Порядок Десмідіальні – Desmidiales

Включає кокоїдні водорості, у яких джгутикові стадії та центріолі відсутні, статевий процес – кон'югація, мітоз на-піввідкритий. Клітинні оболонки переважно скульптуровані, обов'язково мають простий або складний поровий апарат. У примітивніших десмідіальних клітини не диференційовані на напівклітини, у більш продвинутих клітина поділена на дві напівклітини, що з'єднуються між собою перешийком, в якому розташовується ядро. Подібно до зигнематальних, життєвий цикл гаплофазний, без чергування поколінь, з зиготичною редукцією. Вегетативно розмножуються діленням клітин впоре-рек, при цьому кожна напівклітина добудовує ту частину, яка недостає. При кон'югації дві клітини наближаються, вкрива-ються спільним слизом. Із середньої частини кожної клітини утворюється вирости, які ростуть назустріч один одному і утворюють коопуляційний канал, в середині якого зливаються протопласти. У деяких коопуляційний канал не утворюєть-ся, протопласти звільнюються після розходження половинок клітинної оболонки.

Зигота після стану спокою проростає редукційне, при цьому життєдіяльними, як правило, залишається два ядра. Та-ким чином, зигота проростає двома проростками.

Найбільш поширеними та багатими у видовому відношенні представниками порядку є Closterium та Cosmarium.

Лекція 9. Лишайники. План.

1. Біологічна характеристика лишайників.

2. Головні представники лишайників.

Лишайники - своєрідна група організмів, в тілі яких є два компоненти: автотрофний фікобіонт (водорості) і гетеро-трофний мікобіонт (гриб), які утворюють єдиний симбіотичний організм. Вегетативне тіло лишайників - слань (талом), як і у інших нижчих рослин. Забарвлення слані лишайників обумовлена різними пігментами і може бути сірою, зеленою, буро-коричневою, жовтою, помаранчевою,та майже чорною та ін.

Відмінні особливості:

- симбіотичне співжиття гетеротрофного гриба і автотрофний водорості постійне і історично виробилося, де грибний компонент оточує водорість і навіть може проникати в її клітини;

- лишайники утворюють особливі морфологічні типи і життєві форми, які не зустрічаються окремо слані гриба та водорості, на основі симбіозу стався історично довгий формоутворюючий процес;

- особливий тип метаболізму, їх фізіологія відмінна від фізіології вільноживучих грибів та водоростей;

- специфічна біохімія, утворення лишайникових речовин не зустрічається в інших групах організмів;

- особлива біологія: повільне зростання, способи розмноження, відношення до екологічних умов.

За формою розрізняють три основні морфологічні типи слані лишайників: накипні(коркові), листуваті і кущисті. Найбільш просто влаштовані накипні лишайники - слань у вигляді скоринки, яка щільно зрослася з субстратом. Товщина корочки може бути тонкої, мати вигляд ледь помітною накипу або порошкоподібного нальоту. Накипні лишайники невели-ких розмірів. Невеликі слані зливаються один з одним, утворюючи на поверхні скель, стовбурів дерев крупні часто різно-кольорові плями до декількох сантиметрів у діаметрі. Накипні лишайники щільно зростаються з субстратом серцевинними гіфами. У деяких є підслань, що складається з більш темних за забарвленням, товстостінних гіфів, що знаходяться на пери-ферії талома. Слань накипних лишайників щільно зростається з субстратом і не відокремлюються від неї без значних по-шкоджень.

Більш організовані лишайники мають листувату слань у формі дорзовентральних пластинок, які розташовані по субстрату і зростаються з ними за допомогою пучків грибних гіф, які мають назву ризоїди. У небагатьох видів слань при-кріплена до субстрату в одному місці за допомогою таломних виростів - гомфа, утвореного грибними гіфами. На субстраті листові лишайники мають вигляд лусочок, розеток або досить великих, зазвичай розрізають на лопаті платівок. Ще вище організований тип талома - кущуваті, що має форму розгалужених стрічок або більш товстих, часто розрізнених на лопаті розгалуження стовбурів, зростаються з субстратом тільки основою.

Анатомічно розрізняють два типи талома лишайників: гомеомерний і гетеромерний.

Класифікація лишайників базується на характері плодоношення мікобіонта, його онтогенезі, будові сумок і морфо-логічних особливостями талома. Фікобіонт не відіграє великої ролі в систематиці лишайників.

У лишайників існує три типи розмноження: вегетативне,безстатеве і статеве.

Лишайники зустрічаються майже в усіх екосистемах, переважають в тундрі, лісотундрі, лісах. Не можуть конкуру-вати з швидко зростаючими квітковими рослинами, ростуть там, де умови існування надто суворі для інших рослин. У різних місцях проживання:на скелях, ґрунті, стовбурах дерев, лишайники утворюють рослинні угруповання - сінузіі, які характеризуються певним видовим складом і певними морфологічними типами.

Лишайники тундри і лісотундри:

· кладонія оленяча,

· кладонія лісова,

· кладонія приальпійська (“оленячий мох”)

Лишайники сухих степів і напівпустель:

Кочуючи лишайники: аспіцилія їстівна (лишайникова манна), пармелія блуждаюча

Прикріплені до ґрунту: рамаліна скручена, пармелія темно-бура

Епіфітні лишайники:

· Уснея найдовга

· Ксанторія настінна

· Фісція зірчаста

· Пармелія бороздчата

Епілітні лишайники:

· Леканора різноманітна

· Умблікарія пухирчаста

Лекція 10. Вищі рослини. Відділ Мохоподібні. План.

1. Загальна характеристика вищих рослин.

2. Біологічна характеристика і сучасна класифікація мохоподібних.

3. Характеристика основних класів, підкласів і родів.

4. Походження Мохоподібних і основні шляхи їх еволюції.

Усі рослини земної кулі поділяють на дві великі групи:вищі і нижчі. Такий поділ рослин не таксономічний, а умов-ний, проте він зручний і ним широко користуються. Вперше його запропонував англійський ботанік Роберт Броун у 1827 році. До нижчих рослин відносять віруси, бактерії, водорості, гриби, лишайники. До вищих : мохи, риніофіти, псилоти, плауни, хвощі, папороті, голонасінні та покритонасінні.

В якості головного критерію цього ділення використовують морфологічну ознаку - наявність або відсутність дифе-ренціації вегетативного тіла рослини на багатоклітинні органи, які виконують різні функції (корінь, стебло, листя).

Для вищих рослин характерні такі спільні риси: наявність більш-менш розвинених вегетативних органів, спеціальної системи провідних, механічних, асимілюючих та ін. тканин, правильне чергування поколінь, відсутність додаткових піг-ментів у клітинах, багатоклітинні статеві органи (антеридії та архегонії в процесі еволюції від мохоподібних до квіткових поступово спрощувались).

Вищі рослини іноді називають судинними, але до цієї групи не входять мохи. Судинними називають плауни, хвощі, папороті, голонасінні та покритонасінні.

Мохи, риніофіти, псилоти, плауни, хвощі та папороті також називають споровими, а голонасінні та покритонасінні - насіневими рослинами.

Вищі рослини також поділяють на архегоніати і квіткові рослини. Характерною рисою віх архегоніат є наявність у них багатоклітинного жіночого статевого органа - архегонія. До них входять всі вищі рослини, крім покритонасінних.

До вищих рослин відносять слідуючи відділи: Мохоподібні (Bryophyta), Риніофіти (Rhyniophyta), Псилотоподібні (Psilotophyta), Зостерофілофіти (Zosterophyllophyta), Плауноподібні (Lycopodiophyta), Хвощеподібні (Equisetophyta), Папоротеподібні (Polypodiophyta), Голонасінні (Рinophyta) і Покритонасінні (Квіткові)( Magnoliophyta).

Еволюція вищих рослин (крім вторинно водяних форм) відбувалась шляхом пристосування їх до умов наземного іс-нування, тобто до поступового звільнення процесу статевого розмноження від зв’язку з водяним середовищем.

Характерна риса вищих рослин - наявність правильної зміни поколінь у циклі їхнього розвитку. Рослина тут пред-ставлена двома фазами розвитку, які закономірно змінюють одна одну - гаметофітом і спорофітом. Гаметофіт - статеве по-коління, на якому утворюються статеві органи - антеридії і архегонії. Спорофіт - безстатеве покоління, на якому форму-ються спорангії, де із спорогенної тканини археспорія утворюються спори шляхом мейозу. Спорофіт диплоїдний, гамето-фіт - гаплоїдний.

Еволюція життєвого циклу вищих рослин відбувалась у двох протилежних напрямках.

У Мохоподібних вона була напрвлена в напрямку зростання самостійності гаметофіта і його поступового морфоло-гічного розчленування, втрати самостійності спорофіта і його морфологічного спрощення. У всіх інших вищих рослин са-мостійною фазою життєвого циклу став спорофіт, а гаметофіт у них протягом еволюції поступово зменшувався і спрощу-вався і саме ця група рослин найкраще завоювала сущу, спорофіт у назених умовах виявився значно більш життєздатним.

Ці групи рослин утворили дві великі еволюційні гілки - гаплоїдну і диплоїдну.

Вищі рослини - найбільш високоорганізована і чисельна група рослинного світу. Їх нараховують близько 300000 ви-дів, з яких в Україні зустрічається близько 5000 видів.

Відділ Мохоподібні(Bryophyta)

Це невеличкі наземні, рідше водяні рослини, досить простої (для вищих) будови, з чітко виявленою зміною поколінь, або ядерних фаз і домінуванням у циклі розвитку гаплоїдного або статевого покоління (гаметофіта) над диплоїдним, або нестатевим (спорофітом).

Лекція 11. Відділи Риніофіти, Псилотоподібні і Плауноподібні. План.

1. Загальна характеристика відділів і їх сучасна класифікація

2. Біологічна характеристика класів, порядків і найбільш поширених видів.

3. Походження Риніофітів, Псилотоподібних і Плауноподібних та напрямки їх еволюції.