ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ЛІКАРСЬКОЇ РЕЧОВИНИ ІЗ СИСТЕМОЮ МАТИ - ПЛАЦЕНТА - ПЛІД

Фармакодинаміка і фармакокінетика лікарських речовин при вагітності мають свої характерні риси. Вступаючи в контакт із рецепторами матері і викликаючи в неї відповідні фармакологічні ефекти, препарати можуть шляхом прямого чи непрямого впливу (змінюючи маточно-плацентарний кровотік)_; обумовлювати певні, частіше негативні, реакції і з боку плоду. Таким чином, при призначенні лікарських речовин слід передбачати їхній фармакологічний вплив на три об'єкти - матір, плаценту і плід.

Біологічна відповідь вагітної жінки на введення (пероральне, парентеральне) медичних препаратів істотно відрізняється від такого у невагітних. Насамперед, у вагітних на 2-4 літра збільшується водний басейн, у результаті чого концентрація препарату, що вводиться, природно, зменшується. По-друге, материнська плацента в силу властивого їй більш інтенсивного, ніж в інших органах, кровотоку, сприяє проникненню речовин до плоду. По-третє, зміна гормонального гомеостазу, а також функціональна напруженість органів (насамперед печінки і нирок) і систем істотно впливають на фармакокінетичні процеси в організмі вагітної жінки і на тривалість перебування в її крові хімічного агента в більш-менш високій концентрації.

Як відомо, обмін хімічних речовин, що відбувається в паренхімі печінки, здійснюється в основному за допомогою реакцій окислювання, відновлення, гідролізу і кон'югації.

При вагітності клітини печінки (гепатоцити) перебувають в стані функціональної напруженості, тому патології вагітності (ранні і пізні токсикози) приводять до порушення ензимних систем печінки. Це, у свою чергу, погіршує процеси метаболізму хімічних сполук, що потрапили в організм матері, збільшує трансплацентарний перехід і негативно впливає на ембріогенез.

Особливо важливе місце в реалізації різнобічних фармакологічних ефектів належить плаценті. За свідченням більшості дослідників, переважна кількість фармакологічних агентів проникає до плоду. Однак, маючи обмежену проникність, плацента здатна захищати організм плоду від патогенного впливу багатьох токсичних продуктів, що потрапили в материнський організм.

Встановлено, що трансплацентарне перенесення більшості лікарських препаратів здійснюється за допомогою пасивного й активного транспорту, простої і полегшеної дифузії, піноцитозу й ультрафільтрації.

Необхідно відзначити, що плацентарний бар'єр регулює перехід речовин не тільки від матері до плоду, але і від плоду до матері. Плацента, таким чином, здійснює обмін між двома самостійними організмами і її бар'єрна функція має значення як для плоду, що розвивається, так і для матері.

Плацентарна прохідність аж ніяк не є величиною постійною. Серед чинників, які впливають на швидкість трансплацентарного переходу лікарських речовин, істотне значення мають зв'язування з білком, шлях (спосіб) уведення, розчинність у ліпідах. Вважається, що інтенсивність проникнення препарату через плаценту звичайно пропорційна кількості речовин, які вільні від зв'язку з білками сироватки материнської крові, тому пригнічення процесу зв'язування ліків у крові, обумовлене введенням того чи іншого препарату, впливом інших факторів, може підвищити швидкість і інтенсивність подолання плацентарного бар'єра лікарською речовиною.

Трансплацентарний перехід ліків здійснюється активніше у випадку швидкого зростання їхнього вмісту в плазмі матері, що спостерігається, наприклад, при внутрішньовенному введенні препарату. Значну роль у процесі проникнення ліків через плаценту грає їхня властивість розчинятися в жирах. Відомо, що добре розчинні в ліпідах препарати значно легше, ніж важкорозчинні, переборюють плацентарний бар'єр. Полегшений перехід через плаценту властивий також недисоційованим і неіонізованим речовинам. Найважливіше значення в момент дії лікарської речовини має термін вагітності: трансплацентарна прохідність неухильно прогресує аж до 32-35 тижня.

Необхідно вказати на роль патогенних чинників, що впливають на функціональний стан плаценти: мікроби, віруси, алкоголь, паління, окис вуглецю, пізні токсикози, екстрагенітальна патологія (хвороби печінки, нирок, серцево-судинної системи й ін.), стресові ситуації, гормональні впливи, фармакокінетичні особливості лікарських речовин й ін. Велике значення мають особливості біологічної реакції плоду на хімічні речовини й умови елімінації з організму, що відрізняються від тих, які мають місце в дорослих. З цих причин багато препаратів мають патогенну дію стосовно плоду.

Лікарські речовини, що проникають до плоду, розподіляються в його тілі, оболонках і біляплідній рідині. Причому остання може служити своєрідним депо ліків. Печінка плоду, хоч і вважається найбільш активною учасницею метаболізму чужорідних речовин, усе-таки значно відрізняється від печінки дорослого недосконалістю ензимних систем. Здатність виведення ліків й інших речовин у плоду також обмежена через функціональну незрілість нирок і видільної системи кишечнику. У зв'язку з цим у тканинах плоду можуть накопичуватися високі концентрації уведених вагітній жінці медикаментів, у той час як з материнського організму вони уже видалені.

Найбільш істотна небезпека прийому ліків вагітною жінкою в перші 12 тижнів вагітності через можливість їх тератогенної дії.

В залежності від дії на маточно-плацентарний кровотік і скорочувальну активність матки виділені такі групи препаратів:

1. Лікарські речовини, що змінюють маточно-плацентарний кровообіг. Їх можна розділити на дві підгрупи:

а) препарати, що поліпшують маточно-плацентарний кровообіг за допомогою розширення кровоносного русла (сигетин, курантил, еуфілін, дибазол, папаверин, ізобарин й ін.);

б) препарати, що поліпшують перфузійний тиск у судинах матки і плаценти (кофеїн, кордіамін, поліглюкін й ін.).

2. Лікарські речовини, що впливають на тоно-моторну функцію матки. До них можна віднести токолітики, які знижують тонус матки (панангін, аспірин, метиндол, сульфат магнію, сальбупарт, ритодрин, партусистен, туринал, прогестерон й ін.), і токоміметики, які стимулюють тоно-моторну функцію матки (ерготамін, ерготал, ергометрин, окситоцин, дезаміноокситоцин, пітуїтрин, хлористий кальцій, норадреналін, обзидан, аденозинтрифосфат натрію, похідні дигіталісу, динопрост, простенон, сферофізин й ін.).