Поняття і органи конституційного контролю (нагляду).

В усіх конституціях закріплюється принцип конституційної законності, що випливає з положення про найвищу юридичну силу конституції по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. Функція щодо встановлення відповідності таких актів основному закону покладається на органи конституційного контролю (нагляду). Ці органи мають різні назви: Конституційний Суд (РФ, Україна, Грузія), Федеральний Конституційний Суд (Німеччина), Конституційна рада (Франція), Конституційний трибунал (Польща).

Конституційний контроль в широкому розумінні розглядають будь-яку форму перевірки на відповідність до конституції актів і дій органів публічної влади, громадських об’єднань, що беруть участь у здійснені публічної влади. Сюди відносять і діяльність парламенту, глави держави, судів та інших органів, а також у деяких випадках самим народом шляхом референдуму.

У вузькому розумінні конституційний контроль – оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності конституції.

У співвідношенні законодавчої, виконавчої та судової влади конституційний контроль найчастіше відносять до судової влади незалежно від того, чи здійснюють його загальні суди, чи спеціальні органи. Проте в більшості країн (Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Франція, Іспанія та ін.) конституційний контроль виділяється у самостійний інститут, що не належить до судової влади з огляду на юрисдикційні повноваження, наприклад, у спорах про розподіл компетенції між органами держави.

Загальними органами конституційного контролю є: глава держави, парламент, уряд, омбудсман, генеральний контролер, контрольна (лічильна) палата, уповноважений з прав людини (народний захисник), прокуратура та інші. Спеціалізованими органами конституційного контролю є: суди загальної юрисдикції, спеціальні суди чи квазісудові органи.

Терміни повноважень органів конституційного контролю більш тривалі при забороні повторного переобрання суддів або часткового поновлення складу (12 років – у Німеччині, 9 – у Франції, Болгарії, Угорщині, Іспанії, Італії, Югославії, Словенії, Македонії, 8 – у Колумбії, Польщі, Хорватії, 7 – у Словаччині, 6 – у Португалії, Монголії). Кількісний склад, як правило, невеликий – від 6 (Молдова) до 19 членів (РФ). Судді органів конституційного контролю мають відповідати таким цензам: підвищений віковий ценз, значний професійний стаж, особисті моральні якості, заборона або обмеження політичної діяльності тощо.