Там само, спр. 26391, арк. 1-1 зв.; спр. 26383, арк. 11-11 зв.

утопити Академію, аби одержати нові посади для співробітників, або - під час сучасного непокою відкласти в сторону особисті бажання, щоб яким-небудь чином заспокоїти розбурхану стихію Я не припускаю, що Ви бажаєте першого". Перетц пропонував компроміс: відмовитися від ряду комісій, зокрема порайонних, яких немає у всесоюзній Академії. Він активно відмовляв від будь-яких самостійних звернень до Головнауки, щоб це не призвело до „миргородщини" чи „вавілонського стовпотворіння'²⁶⁹.

Дещо інакше оцінював події акад. К.Харлампович, який зна­ходився на засланні і в листі до М.Грушевського писав, що „це звичайна постійна боротьба наукових напрямків та персональних інтересів, що між собою переплітаються'²⁷⁰. Натомість К.Студинсь-кий цілком підтримував М.Грушевського, висміюючи „академічні" засоби боротьби його опонентів: „Гидь!., тратите дорогий час на боротьбу із людською злобою"²⁷¹.

Між тим суперечка у ВУАН тривала. У відповідь на звинува­чення М.С.Грушевський подав заяву, в якій обстоювалася необхід-" ність свободи для всіх академічних установ, неприпустимість будь-якого диктату і необхідність перетворення управи не в апарат влади над академіками, а в допоміжний орган, що має обслуговувати наукову роботу академіків. Тут же М.С.Грушевський відкрито заявляв, що після всього почутого буде ще енергійніше добиватися окремого бюджету для своїх установ'²⁷². Паралельно він планував перетворити свою науково-дослідчу кафедру в історичний інститут і також позбутися залежност?⁷³.

В цьому довгому і гострому конфлікті М.С.Грушевський фактично програв-. На його боці був лише акад. П.А.Тутківський, інші ж члени Спільного зібрання голосували за резолюцію, запропоновану А.Ю.Кримським. Самолюбство обох академіків було заторкнуто на тому ж таки зібранні 12 грудня, коли, не дивлячись на наполягання Грушевського, з подачі Кримського було вирішено

²⁶⁹ ЦДІА України (Київ), ф. 1235, оп. 1, спр. 687, арк. 203-204.

²⁷⁰ Там само, спр. 806, арк. 29.

²⁷¹ Там само, спр. 778, арк. 32.

²⁷² Там само, ф. I_vcnp. 26705, арк. З, 10; спр. 26704, арк. 1-12.

²⁷³ Там само, ф. X, спр. 17804, арк. 1.

не святкувати Академією 70-ліття П.А.Тутківського, який не поважає Спільне зібрання, і відхилено пропозицію про грошове утримання Ф.Савченка та К.Грушевської як дійсних членів істо­ричної секції. З цього приводу М.С.Грушевський знову подав осібну гадку²⁷⁴. Врешті, щоб якось припинити справу, він надіслав у президію записку, що утримується від зауважень на заяви Кримсь­кого іЄфремова „аби закінчити полеміку"²⁷⁵. А.Кримський тут же зачитав документ від Наркомосу, що до Укрнауки надійшли папери в справі історичної секції, але без попереднього їх розгляду Президією, Управою і Спільним зібранням ВУАН вони розглядатися в Харкові не будуть²⁷⁶.

В цій ситуації найбільш далекоглядним виявився В.Н.Перетц, який листовно просив С.О.Єфремова утихомирити море і міжусобну боротьбу „перед лицем такої небезпеки, що загрожує АН" - нового статуту, розробленого владою. Він звертався і до Грушевського, вказуючи, що може загинути Академія, а на її місці постане щось таке, що „ріж, коли та тікай'²⁷⁷.

На жаль, обидві сторони не прислухалися до слів В.Н.Перетца. С.О.Єфремов заявив, що він не нападає, а лише-обороняється, і виказав задоволення, що навіть члени кафедри Грушевського виступають проти його кадрової політики (щоденник, 29 листопада 1927 р.)\ У щоденнику Сергій Олександрович записав свої довгі і їдкі розмірковування з приводу політики, владолюбства та особистих якостей Грушевського. Єфремов вважав, що їх розсудить

²⁷⁴ Там само, ф. І, спр. 26391, арк. 2; спр. 26390, арк. 16-17.

²⁷⁵ Там само, спр. 26391, арк. 23.

276 Хам само, арк. З зв., 21.

²⁷⁷ Там само, спр. 26383, арк. 11 зв.

Без відома кафедри М.С.Грушевський перевів на утримання дійсних членів кафедри Ф.Савченка і К.Грушевську. Президія виступила проти даного факту. Ю.І.Озерський заявив про свою необізнаність, а 29 листопада члени кафедри В.Ю.Данилевич, П.Клименко, О.Баранович, М.Ткаченко, аспіранти І.Крав-ченко та Л.Окиншевич подали заяву, що це переведення відбулося без їх відома. НаСпільному зібранні 12 грудня 1927 р. з цього приводу відбулася перепалка між Ґрушевським; членами Президії, до яких приєдналися А. МЛобода та Д.О.Граве. „Самоуправство." Грушевського більшістю було засуджене. —Там само, ф. 1, сцр. 26391, арк. 2-3.

історія: „Невже цей не дурний же історик не може зміркувати, що історія не на нашому дні ж кінчається і колись хтось прочитає про всі... його заходи і дасть їм оцінку" (щоденник, 17 грудня 1927 p.).

Про те, кому були потрібні ці конфлікти в Академії красномовно свідчить той факт, що саме в цей час Політбюро ЦК КП(б)У винес­ло рішення (13 грудня 1927 р.) про недопустимість утворення єдиного фронту і порозуміння між Грушевським, Єфремовим та Кримським і бажаність затягнення їх конфлікту, що й було їх головною причиною.

31 грудня того ж року Політбюро ЦК КП(б)У підтвердило правильність курсу на видимий нейтралітет щодо боротьби двох груп всередині ВУАН („не слід оказувати монопольної підтрим­ки якій-небудь з них"), однак не допускаючи панування групи Єфремова - Кримського. Пропонувалося усунути Єфремова з керів­них органів ВУАН, натомість ввести до складу Президії Грушевсь-кого (хоч і залишити Кримського). Наркомосу було запропоновано створити спеціальну комісії по розгляду скарг та звернень проти­борствуючих сторін в Академії²⁷⁸.

Таким чином, обстановка у ВУАН ще більше загострювалася.

Офіційне керівництво Академії вважало, що справа йде тепер принципово про певний устрій, а може й про саме існування ВУАН. Відбиваючи цю думку, і звалюючи все на Грушевського, С.О.Єфремов писав у своєму щоденнику що Грушевський претендує на виключне становище в Академії і добивається цього різними методами, подаючи шкідливий приклад молоді, дезорганізує роботу і внутрішню дисципліну, веде до анархії і повної деструкції (щоденник С.Єфремова, 1 січня 1928 p.).

М.С.Грушевський, очевидно, переконаний В.Н.Перетцом, спо­чатку вирішив піти на замирення. На Спільному зібранні 2 січня 1928 р. він примирливо запропонував припинити суперечку і вилучити з протоколів усі попередні сварки. Після деякого опору Кримський погодився на це. Заяву Єфремова перенесли в протокол минулого року; протокол 1928 р. мав „бути чистим".

²⁷⁸ Пиріг РЯ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - №8. - С 56; Старожитності. - 1992. -№18/19. - С 7-8.'

Після закриття Спільного зібрання відбулося двохденне кон­фіденційне засідання членів Президії з Грушевським. Останній занепокоєно говорив про те, що Російську Академію починають комунізувати, наступною буде ВУАН, тому слід полишити усі чвари і згуртуватися. Однак при тому він просив провести в штатні акаде­міки Студинського, визнати промоцію Савченка і затвердити обран­ня на штатну посаду М.А.Жуковської. Прохання Грушевського не показувати зовні, що стосунки між ними змінилися, викликало підозру. Єфремов і Кримський не повірили в щирість Грушевського, вважаючи, що це якісь хитрощі - „Грущевський не з тих, щоб дурно жертвувати собою" (щоденник С.Єфремова, 2 січня 1928 p.). Пізніше С.Єфремов розцінить це замирення як „замітання слідів" перед боротьбою Грушевського за президенство у ВУАН (щоденник, 4 лютого).

Замирення було недовгим, і обидві сторони знову вдалися до локальних конфлікіів, незважаючи на загрозу комунізації Академії.

М.С.Грушевський вже наприкінці 1927 - поч. 1928 pp. почав активні заходи задля юридичного відокремлення історичної секції від ВУАН.

До Харкова у грудні 1927 р. знову їздив Ф. Савченко. В розмові з ним Озерський намагався вияснити - „чи немає якоїсь змоги, щоб в ВУАН дві групи знайшли спільну мову". Навпаки, керівний співробітник апарату Наркома освіти В.Ю.Бутвин обіцяв під час скорочення штатів підтримати інтереси історичної секції на про­тивагу Єфремову. Затим Озерський довірчо говорив, що 4>ормально все слід проводити через ВУАН, але акад. Грушевський може і приватно звертатися у справах до вищих органів. Савченку вдалося добитися згоди ДВУ на видання „Первісного громадянства", а від Наркомфіну - дозволу на гонорари. Поряд з цим він завважив: „ми мали рацію виводити труднощі не з симпатій та антипатій, а дивитись в корінь речей'²⁷⁹. Ця фраза не є вповні зрозумілою. Корінь речей полягав у вже централізованій політиці усіх пар­тійних і державшие органів щодо академії в цілому. Однак, мож­ливо, для Грушевського тоді він полягав у виясненні принци-

²⁷⁹ ЦДІА України (Київ), ф. 1235, оп. 1, спр. 731, арк 2-4.

пово ворожої лінії Президії і п загальних централізаторських
тенденцій,

16 грудня Ф.Савченко був на прийомі у Скрипника, який гово­рив про перевибори і ухиляння Грушевського від „пертрактації" у травні, підтвердив підлеглість науково-дослідних кафедр Укрнауці, а не Академії, яка не може втручатися у їх справи, підтримав позицію Грушевського щодо ювілею Тутківського, до якого має долучитися Укрнаука²⁸⁰.

Савченко перебував у Харкові задля „морального тиску", поки З Єфремовим офіційно вирішували питання про скорочення штатів. Савченку вдалося добитися, щоб становище історичних установ не погіршало. Таким чином, він знову перейшов дорогу Єфремову. Дізнавшись телефон Л.Кагановича, Савченко намагався потрапити навіть до нього на прийом²⁸¹, зовсім незважаючи на незадоволення Єфремова, на рішення Спільного зібрання тощо.

Паралельно з клопотаннями у Харкові намічено було ряд заходів для піднесення історичної ролі та значення УНТ у розвитку української науки. На першому засіданні 1928 р. історична секція вирішила видати повний бібліографічний покажчик видань УНТ і провести ювілейний акт пам'яті В.Б.Антоновича 25 березня, прид­бати на руках спомини про нього і розпочати активні клопотання про передачу до Археографічної комісії архіву старої Комісії для розбору давніх актів²⁸².

27 січня 1928 р. на другому засіданні історичної секції були присутні голова Укрнауки Ю.І.Озерський і представник Цент­рального бюро спілки Робос. Ця ситуація була використана для обстоювання ідеї незалежності.

Грушевський ознайомив присутніх з діяльністю та структурою історичної секції, її взаємовідносинами з ВУАН та академічними комісіями, з планами роботи. При цьому було наголошено на відмінності між секцією та історичними установами ВУАН, підкрес­лено особливу роль в ній постійних позаштатних наукових спів­робітників (близько 200). З метою продовження традицій секції

280 Там само, арк; 4^4 зв.

²⁸¹ Там само, арк. 5-11.

²⁸² ЦНБ, IP, ф. X, спр. 2403-2430, арк. 92-92 зв.

Грушевсысий заявляв про необхідність державної дотації на її видання, завершення ремонту приміщення і утворення нових комісій по історії взаємовідносин України з сусідами.

О.С.Грушевський висвітлив історію УНТ, О.Ю.Гермайзе охарак­теризував членів товариства та їх наукові здобутки. Окремо йшла розмова про Археографічну комісію, її роботу, археографічні експедиції, пошуки в головних архівах Союзу і за кордоном, видання, необхідність продовжити серію „Актов ЮЗР". При цьому М.С.Грушевський докинув, що голова Центрархіву М.Рубач не хоче повертати архів і збірку Археографічній комісії і просив посприяти в цьому питанні.

Гості були задоволені, і Озерський виголосив знаменну схвальну промову, де закликав збільшити кількість кваліфікованих членів, розробити статут секції і перейти на окремий бюджет, не пориваючи з ВУАН, але й не зливаючись із нею. Він обіцяв матеріальну допомогу, схвалив план створення Комісій по історії міжнародних стосунків і обіцяв вплинути „в найближчому часі" на М.Рубач#⁸³. Все це були плани М.С.Грушевського, тонко передані Озерському і відображені в свідомості останнього як його особиста думка.

Протокол був підписаний всіма впливовими членами секції. М.С.Грушевський вважав це перемогою і рішуче почав діяти. Вже на наступному засіданні секції 3 лютого було вирішено негайно виробити статут на основі статуту УНТ, „наблизивши до сучасного статуту наукового товариства". 10 лютого голова секції Грушевсь-кий пропонував використати крім статуту УНТ також статут Харківського Наукового товариства. ^Одночасно історична секція збагачувалася меморіальними речами і архівом В.Б.Антоновича, які передавала його дружина для постійно діючої виставки. Було заплановано приміщення секції (6 кімнат) реконструювати згідно з проектом проф. В.Г.Кричевського, під керівництвом М.А.Жуківсь-кого та І.І.Щітковського і зробити там галерею портретів, вико­наних Кричевським (Шевченка, Драгоманова, Франка, Антоновича, Максимовича, Житецького, а в 1930 р. - ще й Маркса).

Вже 2 березня 1928 р. загальні збори історичної секції ухвалили

²⁸³ Там само, спр. 2403-2430, арк. 95-104.

проект статуту з 28 параграфів. Тут підкреслювалося, що секція -науково-громадська організація при ВУАН і існує на правах авто­номії, її мета - об'єднувати зусилля вчених історичних установ ВУАН та інших дослідників-істориків як на Україні, так і за її межами. Статут секції базувався на статуті УНТ і передбачав такі напрямки її роботи: наукові засідання, лекції, диспути, курси, конкурси з історичної тематики і премії, виставки, експедиції, наукові з'їзди, наради, кожреренції, видавничу діяльність, відкриття кабінетів, лабораторій, музеїв, бібліотек, встановлення відносин з державними і громадськими організаціями в СРСР та за кордоном.

Згідно з проектом статуту, членами історичної секції (почес­ними, дійсними, кореспондентами) здійснюються грошові пожертви, матеріальне сприяння, допомога зібраними матеріалами, статтями,, тощо. Вищий керівний орган - загальні збори, постійний керівний орган - Рада, яку очолює Президія (бюро) з голови, заступника, секретаря та його заступника, скарбника; секція має права юридич­ної особи - своє.майно, бюджет, печатку, штамп, користується державними і громадськими субсидіями, пожертвами; секція може бути ліквідована лише рішенням загальних зборів протягом нас­тупних 3-х місяців²⁸⁴.

Однак далі проекту справа не пішла. Озерський більше не повер­тався до „своєї" пропозиції. Проект подали на розгляд адміні­стративній секції Комісії радянського права. Лише З листопада 1928 р. була подана її офіційна відповідь, що історична секція не може бути юридичною особою (§27), бо тоді їй треба відділітеся від ВУАН і повністю переробити статут²⁸⁵. 23 листопада 1928 р. це рішення було зачитано на зібранні історичної секції. Причому головуючий додав, що відокремлення можливе з реєстрацією сек­ції в Центральній міжвідомчій комісії НКВС, однак ще не вирі­шена справа про дотацію Укрнаукою²⁸⁶. У звіті за 1928-1929 pp. М.С.Грушевський визначив історичну секцію як „науково-гро­мадську установу, покликану об'єднувати ширші кола наукових робітників, не зв'язаних безпосередньо з Академією та ширити

²⁸⁴ Там само, спр. 2373, арк. 1-4.

285 Там само, арк. 6.

²⁸⁶ Там само, спр. 2403-2430, арк.10.

здобутки істеричного досліду в ширших колах громадянства'²⁸⁷. Тим часом секція нарощувала свій науковий потенціал: у січні 1928 р вона мала 17 дійсних членів і 7 членів бюро²⁸⁸, а на початок липня 1930 р. - 32 дійсних, 7 членів бюро і 2 членів ревізійної комісії. її склад поповнився іноземними членами: були обрані французькі професори Сеньобос (1928), Андре Мазон (1929), Шарль Ріве (1928) та львів'янин В.Герасимчук (1929)²⁸⁹. Саме як голова історичної секції М.С.Грушевський в березні 1928 р. був запрошений на міжна­родний конгрес в Осло, де мав виступати з доповіддю ;',Міжнародпе становище України в середині XVII віку'²⁹⁰.

25 листопада 1928 р. на базі історичної секції урочисто свяі ку­
валося 20-ліття УНТ в Києві. Виголошені тут доповіді були вмі­
щені у найближчій книжці „України" (1929, січень - лютий). Секція
в січні - лютому 1929 р. з свого бюджету закупила всі картини
Холодного і винесла рішення розглянути.невидані твори І.Каманіна
(з пропозиції Щербини)²⁹¹. 28 червня 1929 р. виникла чергова
Комісія нової історії України, а в серпні Ф.Я.Савченко закупив у
. Ленінграді для секції 12 000 томів книг²⁹². Восени історична сек­
ція стала членом „Comite international des sciences historiqucs"²⁹³.
В лютому 1930 p. у зв'язку з складанням цим комітетом між­
народної історичної бібліографії при секції був створений кабінет
бібліографії²⁹⁴. -

Однак з кожним днем ставало все більше зрозуміло, що в нових планах реорганізованої Академії історичним наукам відводиться „підрядне значення... супроти наук, природничих і технічних". Перестала надходити дотація, припинили роботу деякі комісії, експедиції, завмерла видавнича діяльність⁹⁵.

²⁸⁷ Там само, сир. 17182, арк. 1..

²⁸⁸ Там само, спр. 2403-2430, арк. 95.

²⁸⁹ Там само, спр. 2374, арк. 14-14 зв.

²⁹⁰ faM само, спр. 2403-2430, арк. 117 зв.

²⁹¹ Там само, спр. 2431-2446, арк. 150.

²⁹² Там само, арк. 157-158. .
²⁹^ Там само, сігр. 2431-2446, арк. 164.

²⁹^ Там само, сігр. 2447-245.6, арк. 174. ²⁹^ Там само, спр. 1742, арк. 1.

Показовою щодо цього є доля проекту Грушевської о про створення на базі кабінету первісної культури при науково-дослідній кафедрі окремого інституту.

Сам Скрипник обіцяв Грушевському, що з жовтня 1927, або січня 1928 р. почне працювати інститут первісної культури і народної творчості. Однак до літа 1928 р. справа не зрушила з місця. 27 липня Грушевський писав до Президії Укрнауки, що вже четвертий рік минає марно "з великою шкодою для української науки та національного життя, і з великим жалем для мене персонально, бо бачу, що всі мої представлення не викликають належної уваги і наукова аргументація моя лунає даремно".- Вчений запевняв, що для відкриття інституту все готове (особливо пер­сонал, література), і просив вирішити його долю протягом зими і а почати асигнування з нового року.

Однак питання не вирішувалося. Тоді 22 листопада 1928 р. Грушевський звернувся з проханням якщо не виділити „кабінет примітивної культури та її пережитків у побуті й фольклорі України" в самостійну наукову установу, то хоча б поділи і и науково-дослідну кафедру історії України на 2 відділи: історії України та примітивної культури і народної творчосіі, об'єднаних лише особою спільного керівника кафедри²⁹⁶.

Деякі надії покладалися на 10-літній ювілей ВУАН у 1928 p.. чекали додаткових асигнувань і пожвавлення роботи. Секція готувала до розгорнутої виставки своє приміщення, але ювілей перенесли на наступний рік²⁹⁷. Праця знову пригасла, і надії пропали. Із запланованих 8 комісій по міжнародних зв'язках України змогла створитись лише одна (україно-молдовсі.ка). Штучно перервалися зв'язки і співпраця із закордоном через припи­нення зарубіжних відряджень²⁹⁸.

24 вересня 1929 p.. Президія ВУАН, яка перейняла функції Спільного зібрання академіків, проте складалася лише з пред­ставників відділів, окремих інституцій та місцевкому, розглянула прохання М.Грушевського затвердити новий статуї ісюричної

296 Репресоване краєзнавство . : . - С. 428—431.

²⁹⁷ ШІБ, IP, ф. X, аїр, 17189, арк. 1.
^29І* Там само, арк. 5-6.

секції, але відклала це питання до вироблення нового статуту ВУАН. Тий часом було доручено підготувати доповідь про юри­дичне та фінансове становище історичної секції. Однак 15 жовтня 1929 р. Президія лише взяла до відома доповідь Грушевського про юридичний і фінансовий стан секції та визнала секцію за науково-історичне товариство при ВУАН з характером громадської орга­нізації²⁹⁹.

Питання про долю секції та її роботу востаннє постало на її зібранні в серпні 1930 р. у зв'язку з новим статутом ВУАН. Було вирішено продовжувати науково-популяризаторську і видавничу діяльність (хоч „Україна" ще в травні відокремилась від секції, а н ВУАН послідовно „самоліквідувались" численні товариства),до вияснення подальшого існування секції при ВУАН³⁰⁰.

Доля історичної секції, усіх історичних установ ВУАН, як і Академії в цілому, була вирішена владою ще на початку 1928 р. внаслідок активного наступу на керівництво академії, проведення рішучих кадрових та організаційних змін для реалізації планів совєтизації та комунізації найвищої наукової установи України.

Ще в січні - лютому 1928 р. ВУАН перевіряла комісія на чолі з головою Укрголовнауки Ю.Озерським³⁰¹. У звіті про обслідування ситуації у ВУАН (від 16 лютого 1928 р.) говорилося: „З повернен­ням... Грушевського... в ВУАНі виявилася... течія, що будучи по свойому соціально-політичному сенсу... в дійсності не .радянською і будучи виявом українського „демократичного" й „соціялістич-ного" націоналізму, протиставляє себе керуючому-в Академії блоку російських монархічних та українсько-буржуазних націоналістич­них елементів". Течія Грушевського сподівається на підтримку „кіл дрібної міської української міщанської інтелігенції та нових сил дрібнобуржуазного селянського куркульства під напіврадянськими гаслами самостійної, незалежної, соціялістичної України". Боротьба між групами Грушевского - Тутківського і Єфремова - Кримського все більше загострюється. Обидві збирають свої сили. Так, ювілей

299 Архів Президії АН України, ф. 251, он. 1, сггр. 33, арк. 90-91 зн.; Вісті ВУАІ1.
- 1929.-№9/10. - С 4. . *

³⁰⁰ ЦІІБ,*ІР, ф. 1, аїр. 2447-2456, арк. 178.

³⁰¹ Пролетарська Правда. - 1928. - 10 червня.

Грушевського, проведення до Академії галицьких вчених стали „спробами смотру і організації своїх сил". Опоненти діють так само. Висновок полягав у прицц_ИПОвому недопущенні до керівництва Академією жодної з двох груп, „по суті ворожих Радвладі", які могли б і надалі „організовувати сили проти диктатури проле­таріату". Пропонувалося усунути від керівництва С.Єфремова як „принципового ворога", відколоти від нього Кримського. Канди­датура М.С.Грущевського тепер також викликала сумнів. З метою певної дезорієнтації і створення конфліктних ситуацій Озерський в кулуарах обговорював різціваріанти: 1) президент - Тутківський, віце-президент - Плотніков, неодмінний секретар - Симінський; 2) Багалій, Єфремов, Симіц_ськии Називалася також кандидатура М.С.Грушевського. В.М.Перетц писав з Ленінграда, що остан­нього також пропонують у Всесоюзну АН, але на заваді чутки про його скарги до Харкова (ід_Оденник С.Єфремова, 4, 25 - 31 січня 1928 p.).

В лютому Багалій повідомив Єфремова про лист-Грушевського до Скрипника з негативною характеристикою членів президії ВУАН (щоденник Єфремова,4лютого 1928 p.). A 1 березня депу­тація прибічників Грушевського відвідала Єфремова з метою схи­лити його провадити агітацію за кандидатуру Михайла Сергійовича на президента, а самому стати неодмінним секретарем. Єфремов відмовився і дав негативу оцінку деструктивній діяльності Грушевського в Академії (щоденник, 1 березня 1928 p.).

Незабаром керівники ВУАН були викликані до Харкова на засідання колегії Наркомосу. перед від'їздом Кримський і Єфремов провели приватні збори академіків для узгодження можливого альтернативного складу Президії ВУАН. Були запропоновані кан­дидатури К.Г.Воблого (президент), І.І.Шмальгаузена і М.В.Птухи (віце-президенти), А.Ю.Кримського (неодмінний секретар). За да­ними Р.Я.Пирога, з Цим.погодився і Грушевський, виступив проти лише Тутківський. Друга подібна нарада мала відбутися 14 березня, але ні Грушевський, ні Тутківський на неї не з'явилися, і про це стало відомо Скрипнику³⁰²,

³⁰² Пиріг РЯ. Вказ. пр. //УЇЖ. -. ₁₉9і. _ №8. - С 59

Ситуація знову змінилася. 18 квітня 1928 р. секретаріат ЦК КП(б)У постановив намітити Президію ВУАН у складі Заболотного, Симінського, Грушевського, Кримського і Корчак-Чепурків-ського³⁰³. Втім, Грушевський відмовився від запропонованої посади віце-президента. З цього приводу Єфремов відзначив у щоденнику: „Розумна людина - зметикував, що йти по хрунівському списку -значить кінчити самогубством".

З травня 1928 р. вибори відбулися: президентом став Д.Забо-лотний, віце-президентом – К.Воблий, обраний неодмінним секре-' тарем А.Кримський був фактично усунутим з посади Наркомосом, його обов'язки виконував А.Корчак-Чепурківський. Під час голосування Грушевський утримувався стосовно усіх кандидатур. Вибори знаменували крах обох угрупувань ВУАН. Р.Я.Пиріг з цього приводу пише, що Грушевського використали державно-партійні чиновники для усунення від керівництва Єфремова і Кримського. Боротьба між ними, за його словами, „була гострою і неправедною водночас, не завжди коректною і обгрунтованою... Грушевський ближче стояв до радянської влади, ніж Єфремов, але обидва не сприймали її ні розумом, ні душею". При цьому Грушевський, стверджує цін, "намагався пристосуватися, жити і творити, вико­ристовувати вимушену прихильність властей для відвоювання життєвого простору, в тому числі й за рахунок інших". Зали­шаючись у таборі оточених, він водночас переходив і до лав нападаючих, не усвідомлюючи, що падіння бастіону Академії трагічно позначиться і на його власній долі³⁰⁴.

Думаємо, що такий підсумок є перебільшенням і одночасно спрощенням. Ситуація була набагато складнішою. Грушевський був по-життєвому досить мудрою людиною, щоб його можна було просто „використати" для боротьби з будь-ким. Причиною ж пос­тійних змагань вченого з академічною і державною владою були не його особисті амбіції чи намагання щось „урвати" для себе за рахунок інших, а бажання хоч часткою втілити в життя свої наукові плани щодо розбудови історичних установ. Незгоди з

³⁰³ Старожитності. - 1992. - №18/19. - С 8.

³⁰⁴ Пиріг PJ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - №8. - С.60-61.

Єфремовим і Кримським лише зовні (через щоденники і лисій) можуть видатися за особистісну боротьбу. По великому рахунку, це були наслідки як несумісності концепцій Академії, так і різного розуміння ситуації та методів змагання з владою за повноцінне втілення моделі Академії та її праці. Президія ВУАН мала на увазі всі відділи Академії і більш-менш рівний розподіл засобів для їх розвитку. Грушевський обстоював свою стару ідею гуманітарного спрямування академічного ядра і робив усе задля його зміцнення. В цьому сенсі особистіші стосунки та неприязнь, втручання зовні, лише підсилювали протистояння, загострювали конфлікт і обумовлювали його конкретні прояви.

У цій боротьбі, на жаль, програли обидва табори. їх вплив у ВУАН почав втрачатися. Зокрема, статус М.С. Грушевського в Академії різко впав. Нова президія ставилася до нього „як до рядо­вого члена", і почалися скорочення коштів та штатів історичних установ. Вченого не пустили- на міжнародний конгрес істориків. Як занотував у щоденнику С.Єфремов, в оточенні Грушевського і було кинуте гасло, що нова президія кривдить І відділ, тому всі свідомі українці повинні об'єднатися навколо Грушевського (щоденник С.Єфремова, 28 червня 1928 p.).

Офіційна влада також переглянула свої позиції щодо Грушев­ського. 9 січня 1929 р. в постанові Політбюро ЦК КП(б)У було виз­нано за необхідне змінити лінію щодо матеріальної підтримки вченого³⁰⁵.

Грушевський зробив ще одну спробу налагодити зв'язки з С.О.Єфремовим. 10 грудня 1928 р. М.С.Грушевський сказав йому, що вже передав до офіційних кіл, що в разі репресій проти Сергія Олександровича заявить протест. Грушевський переконував Скрипника (і останній з цього приводу мав розмову з Менжинським у Москві), що репресії в даний час були б політичною помилкою. Це відразу викликало недовіру С.О.Єфремова та їдкі зауваження у його щоденнику, хоча „комуністи" відразу ж „віднайшли блок між Єфремовим та Грушевським" (щоденник С.Єфремова, 10, 22 грудня 1928 p.). Згодом Єфремову переказали про лист Грушевського до

³⁰⁵ Там само. - С 63.

Скрипника, де він відмовлявся від зв'язків з Сергієм Олександ­ровичем (щоденник, 25 лютого 1929 p.). Від Грушевського чекали виступу проти Єфремова, щоб „за нього самого не взялися". Скрипник думав, що Михайло Сергійович приїде до Харкова з покаянною, але цього не сталося (щоденник, 4 травня 1929 p.).

На той час обидві колишні опозиційні сили ВУАН втратили свою вагу, їх взаємна боротьба стала зайвою. До того ж вони роз­хитали Академію зсередини перед наступом на неї комуністичної влади.

Дана ситуація стала відома і реально оцінена також за кордоном. Д.І.Дорошенко писав ЗО грудня 1928 р. І.Кревецькому до Львова: "Чув я, що на радянській Україні розпочинається такий самий похід проти Грушевського, як і проти Єфремова. Уже появилася десь в "Комуністі" чи що стаття про нього, і це в Київі (а я це чув звідти) розглядають як сигнал до загального походу проти старого. Все це дуже сумно.* Вб'ють останній притулок незалежної наукової думки, і українська історіографія обернеться в "історичний марк­сизм" й la M.QvorsMcyj... Який би там наш старий не був, а все ж таки він багато робить для української науки і тепер жаль буде, як обріжуть йому крила!"³⁰⁶.

Грушевський, вудчуваючи певну втрату позицій, все ж про­довжував добиватися втілення своїх проектів. Він подав до Укрнауки програму створення на базі дослідчої кафедри істо­ричного інституту, який мав би складатися з двох відділів: 1) історії України, 2) примітивної культури і народної творчості (причому, останній згодом повинен був перетворитися у окремий інститут). Проте ця пропозиція, хоч і була підтримана, все ж втілена не була. Грушевський не зміг добитися навіть відряджень у архіви для своїх співробітників. Не допомагали навіть звернення до Скрипника.

Втім, Скрипник зробив ще одну спробу залучити Грушевського до керівництва ВУАН. З його пропозиції 22 листопада 1929 р. Політбюро ЦК КП(б)У постановило поновити склад Президії Академії". Скрипнику було доручено переговорити з Грушевським про можливість проведення його кандидатури. Однак партійно-

³⁰⁶ ЦДІА України (Львів), ф.309, оп.1, спр. 990, арк. 107-107 зв.

урядові кола відразу передбачали відмову вченого і проектували в разі такої провести М.Яворського, що, власне, і сталося³⁰⁷. Під­ступні прийоми партократів знову спрацювали. Вчений вже не міг брати участь у контрольованій владою Президії ВУАН - це озна­чало б його повну дискредитацію і зраду принципів.

Саме тоді Академія морально знищила себе, подавши голос осуду в справі СВУ. На Сесії Ради ВУАН 28-30 листопада 1929 р. була прийнята резолюція, яка таврувала контрреволюціонерів, зокрема колишніх співробітників Академії. Офіційне повідомлення про це було опубліковане³⁰⁸. На підставі даного документу Р.Я.Пиріг стверджує, що проголосували усі учасники Сесії, „Отже й акад. Грушевський проголосував... Піднімав руку і, мабуть, не мав і гадки про те, що через рік тими ж режисерами з ДПУ йому буде відведена керівна роль у новій „контрреволюційній" організації''⁰⁹.

Дана обставина потребує спеціального розгляду. Протокол Сесії показує, що М.С.Грушевський справді був присутній на ран­ковому засіданні 28 листопада, де розглядалося питання про СВУ. Головуючий акад. К.Г.Воблий оголосив, що від імені групи академіків вже подана заява у справі СВУ. Після виступів О.Н.Соколовського, О.В.Палладіна та А.В.Корчак-Чепурківського акад. Д.І.Багалій зачитав резолюцію від Ради ВУАН, яка й була повідомлена офіцій-но в пресі. При цьому стенограма протоколу , Сесії не фіксує процедури голосування для затвердження даної резолюції³¹⁰. З огляду на те, що процес голосування не міг бути не зафіксованим у протоколі, його, очевидно, просто не було. Після зачитування резолюції її не обговорювали. Ніхто ні в підтримку, ні проти не виступав. Отже, це дає підставу не погодитися зі звинуваченням Грушевського, який голосував за осуд СВУ. Чи коректно ставити питання, що вчений міг виступити проти такої резолюції? Думаємо, що ні. На тлі виступів керівників ВУАН, багатьох академіків (навіть акад. М.Слабченка) із осудженням

³⁰⁷ Пиріг РЯ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - №9. - С 55-58.

³⁰⁸ Вісті ВУАН. - 1929. - №11/12, - С 16-19.

³⁰⁹ Пиріг РЯ. Вказ. пр.//УІЖ. - 1991. - №9. - С 58.

³¹⁰ Архів Президії АН України,.ф. Р-251, оп. 1, спр. 31; Вісті ВУАН. - 1929. -
№11/12.-С.16-19.

членів СВУ³¹¹ позиція М.Грушевського менш однозначна, кон­кретна і прямолінійна. Вона відображена в інтерв'ю, яке М.Гру-шевський дав робітникам-металістам (його було надруковано в „Пролетарській правді"). Сам факт „інтерв'ю" показує, що загал очікував від Грушевського не мовчання, а гучного голосу в цій справі. Робітники-металісти, що були присутні на Сесії Ради ВУАН, раптом після сесії вирішили відвідати Академію наук, де зустріли Грушевського, який вимушений був відповісти на їх запитання. У відповіді Грушевський, пославшись на хворобу і неприсутність на деяких засіданнях, подає таке ставлення до найважливішої справи: „Щодо останніх подій, що мали місце в Академії у зв'язку з арештами деяких наукових співробітників у справі СВУ - це в деякій мірі, зрозуміло, відбилося на роботі Академії, бо вийняло з роботи деяких робітників [...]

В самій справі СВУ ми поки маємо лише комюнікар ДПУ. Буде процес, він виявить все докладніше [...]

Ми побачимо тоді власний образ того, що діялося. Я розумію тривогу, щр охопила робітників і зокрема наукові кола, але я певен, що Республіці нашій, на чолі якої стоять випробувані керівники, нічого не може загрожувати [...]

Як можна мені ставити питання про відношення до цієї справи.

Які ж можуть бути сумніви, коли виявляється який-нибудь напад

на Радянську державу, чи її роботу, це є замах на всю нашу роботу.

Я активний робітник на радянській ниві. Тут між нами немає ніякої ріжниці. Всі ми тут одно'⁵¹².

Як вплинуло дане інтерв'ю на сучасників, свідчать спомини Л.Івченко. Вона писала, що в час, коли усі засуджували ворожу діяльність С.О.Єфремова, „єдиною світлою постаттю в цьому від­ношенні був М.С.Грушевський. Чи він сварився з С.О.Єфремовим • перед тим, чи ні - але він не кинув каменем на Єфремова, коли той опинився за гратами. Серед закликів преси „засудити" і „покарати" приємним винятком були два-три рядки інтерв'ю з М.С.Грушев-ським, де він заявив: „Постільки ми маємо про справу СВУ тільки

³¹¹ Пролетарська правда. - 1929. - 27 листопада (№273); 29 листопада (№275).

³¹² Там само. - 1929. - 1 грудня (№ 277).

комюнікат ДПУ, ми не можемо про неї нічого сказати, аж доки довідаємося факти .. ,³'⁵.

Ці слова, на які не спромігся жоден інший академік, на той час були максимумом мужності. Навряд чи Грушевський не розумів, що запущена машина терору в будь-який момент може зачепити і його. Адже симптоми вже були. У вересневій книжці „Більшовика України" нищівній критиці був підданий учень і співробітник вченого О.Гермайзе. Його було кваліфіковано як епігона бур­жуазно-націоналістичної школи Грушевського³¹⁴. Одночасно все частішою стала критика праць і самого вченого - особливо дев'ятого тому „Історії України-Руси" та публікацій в „Україні". Погромні статті з цього приводу опублікували М.Свідзінський та Ф.Ястребов³¹⁵. Ясно, що статті замовлялися і були кон'юнктур­ними. В цей час почався погром старих історичних шкіл у Білорусії та Росії. Логічний висновок для багатьох (в тому числі для М.С.Грушевського) був самозрозумілий.

Однак у ВУАН поки що персональні справи були відкладені. „Бастіон упав" і Академія „комунізувалася"; проте спочатку слід було її повністю „реорганізувати" і перевести на „марксистські радянські рейки".

У 1929 р. після чергових виборів дійсних членів ВУАН і введення до її складу державних і партійних діячів для останніх були відкриті нові кафецри і комісії за рахунок ліквідації ряду старих. Були змінені плани Академії з орієнтацією на „принципи соціалістичного будівництва і потреби трудящих мас". На перше місце поставили технічні науки. Бюджет історичних установ упав з 14 до 5-2 % бюджету Академії, а Наркомос вимагав скоротити його до 1 %. Коли раніше на засіданнях кафедр і комісій заслухо­вувались наукові доповіді і реферати, то тепер тут в основному розглядалися організаційні питання, методичні проблеми, плани, кошти, робота в масах. Були ліквідовані всі посади позаштатних співробітників - наприкінці 1930 р. вже не було жодної.

На думку В.Заруби, „партія і уряд" на противагу Грушевському,

³¹³ Великий Українець ... - С 440-441.

Гуревич 3. Псевдомарксизм на службі українського націоналізму //Більшовик

України. - 1929. - №9. - С 55-69. ³¹⁵ Прапор марксизму. - 1929. - №6. - С 236-241; 1930. - №2. - С. 133-148.

а потім для погрому його школи вдало використали його колегу і колишнього співучня в гуртку В.Антоновича проф. Д.І.Багалія* . Останній був поступливий, заляканий, підтримував радянські органи і був вельми незадоволений конкуренцією Грушевського^⁶. У вересні 1929 р. (після обрання нових академіків - „далеких від науки партійних чиновників" - противники Михайла Сергійовича „кількісно переважували його однодумців в десятки разів") саме Багалій запропонував М.Є.Слабченку поділити установи Грушев­ського. Слабченко відразу погодився: „... Я з охотою візьму на себе Комісію Степової України. Мимо того хотів би получити хоч частину яку комісії археографії, й, якщо можна, історії громадської думки. Якщо можна було б це обняти, був би дуже вдоволений...". Михайло Єлисеєвич пропонував до пленуму (25 листопада) зустрітися і „виробити певну лінію'³¹⁷. Ще до пленуму Академії наук почався процес СВУ і Багалій, на відміну від Грушевського, відразу засудив „жовто-блакитних недобитків, петлюрівських убивць". 25 листопада на пленумі він з Слабченком запропонували поділити кафедри і комісії з історії України, згідно з марксистсько-ленінською періодизацією історії. Переорганізація майже повністю ліквідувала установи Грушевського. Його комісії або були закриті, або передані Багалію, Слабченку та Яворському, ліквідували науково-дослідчу кафедру історії України, а її аспірантів передали Багалію³¹⁸. У 1930 році інституції Багалія, в тому числі і частина розгромлених установ Грушевського, були об'єднані в науково-дослідний інститут історії української культури імені Д.І.Багалія на чолі з ним самим.

Як писав М.Грушевський до М.Сумцова, ще після вислання вченого др Казані-Симбірська-Москви, коли Російська Академія наук і наукова громадськість добивалася ліквідації звинувачення, Д.І.Багалій повів себе досить нешляхетно. У нього просили дати відгук про Грушевського. І от як писав Грушевський: „Дмитро Іванович замість посвідчити ясно і одверто мою непричетність (не такий, же він справді невіглас, щоб не знав, якого я духу - я ж, власне воював проти австрійської орієнтації), повів . .. ухильчиву мову", і це насторожило тих; хто мав клопотатися за історика. (Старожитності. - 1991.

- №7. - С 7).

³¹⁶ Заруба В. Михайло Грушевський та Дмитро Багалій //Березіль. - 1991. - №9.

- С 141-154. .

³¹⁷ ЦНБ, IP, ф. ЇГспр. 4625Ó.

³¹⁸ Там само, ф. X, од. 1686.

Однак і Багалій був лише знаряддям радянських органів у боротьбі з Грушевсь'ким. Того ж 1930 р. проти нього почалася травля у пресі, і навіть на похороні Дмитра Івановича в лютому 1932 р. Шліхтер говорив про його 40-річну „глибоко чужу пролетаріатові і пролетарській революції" діяльність, яка була переспівом ідей Грушевського³¹⁹.

На сесії ВУАН в листопаді - грудні 1929 р. було переглянуто структуру історичного циклу згідно з марксистською періодизаіією і перерозподілено кафедри. За М.С.Грушевським залишили кафедру історії України доби промислового капіталізму 1860-1990 pp. Але сам Грушевський і його співробітники не могли працювати в цих 'рамках, тоді кафедрі віддали для вивчення всю добу раннього торгового капіталу (перша пол. XV - пол. XVII ст.). Однак установи Грушевського працювали також і з матеріалами другої половини XIX ст. Після дебатів у квітні 1930 р. все ж затвердили паралельне існування двох кафедр (друг.а - Багалія) торговельного капіталу від XV до третьої чверті-ХІХ ст. Кафедру передісторії України передали Д.І.Яворницькому, кафедру історії України доби феода­лізму - М.Є.Слабченку, кафедру історії України доби торговель­ного капіталізму (XV - XIX ст.) - Д.І.Багалію* , кафедру історії України за доби імперіалізму - М.І.Яворському³²⁰. При кафедрі М.С.Грушевського були закриті комісії Лівобережної України, Полу­дневої України, Новітньої історії України. Натомість були відкриті комісія Лівобережної України та Слобожанщини при кафедрі Багалія, комісія Полудневої України при кафедрі Слабченка, комісія топографії Запоріжжя при кафедрі Яворницького.

Грушевський не міг противитися цьому перерозподілу, бо його роль в Академії незмінно знижувалася. Грушевського не обира-

-*¹' Скубицкий Т. Классовая борьба в украинской исторической литературе // Историк-марксист. - 1930. - N*7. - С. 27-40; Заруба В. Михайло Грушевський та Дмитро Багалій... - С. 147; Оглоблин О. Пам'яті Дмитра Багалія // Український історик. - 1988. - №1/4. - С. 99.

В травні 1929 р. під головуванням академіка Д.Багалія була затверджена при історичноч^ілологічному відділі Постійна комісія для виучування соціально-економічної історії України в зв'язку з історією революційної боротьби в другій половині XVIII - і в XIX в. (Архів Президії АН України, ф. Р-251, оп. 1, спр.31, арк. 29).

³²⁰ Там само,4>. X, спр. 1686, арк. 2, 4-14.

ють до складу Президії навіть історично-філологічного, а згодом соціально-економічного відділу ВУАН (хоча членами президії були акад. Д.Багалій та К.Студинський), у 1929-1930 pp. він запро­шується на засідання Президії ВУАН лише епізодично. В цих умовах Грушевський намагався лише об'єднати кадрові сили старих комісій в Комісію порайонного дослідження України. Однак ця пропозиція прийнята не була. Натомість комісію Києва і Право­бережжя поділили на комісію історії Полісся (право- і лівобе­режжя), що почала діяти з січня 1930 р., та комісію Правобережжя, яку так і не встигли сформувати. Березнева сесія 1930 р. лікві­дувала усі порайонні комісії. Була залишена одна Комісія історії Західної України, яку відокремили від кафедри Грушевського і передали безпосередньо Президії. Комісія Старої історії України була закрита через наявність кафедри Слабченка.

4 січня 1930 р. ухвалою відділу від као^едри Грушевського була відокремлена Археографічна комісія і передана безпосередньо відділу. До її складу включили всіх академіків-істориків України.

Сесія ліквідувала також науково-дослідну кафедру історії України і злила комісії історичної пісенності, культурно-історичну і кабінет примітивної культури.

Всі ці ліквідації були формально закінчені 15 вересня 1930 р. постановою Наркомосу про створення інститутів. Академії був накинутий обов'язковий п'ятирічний план роботи. В липні - серпні 1930 р. установи ВУАН обслідували бригади і комісії від Робітничо-селянської інспекції.

До комісії окрім державних і партійних посадових осіб входи­ли робітник Сталінськогр металевого заводу Васильченко, робіт­ник Червонопрапорного (колишній „Арсенал") заводу Кожухов та столяр Алфімов. „Авторитетна комісія" у своїх висновках (на 52 сторінках) вказувала на необхідність перебудувати роботу усіх установ Першого відділу „під кутом зору сьогоднішнього дня", більше приділяти уваги марксистській методології історії, пов'язати свою роботу з широкими колами громадськості і організувати колективне її обговорення,- дійовіше включитися у соцзмагання тощо³²¹. Історичні установи обслідувалися протягом двох тижнів,

³²¹ ЦДАВО України, ф. 539, оп. 17, спр. 148, арк.З.

в результаті чого була проведена „персональна чистка апарату" через „недостатню наукову кваліфікацію'⁵²².

ЗО серпня 1930 р. М.С.Грушевський надіслав в усі дотичні інс­танції свою записку-протест проти подібної „ревізії" керованих ним закладів³²³. Вчений протестував проти визнання вартими наукового дослідження лише ХІХ-ХХ ст., особливо революційної доби. Такий підхід був занадто вузький, невірний, а отже, небезпечний: „Всяка доба, - писав він, - являється синтезом попереднього, в котрім борються, комбінуються і синтезуються його протирічності. Без дослідження минулого досвід якої-будь доби безпомічно повисає в повітрі. Без знання минулого неможливе точне поняття про сучасне"³²⁴. Перегляд оцінок минулого не є „пережовуванням" старого, як то твердили висновки комісії. Грушевський відзначав, що це є сенс науки - постійно переоцінювати та доповнювати факти „в світлі нових комбінацій сучасного і уліпшених дослідчих методів".

Грушевський вказував, що протягом 1925-1928 років намагався так зорганізувати історичну науку у ВУАН, щоб вона охоплювала усі хронологічні періоди і етнічні регіони, і це значною мірою вда­лося. Якщо ж від цього відійти, то ВУАН перетвориться в „акаде­мію практичних знань". Розуміючи, що на партійних та державних чиновників більше вплинуть якісь „ідеологічні" аргументи, вчений застерігав, що таке обмеження напрямків діяльності Академії при­зведе до того, що „якась закордонна установа, підчеркуючи прак­тичне спрямовання радянської науки, присвоїть собі ролю огнища української історичної науки в цілості. Проголосить себе перед науковим світом її репрезентацією і здобуде його признання!'*²⁵

Грушевський намагався також переконати, що для науковця неможливе складання наперед планів та зобов'язання їх виконати за п'ятирічку і дати певний результат. Доводив, що робота історика „обумовлюється наявністю матеріалу," а висновки, потрібні з погляду моменту, часто не можуть бути здобуті прямим підходом, а потрібують довгих праць підготовчого характеру", що, з іншого

322 т_ам само, арк.4-5.

323"З Там само, арк. 6-7.

324 Хам само, арк. 3-7; Старожитності. - 1991. - №7. - С. 6.

^JZJ Гам само.

боку, дуже багато ділянок історії України не зв'язано з інтересами сучасності. Отже, тут працюватимуть лише зарубіжні сили і установи, що „знизить авторитет нашої науки" і натомість зробить -огнищами „справжньої науки" установи позарадянські. Окрім того, у зв'язку з численними реорганізаціями у ВУАН, переформуванням . структури історичних установ розробити якийсь план просто неможливо.- А комісії, які ставили своїм завданням „ув'язати з сучасністю старіші часи і освітити їх ретроспективно даними революції" (Комісію новітньої історії, історіографічну та порайонні комісії), закрили взагалі.

Грушевський вказував, що його установам, співробітникам і йому самому Комісія приділила найбільше свого часу (близько тижня) і винесла лише негативний вердикт.

Вчений нагадував, що за шість років його кафедра та пов'язані,, з нею установи випустили 80 книг (1400 друк, арк.), провели безліч наукових засідань (1928 р. - 97 засідань з 196 доповідями) з дис­кусіями та залученням широких позаакадемічних кіл, підготували численні наукові кадри (10 аспірантів захистили промоційні роботи і 15 працюють над ними), залучили до співпраці ряд зарубіжних (зокрема, галицьких) вчених, що вказує, як „високо піднесено повагу історичної української науки в очах закордонного поза-українського світу"³²⁶.

Між тим, комісія звільнила з роботи 3 чоловік з історичних установ, тоді як по всій ВУАН позбулися роботи 10.

Наприкінці записки Грушевський зазначав: „З жалем мушу відзначити, що при обслідуванні моєї кафедри і її установ... яскраво визначився ухил на несприятливу оцінку і моєї персональної наукової роботи та діяльності як академіка - керівника установ. Робилися нічим не оправдані зусилля доконче приліпити моїм працям ідеалістичну марку. Представити мене керівником слабим і нездалим..."³²⁷.

Все це, справедливо підкреслював Грушевський, є „грізним... прикладом на будуще". Обслідування велося незадовільно, корис­тувалося хибними підходами і невдалими директивами. Висновки

326 -р_{ам само} 32' Там само.

комісії лише негативно відіб'ються на роботі ВУАН та її репутації. Вони, безперечно, вплинуть на активність, продуктивність праці і моральний настрій усіх співробітників.

Доповідна записка М.С.Грушевського залишилась без відповіді. На його думку перестали зважати. Більше того, комуністична фракція ВУАН на своєму засіданні 11 грудня 1930 р. винесла рішення: визнати за конче потрібне посилити ідеологічну боротьбу з Грушевським і його теоріями шляхом зачитання рефератів і кри­тики його поглядів, шляхом поміщення рецензій і шляхом висту­пів у самій ВУАН"³²⁸. Було констатовано факт загострення всере­дині Академії боротьби груп Воблого і Грушевського з Новицьким, а також відзначено, що Грушевський „зберігаючи надалі позицію відрубності, протиставлення і окремішності від позиції і лінії Кому­ністичної партії, перейшов до виявлення цих позицій назовні¹³²⁹. Така „ворожа" поведінка вченого, на думку комуністів, проявлялася в його некоректних виступах, поширенні чуток про його утиски і публікаціях анонімних заміток про це у західній пресі. Комуністична фракція постановила перебороти „знахабнілі ворожнечо-клясові елементи..., посилити ідеологічну боротьбу з Грушевським і його теоріями"³³⁰.

Рішення комфракції ВУАН було далеко не риторичним - воно означало повне і безкомпромісне оголошення відкритої війни Грушевському і всім представникам старої академічної науки.

Головне дітище М.С.Грушевського - історична секція при історично-філологічному відділі ВУАН - втратило свою вагу, статут її не був затверджений, і Президія постановила вважати її науково-історичним Товариством при ВУАН з характером науково-громадської організації.

29-30 жовтня 1930 р. М.С.Грушевський востаннє виступив з широкою заявою на сесії Ради ВУАН. Вчений повідомив про заклик „нашої західньої УАН", тобто НТШ „з благанням звернути увагу на ті страшні події, що їх роблять польські фашисти, польські урядові кола з українською людністю в Західній Україні" і з

³²⁸ Старожитності. - 1992. - №18/19. - С 8.

³²^ Там само.

³³⁰ Пиріг РЛ. Вказ. пр. //УІЖ. - 1991. - №9. - С 60.

українською наукою зокрема. Грушевський заявив, що ВУАН має звернутися з протестом проти усіх цих утисків до наукового світу. Сесія підтримала дану пропозицію і обрала комісію для вироблення тексту звернення на чолі з М.С.Грушевським³³¹.

На цій же Сесії обговорювався 5-літній план роботи ВУАН. М.С.Грушевський підкреслив „велике значіння структурної роботи і великі організаційні зміни" в академічних установах. Однак він визначив як спірне положення - жорстку регламентацію тематики роботи кафедр і кожного академіка. Вчений пропонував вивчити досвід інших академій, Українського інституту марксизму-лені-нізму (УІМЛ), вищих учбових закладів, доручивши цю справу окремій комісії, а потім вже затверджувати структуру і план.

З полемікою в обговоренні пропозг-пй Грушевського виступив Д.І.Багалій, заперечуючи думку Михайла Сергійовича „про хибність проробленої вже структурної роботи в ВУАН" та засудженням індивідуалістичних принципів планування роботи. Багалія під­тримав С.Ю.Семковський, стверджуючи необхідність чіткої регла­ментації роботи кафедр і академіків.

Відповідаючи опонентам, Грушевський зауважив, що вони штучно загострюють суперечність його висловів, якої власне (суперечності) не було. Він підтримував структурні зміни у ВУАН, але радив не поспішати з їх втіленням на практиці. Вчений \ ідив вжити принцип циклізації - „об'єднання на ударні питання", виходячи з практичних потреб³³².

Втім, Грушевський навіть в тих обставинах не зламався і шляхом Багалія не пішов. На січневій 1931 р. сесії ВУАН „академік" В.Затонський з усією силою „класової свідомості" назвав вченого закоренілим українським самостійником, який орієнтується на німецький імперіалізм³³³.

Грушевський не виступив у свій власний захист, очевидно, розу­міючи його марність. Однак він вперто залишався на своїй позиції. Сьогодні ми з гордістю маємо констатувати непохитність, наукову і громадянську мужність вченого. Так, невдовзі після ярличної

³³' Вісті Всеукраїнської Академії наук. - 1931. - №1/3. - С. 44—46.

³³² Там само. - С 51-55.

³³³ РешодькаЛ. Двічі померлий //Великий Українець ... - С. 440-441.

критики Затонського, як згадував І.Кравченко, відкриваючи одне з засідань Археографічної комісії, Грушевський запропонував вша­нувати пам'ять свого учня і опонента - померлого С.Томашівського. Вченого позбавили головування, а О.Камишан та інші історики-. марксисти вимагали, щоб він засудив свою „політичну помилку", а його позицію характеризували як „одвертай класово ворожий... виступ... з приводу смерті галицького фашистського історика Томашівського"³³⁴.

Наприкінці березня 1931 р. М.С.Грушевський за викликом виїхав до Москви. Тут 28 березня вчений був заарештований у справі „Українського національного центру" і перевезений до Харкова. Допити тривали до 3 квітня, історик змушений був визнати всі звинувачення. 4 квітня Грушевський знову був доставлений у Москву. 14 квітня на черговому допиті Грушевський відмовився від усіх попередніх свідчень. Тепер обставини цієї справи, зокрема протоколи допитів Грушевського, вже відомі і неодноразово описувалися в подробицях³³⁵.

Тим часом в Україні почався масований фарс „критики" науково­го доробку вченого. У травні 1931 р. відбулося кілька спеціальних засідань історичного і філософського циклів соціально-економічного відділу ВУАН по ,лэозгляду" історичної і політичної концепцій Грушевського. Виступило більше 10 промовців, зокрема допозідь про соціологічні погляди історика виголосив акад. В.Юринець³³⁶. З погромними статтями виступили А.Річицький, А.Хвиля, М.Рубач та інші³³⁷.

Знецінилося значення академічної кафедри історії України. З від'їздом М.С.Грушевського до Москви вона повністю втратила свої провідні функції. У 1931 р. було проведено 20 засідань, але зачитані на них доповіді носили відверто заідеологізований характер (наприклад, доповідь В.Д.Юркевича „Тези ВКП(б) про радосвіту

"4 Хам само.

³³⁵ Пиріг РЯ. Вказ. пр. //УГЖ-. - 1991. - №10. - С 44-51.

³³⁶ Заруба В. ГІогром //Літературна Україна. - 1991. - 11 липня.

337 річицькиц а Проти інтервенції буржуазної науки //Більшовик України. -
1931. - №9/10; Хвиля А. Буржуазно-націоналістична трибуна //Там само. -
1931. - №6; Рубач М. Карою демократії „трудового народу" //Червоний шля*.
- 1932. -№5-8, 11-12.

комакадемії і планування наукової роботи"). При кафедрі орга­нізували семінар з марксизму „з метою підсилення темпів озброєння марксо-леніновою методологією". Поряд з цим формально головою кафедри залишався М.С.Грушевський, який мав надсилати свої справоздання про роботу за рік³³⁸.

Ще при М.С.Грушевському на засіданнях кафедри в січні -березні 1931 р. ставилися питання про шефство над заводом КРЕЗ, „справа про ударництво". Т.Гавриленко 17 січня в присутності Михайла Сергійовича доповідав про обслідування бригадою історичних установ і високу оцінку культурно-історичної комісії, яка застосовувала „марксистський метод при дослідженні", і еклектизм в інших комісіях (зокрема, в Київській), відсутність чіткого плану та ядра Комісії козаччини. На засіданні було вирі­шено негайно заслухати доповідь марксистської методології і доповідь про дискусію над торговим і промисловим капіталом, що відбулася в Москві (доповідачі - Т.М.Гавриленко і В.С.Денисенко). Київській комісії було доручено дослідити історію КРЕЗа.

Подальші протоколи засідань кафедри наповнені піклуванням про КРЕЗ, його бібліотеку, шефські лекції, спільні виробничі наради за участю двох представників заводу і навпаки, написання історії КРЕЗу, диспути про твори пролетарських письменників, громадську роботу кафедри. М.С.Грушевський мовчки сидів нг усіх засіданнях (останнє - сьоме - 3 березняf³⁹. Вже після його виїзду був розроблений графік критичного розгляду наукової продукції членів кафедри, причому зазначалося, що „кожна доповідь дискусії має проходити в тісній ув'язці роботи співробітника з роботою керівника кафедри академіка М.С.Грушевського, критика наукових праць якого в цілому намічена в плані роботи катедри і комісій в 1932 році"³⁴⁰. На засіданні 24 листопада! 931 р. було ухвалено, що методологічні роботи „в зв'язку з переозброєнням на засадах марксизму-ленінізму мають стати основною роботою, на яку треба віддати найбільше енергії майбутнього часу"³⁴¹.

³³⁸ ЦНБ, IP, ф. X, спр. 3027-3028, арк. 2. ^33!) Там само, арк. 3-21.

³⁴⁰ Там само, арк. 38 зв. ³^1 Там само, арк. 41.

Це була боротьба за виживання, компроміс, який крім все нових і нових поступок майже нічого не приніс. Черговим кроком співробітників кафедри мала стати публічна критика голови. Це було доручено учневі М.С.Грушевського В.Д.Юркевичу, який в листопаді 1931 р. підготував спеціальні методологічні доповіді „Погляди на козаччину академіка М.С.Грушевського в світлі марк-сівської критики", „Погляди акад. М.С.Грушевського на поход­ження і розвиток феодальних відносин (феодальна експлуатація праці) України" (остання була зачитана 18 грудня 1931 р.)³⁴².

В усьому цьому дисонансом виглядали письмові звідомлення керівника кафедри М.С.Грушевського про свою роботу, яка невпин­но йшла в давно наміченому руслі. В протоколах зазначалося, що М.С.Грушевському постійно продовжують „відрядження" до Москви і він залишається керівником кафедри. Більше того, на засіданні 8 грудня, коли постало питання про перейменування кафедри в кафедру доби феодальної формації, було все ж вирішено „звернутися в цій справі до керівника кафедри акад. М.С.Грушев­ського". А 17 грудня в зв'язку з неодержанням від Грушевського повідомлення про зміни в планах на 1932 р. було відкладено взагалі розгляд плану кафедри на 1932 рік³⁴³.

В протоколах кафедри збереглося звідомлення М.С. і К.М.Грушевських з Москви за 1931 р. На початку звідомлення пропонувалося змінити назву „доби торговельного капіталу" на „часи розкладу феодалізму". Далі вказувалося, що М.С.Грушевсь-кий в 1931 р. опрацьовував проблему" диференціації козаччини і боротьби її верств у 1657-1659 pp., з весни знаходиться у відрядженні в Москві і займається питанням історичної школи, творчості, літератури XVII - XIX ст, (Самовидець, Граб'янка, Величко, „Історія Русів", Гоголь, Мик.Маркевич, Костомаров). В редакцію „України" вже подано для публікації у книзі першій журналу за 1931 р. велику статтю про народовольців, їх діяльність в Україні та їх погляд на національне питання („Вікопомна дата"?⁴⁴.

³⁴² Там само, арк. 57 зв., 58 зв., 68.

³⁴³ Там само, арк. 62, 65 зв.

³⁴⁴ Стаття була опублікована лише нещодавно (Старожитності. - 1992. - №18/19.
- С 9-13).

К.Грущевська відряджена в березні до Москви на допомогу батькові в роботі над «історичною школою і творчістю на Україні в XVIII -XIXст.», видала т. 2 корпусу дум і вивчала соціальне походження професійних лародних співців XVIII- XIX ст., форми їх профе­сійної конкуренції³⁴⁵.

У 1931 р. змінився також напрямок роботи основних комісій, що зафіксував „Звіт про роботу установ історичного циклу до XV роковин Жовтня" (1932 р.). Тут, зокрема, говорилося, що Архео­графічна комісія до 1931 р. працювала „на засадах буржуазної археографії", затим відбувся злам, який наблизив їх до вимог соціа­лістичного будівництва (плани видання матеріалів про XV-річчя Жовтневої революції, з історії фабрик і заводів, класової боротьби). Комісія історії Києва та Правобережжя, яка дотримувалася „ідеалістичної методології", переозброїлася у 1931 p., взявши до вивчення нові теми: історію київського трамваю, садівництва, водопостачання, електрифікації. Комісія історії козаччини теж дотримувалася „ворожої методології", і теж переозброїлася у 1931 р. (доповідь В.Д.Юркевича з критикою поглядів М.С.Грушев-ського). В комісії історії Західної України працювали „націоналіс­тично-буржуазні діячі", з 1931 р. вона переозброїлася. Культурно-історична комісія не переозброїлася навіть в 1932 р. і користується буржуазною методологією „французької соціологічної школи'⁵⁴⁶.

Остаточний присуд кафе