Основи конституційного права України 2 страница

Говорячи про Україну як соціальну державу, слід брати до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефек­тивної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною держа­вою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Україна як унітарна держава має єдині: а) державні органи; б) систему законодавства; в) територію; г) громадянство; ґ) символіку тощо.

В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джере­лом влади визнається лише народ.

Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкрет­ної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного чи ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.

Столицею України, тобто адміністративно-політичним цен тром і місцем знаходження загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Відповідно до ст. 6 Конституції, «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та

П6

194

Глава 7

Основи конституційного права України

195

судову». Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або од­ного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і ме­жах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питан­ня місцевого значення.

У статтях 8,9 і 19 Конституції України закріплено такі основ­ні принципи побудови та функціонування національної право­вої системи:

а) верховенство права, що передбачає неухильне дотриман­
ня правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої
політичної доцільності;

б) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим прин­
ципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийма­
тися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі
прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають
виконанню;

в) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим
зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні
відносини безпосередньо.

Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 р.

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є «власністю Українського народу», від імені якого права власника щодо цих об'єктів «здійснюють органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування». До таких об'єктів на­лежать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільно­го життя «на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».

У розділі І Конституції України закріплено засади національ­ної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сфе­рах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньо­політичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки через «підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Ці норми й прин­ципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.

§ 4. Народовладдя в Україні та форми його здійснення

Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Консти-туціїчерез інститути безпосередньої (прямої) чи представниць­кої (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демо­кратії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держав­ної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і ви­конавчих органів перед населенням.

Представницька демократія — це засіб реалізації волі наро­ду через представників, обраних ним до органів влади: насампе­ред, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого са­моврядування.

Референдум — це голосування населення всієї держави (за­гальнодержавний референдум) або певної частини її населення

7*

196

Глава 7

Основи конституційного права України

197

(місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших пи­тань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати ви­борну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасуван­ня законів, вирішення проблем територіального устрою в ме­жах держави тощо.

У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном «референдум» інколи застосовується термін «плебіс­цит». У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і відмінність, яка полягає в тому, що референ­дум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло пи­тань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предме­том у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.

§ 5. Види референдумів

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізня­ються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значен­ня і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприк­лад, був референдум 1 грудня 1991 p., під час якого визначало­ся, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обо­в'язковою для вирішення державними органами відповідної

проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здійснюється під назвою «всенародного обговорення».

Конституційним називається референдум, внаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то рефе­рендум називається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, проведення яко­го є обов'язковим для вирішення визначених конституцією про­блем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов'язкового референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання суперечностей між палатами парламен­ту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він нази­вається факультативним. Це може стосуватися, приміром, за­твердження законів, міжнародних угод.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлен­ня волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий рефе­рендум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, про­ведення референдуму потребує витрати значних коштів, а організація — певного часу. Отже, зрештою, держава може за­лишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається прове­дення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначе-

198

Глава 7

Основи конституційного права України

199

них Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповнова­жена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право при­значити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референ­дум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народ­ною, а отже, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під ви­могою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через ре­ферендум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Законом України «Про всеук­раїнський і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

§ 6. Виборче право та виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством загальний порядок формування представниць­ких органів держави. При цьому за порядком визначення резуль­татів виборів розрізняють мажоритарну, пропорційну та зміша­ну виборчу систему.

При мажоритарній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до пред­ставницьких органів (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі решта вважаються необраними.

При пропорційній виборчій системі застосовується порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представниць-

ких органів розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.

При змішаній виборчій системі застосовується такий поря­док визначення результатів виборів, коли мандати до представ­ницьких органів розподіляються шляхом поєднання мажоритар­ної та пропорційної виборчої системи у рівних долях чи з пере­вагами якоїсь із них.

Усі норми права, які регламентують загальний порядок фор­мування представницьких органів, у сукупності складають ви­борче право. Основними його джерелами є Конституція Украї­ни й закони України: «Про вибори народних депутатів Украї­ни» від 25 березня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який набрав чин­ності з дня його офіційного опублікування, «Про вибори депу­татів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного, прямо­го виборчого права шляхом таємного голосування.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким надень голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлу­мачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи об­меження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені цими законами, забороняються.

Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному Так, народним депутатом України може бути обраний громадя­нин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України про­тягом останніх п'яти років. Президентом України може бути об­раний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має пра-

200

Глава 7

Основи конституційного права України

201

во голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради та сільським, селищним, міським головою може бути об­раний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнад­цяти років та має право голосу.

Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни Ук­раїни по окремому виду виборів мають тільки один голос і го­лос кожного голосуючого дорівнює голосу усякого іншого го­лосуючого. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.

Принцип прямого виборчого права означає, що кандидати на виборні посади у представницькі органи усіх рівнів обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий.

Упродовж цього Закон України «Про вибори народних де­путатів України» від 25 березня 2004 року, який набирає чин­ності з 1 жовтня 2005 року передбачає, що вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обирають­ся за виборчими списками кандидатів у депутати від політич­них партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандат­ному загальнодержавному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів.

Виборчий процес із виборів народних депутатів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) утворення територіаль­них виборчих округів; в) утворення виборчих дільниць; г) утво­рення виборчих комісій; ґ) висування та реєстрація кандидатів у депутати; д) проведення передвиборної агітації; є) голосуван­ня; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; ж) встановлення результатів виборів депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України.

Вибори народних депутатів можуть бути черговими або поза­черговими. Чергові вибори проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачер­гові вибори депутатів призначаються Президентом України. Чер­гові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України.

Виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинаєть­ся за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія ого­лошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікуван­ня Указу Президента України про дострокове припинення по­вноважень Верховної Ради України.

Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та про­ведення виборів депутатів, становлять Центральна, територі­альні та дільничні виборчі комісії.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 жов­тня року, який передує року проведення чергових виборів на­родних депутатів України, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті, на підставі відомостей про місце їх проживання, за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складання списку прожива­ють на відповідній території. Виборець може бути включений до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці.

Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюдже­ту України та коштів виборчих фондів партій (блоків), канди­датів у депутати від яких зареєстровано Центральною вибор­чою комісією. Партія (блок), кандидатів у депутати від якої зареєстровано Центральною виборчою комісією, для фінансу­вання своєї передвиборної агітації зобов'язана утворити свій виборчий фонд.

202

Глава 7

Основи конституційного права України

203

Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстро­вана в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Висування кандидатів у депутати розпочи­нається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.

Передвиборна агітація розпочинається з моменту прийнят­тя Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Передвиборна агітація закінчується о 24 годині остан­ньої п'ятниці перед днем виборів.

Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких фор­мах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та за­конам України, зокрема у формі політичної реклами. Громадя­ни України мають право вільно і всебічно обговорювати перед­виборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати.

Голосування проводиться в спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, обладнаних кабінами (кімнатами) для таємного голосування з визначеними місцями для видачі вибор­чих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Контроль за облаштуванням приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійсню­ється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому ж приміщенні, де відбува­лося голосування. Засідання дільничної виборчої комісії почи­нається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується після складення та підписання протоко­лу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.

Право на участь у розподілі депутатських мандатів набува­ють кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчо­му окрузі. Кандидати у депутати, включені до виборчого спис­ку партії (блоку), що отримали менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у роз­поділі депутатських мандатів не мають.

Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Уря­довий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазна­ченням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який на­брав чинності з дня його офіційного опублікування, окрім прин­ципів, які розглянуті вище, встановлює, що право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі по тексту — партії (блоки), а також самовисуванням. Партія (блок) може висуну­ти лише одного кандидата на пост Президента України.

Виборчий процес із виборів Президента України включає такі етапи: а) утворення територіальних виборчих округів; б) утворення виборчих дільниць; в) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; г) формування списків ви­борців, їх перевірка та уточнення; ґ) висування та реєстрація кандидатів; д) проведення передвиборної агітації; є) голосу­вання у день виборів Президента України; є) підрахунок го­лосів виборців та встановлення підсумків голосування і резуль­татів виборів.

Суб'єктами виборчого процесу є: а) виборець; б) виборчі комісії; в) кандидати на пост Президента України, зареєстро­вані у встановленому порядку; г) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України; ґ) уповноважені пред­ставники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

Вибори Президента України можуть бути черговими, поза­черговими та повторними. Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Позачергові — у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України

204

Глава 7

Основи конституційного права України

205

у випадках, передбачених Конституцією України. Повторні — у випадках: а) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента Украї­ни і жодного з них не було обрано; б) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кан­дидатури.

Вибори Президента України призначаються спеціальною постановою Верховної Ради України. Вибори Президента про­водяться за єдиним загальнодержавним одномандатним вибор­чим округом, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 те­риторіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Ав­тономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі встановлюється Центральною виборчою комісією з ураху­ванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на підставі даних центрального органу виконавчої вла­ди з питань статистики. Територіальний виборчий округ вклю­чає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах.

Для проведення голосування та підрахунку голосів із виборів Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, по­діляється на виборчі дільниці.

Вибори Президента України організовують і проводять Цен­тральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.

Для підготовки та проведення голосування виконавчі орга­ни сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, а також консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном до 1 липня року проведення чергових виборів Пре­зидента України складають загальний список виборців, які по­стійно проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті. До загального списку виборців включаються гро­мадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складан­ня списку постійно проживають на відповідній території.

Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України здійснюються виключно за рахунок коштів Державно­го бюджету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.

Висування кандидатів на пост Президента України партія­ми (блоками) та самовисування розпочинається за 119 днів і за­кінчується за 95 днів до дня виборів. Кандидата на пост Прези­дента України може висувати партія, яка зареєстрована в уста­новленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.

Кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією. Передвиборна агі­тація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Вона може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам Ук­раїни. Кандидату на пост Президента України не може бути відмовлено у звільненні на період передвиборної агітації від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем ро­боти з наданням неоплачуваної відпустки.

Голосування проводиться у спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видачі вибор­чих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Обладнання приміщення для голосування покладається на дільничну вибор­чу комісію. Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 години. На закордонних ви­борчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.

Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійсню­ється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому самому приміщенні, де відбу­валося голосування.

Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. встановлює, що депутати сільських, селищних,

206

Глава 7

Основи конституційного права України

207

міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються гро­мадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадя­нами України, які належать до відповідних територіальних гро­мад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим.