Зовнішньополітична діяльність Запорозької Січі.

Вітчизняні дослідники історії запорозького козацтва В.Голобуцький, О.Апанович, І.Бойко, М.Петровський, В. Смолій, В.Степанков, В.Шевчук, В. Щербак та інші у своїх працях переконливо доводять, що Запорозька Січ як політичне утворення була фактично зародком української національної держави, продовженням національної традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-Волинського та Київського князівств. Безумовно, Запорозька Січ не була державою в повному сенсі цього слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її цілком справедливо називали «Козацькою республікою».

Запорізька Січ з самого початку свого існування вела самостійну зовнішню політику. Чим більше козацька вольниця заявляла про себе у різних бойових справах, тим більший інтерес викликала Січ у близьких і далеких сусідів. Запорізька Січ, як цілком самостійна політична сила, дістала міжнародне визнання. Кіш Війська Запорізького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Московської держави, Кримського ханства та інших країн. Кіш укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував, коли йому було вигідно, окремі держави або їх коаліції. Далеко за межами України були добре відомі військова сила запорожців та їх самобутня тактика ведення бою (козаки своїми здобутками істотно збагатили арсенал військового мистецтва).

Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше – гетьман. Його обов’язком було входити в дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручались королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов’язки міністра закордонних справ, канцлера покладались на військового, а пізніше генерального писаря. Він вів листування завжди від імені всього Війська Запорізького. Писар приймав на зберігання всі універсали, укази, листи, ордери тощо після ознайомлення з ними кошового і старшини. Під його опікою був увесь дипломатичний архів. Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить і наявність на Запоріжжі посади військового товмача, тобто перекладача, який зобов’язаний був знати багато мов, щоб контактувати з сусідніми державами і не тільки з сусідніми. Товмач був розвідником завжди.

Послів на Січі любили і приймали дуже пишно, як і належить самостійній і впевненій у собі державі. Адже номінально визнаючи й величаючи себе «королівським» військом, козаки трималися дуже незалежно, здійснювали походи, втручалися у справи сусідніх держав, підтримували дипломатичні зносини з урядами різних держав, брали субсидії від чужих монархів, тобто поводили себе як суб’єкти міжнародного права. Польський король Стефан Баторій так казав про них: «Котрогось дня незалежна нація постане з цього шумовиння».

Перші кроки на дипломатичній ниві були зроблені козаками під час так званих «молдовських справ». Доля Молдови багато в чому нагадує долю України. В середині ХVI ст. Молдова стала розмінною монетою в політичній і дипломатичній грі могутніх сусідів – Туреччини й Польщі. Ці держави ставили на молдовський престол тих, хто більше міг за це заплатити або ж підтримував зовнішню політику однієї з сусідніх країн. Саме тут і показали себе козаки. Відома доля одного з перших гетьманів – Байди-Вишневецького, який, втрутившись у боротьбу двох претендентів на молдовський престол, потрапив до рук турків і був підвішений на гак у Стамбулі, від чого й загинув так і не попросивши пощади. Після цього спроби козаків допомогти тому чи іншому претенденту на владу в Молдові не перепинялись. Козаки зводили на молдовський трон тих, хто їх наймав чи давав якусь іншу винагороду. При тому вони майже кожного року нападали на турецькі й татарські володіння, перехоплювали ханських послів, взяли участь у війні з Московією 1579 – 1581 рр. У відповідь на татарські скарги король надіслав на Січ свого урядовця, якого козаки зовсім недипломатично стопили. Січ була силою, яку необережно чіпати було дійсно «собі дорожче».

Козаки й антитурецький союз.

Наприкінці ХVІ ст.Римський папа Климент VІІІ, порозумівшись з німецьким імператором Рудольфом ІІ, вирішив використати всі сили на сході Європи для боротьби з натиском турецького імперіалізму на Європейський континент. Слава козаччини на цей час була вже добре відома в Європі, то ж Рудольф ІІ вирішив відправити до козаків свого посла Еріха Лясоту, щоб схилити їх до антитурецького походу. Деяким польським панським колам також ця ідея сподобалась, зацікавився нею й латинський біскуп у Києві Верещинський. Полякам вигідно було повернути козаків на «бісурмен», щоб ослабити їх боротьбу зі шляхетським усевладдям в Україні. Восени 1593 року приїхав в Україну папський посол Комулович. Він віз козакам 12000 золотих дукатів у якості задатку за участь у антитурецькій кампанії. Але на Січ йому пройти не вдалося. Тоді він віддав гроші козацькому ватажку Северину Наливайку, а сам повернув назад з небезпечного «дикого поля». Сміливішим виявився імператорський посол Еріх Лясота, який у 1594 році досяг таки Січі й пробув там кілька тижнів. Він привіз козакам 8000 золотих дукатів, але не зміг умовити тодішнього їх ватажка Кшиштофа Косинського до якогось походу проти турків.

Коли ж після смерті Косинського на чолі козаків у 1594 році став Северин Наливайко, то цей енергійний ватажок одразу показав, що йому не байдужі антитурецькі плани європейських держав. Його загін, озброєний, очевидно, на ті дукати, що їх віз козакам Комулович, сильно погромив у тому ж 1594 році турків на нижньому Дністрі. Об’єднавшись із силами кошового низового козацтва Григорія Лободи (усього приблизно 12 тис. чол., з артилерією, під 40 хоругвами, між якими були й хоругви, прислані імператором Рудольфом та архікнязем Максиміліаном), Северин Наливайко рушив на Молдавію. Козаки розбили молдавського господаря Арона, взяли м. Ясси й розгромили його околиці. Арона примусили відмовитися від турецького підданства й скласти чолобитну присягу німецькому імператору, про що С.Наливайко повідомив польського короля. У 1595 році погромили козаки околиці турецьких міст – Тягині, Білгорода й Кілії.

Хоч як не подобалися полякам козацькі перемоги, все ж таки вони не могли ними не покористуватися. Коронний гетьман Ян Замойський пішов з військом на розбиту козаками Молдавію й, прогнавши з престолу Арона, посадив на ньому молдавського боярина Ієремію Могилу, який попросив опіки польського короля. Між Наливайком і Замойським на цій підставі спалахнув конфлікт. Восени 1595 року Северин Наливайко вирушив у похід на Угорщину, а звідти – на Волинь та Білорусь. З цього часу конфлікт козаків з поляками набув уже збройних форм і козаки переключились на антипольську боротьбу. Не слід забувати, що національно-визвольний момент у діяльності Запорізької Січі був усе ж таки головним.

Інші напрямки козацьких походів.

Знов ми бачимо козаків у закордонних походах тоді, коли на чолі їх стає Самійло Кішка, герой дум про бунт бранців на турецьких галерах, їх перемогу над турками й повернення в Україну.

Туркофільська Волощина почала у 1600 році війну з полонофільською Молдавією, й тут поляки вирішили залучити сили козаків, які не раз уже ходили на Молдавію, трясли її престоли й знали там уже всі ходи й виходи. До Самійла Кішки з’явився посланник польського уряду Іван Оришківський. Кішка був не проти втручання поляків у молдавсько-волоський конфлікт, але виставив умову повернути козакам автономію, плату й клейноди, які їм належали з часів короля Стефана Баторія. Польський король Сигізмунд ІІІ пообіцяв виконати умови козаків і під слово короля вирушило 4-тисячне козацьке військо в похід на Волощину. Війська волоського воєводи спільні козацько-польські війська розбили й посадили на волоському престолі Семена Могилу, брата молдавського господаря Петра. У цей же час насунулась на Польщу небезпека з боку Швеції, яка напала на Естонію й загрожувала Лівонії, так званим польським Інфлянтам. Поляки запросили козаків у спільний похід на північ. Вирушило чотири полки по 500 козаків. На чолі їх встав Самійло Кішка, який і загинув у бою під Фелліном.

У цілому північна польсько-українська кампанія виявилась невдалою. Повернувшись додому у 1602 році, козаки одразу ж пішли в похід проти турків. На 30-ти чайках і кількох галерах, що їх було відбито в турків, козаки під Кілією розгромили вщент турецький флот. З тих часів козаки здійснили велику кількість походів проти турків і татар, у яких зростала сила і авторитет Запорозької Січі. У походах проти турків зріс і змужнів перший з черги великих козацьких вождів, політиків і дипломатів: