ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26324, арк. 1.

Висновки комісії були досить радикальними¹⁰⁴ і окрилили навіть \ М.С.Грушевського. Останній чекав реформи і вимагав її в присут­ності членів комісії на засіданні відділу 25 лютого (щоденник С.Єфремова). На знак неповаги до діючої Президії ВУАН Грушевсь-кий разом із своїми співробітниками 11 березня не з'явився на річний академічний акт. Це викликало різні чутки і їдкі слова Єфремова у щоденнику, який вважав, що логіка Грушевського така: „коли не я на чолі, то валитиму". У Києві стали говорити про кризу керівництва ВУАН.

Ситуація загострилася з появою № 1/2 „України" (1925), де була вміщена непідписана стаття М.С.Грушевеького „Всеукраїнська Академія наук". Розкриваючи тут історію утворення ВУАН, роль Українського наукового товариства у реалізації ідеї національної Ацадеміа, Грушевський некоректно звинуватив академіків-фунда- торів, що були призначені гетьманом П.П.Скоропадським, у неучасті „в українській' науковій і громадській роботі, спеціально в Київсь­кому науковому товаристві", зробив акценти на національному харак­тері ВУАН, підкресливши, що внаслідок впровадження принципу керуватися при виборі академіків в першу чергу науковими мотива­ми лише історично-філологічний відділ був за складом український.

Грушевський як опонент концепції фундаторів УАН підкреслив,
що вона була „чужим обрусительним паростком".

Аналізуючи здобутки ВУАН за перші 6 років її діяльності, академік подав досить критичну оцінку наукової праці. Зазначалося, що ВУАН за ці роки не вийшла з свого організаційного періоду, залишаються необстеженими навіть такі основні кафедри, як кафедра української мови, славістики, загального мовознавства, суспільної економіки, загальної історії, візантології, гебраїстики, турецької філології і історії.

Лише достатнє фінансування, створення чіткої організації, за­
безпечення дослідницького апарату (лабораторіями, бібліотеками,
світовою науковою літературою) і контактів змінять характер діяль­
ності Академії від „передвступних приготувань" до справжньої/
наукової роботи.

²⁰⁴ ЦНБ, IP, ф. І.спр. 26324, арк. 10-13. '

Дана стаття викликала цілу бурю в Академії. Про це детально повідомляє у щоденнику М.П.Василенко. Визрівав скандал у І від­ділі ВУАН. Акад. Ф.І.Міщенко ще 17 березня при зустрічі з Васи-ленком говорив про загальне обурення і передрікав чергову супе­речку Грушевського з Кримським на засіданні відділу. „Он удив­ляется, что за человек [Грушевский], что бы он ни делал, всегда чувствуешь, что он подводит под что-то мину". Сам Василенко висловлювався обережно: ,Думаю, что статья не так ужасна и страшна, как это ей приписывают. Конечно, если есть неверности, то жаль. Может быть, со временем, когда остынут страсти, к статье отнесутся .более спокойно"²⁰⁵. 19 березня Василенко розмовляв з Єфремовим, який переказав свою бесіду з Грушевським про його статтю і подивування останнього, чому вона викликала пересуди. „Ефремов после этого сказал мне, что поднимать вопроса об ней на заседании Відділа он не будет. Я думаю, - зауважив Василенко, - это правильно. Мне кажется, что история со статьей раздувается под влиянием личной борьбы и отношений'²⁰⁶.

Очевидно, в останньому Василенко мав рацію. Того ж дня на засіданні І відділу С.Єфремов, не дотримуючись своєї обіцянки, різко поставив питання про статтю. Ймовірно, на цьому наполягав А.Ю.Кримський.

Ось свідчення нейтрального у цій суперечці М.П.Василенка
(20 березня 1925 p.): ;

„На вчерашнем заседании 1-го відділу был таки затронут вопрос о статье Грушевского об Академии. Разговор, по-видимому, носил острый характер. [М.В.] Птуха, кабинет которого за стеной кабинета Ефремова, где собирался І Відділ, говорил: „так кричали, що у мене було чутно". С.А.Ефремор спросил М.С.Грушевского указать ему, кто из назначенных впервые академиков не принимал раньше участия в украинской общественной жизни. Насчитали, что только два: [Н.Ф,] Кащенко на 2м отделе и [Ф.В.] Тарановский - на третьем. Поэтому Грушевский не имеет права говорить, что были назначены те, кто никакого участия в украинских делах не принимал. Еще более остро поставил вопрос СА.Ефремов относительно утверж-

²⁰⁵ Із щоденника М.П.Василенка //Вісник АН УРСР. - 1991.,- №2. - С. 84.

²⁰⁶ Там само. - С. 85.

дения Грушевского, что никто из приглашенных членов Наукового товариства не принял участия в выработке устава Академии. Ефремов просил назвать этих лиц. Грушевский не мог и оказалось, что он один не принимал в этом участия. Грушевский ушел, не простившись. Ефремов не знает, случайно ли это или нет. Грушевского поддерживали его брат А.С. [Грушевский] и отчасти [Е.К.] Тимченко. Неопределенна была позиция [Н.Ф.1 Беляшев-ского. Остальные явно были не на его стороне'²⁰⁷.

С.Єфремов також в подробицях описав цю подію у своему щоденнику, правда, дещо інакше. Він твердив, що усе зібрання вимагало від Грушевського пояснень і конкретних доказів, і сам Єфремов вдався до гострої полеміки. Згідно з його щоденником, - Грушевський відповідав, що писав на підставі загального враження і як історик не може препарувати нашу історію. Кримський і Єфре­мов заявили про відставку. Інцидент був вичерпаний стараннями М.П.Василенка.

Останній у своєму щоденнику за березень 1925 p., говорячи про даний факт, між іншим зазначив, що з авторитетних джерел відомо, „что за Грушевским усиленно следят. Агенты бывают на всех собраниях, где участвует он или его ученики. Большая слежка за ним была и в Преображенском, где он был на даче²⁰⁸. Цю інфор­мацію підтвердив пізніше і пастор Василь Кузів, який у 1926 р. приїздив до Києва і відвідував Грушевського, за яким "годі пильно слідкували - так, що вчений навіть мав писати спеціальне пояс­нення, коли Кузів ночував під час зливи у нього на дач?⁰⁹.

Так, Грушевський опинився у досить складній ситуації. Незгоди в Академії лише загострювали її.

Невдовзі після інциденту зі статтею розгорівся новий скандал. А.Кримський нібито зі слів Ряппо та Попова переповів у Академії скарги Грушевського на петлюрівців чи гетьманців Єфремова і А.Ніковського та доноси Кримського на нього в ДПУ. Вияснення цього факту тривало півтора місяці (щоденник С.Єфремова, записи

207 Із щоденника М.П.Василенка... - С 86.

²⁰⁸ Там само. - С. 85. _ч

²°9 Пасічник І. Пастор Василь Кузів: (Спомини). - Ірвінгтон, 1960; Биковський Д. Василь Кузів і Михайло Грушевський. - Вінніпег, 1968. - С. 4-16.

16 травня - 24 червня 1925 p.). Харківський центр спочатку не втручався в цю суперечку. Але незабаром на Україну приїхав Л.Каганович, який відразу зацікавився ситуацією в Академії, мав бесіди з Кримським та Грушевським. Згідно з щоденником С.Єфре-мова, Каганович якось запитав Михайла Сергійовича, чи є радян­ська влада найкращою для України; Грушевський ухилився від відповіді (запис 24 червня 1925 p.). Загалом на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У була створена комісія з питань української інтелігенції: До резолюції Каганович дописав: „Зокрема, стосовно Академії і Грушевського"²¹⁰. Відразу після цього стало відомо про збільшення штатів установ Гру шевського. 24 червня С.Єфремов занотував у щоденнику, що це здійснено за рахунок комісій Кримського. Зі слів останнього, Грушевський та Тутківський підійшли „ з заднього ходу" до нової влади. Така однобока інтерпретація навряд чи спра­ведлива. Грушевський постійно добивався втілення своїх планів, і влада йому не завжди допомагала. Так, вже у вересні прийшла чергова відмова Укрнауки (про неможливість відкрити Соціоло­гічний інститут у Києві). Кримський зачитав постанову 2 жовтня на Спільному зібранні²¹¹, але не поставив того на карб. Натомість, коли згодом ДПУ забрало Ніковського, - цей факт Кримський в розмові з Єфремовим пов'язав з „доносом" Грушевського. Стосунки між Кримським та Грушевським перейшли всі етичні рамки. При цьому Спільне зібрання все ж підтримувало неодмінного секретаря. Дану ситуацію влучно змалював в одному з листів до В.І.Вернадсь-кого М.П.Василенко: „упорная борьба между М.С.Грушевским и Крымским, пускаются в ход сомнительные приемы, обо всем сооб­щается в Харьков официальным лицам. Борьба мелочна, большин­ство стоит в стороне, но втягивает институт науковой мовы, где влияние принадлежит Тутковскому и Грушевскому. Ефремов разо­рвал личные отношения с Грушевским, Тутковский — на стороне Грушевского, большинство нейтральны, но признают заслуги Крымского и будут его поддерживать"²¹².

²¹⁰ Пиріг РЛ. Вказ. пр. //У1Ж. - 1991. - № 5. - С. 56-57.

²¹¹ ЦНБ, IP, ф. l,cńp. 26339, арк. 18. •

²¹² Архів РАН (Москва), ф. 518, оп. 3, crtp. 234, арк. 3 зв.; Цит. за: Цыганкова Е.Г.
Неодмінний секретар ВУАН //Вісник Академії наук Української РСР. - К.,
1991. - №3. - С. 84.

Грушевського така ситуація страшенно дратувала. Він писав В.Кузіву відверто: „Кримський, маючи за собою своїх помічників, править Академією безпардонно [... ] Я ж з Кримським і Єфремовим давно ані вітаюсь, і не розмовляю, бо вони роблять мені і моїм співробітникам пакости, де можуть, і мене ж потім оклеветують у всяких несодіяних річах'²¹³.

У підготовчих матеріалах до звіту ЦК IX з'їзду КП(б)У 1925 р. була подана така характеристика внутрішнього стану у ВУАН:

„Академия наук не представляет чего-нибудь цельного в идео­логическом отношении. Группировки, которые там имеют место в настоящее время, в основе своей не имеют принципиальных идео­логических расхождений, а только личные мотивы и склоки. Орга­низованно борющихся за власть групп в Академии 3: группа Крым­ского, наиболее сильная, объединяющая огромное большинство академиков; группа М.Грушевского - наиболее слабая, которая, однако, имеет большое влияние на молодых работников академии; группа Тутковского - средняя из 3-х по количеству своих привер­женцев, но идеологически наиболее цельная. [... ] В первом отделе первое место занимает М.Грушевский, около которого начинает оформляться антимарксистская идеология в истории. [... ] Птуха принадлежит к группе Грушевского из тактических соображений, но не является украинским националистом'²¹⁴.

Партійно-державні можновладці бачили необхідність грати на , . протиріччях даних груп, щоб поступово реорганізувати ВУАН. Особливо важливим вважалося ввести до Академії комуністів. Тому навряд чи випадковою була подана 5 грудня 1925 р. у секрета­ріат окрнаркому доповідна записка проф. П.Клепацького з пропо­зицією „прищепити комуністичну бацілу... тулові Академії'²¹⁵. Певну роль у цій грі відводили і М.Грушевському. Так, наприкінці 1925 р. Я.Ряппо пропонував переобрати президію ВУАН і при цьому Грушевському призначалося місце секретаря II (соціально-історичного) відділу: „Назначение во главе этого отделения

²¹³ ЦДІА України (Київ) ф. 1235, on. 1, спр. 266, арк. 318 зв.

²¹⁴ Водотика С, Совенок Л. Рік 1925-й... - С. 80-81.

²¹⁵ Там само. - С. 85.

акад. Грушевского, как историка, удовлетворяет и его, и парализует
де4>екты Крымского"²¹⁶. .

Однак основним все ж було питання повної реорганізації ВУАН.
У складний для Академії час міжусобної боротьби знову виплив
новий статут ВУАН, розроблений Яворським і обговорений в
березні- квітні 1925 р.²¹⁷ Мали пройти вибори Президії і, зокрема,
президента. Очевидно, урядові кола (Л.Каганович) запропонували
цю посаду Грушевському, зажадавши від нього концепції Академії
Михайло Сергійович виклав свій погляд на ВУАН у спеціальному
листі до уряду.Політбюро ЦК КП(б)У 8 січня 1926 р, доручило
голові РНК республіки В.Чубарю підготувати це питання і з'ясу­
вати „більш ясно і чітко лінію Грушевського, після чого вирі­
шити питання про президента Академії'²¹⁸. Через кілька тижнів
(23-28 січня) у Києві відбувся пленум Укрголовнауки з приводу
реорганізації ВУАН.

Після звітів керівників Академії виступив Грушевський..Високо оцінивши сесію та наголосивши заслуги радянського уряду у роз­будові „найвищого наукового осередку", він засудив бюрократи­зацію науки та закликав перетворити ВУАН у живий осередок для „спраглої науки сили, що виходить з самої глибини робітничо-селянської верстви". Вчений виступив за самостійність ВУАН, але за її входження в асоціацію Академій наук республік. Грушевський оптимістично дивився на заплановану реорганізацію Академії. Промова була прийнята схвально і опублікована в газетах, тоді як доповіді Липського, Кримського та Єфремова, опубліковані не були²¹⁹. Відзначимо, що останній у щоденнику високо оцінив про­мову Грушевського, як таку, що „ставила академічну справу на широкий принциповий грунт".

Сам Михайло Сергійович офіційно оцінював пленум досить оптимістично, завваживши, що після нього „наукове життя попли-

²¹⁶ Там само. - С. 83-

²¹⁷ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26328, арк. 10-27; спр. 26329, арк. 5-8.

²¹⁸ Пиріг РЛ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - N«5. - С. 58; Старожитності. - 1992. -
№18/19. - С 7. ' ... : ■■

²'° Пролетарська правда. - 1926. - 30 січня; ГрушевськийМ. Перспективи і вимоги української науки. /^Україна. - 1926. - Кн. 16. - С 3-15.

ло під широко розпущеними вітрилами'²²⁰. Одночасно в листі до І.Еюрщака вчений писав інше: „Я вже збирався закрити лавочку" і був цілком непевний у майбутньому^ІІ221.

Між тим, урядові кола не полишали думки про висунення Грушевського на президента ВУАН. 14 квітня 1926 р. Політбюро ЦК КП(б)У винесло рішення підтримати цю кандидатуру і одно­часно здійснити реорганізацію Дкадемі?²². М.С.Грушевський видавався тепер більш зручним, ніж Кримський і особливо непос-_ґ тупливий Єфремов. Зокрема, .він засудив, як і офіційна влада, українській науковий з'їзд.

У квітні 1926 р. в інтерв'ю „Пролетарській правді" Грушевський оцінив І український науковий з'їзд у Празі як „образу дійсному українському науковому рухові", а про його організаторів сказав, що вони не можуть у відриві від батьківщини проводити серйозні наукові дослідження й переслідують політичні цілі. Критикував Грушевський і чехословацький уряд, який міг би замість „свята" для емігрантів скликати з'їзд на Підкарпатській Україні (в Мука-чеві, Ужгороді, Хусті), куди б приїхали всі²²³.

Втім, невідомо, наскільки текст цього інтерв'ю відповідав дійс­ним словам Грушевського і як він взагалі робився²²⁴.

В цей час Михайло Сергійович змінив також свій погляд на обрання до Академії М.Яворського (щоденник С.Єфремова, ЗО січня 1926 р.). С.Єфремов їдко висміював дії свого опонента, який раптово „ударив у всі дзвони ёоветського патріотизму" і таке написав, що й „читати сором,... чоловік зовсім пустився вже берега" (щоденник 14 квітня 1925р.).

Чутки про висунення кандидатури М.С.Грушевського в прези­денти ВУАН та її підтримку харківським центром швидко поши­рилися. С.Єфремов переказував 18 лютого у щоденнику лист

²²« ЦНБ, IP, ф. X, спр. 17428-17429, арк. 2.

Щ Соборна Україна. - 1947. - № 2. - С 37-38. ':

Щ Старожитності. - 1992. - №18/19. - С. 7.

22-1 Пролетарська правда. - 1926. - 14 червня.

²²4 Прокопович М. З документів часу: (Грушевський проти заходу українського
академічного Комітету щодо скликання в 1925 р. у Празі наукового з'їзду) //
Тризуб. - 1.926. - № 33. - С 20-24.

В.Перетцаз Ленінграду: Грушевського поставлять президентом і при ньому двох комісарів.

В самій Академії на той час тривала суперечка з приводу Інституту наукової мови, яку С.Єфремов і А.Кримський розціню­вали як чергову спробу Грушевського дискредитувати їх, Президію і розвалити Академію, що було на руку харківській владі. Єфремов дуже гостро писав про це в щоденнику, завважуючи: „А больше­вики дивитимуться й радітимуть, як ми один одному лоби роз­биваємо".

Інститут наукової мови, що очолював Кримський, знаходився
при І відділі. Грушевський, Тутківський та ряд співробітників інсти­
туту запропонували прийняти його новий статут, вивести з першого
відділу і підпорядкувати безпосередньо Академії. Однак Спільне
зібрання 15 лютого 1926 р. на пропозицію Кримського виступило
більшістю проти двох (Грушевського та Тутківського) за старий
статут інституту і засудило звернення Тутківського без відома
керівництва ВУАН до Укрнауки з цього приводу. Грушевський
подав осібну гадку, де говорив про напружені стосунки ради
інституту з Кримським, однобокість інформації останнього, нав'язу
ванн я інституту волі неодмінного секретаря через І відділ. Окрему
гадку подав і Тутківський. Кримський намагався припинити супе­
речку на рівні Академії, опоненти ж апелювали до харківського
центру²²⁵, де на той час робили основну ставку саме на цю-
конфронтацію. ^е

М.С.Грушевський і П.А.Тутківськии були єдиними членами академічної корпорації, що підтримали урядовий, проект нового статуту ВУАН, проти якого виступило Спільне зібрання. Крім того, Грушевський виступив за ліквідацію посади неодмінного секретаря. С.Єфремов суб'єктивно оцінював даний факт як служіння владі з ~ метою „пролізти в президію" ВУАН, чого тепер хоче і харківський уряд (щоденник, 5 червня 1926р.).

Намірам провести Грушевського на президента Академії намага­лися протидіяти його опоненти. М.Могилянський опублікував у часописі „Червоний шлях" оповідання-сон про вбивство за зраду

²²⁵ ЦНБ, IP, ф. І.спр. 26348, арк.1-1 зв.', 5-6, 34-35.

політичних поглядів?²⁶. У головному герої всі побачили М.С.Гру-шевського. Останній скаржився, що Могилянського підмовив надрукувати погрозу йому смерті за те, що він перейшов до більшо­виків, С.Єфремов. В щоденнику Єфремов писав, що Могилянський справді ділився з ним своїм задумом описати свій стан - потяг вбити Грушевського за зраду усіх своїх попередніх поглядів і „отруєння своїм існуванням повітря". Тепер Тру шевський „ходить по комуністичних установах з скаргою, що „єфремовська партія" руками Могилянського „хоче його зжити з світу за те, що він одійшов од шовіністичної інтелігенції і пристав до більшовиків" (щоденник, 29 серпня 1926 p.).

За ображеного-академіка вступилася влада, і була прийнята постанова про заборону публікацій Могилянського, яка надійшла до усіх редакцій центральних газет і журналів²²⁷. С.Єфремов порівняв це з травлею Могилянського як чорносотенця (щоденник, 29 серпня 1926р).

Затим керівництво Академії вирішило ухилитися від офіційної участі ВУАН у ювілеї М-СГрушевського. С.Єфремов навіть вважав за можливе при наполяганні все ж святкувати ювілей нагадати привселюдно, „як Грушевський заохочувався зруйнувати Академію за Директорії, та яку він тепер вже написав її історію в «Україні»". Єфремов вважав, що вся цязатія з ювілеєм - є власною „витівкою", саморекламою Грушевського (щоденник, 1 листопада 1926 p.). Ювілейна комісія хоч і була створена з членів ВУАН, однак не діяла від імені Академії. Саме тому й „Автобіографія" М.С.Грушев-ського була видана без її титулу (це обговорювалось разом з питанням про підготовку та публікацію ювілейних збірників).

Позиція урядових кіл також змінилася після ювілею М.С.Грушевського, який саботувала Президія ВУАН, але в орга­нізації якого згідно з рішенням ЦК КП(б)У брали участь пред­ставники уряду та партійного керівництва. Полїтбюро ЦК КП(б)У прийняло 7 вересня 1926 р. спеціальну постанову „Про ювілей

²²⁶ Могилянський М. Вбивство //Червоний шлях. - Харків, 1926. - N*l. - С 53-
55; авторизований машинопис, датований 12 грудня 1925 р. див. ЦДІА України
(Львов), ф.ЗО9, оп.1, спр.1654, арк.1-4.

²²⁷ Пиріг РЯ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - №5. - С 60.

Грушевського", де було сказано: „Считать, что юбилей Грушевс­кого должен бьгіь сведен к научному юбилею в пределах города Киева и Академии наук". Пропонувалося підготувати кілька офіцій­них привітань та статтю якогось комуніста у „Житті і революції" про вченого, де показати, як Грушевський зрозумів завоювання пролетарської революції і зробив кроки в бік Радянської влади. Пропонувалося також дати огляд наукового доробку історика (але у марксистському висвітленні) та короткий звіт про ювілей²⁸.

Ювілейне зібрання ВУАН 3 жовтня 1926 р. відкрив П.А.Тутків-ський, який констатував, що „сама ідея заснування Української Академії наук і перші реальні кроки для її здійснення належать високошановному ювілянтові"; після повернення Грушевського в Україну і початку його праці в ВУАН „у нас відчувалась присутність величезної наукової сили", тому Михайло Сергійович „назавжди лишиться найкращою справжньою окрасою і славою Української Академії"²²⁹.

Президент ВУАН Липський підтвердив, що „ ... в особі академіка Грушгвського ми маємо найкращого знавця України взагалі Й одного із найвидатніших її синів. Українська Академія наук завжди шанувала Вас як видатного вченого і, як всім відомо, вжила всіх заходів, щоб притягнути Вас до Академії в Київ".

Президент нагадав, що за рішенням Спільного зібрання бюст Грушевського має бути поставлений в залі, щоб „ви завжди були перед нашими очима"²³⁰. '

Однак представники офіційної влади, поздоровляючи Грушевсь­кого, наполегливо підкреслювали, щоб він якомога швидше зв'язав свою діяльність з радянською владою та ідеями марксизму.

Голова Київського виконкому П.Любченко виступив на ювілей­них урочистостях найбільш критично, постулюючи, що „історик може продуктивно продовжувати свою працю, може вести свою роботу в радянських умовах на користь робггничо-селянським масам тільки тоді, коли він прийме нові умови, нові основи не де-факто,

²²⁸ Старожитності. - 1992. - №18/19. - С 7.

²²⁹ Ювілей академіка М.С.Грушевського: 1886-1926. - К., 1927. - С 5.

²³⁰ Великий Українець... - С 3%.

а по суті... Працювати в радянських умовах, це-значить прийти до Радянської влади, - інше тлумачення було б абсолютно невірне". Любченко однозначно заявив: „Ми хочемо бачити Михайла Сергійо­вича серед тій групи наукових робітників, яка прийшла до нас,, яка повернулась в робітничо-селянську країну, визнавши її по суті", тільки тоді радянська Україна і увесь Союз „придбає собі Одного з великих вчених"²³¹.

Під час ювілейних урочистостей Грушевський кілька разів брав
слово. Він зазначив, що свято переросло з персонального „на свято
української науки, української національної культури.". Проте,
перша промова містила також твердження, що українська наука
₃,стала нарешті на тверді ноги в рамках робітничо-селянської
'Української республіки,' на цілій території Радянської України, і
спеціально тут, у нашім історичнім українськім центрі. Скінчилися
для неї часи шукання захистів, де вона могла б розвивати свою
роботу серед тих перешкод і репресій, які оточували її в давніших
часах"; Далі вчений зазначав, що не дивлячись на вкрай обмежене
фінансування науки, сама сприятлива атмосфера, якою оточує її
„Радянська Україна в процесі соціалістичного будівництва в
інтересах робітничих і селянських мас", є достатньою для науков-^;
ців. Грушевеький закликав їіідтримати висунуте ще народниками
гасло,.Лицем до села!", яке „дає громадській роботі Комуністична,
партія й Радянська влада",і продовжити всебічне дослідження
„історичного життя робочих мас українського народу — мас
селянських, і., ще не цілком Сформованих робітничих мас". Більше
того, вчений пропонував сприяти створенню націоНальноківідомого
українського робітництва завдяки індустріалізації села та влиття
у лави робітників свідомого селянства²³².

Це перше слово-відповідь на офіційні привітання (в тому числі представників алади), ймовірно, було почасти даниною „кесареві". Однак вже у кінцевому слові Грушевського не було й сліду попереднього тону. А слова заключения - „Я хочу ще жити, щоб працювати, страждати і боротисяразом з вами, щоб привітати мо-

²³¹ Там саіф. - С 415-419.