Основи конституційного права України 2 страница
Говорячи про Україну як соціальну державу, слід брати до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.
Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.
Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Україна як унітарна держава має єдині: а) державні органи; б) систему законодавства; в) територію; г) громадянство; ґ) символіку тощо.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.
Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного чи ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.
Столицею України, тобто адміністративно-політичним цен тром і місцем знаходження загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.
Відповідно до ст. 6 Конституції, «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та
П6
194
Глава 7
Основи конституційного права України
195
судову». Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.
Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.
У статтях 8,9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
а) верховенство права, що передбачає неухильне дотриман
ня правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої
політичної доцільності;
б) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим прин
ципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийма
тися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі
прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають
виконанню;
в) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим
зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні
відносини безпосередньо.
Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 р.
Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є «власністю Українського народу», від імені якого права власника щодо цих об'єктів «здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування». До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.
Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільного життя «на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».
У розділі І Конституції України закріплено засади національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сферах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.
Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки через «підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Ці норми й принципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.
§ 4. Народовладдя в Україні та форми його здійснення
Отже, народовладдя в Україні реалізується на основі Консти-туціїчерез інститути безпосередньої (прямої) чи представницької (виборної) демократії. До інститутів безпосередньої демократії, які забезпечують ухвалення державного рішення прямим волевиявленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів державної влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депутатів і виконавчих органів перед населенням.
Представницька демократія — це засіб реалізації волі народу через представників, обраних ним до органів влади: насамперед, народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів органів місцевого самоврядування.
Референдум — це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення
7*
196
Глава 7
Основи конституційного права України
197
(місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя. Референдум і вибори мають загальний метод здійснення голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка, на думку більшості виборців, найбільш гідна обіймати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.
У науковій літературі та в законотворчій практиці поряд із терміном «референдум» інколи застосовується термін «плебісцит». У багатьох випадках їхній зміст рівнозначний. Але між ними вбачають і відмінність, яка полягає в тому, що референдум регламентується нормами конституційного права певної держави і його предметом може бути досить широке коло питань. Підстави й порядок проведення плебісциту в основному врегульовуються міжнародно-правовими актами, і його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних спорів між різними державами.
§ 5. Види референдумів
Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.
Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує ніякого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 p., під час якого визначалося, бути чи не бути Україні незалежною державою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної
проблеми. У деяких країнах консультативний референдум здійснюється під назвою «всенародного обговорення».
Конституційним називається референдум, внаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ці питання вирішуються стосовно звичайного закону, то референдум називається законодавчим.
Обов'язковий референдум — це референдум, проведення якого є обов'язковим для вирішення визначених конституцією проблем. Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'язковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших країнах предметом обов'язкового референдуму визначаються, скажімо, затвердження статутів автономних територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання суперечностей між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.
Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження законів, міжнародних угод.
Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недоцільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції деяких держав забороняють виносити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з деяких інших проблем.
Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхиляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а організація — певного часу. Отже, зрештою, держава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в нашій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії.
Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначе-
198
Глава 7
Основи конституційного права України
199
них Конституцією повноважень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо затвердження закону про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції, а також проголошує референдум за народною ініціативою.
Ініціатива щодо проведення референдуму визнається народною, а отже, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право голосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення народу України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам громадян України, що мають право голосу, та різним громадським об'єднанням можливість спробувати реалізувати свої політичні ідеї в разі протидії з боку державних структур завдяки наданню через референдум цим ідеям усенародної підтримки.
Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Законом України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.
§ 6. Виборче право та виборча система в Україні
Під виборчою системою України розуміють передбачений законодавством загальний порядок формування представницьких органів держави. При цьому за порядком визначення результатів виборів розрізняють мажоритарну, пропорційну та змішану виборчу систему.
При мажоритарній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі решта вважаються необраними.
При пропорційній виборчій системі застосовується порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представниць-
ких органів розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу.
При змішаній виборчій системі застосовується такий порядок визначення результатів виборів, коли мандати до представницьких органів розподіляються шляхом поєднання мажоритарної та пропорційної виборчої системи у рівних долях чи з перевагами якоїсь із них.
Усі норми права, які регламентують загальний порядок формування представницьких органів, у сукупності складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України й закони України: «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який набрав чинності з дня його офіційного опублікування, «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р.
У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким надень голосування виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занять, не передбачені цими законами, забороняються.
Щодо права бути обраним, тобто пасивного виборчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має пра-
200
Глава 7
Основи конституційного права України
201
во голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років і володіє державною мовою. А депутатом місцевої ради та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років та має право голосу.
Принцип рівного виборчого права означає, що громадяни України по окремому виду виборів мають тільки один голос і голос кожного голосуючого дорівнює голосу усякого іншого голосуючого. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.
Принцип прямого виборчого права означає, що кандидати на виборні посади у представницькі органи усіх рівнів обираються безпосередньо виборцями.
Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може бути тільки голосуючий.
Упродовж цього Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року, який набирає чинності з 1 жовтня 2005 року передбачає, що вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів.
Виборчий процес із виборів народних депутатів включає такі етапи: а) складання списків виборців; б) утворення територіальних виборчих округів; в) утворення виборчих дільниць; г) утворення виборчих комісій; ґ) висування та реєстрація кандидатів у депутати; д) проведення передвиборної агітації; є) голосування; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; ж) встановлення результатів виборів депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів України.
Вибори народних депутатів можуть бути черговими або позачерговими. Чергові вибори проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори депутатів призначаються Президентом України. Чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю березня останнього року повноважень Верховної Ради України.
Виборчий процес чергових виборів депутатів розпочинається за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів. Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Систему виборчих комісій, що здійснюють підготовку та проведення виборів депутатів, становлять Центральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.
Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, до 1 жовтня року, який передує року проведення чергових виборів народних депутатів України, складають загальні списки виборців, які проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті, на підставі відомостей про місце їх проживання, за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складання списку проживають на відповідній території. Виборець може бути включений до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці.
Витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій (блоків), кандидатів у депутати від яких зареєстровано Центральною виборчою комісією. Партія (блок), кандидатів у депутати від якої зареєстровано Центральною виборчою комісією, для фінансування своєї передвиборної агітації зобов'язана утворити свій виборчий фонд.
202
Глава 7
Основи конституційного права України
203
Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Висування кандидатів у депутати розпочинається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів.
Передвиборна агітація розпочинається з моменту прийняття Центральною виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку). Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів.
Передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України, зокрема у формі політичної реклами. Громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), політичні, ділові та особисті якості кандидатів у депутати, вести агітацію за або проти партій (блоків), кандидатів у депутати.
Голосування проводиться в спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, обладнаних кабінами (кімнатами) для таємного голосування з визначеними місцями для видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Контроль за облаштуванням приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію.
Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому ж приміщенні, де відбувалося голосування. Засідання дільничної виборчої комісії починається відразу після закінчення голосування, проводиться без перерви і закінчується після складення та підписання протоколу про підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці.
Право на участь у розподілі депутатських мандатів набувають кандидати у депутати, включені до виборчих списків партій (блоків), що отримали три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні у загальнодержавному виборчому окрузі. Кандидати у депутати, включені до виборчого списку партії (блоку), що отримали менше трьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, права на участь у розподілі депутатських мандатів не мають.
Центральна виборча комісія не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів офіційно оприлюднює результати виборів депутатів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Список обраних депутатів публікується із зазначенням в алфавітному порядку їх прізвища, імені, по батькові, року народження, професії, посади (заняття), місця роботи, місця проживання, партійності, суб'єкта висування.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 p., який набрав чинності з дня його офіційного опублікування, окрім принципів, які розглянуті вище, встановлює, що право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі по тексту — партії (блоки), а також самовисуванням. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України.
Виборчий процес із виборів Президента України включає такі етапи: а) утворення територіальних виборчих округів; б) утворення виборчих дільниць; в) утворення територіальних та дільничних виборчих комісій; г) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; ґ) висування та реєстрація кандидатів; д) проведення передвиборної агітації; є) голосування у день виборів Президента України; є) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів.
Суб'єктами виборчого процесу є: а) виборець; б) виборчі комісії; в) кандидати на пост Президента України, зареєстровані у встановленому порядку; г) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України; ґ) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.
Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень Президента України. Позачергові — у зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України
204
Глава 7
Основи конституційного права України
205
у випадках, передбачених Конституцією України. Повторні — у випадках: а) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; б) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.
Вибори Президента України призначаються спеціальною постановою Верховної Ради України. Вибори Президента проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості виборців на підставі даних центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах.
Для проведення голосування та підрахунку голосів із виборів Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.
Вибори Президента України організовують і проводять Центральна, територіальні та дільничні виборчі комісії.
Для підготовки та проведення голосування виконавчі органи сільських, селищних, міських (у містах, де немає районних у місті рад), районних у містах рад або органи (посадові особи), які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, а також консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном до 1 липня року проведення чергових виборів Президента України складають загальний список виборців, які постійно проживають на території відповідного села, селища, міста, району в місті. До загального списку виборців включаються громадяни України, які досягли або на день виборів досягнуть вісімнадцяти років і мають право голосу та які на день складання списку постійно проживають на відповідній території.
Витрати на підготовку та проведення виборів Президента України здійснюються виключно за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.
Висування кандидатів на пост Президента України партіями (блоками) та самовисування розпочинається за 119 днів і закінчується за 95 днів до дня виборів. Кандидата на пост Президента України може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніш як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за рік до дня виборів.
Кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією. Передвиборна агітація закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Вона може здійснюватися у будь-якій формі та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. Кандидату на пост Президента України не може бути відмовлено у звільненні на період передвиборної агітації від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.
Голосування проводиться у спеціально відведених та облаш-тованих приміщеннях, в яких обладнуються кабіни (кімнати) для таємного голосування та визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлення виборчих скриньок. Обладнання приміщення для голосування покладається на дільничну виборчу комісію. Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 години. На закордонних виборчих дільницях голосування відбувається за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці.
Підрахунок голосів виборців на виборчій дільниці здійснюється відкрито і гласно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні, яке проводиться у тому самому приміщенні, де відбувалося голосування.
Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 p., який набирає чинності з 1 жовтня 2005 р. встановлює, що депутати сільських, селищних,
206
Глава 7
Основи конституційного права України
207
міських рад та сільські, селищні, міські голови обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області. Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим обираються громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 613;