уявлення про систематичні напади в Академії лише на установи Грушевського, проте їх відчули всі академічні установи (до речі, рідко кому з керівників вдавалося відстояти їх позиції так, як Грушевському).

Питання про реорганізацію знову постало на Спільному зібранні 26 січня 1925 р. (прот. № 208), де під тиском МГрушевського та М.Птухи було ухвалено: історичну секцію „розв'язувати не слід, бо це буде шкода для науки", питання про зміни історично-філологічного та соціально-економічного відділів вирішити на спільному засіданні обох відділів¹⁹². Академіки М.В.Птуха та М.С.Грушевський заявили, що ці проблеми має розглядати комісія по новому статуту ВУАН. Птухав запалі сказав, що Кримський „надавав векселів у Харкові Укрголовнауці і тепер силкується реалізувати їх". Кримський запротестував, відзначивши, що він „рахується з державним законом, з побажаннями Укрголовнауки" і Спільним зібранням.

Спільне засідання І і III відділів не прийшло до єдиної думки і 9 лютого 1925 р. питання про їх переорганізацію було поставлено на Спільному зібранні. Тут 9 голосами було встановлено необхід­ність залишити стару структуру, лише дві особи проголосували за організаційні зміни і сім утрималося¹⁹³.

Отже, з приїздом М.СГрушевського в Академії поряд з тактикою оборони почала існувати і все більше посилюватися тактика локаль­ного наступу. Принципово важливим є те, що попервах її підтриму­вало Спільне зібрання і керівництво ВУАН. Лише коли підтримка з боку останнього припинилася і почалися відверті конфлікти у відділі, на Спільному зібранні та з членами Президії Академії, М.СГрушевський почав регулярно звертатися безпосередньо до хар­ківського центру, „вибиваючи" штати, кошти, асигнування на видав­ничу діяльність для своїх установ. Такі звернення та поїздки самого Грушевського і його довірених осіб без відома відділу, Президії та Управи ВУАН викликали обурення у керівництва Академії і

¹⁹² Taft само, спр. 26319, арк. 1 зв. - 2.

¹⁹³ Там само, спр. 26321, арк. 1.

вважалися порушенням академічної етики, внесенням анархії, при­ниженням ролі Президії і, головне, здобуттям привілейованого становища історичним установам за рахунок інших академічних структур. В порушенні авторитету Президії ВУАН Кримський та Єфремов бачили прояв „азіатського політиканства" Грушевської о (це визначення дуже часто вживається у щоденнику С.Єфремона). Грушевський не зважав на це, переконавшись, що лише обрана тактика дала можливість добитися значного практичного резуль­тату у розбудові інституцій історичного циклу. Однак, з другого боку, все більше втягування державних і комуністичних органів у внутрішні справи ВУАН вже через рік почало ослаблювати Академію і об'єктивно сприяло її швидшому руйнуванню ідео­логічною машиною радянскої влади. Комуністичне керівництво побачило, що нарешті тримає в руках добру зброю для протиставлення опозиційних сил Академії, яке вело до її розвалу зсередини. На жаль, М.С.Грушевський не передбачив цього, захопившись конкретними результатами від тих поступок і пільг, які йому вдалося добитися від харківського центру. Знову наго­лосимо, що до цього його штовхала також поведінка Президії ВУАН, яка перестала налагоджувати відносини з М.С.Грушевським і всі порушувані ним питання розглядала з позицій міжособистісних антипатій і в основному негативно. З цим М.С.Грушевський змиритися не міг і тому звертався до більшої сили - державних органів. Разом з тим, не можна не вказати, що з боку керівництва Академії, зокрема Кримського, теж робилися спроби знайти під­тримку в Харкові, щоправда, іншими методами. І тут знову зіткнулися інтереси двох лідерів.

Щодо цього дуже показовим є висунення Матвія Яворської о на звання члена-кореспоидента АН і створення задля нього кафедри історії революції. 13 січня 1925 р. А.Ю.Кримський писав Яворсь-кому, що мав з цього приводу приватні розмови з членами історично-філологічного відділу, всі вони погоджувалися, „тільки висло­вили побоювання чи схоче зробити відповідне внесення акад. Грушевський - представник історії"¹⁹⁴. На Спільному зібранні, як

¹⁹⁴ Там само, спр. 26317, арк. 36-37

повідомляв у листі Кримський, він заявив, що „харківські ком­
петентні кола (в тому числі Д.І.Багалій) однодушно радять" обрати
Яворського, але, писав він далі, „рішуче слово тут належить акад.
Грушевському", - сказав я, уперто дивлячись на нього. Замість
відповіді акад. Грушевський почав неуважливо дивитись кудись у
куток, вдаючи ніби не чув моїх слів, звернених безпосередньо до
нього. Але ж це річ ненормальна, щоб із-за капризу однієї людини
страждала справа, яку загал вважає за конечну". Кримський просив
від Головнауки „папірчика" - від кого має виходити ініціатива,
якщо якась кафедра для академії потрібна, а „представник най­
ближчої спеціальносте не бажає назвати кандидата". „Нікому в
- голову не прийде, що мова йде про кафедру історії революції, - всі
подумають про III відділ"¹⁹⁵.

Попервах ця ідея Кримського не пройшла на Спільному зібранні, але вона спростовує думку, ніби один лише Грушевський вдавався до покровителів на противагу монолітній єдності і замкнутості Президії ВУАН. Даний факт показує також принципову різницю методів пошуків таких покровителір Грушевським j. Кримським, хоч тут слід також зважити, що перший боровся лише за свої установи, а другий мав опікувати всю Академію. Однак методи боротьби Кримського не можна назвати вповні коректними. Зокрема, в листі до Яворського він писав, що кандидатуру остан- нього підтримує і рекомендує Д.І.Багалій. В листі ж Багалія до Кримського говорилося, що він „рішуче одмовляється... і ясночому" від написання рецензії на праці Яворського. В Академії „є штатний представник кафедри історії України - М.С.Грушевський, ]який являється у повній мірі [людиною]компетентною, навіть більше того - безперечно першим істориком України у всьому обсязі і цієї дисципліни". Тому виступ Багалія був би „неприпустимим... |морально - академічно і навіть недоцільний, бо це б внесло величезну смуту в і без того складне життя Академії". Багалій розмовляв з Яворським, зазначивши, що останній розуміє, як і ускладнюється справа, так як він є „начальством над Академією" За таких умов не відомо, чи відбудуться вибори, бо „Михайло

¹⁹⁵ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26317, арк. 36-37.

Сергійович не така проста людина, щоб могла не реагувати на це позбавлення його наукового престижу". Багалій підсумовував: „З цього усього один висновок... - обминути в цій справі М.С.Грушевсь­кого ніяк не можливо і треба було б до цієї думки потроху привчитися". Якщо ж вибори Яворського і можливі, то лише у великій групі рекомендованих до обрання, „щоб в цьому не побачили нажиму і від НКО"¹⁹⁶.

Одночасно з постійними намаганнями добитися покращення умов праці для керованих ним наукових інституцій М.С.Грушевсь-кий почав активно обстоювати їх позиції на Спільних зібраннях ВУАН. Він висунув вимогу віддати „Записки історично-філоло­гічного відділу ВУАН" лише історичній секції, як вже говорилося вище, наполягав на використанні старого галицького правопису в „Україні", висував для обрання в академіки О.С.Грушевського, висловлював думку про В.М.Гнатюка тощо.

Поряд з цими дійсними фактами М.С.Грушевському при­писували справи, які він не робив, або інтерпретували його вчинки як підступні і нечесні. Наприклад, згадаємо справу з обранням В.Гнатюка. С.Єфремов детально занотував у щоденнику (від 15 бе­резня 1924 p.), подаючи це як „помсту за колишнє", що Грушевсь-кий намагався відсунути затвердження Спільним зібранням надання академічного звання відомому етнографу. Проте далі Єфремов нотує, що Грушевський в даному разі пропонував піклуватися про обрання не лише Гнатюка (і не в першу чергу), але й інших галичан.

Гнатюк був обраний академіком, але незабаром помер, і саме М.С.Грушевський запропонував вшанувати його пам'ять на спеціальному зібранні, де зачитав першу доповідь „Пам'яті академіка Володимира Гнатюка" і виголосив кінцеве слово¹⁹⁷. С.Єфремов не поминув відзначити з цього приводу в щоденнику, що перед виборами Грушевський називав Гнатюка „збирачем мате­ріалу, а ніяким ученим", але після смерті останнього заявив про епохальність, колосальність його робіт (щоденник, 31 жовтня 1926 р.).

¹⁹⁶ Там само, спр. 22641, арк. 1-2. >

¹⁹⁷ Там само, спр. 26363, арк. 1 (прот. № 252. 31.Х.1925 p.).

Безпідставно Грушевському намагалися приписати також „донос" у Харків про видання ВУАН праці професора КДА Ф.І.Тітова „Стара освіта на Україні" - „дивіться, мовляв, які книжки Кримський видає". Судячи з щоденника С.Єфремова, цю чутку про „донос" М.С.Грушевського поширював А.Кримський. Останній запевняв віце-президента, що книгу Тітова конфіскували знову ж таки через ,донос" Грушевського (записи 23 та 25 лютого 1925 p.). Згодом Кримський привіз із Харкова чутку, що фальшивий статут Академії, надісланий до Укрнауки перед приїздом неодмінного секретаря разом з справжнім проектом статуту, - справа Грушевсь­кого (щоденник Єфремова, 12 травня 1925 p.).

Подібні недостовірні чутки все ж створювали М.С.Грушевсь-кому недобру репутацію серед академіків. Через їх призму почали сприйматися й усі інші його дії. Це викликало зворотню реакцію. Грушевський почав зачитувати на зібраннях листи Кримського у Харків з характеристиками опонентів. 25 лютого 1925 р. в при­сутності Яворського Грушевський зажадав реорганізації Академії та її керівництва.

У створенні конфліктної ситуації у ВУАН були винні обидві сторони. Засідання історично-філологічного відділу і навіть Спіль­ного зібрання часто перетворювалися у зведення рахунків, іноді -в справжні скандали. С.Єфремов зазначав у щоденнику 9 березня 1925 p.: „Просто гидко стало ходити на Спільні зібрання - стільки там твориться дурного й непотрібного".

Н.Д.Полонська-Василенко схильна була звинувачувати у всьому

одного Грушевського: „Мирні до приїзду Грушевського зібрання

набули тепер перманентний характер гостроти й суперечок. Деякі

засідання загрожували гіршими наслідками: були такі, коли

<- А.Ю.Кримський покидав засідання з загрозою демісії'¹⁹⁸.

Як видається, такий погляд дещо спрощує ситуацію. Крім того, що обидві сторони користувалися однаковими прийомами, слід зав­важити, що опозицію Президії складав не один М.С.Грушевський. Його підтримувало кілька членів І відділу і в Спільному зібранні -впливовий керівник II (фізико-математичного) відділу геолог

1"° По/юнська-Василенко tf-Д. Українська Академія наук. - Ч. 1. - С. 47.

академік П.А.Тутківський. На початку 1925 р. в опозицію до Крим­ського став також секретар III (соціально-економічного) відділу акад. М.В.Птуха. Давнім прихильником Грушевського і „опозиціо­нером" був проф. О.Яната, який запропонував створення філії ВУАН у Харкові. Офіційні кола (Ряппо) з подачі А.Ю.Кримського зневажливо називали це „прожектерство" - „янатизмом", нама­ганням „пекти з гімназистів аспірантів, а з аспірантів - прямо академіків", що в цілому є „шарлатанством"¹⁹⁹.

Таким чином, у ВУАН сформувався цілий опозиційний блок щодо Президії. Ворожнеча все посилювалася. На Спільних зібраннях все частіше відбувалися якісь сутички, непорозуміння, суперечки. Академіки (частіше М.С.Грушевський, П.А.Тутківський, М.В.Птуха) виступали з осібними гадками. Були і прямі ексцеси. Так, М.С.Гру- . шевський назвав Синявського „зрадником української ідеї" за його привітання М.П.Павловича²⁰⁰. С.О.Єфремов, А.Ю.Кримський і навіть О.І.Липський неодноразово погрожували відставкою¹⁰¹.

Все це, безперечно, прискорювало розвал Академії. Обидва табо­ри за міжусобною боротьбою прогледіли невпинний наступ партійно-державного апарату, який згодом нарізно зліквідув обидві групи.

В лютому - на початку березня 1925 р. ВУАН перевіряла Комісія Президії Наркомату робітничо-селянської інспекції, яку очолював Н.М.Калюжний²⁰². Останній запевняв на заключному Спільному зібранні ВУАН 3 березня, що комісія приїздила лише „з метою вияснити потреби Академії, щоб харківська найвища влада знала, чим можна допомогти Академії. Коли дотепер Акаде­мія і голодувала й була гола, то й ціла радянська держава голоду­вала й була гола; але тепер радянське життя налагоджується - і держава не може не подбати про найвищий свій науково-культурний центр - Академію.., бо наш народ прагне науки, - і то - справжньої науки, а не сурогату її"²⁰³.

¹⁹⁹ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 24147, арк. 1-2 (Лист Ряппо до Кримського 17.111.1924 p.).