Наукознавство та його розвиток

В епоху глобальних змін і проблем розвиток науки має величезне значення і вимагає вивчення самої науки як соціаль­ного явища. Цю проблему вирішує принципово новий науковий напрям, який має назву наукознавство,або наука про науку.За своєю суттю "наукознавство" охоплює всі існуючі науки в їх взаємозв'язку із практикою, враховуючи економічні, соціальні, політичні, культурні умови функціонування й розвитку.

Наука в кожний момент часу виступає як сумарне вираження успіхів людства в пізнанні світу.

Наукознавство - це наука, яка вивчає закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами та сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Наукознавство - це одна з галузей досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, а також від­биває ті загальні процеси, явища, які характерні для різноманіт­них сторін науки, їх взаємозв'язку, для визначення співвідно­шення між наукою, з одного боку, і технікою, виробництвом і суспільством, з іншого.

Наукознавство, як і будь-яка інша галузь знання, виконує функції, пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, фак­тів, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, прогно­зуванням і розробкою практичних рекомендацій.

Предметом наукознавства загальний склад науки, засоби й форми її функціонування, зв'язок і залежність темпів і напрямів її розвитку від інших суспільних явищ та інститутів.

Основні завдання наукознавстваполягають у:

Ø вивченні законів і тенденцій розвитку науки (еволюція і ре­волюція в науці, внутрішня логіка розвитку, випадок і необ­хідність, можливість і дійсність, рушійні сили наукового процесу тощо);

Ø проведенні аналізу взаємодії наук (класифікація наук, ви­вчення процесів диференціації та інтегрування наукових методів і дисциплін, типологія НД);

Ø прогнозуванні в науці (предмет, категорії й характеристики прогресу, екстраполяції наукових ідей, кризи в науці, шляхи їх подолання, можливе і неможливе в науці);

Ø структуризації наукових знань (аналіз типів теорії і законів науки, процеси їх формування, методи НД);

Ø реалізації наукової творчості (її психологія, інтенсифікація, особистість і колектив, проблеми евристики, культури НД);

Ø визначенні проблеми організації науки і керуванні її роз­витком (критерії і принципи служби наукової інформації, планування, підготовка і розподіл кадрів, поділ праці в ко­лективі, проблеми ефективності праці, наукової організації досліджень, наукових шкіл, розробка обґрунтованої стратегії наукового пошуку).

Ø визначенні співвідношення між наукою і культурою, наукою і технікою, наукою і виробництвом, наукою і побутом, з'ясуванні механізмів цієї взаємодії;

Ø критиці помилкових і реакційних поглядів та концепцій у науці.

Вирішення цих завдань пов'язане з використанням відповід­них методів і понять філософії, історії, соціології, політичної еко­номії, психології, логіки, математики, кібернетики та інших наук.

Наукознавство відображає відносини між теорію науки, технікою, виробництвом і суспільством.

Теорія (гр. theoria- розгляд, дослідження) - форма достовірного наукового знання про дійсність, що являє собою систему понять, тверджень, доказів, дає цілісне уявлення про закономірності та зв'язки у суспільстві.

Теорія науки - це система узагальненого знання, пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються в природі чи суспільстві. Теорія виникла внаслідок узагальнення пізнавальної діяльності і практики. Практика та її результати в узагальненому вигляді є невід'ємною складовою кожної теорії.

Наукова теорія характеризується наявністю таких елементів:

• загальних законів і сфери їх застосування, де вона пояснює явища, які відбуваються;

• сфери передбачення невідомих явищ;

• логіко-математичного апарату виведення наслідку із законів;

• визначення концептуальної схеми, без якої неможливе пізнання об'єктів цієї теорії.

• предметністю і конкретністю;

• адекватністю об'єктивній дійсності;

• істинністю та достовірністю.

Наукова теорія повинна бути логічною, пояснювати факти та наукові конструкції. Нові теорії виникають тоді, коли існуючі знання не задовольняють пояснення експериментальних фактів.

Структуру наукової теорії складають факти, категорії, аксіоми, постулати, принципи, поняття, судження, умовивід, закони.

Теорія є найбільш розвиненою формою узагальненого наукового пізнання. Вона містить не тільки знання основних законів, але й пояснення фактів на їх основі. Теорія дає можливість відкривати нові закони й прогнозувати майбутнє. Вона сприяє перетворенню природи і суспільного життя.

Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, зміни у природі, суспільстві.

Отже, наукова теорія - це система суттєвих ідей, підходів та логічних принципів, за допомогою яких узагальнюється досвід, отримуються достовірні знання, відображається закономірний розвиток природи, суспільства, мислення на основі зв'язків між її поняттями.

Рушійною силою у розвитку науки і техніки є науково-технічна революція (НТР), яка зламує наявні наукові уявлення і призводить до появи відкриттів нової системи знань.

Революція в науці - це перерва поступовості, розрив формально-логічної послідовності розвитку, стрибок в історичному русі знань.

Наукові революції - це радикальні укісні зрушення в розвитку науки. Саме так оцінено виникнення у XVII ст. природознавства. Воно засвідчило, що наука набула історичної сили, а наукові знання за значенням випередили значення техніки. Наукова рево­люція XVII ст. докорінно змінила уявлення про будову Всесвіту і місце в ньому людини. Вона спричинила злам у людському мисленні, спонукала до наукової творчості, спрямувала погляд і думку вчених у раніше недоступні сфери.

До найголовніших особливостей наукової революції належать:

1. Яскравий творчий характер. Здобуті раніше знання не руйнувалися, а інтерпретувалися у контексті нового їх розуміння.

2. Зміна відповідно до нових уявлень, нове тлумачення раніше здобутих знань. У період наукової революції нове створюється на ґрунті вже існуючого. Виявляється, що в наявній інформації визріли елементи нового. Тому наукова революція не є миттєвим переворотом, оскільки нове не відразу отримує в науці визначення.

3. Поява протягом одного-трьох поколінь значної кількості здібних, талановитих науковців, які піднімають цілий пласт знань, їхні наукові дослідження увінчуються великими відкриттями, що знаходять всесвітні визнання.

4. Бурхливий розвиток фізико-математичних наук

Як особливий соціальний інститут, наука започатковується у XVII ст., з виникненням перших наукових товариств і академій. її історія охоплює чотири науково-технічні революції (НТР).

Перша НТР (ХV-ХVІІ ст.) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших учених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується становленням класичного природознавства та великими відкриттями у фізиці і хімії, механіці, біології тощо (геліоцентрична система побудови світу - Коперник, Галілей (XVI - XVII ст.)); закон всесвітнього тяжіння - Ньютон (XVII ст.).

Наприкінці XVIII ст. наукова революція переросла в промис­лову. Відтоді розвиток науки значною мірою зумовлений потре­бами економіки та виробництва.

Друга НТР (XIX ст.) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи й утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі. Нові революційні зміни у науці цього періоду пов'язані з відкриттям закону збереження і перетворення речовини та енергії (Майєр, Джоуль, Гельмгольц, Ломоносов - 1848р.), клітинної будови рослинних і тваринних організмів (Шлейден, Шванн - 1838р., 1839р.), законів органічного світу (Дарвін, 1859р.), періодичної системи елементів (Менделєєв, 1870р.).

Третя НТР (к. XIX - XX ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання.

Наприкінці XIX - початку XX ст. відбувся підрив класичних уявлень про реальний світ у зв'язку з відкриттям електрону (Томсон, 1898р.), рентгенівського випромінювання (Кюрі, Складовська-Кюрі, 1895р.), значення яких не можна було пояснити на основі механістичного світогляду. Вагомі зміни відбулися в усіх сферах наукового знання, зокрема, М. Планк висунув гіпотезу про існування квантів світла (1900р.), Ейнштейн розробив спеціальну та основи загальної теорії відносності.

У цей період наука зазнала істотних змін. ЇЇ диференціація спричинила формування багатьох самостійних наукових дисциплін з відповідними сферами компетенції. Стиль наукового мислення істотно змінився: ідея розвитку набула важливого значення. Об'єкт пізнання, в тому числі й природа, розглядався не як завершена і стійка річ, а як процес. Вирішальну роль у цьому зіграли І.Кант і П.Лаплас, які створили космогонічну теорію. Суспільний авторитет і престиж науки неухильно зростав.

Перехід до пізнання нових рівнів матерії обумовив корінну переоцінку значення цілої науки, основних понять колишньої науки - атом, простір і час, маса, енергія тощо. Це означало радикальну зміну основ наукового мислення і зробило глибокий вплив на подальший розвиток науки в цілому. Заявили про себе такі нові наукові напрями, як кібернетика і теорія систем. На основі досягнень математики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, біокібернетика та ін.

У 20-30-х роках XX ст. створена квантова механіка, багато галузей науки перейшли до вивчення складних системних об'єктів.

У біології вперше була сформульована теорія рівнів організації живих систем, зросла пізнавальна могутність науки, розширилися її взаємозв'язки з технікою, а також з усіма сторо­нами суспільної діяльності, посилилася тенденція перетворення науки в продуктивну силу і підвищилася її роль у суспільстві (Лазарєв, Трифонов, 1980р.).

Четверта НТР (к. XX - поч. XXI ст.) охопила інтелектуальну діяльність. Це період постіндустріальної цивілізації. Цьому відповідають постіндустріальне, інформаційне, постмодерне суспільство, основою якого є новітні високі й тонкі технології, які ґрунтуються на нових джерелах і видах енергії, нових матеріалах і засобах управління технологічними процесами. Виняткову роль у цьому відіграють комп'ютери, засоби масової комунікації й інформатики тощо. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства - інформаційне, характерною рисою якого є знання та інформаційні технології, поєднані з високою духовністю.

Кінець ХХ і початок ХХІ ст.. характеризується успіхами екології, культурології, глобалістики, конфліктології, міжнародної економіки і права, прогностики і стверджують глобалістський (пла­нетарний) стиль мислення.

Сьогодні в контексті НД (економічних, екологічних та ін.) людина знову з'явилася в центрі науки, і в науковій карті світу надається перевага гуманізації науки, бо «який світ, така й людина, яка людина, такий і світ». Учений В. Гейзенберг, відзначаючи цю тенденцію науки, зазначив, що, чим глибше ми вдивляємося у Всесвіт, тим більше бачимо в ньому людину. Отже, розумна, творча діяльність людини є вирішальним фактором розвитку біосфери та перетворення її в ноосферу, яка буде задовольняти всі матеріальні, соціальні й естетичні потреби людства.

Процес розвитку науки супроводжується нагромадженням знань і формуванням певної структури самої науки.

Приблизно в 30-ті роки XX ст. почала формуватись проблема­тика наукознавства і тільки в 60-ті роки цього ж століття наука про науку сформувалась як окрема галузь, коли чітко визна­чилися предмет і завдання наукознавства. У цей період почали створюватись колективи з питань розробки проблем науко­знавства, визначення системи показників для ключових науко­знавчих понять з використанням методів різних наук. Сформу­валась галузь статистичного дослідження структури і динаміки інформаційних потоків наукової інформації.

У наш час у наукознавстві чітко визначені основні розділи знань про науку, характеристика яких наведена в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1