Лекція 7. ПРАГМАТИКА ПЕРЕКЛАДУ. НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ.

ПЛАН.

1. Прагматика перекладу.

1.1. Поняття прагматики тексту.

1.2. Прагматичний потенціал тексту.

2. Нормативні аспекти перекладу.

2.1. Поняття норми перекладу.

2.2. Види перекладу.

2.3. Типи перекладацьких помилок.

1.1 Поняття прагматики тексту.

Термін “прагматика” пов’язаний з імя’м Чарльза Моріса. Який вивчав теорію знаків, що має назву “семіотика” (або семеміологія). Загальну теорію знаків від підрозділів на три основні розділи:

семантику – науку про відношення знаків до об’єктів дійсності;

синтактику – науку про від-ня між знаками;

прагматику– науку про від-ня знаків до тих, хто ними

користуеться.

Прагматика, таким чином, вивчае поведінку знаків у реальних процесах комунікації з урахуванням психологічних, біологічних, соціологічних факторів цього явища. Моріс стверджуе, що прагматика походить з риторики.

Пояснимо це на конкретному прикладі. У реченні “Мама, тут є вільне місце” вербалізується інформація про наявність у тролейбусі вільного місця, яке може зайняти мати дівчини. Але це не єдина інтерпретація речення, коли дівчина каже його голосно у тролейбусі, де єдуть інші пасажири. Вони чують висловлювання, а значить сприймає повідомлення не тільки конкретний адресат – мати дівчини, а й оточення – певна кількість адресатів. Для них висловлювання означае і додаткову інформацію – попередження про те, що “вакантне місце” вже зайнято, такими відтінками значень і займається прагматика. Так само вона вивчає вибір мовних засобів для найкращого вираження своєї думки або почуття. Прагматика емперично описує, як поступає людина у практичному використанні мови. Користувачами мови з точки зору прагматики є учасники комунікативного акту – мовець (адресант), тобто суб‘єкт, що відправляє інформацію і слухач (адресат) – той, хто її отримує. Між ними діє повідомлення, тобто матеріалізована у словесну форму інформація. Ці три компоненти складають так званий комунікативний акт. Прагматичні дослідження здійснюються тільки у межах певної ситуації, тобто контексту, який допомагає виявити певні прагматичні значення того чи іншого висловлювання. Взаємодія комунікативного акту й контексту, таким чином, і складає основний стрижень прагматичних досліджень. Отже, в основі прагматичного підходу лежить процес комунікації.

1.2. Прагматичний потенціал тексту

Будь-який текст є комунікативним. Він передається від Джерела Рецептору. Останній мусить витягнути з повідомлення якусь інформацію, зрозуміти її. Сприймаючи інформацію, Рецептор тим самим вступає в певні особистісні відносини до тексту. Ці відносини і є прагматичними. Вони мають різноманітний і здебільшого інтелектуальний характер, коли текст слугує для Рецептора лише джерелом повідомлень про якісь факти й події, які його особисто не стосуються і не цікавлять. Але інформація може й здійснювати глибокий вплив на Рецептора, торкатися його почуттів, викликати емоційну реакцію, спонукати його до певних дій. Здатність тексту створювати такий комунікативний ефект, викликати у Рецептора прагматичні відношення до повідомлення, інакше здійснювати прагматичний вплив на отримувача інформації, має назву прагматичний аспект або прагматичний потенціал (прагматика) тексту.

Прагматичний потенціал тексту є результатом вибору Джерелом змісту повідомлення і способу його мовного вираження. Згідно зі своїм комунікативним наміром Джерело обирає для передання інформації мовні одиниці, які мають необхідне значення, як предметно-логічне, так і конотативне. Джерело організує ці одиниці таким чином, щоб встановити між ними необхідні смислові зв‘язки. В результаті створений текст набуває певного прагматичного потенціалу, тобто можливості відтворити певний комунікативний ефект на Рецептора. Прагматичне ж відношення Рецептора до тексту залежить не тільки від прагматичного потенціалу текста, але й від його особистості, фонових знань, попереднього досвіду, стану і т.д. За таких умов аналіз прагматики тексту дає можливість передбачити потенціальний комунікативний ефект тексту лише відносно типового, усередненого Рецептора.

Перекладач мусить якомога глибше витягнути інформацію з повідомлення. Він повинен мати ті самі фонові знання, що і носії мови. Ось чому таке важливе значення має знання перекладачем історії, культури, літератури, звичаїв та інших реалій життя народу мови джерела.

Як і будь-який Рецептор, перекладач має своє особистісне відношення до повідомлення. Але перекладач не має права переносити його на адресата, не має права впливати на нього, викривляючи переклад. Його першочергова задача – бути прагматично нейтральним. Перекладач сам орієнтується, яким чином зберегти необхідну точність повідомлення. Він враховує, що Рецептор перекладу має відмінні від його власних знання й життєвий досвід, в якому реалії життя далеко не завжди аналогічні реаліям джерела. Коли виникають такі розбіжності, перекладач має усунути ці перешкоди, вносячи в текст необхідні зміни. Наприклад, вносити в переклад додаткові роз‘яснення. Особливо часто це відбувається у зв‘язку з використанням в оригіналі власних імен географічних назв і найменувань різних культурно-побутових реалій. Так при перекладі географічних назв типу американських Massachusetts, Oklahoma, Virginia, канарських Alberta, Manitoba чи англійських Middlesex, Surrey, як правило, додаються слова “штат, провинція, графство, округ” для того, щоб зробити їх зрозумілими рецептору.

Додання пояснюючих елементів потребує і передання назв закладів, фірм, друкарських органів тощо:

The strike movement in Spain is on the increase, „Newsweek“ reports.

Как сообщает журнал «Ньюсуик», в Испании растет забастовочное движение.

…for desert you got Brown Betty, which nobody ate…

…на сладкое – «рыжую Бетти», пудинг с патокой, только его никто не ел.

Інколи подаються спеціальні примітки до тексту. Так само при необхідності відтворення прагматичного потенціалу текста оригіналу потребує опущення деяких подробиць в оригіналі, невідомих Рецептору, заміни елементу.

Прагматичні проблеми перекладу безпосередньо пов‘язані і з жанровими особливостями оригіналу і типу Рецептора, особливо в художній літературі.

Прагнучи виконати прагматичне “зверхзавдання” конкретного акта перекладу, перекладач може іноді вдовольнятися неповним або виборковим перекладом.

2.1. Норма перекладу

Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі чого робиться оцінка якості перекладу. Лінгвістика перекладу включає як теоретичні (дескриптивні), так і нормативні (прескриптивні) розділи. Теоретичні розділи лінгвістики перекладу (тобто лангвістична теорія перекладу) досліджують переклад як засіб міжмовної комунікації, є об‘єктивним явищем, яке можна описати й пояснити. У нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення перекладу формулюються практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію перекладацького процесу, полегшення й підвищення якості роботи перекладача, розробку методів оцінки перекладів та методики навчання майбутніх перекладачів.

Для успішного виконання своїх функцій перекладач повинен ясно усвідомлювати мету своєї діяльності та шляхи досягнення цієї мети. Таке розуміння передбачає знання системи відповідностей між цими мовами, прийомів та методів перекладу, вміння обрати необхідний відповідник та застосувати найефективніший прийом перекладу з урахуванням конкретного контексту, прагматичних чинників, які впливають на хід і результат перекладацького процесу.

Перекладач та інші особи, які оцінюють якість перекладу, виходять з посилки, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що ставляться до якості перекладу, називається нормою перекладу. Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацькій нормі та характером мимовільних чи усвідомлених відхилень від цієї норми.

Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Вони можуть бути як загальними, так і частковими, охоплювати окремі випадки чи відноситися до певних типів перекладу.

Результати процеса перекладу (якість перекладу) зумовлюються ступенем смислової близькості переклада оригіналу, жанрово-стилістичною належністю текстів оригіналу й перекладу, прагматичними чинниками, що впливають на вибір варіанта перекладу. Усі ці аспекти мають нормативний характер, визначають стратегію перекладача та критерії оцінки його праці.

Норма перекладу складається в результаті взаємодії п‘яти видів нормативних вимог:

1) норми еквівалентності перекладу;

2) жанрово-стилістичної норми перекладу;

3) норми перекладацького мовлення;

4) прагматичної норми перекладу;

5) конвенціональної норми перекладу.

1. Еквівалентність зміста оригіналу й перекладу виступає як основа їх комунікативної рівноцінності. Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність якомога більшої спільності зміста оригіналу й перекладу, але у межах, сумісних з іншими нормативними вимогами. У кожному конкретному випадку тип еквівалентності визначається як співвідношенням одиниць МД та МП, так і врахуванням прагматичних чинників, які впливають на акт перекладу.

2. Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимогу відповідника перекладу домінантній функції та стилістичним особливостям типу текста. Вибір такого типу визначається характером оригіналу, а стилістиимоги – це нормативні правила, які характеризують тексти аналогічного типу в мові перекладу. Переклад художнього твору оцінюється за його літературними достоїнствами, технічний переклад – за термінологічною адекватністю, переклад реклами – за його дійовою силою.

3. Текст перекладу – це мовленнєвий витвір на МП; для нього обов‘язкові правила норми й узуса цієї мови. Однак, ці правила неоднакові для усіх випадків функціонування мови. Вони варіюються як у різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови: мови розмовної, мови художньої літератури, мови науки і т.і. Контакт двох мов у процесі перекладу призводить до їх взаємодії та взаємопроникнення. Багато слів та словосполучень, способів опису ситуації, спочатку характерних для МД, далі частково проникають і в МП, поступово набуваючи норми. Наприклад: «вносить инициативы», «уменьшение военного противостояния (конфронтации)», «действия правительства в этом контексте», «рассмотрение альтернативных подходов». Тут доцільно зауважити, що норми МП і МД розширюються під взаємним впливом. Норму перекладацького мовлення, таким чиним, можна визначити як вимогу дотримання правил норми й узуса МД з урахуванням узуальних особливостей перекладених текстів на цій мові.

4. Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимогу забезпечення прагматичної цінності перекладу. Вона не є “нормою” у повному сенсі цього слова, тому що прагматичне “надзавдання” перекладацького акту може бути індивідуальним, а не властивим перекладу взагалі. Прагнення виконати конкретне прагматичне завдання – це певним чином суперфункція, яка очолює решту аспектів перекладацької норми.

5. Конвенційну норму перекладу на сучасному етапі можна визначити як вимогу максимальної близькості перекладу до оригінала, її здатність повноцінно заміняти оригінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи задачі, заради яких переклад був здійснений.

2.2. Види перекладу

Оцінка якості перекладу може робитися з більшим чи меншим ступенем деталізації. Для загальної характеристики результатів перекладацького процесу використовуються терміни “адекватний переклад”, “еквівалентний переклад”, “точний переклад”, “буквальний переклад” та “вільний переклад”.

Адекватним перекладом називається переклад, який забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не припускаючи порушень норм чи узусу МП, дотримуючись жанрово-стилістичних вимог до текстів даного типу і відповідаючи суспільно-визнаній конвенційній нормі перекладу. У нежорсткому вживанні “адекватний переклад” – це “гарний” переклад, який виправдовує очфкування й надії комунікантів та осіб, що оцінюють якість перекладу.

Еквівалентним перекладом називається переклад, який відтворює зміст іншомовного оригіналу на одному з рівнів еквівалентності. Під змістом оригіналу розуміється уся інформація, що передається, включаючи денотативне, конотативне значення та прагматичний потенціал тексту. Будь-який адекватний переклад має бути еквівалентним, але не кожен еквівалентний переклад буде адекватним.

Точним перекладом називається переклад, у якосїму еквівалентно відтворена лише предметно-логічна частина зміста оригіналу при можливих відхиленнях від жанрово-стилістичної норми та узуальних правил вживання МП. Точний переклад може бути визнаним адекватним, якщо завдання перекладу зводиться до передання фактичної інформації про оточуючий світ. Еквівалентний переклад завжди має бути точним, а точний перклад лише частково еквівалентним.

Буквальним перекладом називається переклад, який відтворює комунікативно нерелевантні (формальні) елементи оригіналу, в результаті чого або порушуються норми й узус МП, або викривляється реальний зміст оригіналу. До буквального перекладу призводять також спроби відтворити смислові елементи більш високого рівня еквівалентності, не забезпечивши передання змісту на попередніх рівнях: It is f good horse that never stumbles. «Это хорошая лошадь, которая никогда не спотыкается» (?!) – буквальний переклад висловлювання описує цілком іншу ситуацію (пор. «Конь, который никогда не спотыкается, конечно, очень хорош», підрозуміваючи: но разве такие бывают?») і не враховує мети комунікації, яка полягає в виправданні припущеної помилки (тобто «Конь о четырех ногах, и то спотыкается»). Буквальний переклад неадекватний і припускається лише у тих випадках, коли перед перекладачем поставлене прагматичне надзавдання відтворити в перекладі фориальні особливості побудови висловлювання в оригіналі. В таких випадках буквальний переклад може супроводжуватися поясненнями або адекватним перекладом, який розкриває дійсний зміст оригіналу.

Вільним перекладом називається переклад, який виконано на нижчому рівні еквівалентності, ніж той, якого можливо досягти за даних умов перекладацького акту. Вільний переклад може бути адекватним, якщо він відповідає іншим нормативним вимогам перекладу і не пов‘язаний з істотними втратами у переданні зміста оригіналу. Серйозніші відхилення від зміста оригіналу роблять вільний переклад нееквівалентним та неадекватним, перетворюючи його на “перекладення” (рос. “переложение”) або самостійне висловлювання за темою оригіналу.

2.3. Типи перекладацьких помилок.

У текстах перекладів виділяються чотири основних типа помилок, які відіграють неоднакову роль при оцінюванні якості перекладу:

1. Помилки, що являють собою грубе викривлення зміста оригіналу. Такі помилки призводять до того, що переклад відображає зовсім іншу ситуацію і фактично дезинформують рецептора. Вони, як правило, виникають внаслідок невірного розуміння перекладачем зміста даного відривка оригіналу. Хоча вказані критерії викривлення зміста оригіналу можуть здаватися неточними, розпливчатими, у переважній кількості випадків такі помилки відносно легко виявляються при зіставленні перекладу з оригіналом. Досить легко побачити й причину помилки: невірне прочитання текста оригіналу, необізнаність на якихось граматичних або лексичних явищах МД, відсутність технічних відомостей, необхідних для вірного розуміння текста одиниць оригіналу тощо.

Наприклад, англійське висловлювання It was, indeed, out of concern for the well-being of the eaters the world over that the United Nations Food and Agricultural Organization (FAO) was born було перекладене як Продовольственная и сельскохозяйственная организация ООН (ФАО) была создана вовсе не из-за заботы о благополучии потребителей пищи во всем мире замість Продовольственная и сельскохозяйственная организация ООН (ФАО) была как раз и создана ради заботы о благополучии потребителей пищи во всем мире. Цілком очевидно, що у перекладі смисл висловлювання фактично замінено на протилежний.

Перекладач явно виходив із розуміння сполучника out of як такого, що має значення “поза”- (рос “вне”), “за межами” (пор. Out of sight, out of bounds), не враховуючи, що в сполученнях out of love (consideration, concern, etc.) він набуває іншого значення.

2. Помилки, що призводять до неточної передачі смисла оритіналу, але не викривляють його повністю. В результаті у перекладі описується та ж сама ситуація, що й в оригіналі, але її окремі частини або деталі перекладаються не досить точно. Такі помилки, як правило, виникають внаслідок неточного розуміння значення окремих слів в оригіналі чи невірної оцінки перекладачем ступеня відповідності значень англійського й російсько-украінського термінів. Визначити критерії таких смислових неточностей досить важко,тому що тут можливі неясні чи суміжні випадки. Звичайно той, хто оцінює переклад вимушений обмежитися загальною формулою: “повної дезинформації немає але смисл переданий у даному місці неточно або не повністю”.

Як приклад такої помилки можна навести неправильну передачу назви періоду часу в такому висловлюванні: He was one of the best British football players in 1930’s.–Він був у 1930 одним з найкращих футболістів в Англії. Перекладач не звернув уваги на формант множини при найменуванні року в оригіналі, який показує, що мається на увазі не один рік, а ціле десятиріччя – тридцяті роки. Основний зміст висловлювання збережений, але неправильна дата має розцінюватися як смислова помилка.

3.Помилки, які не порушують загального смислу оригінала, але не знижують якість текста перекладу внаслідок відхилення від стилістичних норм МП, використання маловживаних у даному типі текстів одиниць, зловживання іншомовними запозиченнями або технічними жаргонізмами тощо. Такі помилки пов’язані з встановленням еквівалентності на вищих рівнях, ніж рівень ситуації і в багатьох випадках не впливають на загальну оцінку якості перекладу. Вони можуть по-різному оцінюватися окремими експертами, викликати розбіжності, інколи взагалі не визнаватися як помилки. Прикладом таких помилок слугує таке: If the Prime-Minister’s speech made few new points on Britain’s economic plight, it was a skilful exercise in rhetoric. – Если речь премьер-министра не содержала ничего нового о бедственном положении британской экономики, она все же была примером искусной риторики.

У російському перекладі цього висловлювання багато можна покращити. Перш за все перекладачу слід було б обрати не умовне, а допустове підрядне речення (хотя речь Премьер-министра…). Краще було б сказати: Хотя премьер-министр в своей речи сообщил не много нового…. Слово “британский” в російській мові стилістично маркіроване. Цьому слід було б віддати перевагу нейтральному “английский”. “Риторика” частіше означає вчення про правила ораторського мистецтва, а саме “ораторське мистецтво” чи “красномовство”. Замість “примером” можна було б сказати “образцом”. Але все це не торкається суті повідомлення, що передається. і перший варіант перекладу має бути задовільним.

4. Порушення обов’язкових норм мови перекладу, які не впливають на еквівалентність перекладу, але свідчать про недостатнє володіння перекладача даною мовою чи його нездатністю долати вплив мови оригіналу. Помилки цього типу дають підстави судити про загальномовну культуру та грамотність перекладача.