Основи конституційного права України 4 страница

Встановлюючи порядок набуття громадянства України за територіальним походженням, передбачається, що особа, яка сама або принаймні один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України згідно із ст. 5 Зако­ну України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Україн­ської Держави, Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки, Закарпатської України, Української Радянської Со­ціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне гро­мадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно прожива-

220

Глава 7

Основи конституційного права України

221

ли на вищезазначених територіях і є особою без громадянства, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за на­родженням громадянства іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотан­ням одного з батьків або опікуна чи піклувальника тощо.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх кло­потаннями прийняті до громадянства України. Умовами прий­няття до громадянства України є:

а) визнання і дотримання Конституції України та законів
України;

б) зобов'язання припинити іноземне громадянство або непе-
ребування в іноземному громадянстві (для осіб, які були грома­
дянами держав, міжнародні договори України з якими дозволя­
ють особам звертатися для набуття громадянства України за
умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої
договірної сторони). Особи, які є іноземцями, повинні взяти
зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати доку­
мент про це, виданий уповноваженими органами відповідної
держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до
громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх
до громадянства України;

в) безперервне проживання на законних підставах на
території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не
поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином
України терміном понад два роки та постійно проживає в
Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно прожи­
ває в Україні на законних підставах і перебувала з громадяни­
ном України понад два роки у шлюбі, який припинився
внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в
Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживан­
ня на законних підставах на території України встановлюється
на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи
притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами
без громадянства, на три роки з моменту одержання дозволу на
проживання в Україні;

г) отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця
умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадяни-

на колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

ґ) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, до­статньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

д) наявність законних джерел існування. Ця умова не поши­рюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або при­тулок в Україні.

До громадянства України не приймається особа, яка:

а) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

б) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяж­
кого злочину (до погашення або зняття судимості);

в) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано
законодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянства України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повер­нути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у цих випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Особа, яка після припинення громадянства України не на­була іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України не­залежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кор­доном. Особа, яка після припинення громадянства України на­була іноземного громадянства, повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадян­стві України, реєструється громадянином України. Ця особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені за­конодавством цієї держави підстави для отримання такого до­кумента, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

222

Глава 7

Основи конституційного права України

223

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлюють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий — особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

Дитина, яка є особою без громадянства або іноземцем і яку усиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий іноземцем, стає громадянином України з моменту на­брання чинності рішення про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опікуни піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга — особою без гро­мадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування.

Дитина, яка проживає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга — іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування, якщо вона у зв'язку зі встановленням опіки чи піклування не набуває гро­мадянства опікуна чи піклувальника, який є іноземцем.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і вихо­вується в державному дитячому закладі України, який щодо неї виконує обов'язки опікуна чи піклувальника, або в дитячому бу­динку сімейного типу, якщо принаймні один із батьків-вихо-вателів є громадянином України, стає громадянином України з моменту влаштування до такого закладу, за умов, якщо її батьки померли, позбавлені батьківських прав, визнані безвісно від­сутніми чи недієздатними або оголошені померлими.

Іноземець або особа без громадянства, яка проживає в Україні на законних підставах, визнана судом недієздатною, над якою встановлено опіку громадянина України, набуває громадянства України з моменту набрання чинності рішення про встановлен­ня опіки.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один із батьків якої є громадянином України, а другий — особою без

громадянства, реєструється громадянином України за клопотан­ням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства, один із батьків якої є громадянином України, а другий — іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, бать­ки якої перебувають у громадянстві України, реєструється гро­мадянином України за клопотанням одного з батьків.

Датою набуття громадянства України в цих випадках є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народжен­ня та місця постійного проживання стає громадянином Украї­ни. Датою набуття громадянства України у випадку, передбаче­ному цією статтею, є дата народження дитини або дата набуття громадянства України батьком, якщо він набув його після на­родження дитини.

Набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою.

Громадянство України припиняється:

а) внаслідок виходу з громадянства України;

б) внаслідок втрати громадянства України;

в) за підставами, передбаченими міжнародними договорами
України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопо­танням. Якщо дитина виїхала разом із батьками на постійне про­живання за кордон і батьки виходять із громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадян­ства України може вийти і дитина.

Вихід із громадянства України допускається, якщо особа на­була громадянство іншої держави або отримала документ, ви­даний уповноваженими органами іншої держави, про те, що гро­мадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з грома­дянства України. Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

224

Глава 7

Основи конституційного права України

225

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притяг­нуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у цих випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянство України втрачається:

- якщо громадянин України після досягнення ним повноліт­
тя добровільно набув громадянства іншої держави. Добро­
вільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі
випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевияв­
ленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув гро­
мадянства іншої держави або якщо він добровільно отримав
документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного
громадянства, за винятком випадків, якщо: а) діти при наро­
дженні одночасно з громадянством України набувають також
громадянства іншої держави; б) діти, які є громадянами Украї­
ни і усиновлені іноземцем, набувають громадянства усиновите­
ля; в) громадянин України автоматично набув громадянства
іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; г) згідно із за­
конодавством іншої держави її громадянство надано громадя­
нину України автоматично без його добровільного волевиявлен­
ня і він не отримав добровільно документ, що підтверджує
наявність у нього громадянства іншої держави;

- якщо іноземець набув громадянства України і не подав у
порядку, передбаченому законодавством України, документ про
припинення іноземного громадянства або декларацію про
відмову від нього;

- якщо іноземець набув громадянства України і скористався
правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього
іноземне громадянство;

- якщо особа набула громадянства України внаслідок по­
дання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих доку­
ментів;

- якщо громадянин України без згоди державних органів
України добровільно вступив на військову службу, на роботу
до служби безпеки, правоохоронних органів, органів юстиції або

органів державної влади чи органів місцевого самоврядування іншої держави.

Громадянин України, який подав заяву про вихід із грома­дянства України або щодо якого оформляється втрата грома­дянства, до набрання чинності рішенням про припинення гро­мадянства України користується всіма правами і несе всі обо­в'язки громадянина України.

Рішення про оформлення набуття громадянства України ска­совується, якщо особа набула громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України.

У вирішенні питань громадянства Президент України:

а) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції
України і Закону України «Про громадянство» про прийняття
до громадянства України і про припинення громадянства Ук­
раїни;

б) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з
питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

в) затверджує Положення про Комісію при Президентові
України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства:

а) розглядає заяви про прийняття до громадянства України,
вихід з громадянства України та подання про втрату громадян­
ства України і вносить пропозиції Президенту України щодо
задоволення цих заяв і подань;

б) повертає документи про прийняття до громадянства Ук­
раїни чи про вихід з громадянства України уповноваженому
центральному органу виконавчої влади з питань громадянства
або Міністерству закордонних справ України для їх оформлен­
ня відповідно до вимог чинного законодавства України;

в) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом
України з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження:

а) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства

8 4--11*

226

Глава 7

Основи конституційного права України

227

України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадян­ства України, а також підстав, за наявності яких не допускаєть­ся вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком над­силають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

б) готують подання про втрату особами громадянства Украї­
ни і разом з необхідними документами надсилають на розгляд
Комісії при Президентові України з питань громадянства;

в) приймають рішення про оформлення набуття громадян­
ства України відповідними особами;

г) скасовують прийняті ними рішення про оформлення на­
буття громадянства України у визначених законодавством ви­
падках;

ґ) виконують рішення Президента України з питань грома­дянства;

д) видають особам, які набули громадянства України, пас­
порти громадянина України, свідоцтва про належність до гро­
мадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові
посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини,
довідки про припинення громадянства України;

є) вилучають в осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

є) ведуть облік осіб, які набули громадянства України та при­пинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконан­ня рішень Президента України з питань громадянства.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні пред­ставництва і консульські установи України здійснюють аналогічні повноваження, що передбачені законодавством Ук­раїни, стосовно осіб, які постійно проживають за кордоном.

Рішення з питань громадянства, прийняті спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади з питань

громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути оскаржені у встановленому законом по­рядку до суду.

Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушу­ють порядок і строки розгляду справ про громадянство і вико­нання рішень з питань громадянства, можуть бути оскаржені у судовому й адміністративному порядку.

Особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатич­них представництв чи консульських установ України у встанов­леному законом порядку до суду.

Посадові та службові особи, які порушили законодавство України, несуть відповідальність у порядку, передбаченому за­конами України.

З питанням про громадянство тісно пов'язана проблема ви­значення правового статусу іноземних громадян та осіб без гро­мадянства.

Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994р. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово мешкають в Україні.

Розділ І. Загальні положення. Іноземцями визнаються гро­мадяни — особи, які належать до громадянства іноземних дер­жав і не є громадянами України, та особи без громадянства — особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Розділ II. Основні права, свободи та обов'язки іноземців. Іноземці мають такі самі права і свободи та виконують такі самі обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Розділ III. В'їзд в Україну і виїзд з України.

Розділ IV. Відповідальність іноземців. Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Розділ V. Заключні положення. Якщо міжнародним догово­ром України встановлено інші норми, ніж ті, що містяться в цьо­му Законі, то застосовуються норми міжнародного договору.

228

Глава 7

Основи конституційного права України

229

§ 10. Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України, гарантії їх дотримання

Питання прав і свобод людини і громадянина нині є найваж­ливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики всіх дер -жав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпе­чення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим кри­терієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави й суспільства в цілому

На українських теренах питання прав людини та їх захисту порушувалися ще в Конституції Пилипа Орлика 1710 р.¹

Остаточне становлення прав людини і громадянина як абсо­лютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за часів буржуазних революцій свободи лю­дини. У Декларації незалежності США 1776 p. підкреслено: «Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невідчужуваними правами, до яких належать: життя, свобода і прагнення до щас тя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей уряди, що запозичують свою справедливу владу за згодою тих, ким вони керують». У Декларації прав людини і громадянина, прийнятій у Франції 1789 p., проголошувалося: «1. Люди народжуються і зостаються вільними та рівними в правах. 2. Мету кожного дер­жавного союзу становить забезпечення природних і невідчужу-ваних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір пригнобленню».

Свобода людини — вихідне поняття у проблемі прав людини і громадянина. Розрізняють природні права людини, тобто пов'язані із самим її існуванням і розвитком, і набуті, що в ос­новному характеризують соціально-політичний статус людини

¹ Див. докладніше: «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького, укладені між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшинами, пол­ковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняти публіч­ною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних зборах встановленою присягою названим Ясновельможним Гетьманом, року Божого 1720, квітня 5, при Бендерах» (цит. за: Хрестоматія з правознавства. - С. 19-26).

і громадянина (інститут громадянства, право на участь у вирішенні державних справ тощо). Звісна річ, що за відсутності у людини свободи вона не може володіти і реально користува­тися своїми правами. Саме свобода створює умови для реаль­ного набуття прав та їх реалізації. З іншого боку, права людини закріплюють і конкретизують можливість діяти у межах, уста­новлених її правовим статусом.

Свободу людини визначають певні ознаки. Так, люди є вільними від народження, ніхто не має права порушувати їхні природні права. До того ж, у демократичному суспільстві саме держава є головним гарантом свободи людини. За обсягом по­няття «свобода людини» повно відображає принцип, закладе­ний у ст. 19 Конституції України, згідно з яким людина має право робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним за­конодавством. Свободу людини характеризує й принцип рівних правових можливостей, правового сприяння і правової охоро­ни, що його закріплюють демократичні конституції, у тому числі й Конституція України. Водночас свобода людини як об'єктив­на реальність виходить за межі, врегульовані правом, і має ви­токи в системі інших соціальних норм, що панують у демокра­тичному суспільстві. Слід пам'ятати, що поняття «свобода» може мати неоднакове тлумачення, оскільки, з одного боку, сво­бода характеризує загальний стан людини, її соціальний статус, а з іншого — конкретизується в можливості вчиняти ті або інші конкретні дії в межах, наданих людині мораллю і правом. Можливості, що надаються нормами чинного права, визнача­ються як суб'єктивні права людини.

Теорія права і правова практика розрізняють поняття «пра­ва людини» і «права громадянина». У першому випадку йдеть­ся про права, пов'язані із самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цьо­го виду прав належать право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо.

Щодо прав громадянина, то вони зумовлені сферою відносин людини з суспільством, державою, їхніми інституціями. Осно-

230

Глава 7

Основи конституційного права України

231

ву цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є.

Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширюються на всіх людей, які прожива­ють у тій або іншій державі, а права громадянина — лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. Прикладом прав грома­дянина, закріплених Конституцією України, є право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації (ст 36), право брати участь в управлінні державними справами (ст 38), право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій (ст. 39), право на соціальний захист (ст. 46) тощо.

Говорячи про права людини і громадянина, слід зважати на те, що таке їх розмежування не має абсолютного значення, оскільки за згодою між державами деякі громадянські права можуть бути поширені на громадян іншої держави — суб'єктів укладених між державами договорів.

Сучасне міжнародне співтовариство приділяє значну увагу розвитку та забезпеченню прав людини. Ці процеси набули особ­ливої інтенсивності після Другої світової війни. Цьому сприя­ли загальна демократизація міжнародних відносин, створення Організації Об'єднаних Націй, інших демократичних міжнарод­них інституцій.

Демократизацію процесу, пов'язаного з проголошенням і захи­стом прав людини, значно прискорило прийняття низки міжнарод­них документів щодо закріплення, правової регламентації та роз­роблення механізму міжнародного захисту прав людини у дер­жавах, які підписали відповідні міжнародні документи.

Серед найважливіших загальних документів, з якими пов­ністю узгоджуються положення Конституції України, Загаль­на декларація прав людини (1948 p.), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 p.), Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Євро­пейська конвенція про захист прав і фундаментальних свобод людини з протоколами (1950 p.), Європейський соціальний ста­тут (1961 p.), Підсумковий акт Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1975 p.), Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (1989 p.), Документ

Копенгагенської наради-конференції з людського виміру НБСЄ (1990 р.) та ін.

Отже, відповідно до Конституції України, основне право гро­мадянина — це його можливість здійснювати певні дії для задо­волення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, установлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

У Конституції України (переважно в розділі II) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні.

Громадянські права — це можливості людей, що характери­зують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних і деяких інших потреб.

Сюди відносять такі суб'єктивні права: на життя; на недоторканність особи, житла, на таємницю листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України та повернення будь-коли в Україну; на сво­боду власної думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; вільно збирати, зберігати, використовувати й по­ширювати інформацію усно, письмово та в інший спосіб на свій вибір; на свободу світогляду, віросповідання тощо.

Політичні права — це можливості людини і громадянина бра­ти участь у громадському та державному житті, вносити про­позиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх служ­бових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян.

До цієї групи відносять такі права: брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати, приймати закони й виносити рішення загальнодержавного та місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб; утворювати об'єднан­ня громадян (політичні партії, громадські організації) та брати участь у їхній роботі; збиратися мирно, без зброї та проводити

232

Глава 7.

Основи конституційного права України

233

збори, мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого само­врядування; вибирати й бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування; мати громадянство.

Економічні права — це можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробленні матеріальних благ. До них відносять: право на приватну власність (індивідуальну та колективну); право на працю і вибір професії та роду трудової діяльності; можливість вибору роду занять і роботи за покли­канням; право на професійну підготовку і перепідготовку; пра­во на справедливу оплату праці; право на страйк; право на відпочинок тощо.