Там само,-С.415-419.

мент соборного об'єднання свіх українських земель" - були сприйняті з великим піднесенням²³³.

Заключна промова Грушевського на ювілеї не виправдала очіку­вань представників влади. Сам ювілей продемонстрував величезний авторитет і вплив Михайла Сергійовича, що означало його незапе­речне чільне місце в українській науці, а відтак в Академії. Ясно було також, що Грушевський залишається несхильним до карди­нальних компромісів. Тому у окремій постанові Політбюро ЦК КП(б)У „Про ювілей Грушевського" від 29 жовтня'1926 р. було иирішено переглянути питання про президенство Грушевського у світлі нових фактів. Його ж лист до громадськості з подякою за організацію відзначення його ювілею, що переріс у свято укра­їнської культури д науки, поданий у пресу, залишився неопубліко-ваним в паперах завідуючого відділом преси ЦК КП(б)У А-Хвил?³⁴.

3 приводу ювілею Грушевського вийшла підсумкова стаття О.Гермайзе, де вчений був представлений як спадкоємець народ­ницько-демократичної традиції Костомарова і Антоновича в укра­їнській історіографії, а також як спадкоємець, об'єднавчої укра­їнської ідеї Драгоманова. Грушевський, на думку Гермайзе, перетворив НТШ у передтечу ВУАН. Високо оцінювалася фунда­ментальна ;Дсторія України-Руси", однак автор підкреслював, що Грушевському „ще не вистачає марксистської чіткої концепції історичного процесу, до якої, як до найдосконалішої, вчений все ж мусить врешті-решт прийти'²³^

З погляду радянської моделі марксизму оцінював доробок та політичну діяльність, Грушевського у цьому ж номері журналу завідуючий відділом друку ЦК КП(б)У І.Лакиза; то був офіційний погляд на історика, його місце в науці і в структурі ВУА№³⁶.

Ювілей Грушевського похитнув сподівання державно-партійних можновладців, щодо вченого.

²³³ Там само, -г С 426.

²³⁴ Пиріг РЯ. Вказ.'іір //УІЖ. - .1991. -№7. - С 46-49; Публ. листа Грушевсьг
кого. - Літературна Україна..-* 1989. - 28 вересня; Старожитності. - 1992. -
№18/19.-С.7.

²³⁵ Гермайзе О. Ювілей української науки //Життя і революція. - 192IL - №10.

²³⁶ Лакизаі. Михайло Сергійович Грушевський /Так само.

Про це ж свідчила і реакція урядових сил на статтю М.Грушев-
ського „Ганебній пам'яті" з приводу Емського указу 1876 p., де
вчений говорив про сучасні прояви „великоруської велико-
державності"²³⁷. Ця стаття стала предметом критики наркома освп и
О.Шумського в листопаді 1926 р. на зборах партосередку НКО²³⁸.
Шумський кваліфікував виступ вченого як спрямований на прот и-
ставлення Радянської України союзним центрам, зокрема Москві -
столиці СРСР та центру світового пролетаріату. Стаття Грушевсь-
кого оцінювалася як „неприпустимий наклеп на радянську владу,
скерований на дискредитацію Союзу й на розрив братерства
народів". Шумський прямо висловив сумнів, чи співпрацює насправ­
ді Грушевський з радянською владою і чи діє на користь соціаліс­
тичного будівництва.

Зауважимо, що вплив промови Шумського на становище Грушевського у 1926 р. не слід перебільшувати. Проголошена иа закритих зборах партосередку Наркомосу, вона була опублікована вже після того, як 2 лютого 1927 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У Шумського звинуватили у націоналізмі та інших „гріхах".

І все ж ситуація різко змінилася. В звіті історичної секції за
1926 р. М.С.Грушевський писав, що через півроку після обна­
дійливого пленуму Укрнауки (січень) „світлі можливості повного
свобідного ходу наукового життя відсувались далі і далі - в далеку
далечінь". Почастішали скорочення та нерегулярність виплат, все
більше відчувалася відсутність засобів, книг, матеріалів, приміщень.
ДВУ підняло ціну на часопис „Україна", і це зменшило кількість її
передплатників на 20 %²³⁹. (Відзначимо, однак, що все ж у 1926 р.
установи Грушевського видали найбільшу кількість наукової
продукції). .

²³⁷ Україна. - 1926. - Кн. 4. - С 46-51.

²³⁸ Більшовик України. - 1926. - №2. - С 11-25.

Р.Я.Пиріг розцінює цей виступ як першу відкриту політичну анафему
Грушевського (УІЖ. - 1991. - № 7. - С.47). Однак вона не була висловлена
публічно (лише на.закритих зборах) і, крім того, ще у 1924 p., як вже
згадувалося, академіка критикували в пресі і часописах, зокрема, в тому ж
„Більшовику України". .

²³⁹ ЦНБ, IP, ф. Х.'спр. Г7428-17429.

В цих обставинах знову почалися непорозуміння Грушевського з керівництвом ВУАН. На Спільному зібранні 25 жовтня 1926 р. Михайло Сергійович заявив протест з приводу безконтрольних виправлень мови видань науковим коректором П.Г.Іванцем (слово „єврей" - на „жид" і написання займенника і частки „ся" вкупі з дієсловом у „Літопису Величка"). Виправлення робилися з наказу Кримського („ся" вкупі - за оригіналом XVIII ст.)- Пояснюючи ситуацію, останній зневажливо говорив, що не міг допустити ці „так звані академічні видання з грубими відступами від старого оригіналу" та галицьким правописом до друку, дорікнувши Археографічній комісії за таке свавільство та, нагадавши наказ із Харкова про дотримання єдиних правил в академічних видання^⁰. Отже, тепер були зачеплені вже професійні якості і наукова компе­тентність Грушевського. Це не могло залишитися без наслідків, і почалися чергові суперечки. П.Г.Іванець, пояснюючи заміну в статті О.І.Барановича слова „єврей" на „жид", вдався до казуїстики, посилаючись на першу статтю Грушевського „Українські жиди" (Львівська правда, 1889, липень, с 27 (40)), „Історію України-Руси" і говорив про свої „виправлення в дусі Грушевського". Кримський продемонстрував факсиміле першої сторінки „Літопису Величка" з написанням „ся" разом, навів приклади граматик XVII ст., знову дорікав Археографічній комісії і нагадав наказ Наркомосвіти.

М.С.Грушевський докладно пояснив, коли і чому вживав слово „жид" і коли перестав його вживати („На порозі нової України", 1918), при цьому ніколи не правив даного терміна іншим, саме останнє як за приклад мав би взяти видавничий комітет. Частка „ся" в „Літрпису Величка" пишеться по-різному, і рішення Архе­ографічної комісії про окремішнє її написання диктувалося раціоналізацією тексту згідно з існуючими у XVIII ст. граматичними нормами, що не підлягають постанові Наркомосвіти; передмова ж до видання написана академічним правописом.

М.С.Грушевський принципово поставив питання про Археогра­фічну комісію як „єдино компетентну інстанцію в правилах видання археографічних текстів"; ніхто не вправі відміняти вироблені нею

²⁴⁰ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26362, арк. 1 зв.-2 зв. (прот. №251),

норми - ні Спільне зібрання, ні історично-філологічний відділ, ні тим більше неодмінний секретар. Академік вимагав встановити порядок оскарження порушень інтересів наукової праці. Він заявив про „шкідливий характер уряду" неодмінного секретаря, який про­довжує систему старої Російської Академії і надав собі надто багато прав, - тому вимагав скасувати це єдиновладдя, ліквідувавши посаду.

Виступ Грушевського підтримав П.А.Тутківський і подав свою осібну гадку.

Але, як завжди, більшість Спільного зібрання ВУАН пішла за Кримським. С.Єфремов різко виступив проти автономії і непід­леглості нікому Археографічної комісії, а А.Корчак-Чепурківський вимагав ці справи вирішувати на відділ?⁴¹.

Ця суперечка похитнула науковий авторитет МСГрушевського серед різнофахової академічної корпорації. До чисто"організаційних щтатно-фінансових і побутових протиріч приєдналися ще й наукові.

Ситуація ще більше ускладнилася непорозумінням М.С.Грушев­
ського з В.ҐІеретцем, в чому також був замішаний Кримський.
Перетц писав Кримському,, що співпрацював з Грушевським від
1907 р. і вони ніколи не сварилися, тим більше через гроші. Він
був ображений, що Михайло Сергійович виступив проти його
Комісії давнього історичного письменства та переїзду Перетца у
Київ, що призвело б до більших асигнувань на його установу⁴².
Все це повідомив у Ленінград Кримський і фактично зіткнув двох
академіків.

А.Ю.Кримський з початку 1927 р. почав наступ на автономію історичної секції. На засіданні І відділу 7 лютого він звинуватив секцію у сепаратизмі та уриванні коштів на „Україну" з акаде­мічного бюджету поза спинами керівництва ВУАН (щоденник С.Єфремова, 7 лютого 1927 р.). Того ж дня на Спільному зібранні неодмінний секретар продемонстрував видання історичної секції, на яких стояв титул: Праці Українського наукового товариства, „яке давно не існує". Для М.С.Грушевського, котрий основну ставку

²⁴¹ Там само, спр. 26364, арк. 1^5 (tg»ot. № 253); арк 19-22 (осібна гадка
М.С.Грушевського). '

²⁴² Там само, спр. 24002, арк. 1-2 (лист Перетца до Кримського від 23.Х.1926 p.).

робив на історичну секцію, це питання було принциповим як про­довження традиції і ствердження виключної наукової ваги цієї уста­нови. На Спільному зібранні в даному разі вдалося уникнути бо­ротьби і прийняти компромісне рішення про титул на виданнях , Праці історичної секції УАН (колишньої історичної секції УНТ)'²⁴³.

Але, йдучи за Кримським, академічна корпорація не підтримала пропозицію Грушевського, Тутківського і Граве про створення фун­даментальної бібліотеки ВУАН на базі університетської - окремо від Всенародної бібліотеки України (ВБУ)²⁴⁴. 26 лютого 1927 р. Михайло Сергійович писав М.С.Возняку: „Стрічаю у своїй роботі і планах занадто багато перешкод, стихійних і умисних, злобних'²⁴⁵.

Новий виток загострення відносин з Кримським призвів до скарги на нього наркому М.Скрипнику, який 7 березня викликав на розмову неодмінного секретаря. Переповідаючи її суть С.Єфре-мову, А.Кримський говорив, що Грушевський скаржився на Єфремова та „його партію" (щоденник, 19 березня 1927 p.). Саме через Скрипника М.С.Грушевський намагався вирішити питання, про обрання дійсним академіком К.Студинського⁷⁴⁶. А.Кримсбкий оголосив про це на Спільному зібранні 4 квітня, заявивши, що все це робиться наперекір відділу, який „не бажає бачити Студинського на посаді штатного академіка" у Києві. Грушевський проти дійсних фактів виправдовувався, ніби просив лише дозволу на приїзд Студинського до Києва для праці в комісії історії Західної України і Укрнаука посилала про це запит у ВУАН. Однак Липський, Кримський і Єфремов стверджували, що ніякого запиту не бул$⁴⁷. У щоденнику Єо>ремов записав свої роздуми про „два чоботи пара" і мету боротьби Грушевського за переїзд Студинського (щоденник 1-4 квітня 1927 p.).

31 березня г-1 квітня 1927 р. відбулося Спільне засідання ВУАН за участю наркома освіти М.Скрипника. Як зазначив учасник зборів М.П.Василенко, обидві сторони (Кримський і Грушевський) своїми

²⁴³ Там само, спр. 26370, арк. 1 зв. (прот. №259).

²⁴⁴ Там само, спр. 26369, арк. 1 зв. (прот. №256>.

²⁴⁵ Великий Українець... - С 308.

²⁴⁶ ЦНБ, IP, ф. 1, спр. 26376, арк. З зв. - 4 зв. (прот. №265).

²⁴⁷ Там само, спр. 26377, арк. 2-4.

виступами створювали просто неприємне враження. Ось що писав
з цього привоДУ Василенко:

.Выступление Крымского было деланным. Он»говорил о том, как' Академий "Р¹* переменах власти никого так не ждала, как большевиков.Эту льстивую речь, видимо, неловко было слушать не только академикам но наркому. Грушевский поражал всех вчера своею бестактностью. Он начал жаловаться на Державне видавництво, просить возвращения акад. Харламповича из ссылки, исполнения обещания, данного раньше, назначить содержание акад. Студийскому, увеличить содержание Тимченку ii А.С.Грушевскому, содержание которых в этом году почему-то уменьшено и хлопоты Академии не привели ни к чему. Все эти вопросы важны, но они были неуместны в первом собрании при первой встрече, и Скрыпник отвечал на них довольно резко. Это было единственное шероховатое место в заседании. Среди академиков произошло также возмущение, так как обнаружилось, что вопреки желанию 1 отд[ела] он (Грушевский ~ автори) окольными путями проводит в штатные академики Студийского, увеличивая т.о. для себя голоса'²⁴⁸.

Думаємо. В цій ситуації методи Кримського і Грушевського були все ж різними. Коли перший фактично схилявся перед владою, другий намагався скористатися присутністю керівництва, щоб спро­бувати ще раз добитися позитивного вирішення своїх клопотань. Однак в цілому перед лицем влади була продемонстрована між­усобна боротьба якою можна було успішно скористатися. Скрипник зрозумів що «ворожі елементи» групуються навколо Єфремова і протистояти їм може лише Грушевський в якості президента

Академії.

В цей час загострилися суперечки між Грушевським та керів­ництвом ВУАН і на засиданнях історично-філологічного відділу (Голова відділу ~ Кримський, секретар - Єфремов; підтримку Грушевському на засіданнях відділу подавали директори постійних комісій О.Грушевський та Є.Тимченкр). В квітні-травні 1927 р. на засіданнях ВІДДІЛУ Грушевський виступав з протестами з. приводу некоректності звинувачень його в справі надання пенсії Свято-

- 2⁴⁸ Із щоденйЯ*^а М.П.Васчленка. ... - С. 92.

славському, поданні за кордон інформації про хід. вирішення ;прави з призначенням І.Раковського співробітником ВУАН, порядку ведення С.Єфремовим протоколів засідань відділу¹⁴⁹. Саме в той час (24 березня 1927 р.) в Політбюро ЦК КП(б)У знов постало питання про ВУАН та її президента. І знову було підтвер­джено рішення підтримати кандидатуру Михайла Сергійовича Грушевського²⁵⁰. За нього виступив Л.Каганович, який вважав „зміновіховську ідеологію" Михайла Сергійовича меншим злом, ніж ворожа ідеологія групи Єфремова²⁵¹. Вибори мали відбутися не пізніше травня-червня, але знову були перенесені.

У червні Академію сколихнув бучний скандал за будинок по Володимирській, .35, який М.С.Грушевський „вибивав" для істо­ричних установ. Спільне засідання ВУАН 6 червня стало предметом загального обговорення в київських і харківських колах. Єфремов і Кримський вимагали передання будинку історично-філологічному відділу, бо історичні установи в складі відділу і не мають права юридичної особи. Вияснилося, що один офіційний папір про будинок від ВУАН через Тутківського потрапив до Грушевського і останній його виправив на свій розсуд. Під час виступу Кримського знервований Грушевський кинув репліку - „Брешіть далі", і Президія покинула засідання. Затим йшли довгі переговори, взаємні образи і приниження (щоденник С.Єфремов, 6 червня 1927 p.). Вияснення справи тяг лося і влітку і восени й досягло свого апогею в листопаді. Грушевський приватно звернувся до М.Скрипника і таки добився передачі будинку історичній секці?⁵².

У червні в квартирі Грушевського було проведено обшук. Скрипник зажадав пояснень на Політбюро ЦК КП(б)У (17 червня 1927 p.). Балицький змушений був виправдовуватися. Але справа була зроблена²⁵³. Всі (і друзі, і вороги) були збентежені. І все ж таки Грушевський не припиняв боротьби за втілення своїх планів.

²⁴⁹ Архів Президії ВУАН, ф. П-251, оп. 1, спр. 19, арк. 8 зв:, 10 зв.

²⁵⁰ Старожитності. - 1992. - N«18/19. - С 7.

²⁵¹ Пиріг РЯ.Шаз. пр. //УІЖ; - 1991. - №7. - С 47.

252 цдіа України (Київ), ф. 1235, оп. 1, спр. 275, арк. 106; Лист надрукував
І.Б.Гирич.- Див.: Архіви України. - 1991.- №3 - С 73-74.

²⁵³ Старожитності. ~ 1992. - №18/19. - С 7.

Скориставшись 20-літтям УНТ, історична секція розвинула бурхливу діяльність. 7 жовтня на її засіданні М.С.Грушевський зробив спеціальну доповідь про науково-організаційну і видавничу діяльність історичної секції УНТ за 20 років. Тоді ж він, корис­туючись ювілеєм, підняв питання про постійну виставку в будинку історичної секції в пам'ять 20-річчя смерті В.Б.Антоновича, для чого пропонувалося здійснити повний ремонт і розпис приміщення за проектом В.Г.Кричевськогб²⁵⁴. Постало також питання про створення Київського муніципального музею, яке було покладено на комісію історії Києва при секці?⁵⁵.

Грушевський активно добивався розширення штатів та нових асигнувань. Коли раніше харківський центр задовольняв його про­хання з спеціальних фондів, то тепер була запроваджена політика давати їх за рахунок загальноакадемічного бюджету..

Так, постановою президії Укрнауки 31 травня 1927 р. було принципово схвалено збільшення штатів історичних установ, але „в порядкові планування штатів ВУАН на 1927/28 pp." (пункт 6), щодо фінансування їх видань - їх мала забезпечити Академія, а в дотації було відмовлено^. Так само на ремонт будинку Коро-ленка, 35 Укрнаука виділила кошти з рахунку бюджету ВУАН на 1928-1929 pp. Звичайно, така політика привела до скорочення фінансувань інших установ та нарікань на М.СГрушевського з боку не лише Президії, але й більшості академічної корпорації. На Спільних засіданнях все частіше звучало, що Михайло Сергійович „претендує на занадто велику частину академічного бюджету'²⁵⁷, обходячи президію і всю ВУАН та апелюючи до Харкова.

Пояснюючи цю ситуацію, у звіті секції за 1927 р. М.С.Грушевсь­кий писав, що історична секція не в Академії, а приАкадемії, не фінансується нею і має самостійно дбати про свій бюджет²⁵⁸.

17 жовтня 1927 р. на Спільному зібранні ВУАН при відсутності М.СГрушевського віце-президент С.О.Єфремов сказав, що мате-

254 Грушевський М. Велике діло //Україна. - 1927. - Кн. 32.

²⁵⁵ ЦНБ, IP, ф. X, спр. 2380-2402, арк. 83, 89 зв.

²⁵⁶ Там само, ф. І, спр. 26383, арк. 24-25 зв.

²⁵⁷ Там само, ф. X, спр. 17429, арк. 2.

258 хам само.

ріальне становище Академії ускладнюють постійні гінці до Харкова від деяких академічних установ, які вибивають додаткові кошти для себе. На вимогу зібрання назвати конкретних людей А.Кримсь­кий вказав на Ф.Я.Савченка і історичні установи. Спільне зібрання винесло резолюцію про абсолютну неприпустимість подібних звер­нень до РНК і Наркомату освіти без відома Президії і Управи ВУАН²⁵⁹.

На наступному Спільному зібранні 31 жовтня М.С.Грушевський подав свою докладну „Осібну гадку^)ЗД). В ній було представлено аргументований розгляд стану та завдань академічного україно­знавства, погляд Грушевського на весь спектр взаємовідносин з керівництвом Академії, яка провадить антидемократичні кулуарні методи управління, відкрито прозвучало бажання здобути окреме фінансування і відокремити історичну секцію разом з іншими інсти­туціями від ВУАН, вивести їх з підлягання Президії та Управі Академії. Грушевський твердив, що він „при всіх клопотаннях мав завсідй на увазі повагу й видатність Академії як установи та її завдання". Натомість Президія ВУАН і Управа часто самостійно, без відома Спільного зібрання розподіляють штати, кошти, ведуть листування з центральними установами (наприклад, поділ штатів у травні 1925 p., проведений Єфремовим і Яворським); до того ж ліквідували Комісію історичної пісенності, змінили назву Культурно-історичної комісії і скоротили гри посади. „Се то й привело мене до переконання про необхідність від часу до часу персонально удаватись до Президії Укрнауки, щоб передати їй свої клопотання і одержати необхідні для праці інформації". Крім того, Грушевський констатував, що його клопотання перед Президією ВУАН ніби приймаються, але не задовольняються (як, наприклад, ліквідація штатної посади в Комісії історичної пісенності), „Сей приклад пояснює, - заявляв Грушевський, - чому я вважаю досі і далі вважатиму своїм обов'язком підтримувати свої клопотання безпосередньо перед центральними установами".

Грушевський відкидав звинувачення у привілейованному ста­новищі історичних установ, у штучному створенні комісій і занадто

²⁵⁹ Там само, ф. І, спр. 26386, арк. З зв.-4.

²⁶⁰ Там само, спр. 26706, арк. 1-16.

великих претензіях. Він вказував, що українська історична наука за умов царського режиму була в занепаді, не розвивалася (працю­вали лише аматори-дилетанти), зараз дуже відстає проти стану інших культурних народів, що, власне, шкодить і практичним вимогам українізації. Історична наука потребує сильної і планової організації.

Академік підкреслював: „Я вважаю за собою не менше право клопотатися, щоб Укрнаука додала... (поминені в плані -автори) посади, які я вважаю найбільш потрібними. Трудно мені зробити закид, що я тим нарушую плани Академії, чи роблю щось самочинне. Може я порушую плани голови Управи, але про плани Академії не можна сього говорити - я не виходив і не вихожу поза спис, ухвалений Спільним зібранням".

Грушевський дав яскраву картину роботи керованих ним інсти­туцій, серед яких „нема мертвих душ, ні мертвих комісій", і працює ще до 200 позаштатних постійних співробітників. На організацію всього цього „з болем відривався час від моїх власних наукових праць, котрим би я властиво хотів нероздільно віддати свої останні працездатні роки", - писав М.С.Грушевський.

Розуміючи, що й інші кафедри мають нагальні потреби, як і вся Академія, Грушевський вважав, що вони також повинні добива­тися, але це не означає, що „в ім'я тих інших потреб треба гальму­вати мої клопотання". Президія і Управа не проявляють енергії в боротьбі за збільшення штатів та коштів Академії, обмежуючись відписками, мінімумом асигнувань та розподілом його між уста­новами, „котрих інтереси вони беруть ближче до серця". Якби піклування було жвавішим, знайшлися б і кошти, і штати і здобуте для історичних установ не випиралося б з загальних пропорцій і не було б натяків, ніби Грушевський „коштом інших установ здобуває собі посади".

„Диспропорції не було б, коли б Президія і Управа більше дбали про добування, як про розподіл, а про скріплювання своєї позиції, як про ущімлювання опозиції; якби рівно трактували установи опозиційні і „свої", а за те більше уваги віддавали зв'язкам з цент­ральними орг анами і пильнували проходження в них академічних справ".

Грушевсысий вимагав, щоб про всі справи Президія і Управа повідомляла Спільне зібрання і нічого не вирішувалося кулуарно; скаржився, що жодні його подання і прохання Управа №^Л лише не виконує, але навіть не приймає або залишає без відповіді.

Підсумовуючи, академік зауважив: „Ся мало поважна кампанія проти мене і моїх установ, нажаль, стає вже сюжетом улиці, обростає ріжними легендарними подробицями і понижає авторитет не тільки мій і поодиноких членів Президії Академії, але кидає якесь сміхотворне світло і на неї саму".

Одночасно Грушевський вирішив заручитися підтримкою нар­кома. 1 листопада 1927 р. він писав Савченку, що на Спільному зібранні не погодився з вимогою звертатися до центральних установ лише з дозволу Управи ВУАН. Вчений пропонував вияснити у Хар­кові, „чи признає за мною Нарком освіти право на такі безпосередні зносини в інтересах наукової праці". Ймовірно, таке право було підтверджене, бо Савченко після скандалу все ж неодноразово їздив до Харкова, в тому числі з листами-клопотаннями Грушевського, адресованими Скрипнику²⁶¹.

Тим часом скандал усередині ВУАН досяг апогею. „Осібна

гадка" М.С.Грушевського була зачитана Спільному зібранню

-14 листопада в присутності голови Укрнауки Ю.І.Озерського.

28 листопада з відповідями виступили А.Ю.Кримський та

С.О.Єфремов²⁶².

А.Ю.Кримський звинуватив М.С.Грушевського в руйнації Академії, докоряв „самостійними клопотаннями" в урядових інституціях, констатуючи, що збільшення штату потрібно не лише установам Грушевського, а всій Академії. Збільшення штату істо­ричним установам можливе лише за рахунок ВУАН, і тому страж­датимуть неісторичні установи, наприклад, саме через це була ліквідована посада керівника Етнографічного музею. Взагалі ж на даний момент найважливішим завданням є розвій та збільшення штатів фізико-математичних і економічних установ, а не історич­них. Кримський вважав, що порайонні комісії в тому вигляді, в

²⁶¹ ЦДАВО України, ф.166, оп.6, спр.5915, арк.65; Там само, оп. 7, спр. 265, арк. 3;

Репресоване краєзнавство... - С. 170. ²⁶² ЦНБ, IP, ф. І, спр. 26390, прот. №279.

якому вони існують, - зайве розпорошення сил, бо результат їх діяльності - лише два збірники по Київщині та Чернігівщині. В принципі вони мають вивчати комплекс проблем, крім історії, -діалектологію, етнографію, ботаніку, зоологію, геологію та метео­рологію. Неодмінний секретар доводив до відома, що не лише комісії Грушевського напруженно трудяться, Етнографічна комісія має також лише одного штатного співробітника, але видала вже 5 випусків „Етнографічного вісника". Нарешті, Кримський дорік­нув Грушевському, що вибиті ним 6000 крб. на видання „України" для Держвидаву позбавили можливості опублікувати десяток, цінних фізико-математичних і економічних пращ?⁶³.

Заява С.О.Єфремова була значно більша і насичена емоційними виразами. Віце-президент Академії писав, що подає свою заяву з „тяжким почуттям відрази", відповідаючи на „затруєну стрілу ака­деміка Грушевського", випущену проти нього. Єфремов спросто­вував звинувачення в таємній політиці зміни кадрів і поділу коштів та матеріальному ущемленні „опозиції". Він привів довідку з бух­галтерії за 1926 p., що на його комісії пішло 1850 крб., на комісії Кримського - 2804 крб., на ботанічні установи президента Липсь-кого - 950 крб, а на всі установи Грушевського - 8000 крб., тобто 15 % всього академічного бюджету і третина, суми призначеної І Відділу, - „лев'яча пайка". Єфремов говорив також, що істо­ричні установи не мають права на пріоритет в фінансуванні та збільшенні кадрів, бо всі українознавчі галузі придушувались царським режимом (не одна історія) і тепер потребують розвитку та зростання. Віце-президент докидав Грушевському, що спів­робітники Археографічної комісії „не виконують своїх обов'язків" і це пряма вина керівника. Нарешті Єфремов підсумував: „Замість того, щоб бути прикладом і взірцем карності й дисциплінованості для своїх молодших співробітників, цей академік веде між ними перед у дезорганізації і навіть Спільному зібранню заявляє і підкреслює, що він і надалі робитиме свою розкладову роботу'²⁶⁴. Однак Президія, „стоячи на стороні спокою, робочої дисципліни й

²⁶³ Там само, спр. 26707.