Основи конституційного права України 7 страница

9 4- 1.16

258

Глава 7

Основи конституційного права України

259

канського Конгресу виступає в ролі слідчого і обвинувача, а вер­хня — в ролі суду. Результатом їхньої роботи може бути усу­нення президента з посади. Однак у США на цьому юридичні наслідки імпічменту не закінчуються. Якщо в діях президента США є склад кримінального злочину, то справа далі передаєть­ся до звичайного суду.

Своєрідністю відрізняється процедура імпічменту у Франції. У разі притягнення до відповідальності президента держави зви­нувачення пред'являються обома палатами, які мають винести ідентичні рішення абсолютною більшістю свого складу. Сама справа розглядається Високою палатою правосуддя.

В Італії президент у порядку імпічменту підлягає відпові­дальності перед парламентом — на спільному засіданні його па­лат відповідне рішення приймається абсолютною більшістю голосів його членів.

У Російській Федерації президент може бути усунений з по­сади Радою Федерації лише на підставі висунутого Думою об­винувачення в державній зраді або у скоєні іншого тяжкого зло­чину, підтвердженого відповідними висновками Верховного Суду і Конституційного Суду. Рішення Державної Думи і Ради Федерації мають бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості депутатів кожної з палат.

Стаття 112 Конституції України містить положення, за яки ми у випадку, коли повноваження Президента України припи­няються достроково відповідно до статей 108,109, ПО, 111 Кон­ституції України, виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на Прем'єр-міністра України. Останній в період тимчасового ви­конання ним обов'язків Президента України не може здійсню­вати частини тих повноважень Президента, які передбачені ст. 106 Конституції, а саме: звертатися з посланням до народу та із щорічним і позачерговим посланнями до Верховної Ради Ук­раїни про внутрішнє і зовнішнє становище України; признача­ти всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошувати всеукраїнсь­кий референдум за народною ініціативою; припиняти повнова­ження Верховної Ради, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначати за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів

України, керівників інших центральних органів державної ви­конавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах тощо.

Слід зауважити, що конституції країн світу по-різному ви­значають порядок заміщення посади президента, що стала вакантною достроково. У США прямим конституційним спад­коємцем президента є віце-президент, який обирається одночас­но з президентом і на той самий строк. Останній не тільки замі­щує президента під час його тимчасової відсутності або не­дієздатності, а й займає президентську посаду у випадках її вакантності в разі відставки або смерті президента. Для США характерним є те, що на відміну від переважної більшості інших країн, де заміщення президента здійснюється тимчасово до його дострокових виборів, цю посаду наступник займає до кінця вста­новленого строку повноважень. У Мексиці і в ряді інших пре­зидентських республік на таких самих умовах займає вакантну посаду обраний парламентом тимчасовий президент. У парла­ментарних і парламентарно-президентських республіках, як правило, передбачається тимчасове заміщення посади президен­та лише до нових виборів, які мають відбутися у найближчий, законодавчо визначений час. У Болгарії та Індії обов'язки пре­зидента тимчасово виконує віце-президент, у Польщі — голова нижньої, а за ним і верхньої палати, в Італії, Румунії, Франції та Югославії — голова верхньої палати, а Австрії, Росії, Словаччині і Фінляндії — глава уряду, в Ірландії та Ісландії — спеціальна ко­легія, до складу якої входять голови палат (парламенту), голова верховного суду, а в Ісландії — ще й глава уряду.

Президент України не може передавати іншим особам або органам свої повноваження. Для їх здійснення він створює у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Саме на ці структури і покладаються повноваження щодо організації роботи Президента. До таких органів і служб відносять, насам­перед, Адміністрацію Президента України.

Порядок організації роботи Адміністрації Президента Украї­ни закріплений: а) Указом Президента України від 20 серпня 2002 р. «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адмініст­рації Президента України»; б) Указом Президента України від 19 лютого 1997 р. «Про затвердження Положення про Адміні-

260

Глава 7

Основи конституційного права України

261

страцію Президента України» та іншими указами та розпоряд­женнями Президента України.

Основними завданнями Адміністрації Президента України є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експерт­но-аналітичне тощо забезпечення діяльності Президента Украї­ни щодо: а) реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина,

б) представлення України в міжнародних відносинах, здійснен­
ня керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення пе­
реговорів та укладання міжнародних договорів України, визнан­
ня іноземних держав, призначення та звільнення глав диплома­
тичних представництв України; в) здійснення ним керівництва
у сферах національної безпеки і оборони; г) визначення стра­
тегії економічного розвитку держави; ґ) вирішення питань, по­
в'язаних з утворенням, реорганізацією і ліквідацією централь­
них органів виконавчої влади, забезпечення їх узгодженого
функціонування і взаємодії; д) розв'язання кадрових питань, які
належать до його повноважень, тощо.

На виконання своїх завдань Адміністрація здійснює такі функції: а) аналізує економічні, політичні, соціальні та інші про­цеси, що відбуваються в державі, та готує пропозиції Президен­тові України за результатами аналізу; б) здійснює підготовку проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, інших важливих документів,

в) розробляє пропозиції Президентові України щодо здійснен­
ня заходів, які б забезпечували економічний розвиток та еконо­
мічну безпеку країни; г) здійснює організаційне забезпечення
діяльності Ради регіонів при Президентові України, інших кон­
сультативних, дорадчих та допоміжних органів, утворених Пре­
зидентом України, а також постійних представників Президен
та України; ґ) розробляє пропозиції з питань кадрової політики
Президента України; д) за дорученням Президента України по­
передньо опрацьовує пропозиції щодо призначення на поса­
ди та звільнення з посад Президентом України керівників
органів виконавчої влади, інших посадових осіб, призначення
на посади та звільнення з посад яких належить до повноважень
Президента України; є) забезпечує підготовку проектів указів і

розпоряджень Президента України, а також проектів законів України, що вносяться Президентом України до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи; є) провадить екс­пертизу законів України, які передаються Верховною Радою України на підпис і оприлюднення Президентові України, а та­кож підготовку за його дорученням пропозицій до Верховної Ради України для повторного розгляду законів, проектів подань та звернень до Конституційного Суду України; ж) за доручен­ням Президента України організовує контроль за виконанням законів України, указів і розпоряджень Президента України органами виконавчої влади та їх посадовими особами тощо. Для здійснення своїх функцій Адміністрація має право:

- запитувати і одержувати в установленому порядку не­
обхідні для виконання своїх завдань матеріали від органів ви­
конавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпри­
ємств, установ, організацій та посадових осіб;

- користуватися в установленому порядку банками даних
інших державних органів;

- використовувати державні, у тому числі урядові, системи
зв'язку і комунікації;

- залучати в установленому порядку до виконання окремих
робіт і завдань, до участі у вивченні окремих питань вчених і
спеціалістів, у тому числі на договірній основі, працівників цен­
тральних та місцевих органів виконавчої влади;

- порушувати за дорученням Президента України перед ке­
рівниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядуван­
ня, керівниками державних підприємств, установ та організацій
питання про усунення виявлених порушень чинного законодав­
ства у їх діяльності;

- давати у визначених Президентом України межах та з пи­
тань, що належать до повноважень Адміністрації, доручення, що
є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади та
їх посадовими особами.

Положення про Адміністрацію, гранична чисельність її пра­цівників, структура, штатний розпис та кошторис видатків за­тверджуються Президентом України.

Адміністрація є юридичною особою, має печатку із зображен­ням Державного Герба України та своєю назвою, розрахункові та поточні рахунки в банках та інших кредитних установах.

262

Глава 7

Основи конституційного права України

263

11.3. Кабінет Міністрів України — Уряд України

Основними напрямами діяльності органів державної виконав­чої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконав­чої та розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи вико­навчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Кабінет Міністрів — вищий орган у системі органів виконав­чої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності Кабінет Міністрів України керується Конституцією України і законами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів входять: Прем'єр-міністр Ук раїни, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. Персональний склад Кабінету Міністрів України при­значається Президентом України на подання Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України:

- забезпечує державний суверенітет та економічну самостій­
ність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики
держави, виконання Конституції та законів України, актів Пре­
зидента України;

- вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і
громадянина;

- забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної
та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості
населення, соціального захисту, освіти, науки та культури, охо­
рони природи, екологічної безпеки та природокористування;

- розробляє та здійснює загальнодержавні програми еко­
номічного, науково-технічного, соціального і культурного роз­
витку України;

- забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;
здійснює управління об'єктами державної власності відповідно
до закону;

- організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономіч­
ної діяльності України, митної справи тощо

Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постано­ви й розпорядження, що є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України

11.4. Центральні та місцеві органи виконавчої влади

Друге після Кабінету Міністрів місце у виконавчій вертикалі влади посідають центральні органи виконавчої влади. їх система передбачена Указом Президента України «Про систему цент­ральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р.

Систему центральних органів виконавчої влади складають.

- міністерства;

- державні комітети (державні служби);

- органи виконавчої влади із спеціальним статусом (Антимо-
нопольний комітет, Державний комітет з питань регулятивної
політики і підприємництва, Фонд держмайна, Управління дер­
жавної охорони, СБУ, Національна комісія регулювання елек­
троенергетики).

Головною ланкою системи органів центральної виконавчої влади є міністерства. Вони створюються для організації дер­жавного управління в найважливіших сферах соціально-економічного й політичного життя і є здебільшого органами га­лузевого управління. Значення міністерств підкреслюється тим, що їхні керівники (міністри) входять до складу Кабінету Міністрів України (ст. 114 Конституції).

Керівництво міністерством здійснює міністр. Він особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Міністр спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої вла­ди з питань, віднесених до його відання.

Державні комітети (державні служби) — центральні органи зиконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державні комітети (державні служби) вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним

264

Глава 7

Основи конституційного права України

265

членам Кабінету Міністрів України та забезпечують їх реаліза­цію у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне ре­гулювання питань, віднесених до їх відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним стату­сом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встанов­люватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників і вирішення інших питань. Централь­ний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Конституцією передбачений такий порядок утворення цент­ральних органів виконавчої влади. Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Дер­жавним бюджетом України на утримання цих органів. Прези­дент України відповідно до ст. 106 Конституції призначає керівників і заступників керівників міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади за поданням Прем'єр-міністра України. Він може припинити їхні повноваження на цих поса­дах. Керівник центрального органу виконавчої влади може мати не більше одного першого заступника і трьох заступників. Це правило не поширюється на Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України та Службу безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Структуру центрального органу виконавчої влади затвер­джує керівник відповідного центрального органу виконавчої влади.

Функції центральних органів виконавчої влади України ви­значаються Указом Президента України «Про загальне положен­ня про міністерство, інший центральний орган державної вико­навчої влади» від 12 березня 1996 р. Завдання та функції конк­ретних міністерств та інших органів державної виконавчої влади встановлюються положеннями про згадані органи, які затвер-

зжуються Президентом. У цих положеннях передбачається відповідальність керівників центральних органів державної ви­конавчої влади перед Президентом за результати своєї діяль­ності.

Компетенція міністерств, комітетів і служб реалізується че­рез видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно-пра­вових актів.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідуються в порядку, встановленому законодавством. При­значення на посаду і звільнення з посади керівників територіаль­них органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку керівник центрального органу виконав­чої влади.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспек­ції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного цент­рального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління (департаменти, служ­би, інспекції) здійснюють:

- управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

- контрольно-наглядові функції;

- регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізич­
них і юридичних осіб.

Керівники урядових органів державного управління призна­чаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального орга­ну виконавчої влади.

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві дер­жавні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими закона­ми України. їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій.

266

Глава 7

Основи конституційного права України

267

Останні призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента. Вони при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні орга­нам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві державні адмініс­трації підзвітні та підконтрольні також радам у частині повно­важень, делегованих їм відповідними районними й обласними радами.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що супе­речать Конституції та законам України, іншим актам законодав­ства України можуть бути відповідно до законодавства скасовані Президентом України або головою місцевої державної адмініс­трації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обгрунтовану відповідь. Тобто він може підтримати або не підтримати недовіру голові. Але якщо недовіру голові районної чи обласної держав­ної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України зобов'язаний прийняти рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території за­безпечують:

- виконання Конституції та законів України, актів Прези­
дента України, Кабінету Міністрів України, інших органів ви­
конавчої влади;

- законність і правопорядок; додержання прав і свобод гро­
мадян;

- виконання державних і регіональних програм соціально-
економічного і культурного розвитку, програм охорони
довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів
і національних меншин також програм їх національно-культур­
ного розвитку;

- підготовку та виконання відповідних обласних і районних
бюджетів;

- звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

- взаємодію з органами місцевого самоврядування;

- реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації»' від 9 квіт -ня 1999 р. додає до цього, що місцеві державні адміністрації є юридичними особами.

Склад і структуру місцевих державних адміністрацій ви­значають їх голови. Приблизні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністра­цій, а також типові положення про них затверджуються Кабіне­том Міністрів України.

Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повно­важень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів — накази.

11.5. Загальна характеристика судової влади¹

Необхідність реформування судової влади постала від часу проголошення суверенності й незалежності Української держа­ви, початку процесу реального забезпечення прав і свобод лю­дини і громадянина, затвердження верховенства права в суспільному житті. Саме на це зорієнтована Концепція судово-правової реформи, схвалена Верховною Радою України 28 квіт­ня 1992 р. Цей процес поглиблюється і розвивається Консти­туцією України. Так, уже в ст. 6 Конституції України викорис­тано категорію «судова влада», яка є частиною доктрини поділу влади у правовій державі. Це веде до реального поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, а щодо останньої визнається самостійність і незалежність, неможливість для інших держав­них органів і посадових осіб виконувати функції й повноважен­ня, які є компетенцією органів правосуддя.

Ще один надзвичайно важливий аспект цієї проблеми вба­чається в тому, що хоч основу судової влади в Україні склада­ють судові органи, які різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі мають одне призначення — захист прав і свобод грома­дян, конституційного ладу, національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності й справедливості в суспіль­стві. При цьому забезпечення реалізації передбачених Консти-

¹ Про визначення судової діяльності див. також розділ III даного під­ручника.

268

Глава 7

Основи конституційного права України

269

туцією України прав і свобод людини і громадянина становить головний зміст діяльності органів судової влади. Конституція гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Проблеми судової влади значною мірою врегульовані в розділі VIII Конституції України. Згідно з Конституцією України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що вини­кають у державі. А це означає, що судовому захисту підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян, а також те, що всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, в разі виник нення спору можуть бути предметом судового розгляду.

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлу мачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада Ук­раїни та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадя­нин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України при­значається на дев'ять років без права бути призначеним на по­вторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду Ук­раїни зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституцій-ність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента Ук­раїни; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного

Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлу­мачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконан­ня на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. систему судів загальної юрисдикції склада­ють: а) місцеві суди; б) апеляційні суди, Апеляційний суд Украї­ни; в) вищі спеціалізовані суди; г) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Відповідно до Конституції України в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окре­мих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загаль­них судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до за­кону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Прези­дентом України відповідно до згаданого Закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами є окружні суди, що ут­ворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. Місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з госпо­дарських правовідносин, а також інші справи, віднесені проце-суальним законом до їх підсудності. Місцеві адміністративні розглядають адміністративні справи, пов'язані з право-

270

Глава 7

Основи конституційного права України

271

відносинами у сфері державного управління та місцевого само­врядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

У системі судів загальної юрисдикції в Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військо-во-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдик­ція яких поширюється на декілька районів області. Апеляцій­ними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляцій­них округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційний суд України діє у складі: а) судової палати у цивільних справах; б) судової палати у кримінальних справах; в) військової судової палати.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд Ук­раїни, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди, що ут­ворюються Президентом України в порядку, встановленому зга­даним законом. Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників.