Особливості англо-американської геополітики.

Концептуальна криза континентальної європейської геополітики в сер. ХХст. стала потужним стимулом розквіту американського атлантизму. США поступово ставали своєрідними «законодавцями моди» в післявоєнній геополітиці. Домінування США, що закріплювалося в економічній (план Маршалла 1947 р.), військовій («Проект Манхетен» зі створення атомної бомби 1942-1945 р.р. і перший її іспит 16.07.1945р.) та політичній (створення НАТО у 1949 р.) сферах, надавали їм усі підстави оцінювати себе як глобального гегемона. Такі амбіції знайшли своє змістовне втілення в теоретичній площині геополітики, щільно пов’язаній з її практичною реалізацією.

Провідним напрямком англо-американської геополітики у цей час стає неоатлантизм. Розвиваючи теорію Н.Спайкмена, Дональд Мейніг у праці «Хартленд і Римленд в євразійській історії» (1956) деталізував модель Римленду з 3 типів просторів за своєю геополітичною і функціонально-культурною орієнтацією: 1) простір, що орієнтується на Хартленд – Китай, Монголія, Північний В’єтнам, Бангладеш, Афганістан, Східна Європа, Прибалтика і Карелія; 2) геополітично нейтральні території – Південна Корея, Бірма, Індія, Ірак, Сирія, Югославія; 3) простір, що орієнтується на Атлантику, – Західна Європа, Греція, Туреччина, Іран, Пакистан, Таїланд. Очевидно, що модель Мейніга не була досконалою, однак врахування крім географічного ще й культурно-функціонального чинника у визначенні Римленда, є безумовним здобутком цієї теорії. Підтримуючи позицію Мейніга, Вільям Кірк у своїй праці «Географічна вісь історії» (1964) наголошував, що саме прибережні цивілізації відіграють провідну роль у розвитку людства. Серед них особлива роль належить вищим культурним секторам Римленда, що мають атлантичну орієнтацію: Західна Європа, Пакистан і Туреччина. Саме вони надсилають «культурні імпульси» всередину континенту, що підживлює динаміку геополітичної ситуації в Євразії. Основним же джерелом цих імпульсів є США.

На особливу роль США у світі вказував один з патріархів американської геополітики, Лауреат Нобелівської премії миру Генрі Кіссінджер. У своїй «Дипломатії» (1997) Г.Кіссінджер, аналізуючи геополітичну ситуацію після холодної війни, відзначає моральну перемогу ліберальної демократії над комунізмом, який кинув Заходу політичний, ідеологічний і геополітичний виклик. Однак це не засвідчує розуміння Кіссінджером сучасної геополітики в дусі ідеалізму. Як справжній реаліст, він вважає, що світ має бути не однополярним на чолі з США (хоча й визнає їх зверхність як першої країни серед рівних), а 5-6- «полярним», де світовий порядок базується на балансі конкуруючих національних інтересів. Він пропонує спрямувати американську геополітичну стратегію на об’єднання народів і держав «берегових зон» у «єдине ціле» (навіть й тих, хто раніше був нейтральним у боротьбі між блоками або тяжів до Євразії), що змусить їх усіляко підтримувати США, і у свою чергу надасть США можливість встановити загальний контроль над Євразією. Такий варіант геостратегії з пріоритетом гуманності демократичних і ринкових цінностей Кіссінджер назвав «гуманітарною геополітикою» або «гуманітарною інтервенцією».

В одній зі своїх останніх праць «Про Китай» (2011) вчений, досліджуючи еволюцію китайської політики, прогнозує, що Китай за своєю загальною потугою буде практично нарівні зі США. Однак відносини обох країн не є суперництвом і, навіть це не партнерство, а це «спільна еволюція», коли кожна з цих держав працює сама над своїми внутрішніми проблемами, а співробітництво здійснюється там, де є взаємодоповнюючі інтереси, тим самим мінімізується можливість конфліктів. Мета «спільної еволюції

Своє бачення геополітичної архітектури світу у др. пол. ХХст. представив інший фундатор неоатлантизму Саул Коен у таких працях, як«Географія і політика в поділеному світі» (1964, перевид. зі змінами в 1973), «Геополітика світової системи» (2003). У своїй теорії «регіоналізму» (кін. 60-х р.р.) Коен відмовився від використання спрощених схем будови світу, притаманних класичній геополітиці, натомість запропонував поліцентричну і ієрархічну модель світоустрою, виокремивши 5 рівнів геополітичної організації світу. Безумовним новаторством Коена є введення уявлення про багатополюсність світу і про динамічну та мінливу у часі ієрархію центрів сили. Він заперечив правомірність протиставлення морських і континентальних держав, запевняючи, що світовий процес недоцільно зводити до їх боротьби, тому нова геополітика має стати інструментом формування миру і кооперації. На той період в умовах домінуючого біполярного мислення ідея поліцентризму і регіоналізму не здобула широкого розповсюдження. Однак сьогодні її актуальність є беззаперечною.

Ще під час холодної війни Бжезинський сформулював неомондіалістську за суттю теорію «конвергенції» (лат. convergere – наближатися, сходитися). Відповідно до неї «знімався» фундаментальний геополітичний дуалізм, і атлантична та континентальна цивілізації змішуються, синтезуючи новий тип цивілізації. На погляд Бжезинського, представлений у праці «План гри. Геостратегічна структура ведення боротьби між США і СРСР» (1986), СРСР задля цього має дійти до поміркованої соціал-демократичної версії соціалізму з елементами ринку і приватної власності, відмовитися від принципів класової боротьби і диктатури пролетаріату. А країнам Заходу слід обмежити свободу ринку, втілювати планування економічних потреб, державне регулювання, проводити активну соціальну політику. Конвергенція обох типів цивілізацій має відбуватися на засадах загальнолюдських цінностей гуманізму, демократії і свободи. У підсумку, встановлення впливу над Євразією вибудовується не через боротьбу з її народами, а налагодженням з ними нових, більш ефективних економічних, соціальних і культурно-ідеологічних зав’язків, і тоді людство досягне загального миру і благоденства.

Найбільшого розголосу набула доктрина «американської гегемонії нового типу», яку З.Бжезинський виклав у «Великій шахівниці». Велика шахівниця – це Євразія, де розігрується партія Атлантичної і Континентальної цивілізацій за глобальну першість. Переможець шахової партії вже відомий – це США. Бжезинський розроблює основні контури майбутнього світу і нову формулу американської гегемонії. «Гегемонія стара, як світ. Однак американське світове панування відрізняється стрімкістю свого становлення, своїми глобальними масштабами і способами існування», – пише він.

За Бжезинським нинішня гегемонія США унікальна, оскільки: 1) вперше в історії справді світовою державою є одна держава; 2) гегемоном є неєвразійська держава, що перевершує усі інші в світовому масштабі; 3) центральна арена світу – Євразія – знаходиться під переважаючим впливом неєвразійської держави. Відходячи від ідеї конвергенції, Бжезинський більш жорстко ставиться до відносин між США і спадкоємицею СРСР – Росією: «Америка ніколи не мала ділити владу на земній кулі з Росією, та й не могла цього робити, навіть якби й хотіла. Нова Росія просто занадто слабка, ... щоб бути реальним партнером Америки у світі». Тому євразійська геостратегія США має бути продумана як у шаховій партії на кілька кроків вперед, передбачаючи можливі ходи в інтервалах на кожні «п’ять» (короткострокова перспектива), «двадцять» (середньострокова) і «понад двадцяти» (довгострокова) років. Ці етапи мають бути скоординовані між собою і разом складати єдину стратегічну систему.

У короткостроковій перспективі Америка зацікавлена зміцнити існуючий геополітичний плюралізм на карті Євразії, де відсутня одна провідна держава, натоміть є багато «середніх», відносно стабільних і помірно сильних, але більш слабких у порівнянні з США як окремо, так і всі разом. На пострадянському просторі Бжезинський пропонує особливу увагу приділяти Україні, Азербайджану, Казахстану та Узбекистану, оскільки кожна з них є особливою фігурою у відносинах між США і Росією. Щодо України, то вона взагалі здатна позбавити Росію статусу найвеличнішої держави і стратегічного гравця Євразії. У середньостроковій перспективі американська геостратегія орієнтована на появу важливих в стратегічному плані партнерів щодо створення трансєвразійської системи безпеки під керівництвом Америки; в майбутньому така організація могла б стати партнером НАТО і об’єднати максимальну кількість проамериканських держав у цьому регіоні. У довгостроковій перспективі все вищесказане має поступово привести до утворення світового центру «по-справжньому спільної політичної відповідальності» на чолі з США задля розширення меж демократичних систем управління.

У своїй монографії «Вибір. Світове панування та глобальне лідерство» Бжезинський конкретизує своє розуміння американської гегемонії з огляду на події 11 вересня 2001р. та появу нового суб’єкта геополітичних відносин – тероризму. «Оскільки Америці, незважаючи на її суперечливу роль у світі, визначено бути каталізатором руху або до глобального співтовариства, або до глобального хаосу, американці несуть унікальну історичну відповідальність за те, яким з цих 2-х шляхів піде людство», – пише він. Тобто, саме Америка, яка посилає революційні імпульси світу, має зробити вибір між пануванням над світом (заснованим на силі) та лідерством (заснованим на згоді) у ньому. Така безпрецедентна місія США залежить від глобальної ситуації. Тому для Америки нагальним є розширення зони глобальної безпеки, і боротьба з тероризмом тут одна з першочергових. Аналізуючи феномен тероризму, Бжезинський підкреслює, що США мусять оновити свою стратегію щодо мусульманського світу. З можливих партнерів – Туреччина, Індія, Ізраїль, Росія та Європа – лише на союз з останньою можуть повною мірою розраховувати США.

Тому, «світовий уряд може або залишитися прекрасною мрією, або стати кошмаром, але ще протягом життя кількох поколінь він не стане серйозним проектом». У той же час, вже зараз спостерігається процес еволюції міждержавних відносин в напряму створення міжнародної неофіційної системи управління, який необхідно розвивати та інституціалізовувати, зміцнюючи уявлення про спільну долю людства. І Америка має унікальні можливості очолити цей процес, оскільки вона водночас могутня і демократична за системою управління.

Доволі цинічно-відвертим є висновок американського «геостратега №1»: «...В практичному плані збереження позицій Америки пов’язане з характером її глобального лідерства. Лідерство передбачає визначення лідером того напряму, який дозволяє мобілізувати інших... Перспективою людства у найближчі два десятиліття стане або сталий рух до співтовариства взаємних інтересів або прискорене падіння у вир глобального хаосу. Прийняття іншими американського лідерства є неодмінною умовою запобігання хаосу». В останній своїй монографії «Стратегічний погляд: Америка і криза світової влади» Бжезинський продовжує наполягати на місіонерській ролі США у рятуванні світу від глобального хаосу. Аналізуючи розстановку сил як на даний момент часу, так і у середньостроковій перспективі до 2025 р., він підсумовує усі свої оптимістичні і песимістичні сценарії одним безапеляційним висновком: наразі жодна країна, крім США, не здатна вибудувати збалансований геополітичний фундамент задля конструктивного діалогу Заходу і Сходу, врешті-решт задля соціального благополуччя і виживання людства.

Тож, мондіалістська теорія видатного архітектора глобального світоустрою З.Бжезинського послідовно втілюється у розбудову нової конфігурації геополітичних сил, про що промовисто свідчать політичні події останніх десятиліть з к.ХХ – поч.ХХІ ст. Залишається лише гадати, наскільки подальша реалізація американської геостратегії буде відповідати схемі, ретельно прописаній неперевершеним гросмейстером геополітичної гри на світовій шахівниці.

Література

Аттали Ж. Краткая история будущего. Мир в ближайшие 50 лет. Политический прогноз. – С.-Пб.: Питер, 2014. – 288с.

Бжезинський З. Велика шахівниця: Американська першість та її стратегічні імперативи / З.Бжезинський. – Львів-Івано-Франківськ, Лілея-НВ, 2000. – 236с.

Бжезинський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / З.Бжезинський. – К.: Видавн. Дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 204с.

Бжезинський З. Стратегічний погляд: Америка і криза світової влади. / Збігнєв Бжезинський. – Львів: Літопис, 2012. – 168с.

Геополітика : підруч. / А. І. Кудряченко, Ф. М. Рудич, В. О. Храмов.− К.: МАУП, 2004. − 296 с.

Геополітика: енциклопедія / [Суліма Є.М. та ін.]; за ред. Є.М.Суліми. – К.: Знання, 2013. – 919с.

Гольцов А. Геополітика та політична географія : Підручник для студ. вищ. навч. Закладів / А. Гольцов. − К. : Центр учбової літератури, 2012. − 416 с.

Дергачев В.А. Геополитика: Учеб. Пособие. – Киев: Наукова думка, 2000. – 428 c.

Дергачев В.А. Геополитический словарь-справочник. – К. КНТ, 2009. – 592с.

Дністрянський М.С. Геополітика: Навчальний посібник / М.С.Дністрянський. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2011. – 436с.

Дністрянський М.С. Геополітичні доктрини і підходи: критичний аналіз методології. Монографія / М.С. Дністрянський. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 114с.

Дністрянський М. С. Закони геополітики: історичні міфологеми, ідеологічні установки чи реальні глобальні тренди? // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Географічні науки. – 2013. – № 16. – С. 163 – 168.

Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Г.Киссинджер; под ред. В.Л.Иноземцева. – М.: Ладомир, 2002. – 352с.

Киссинджер Г. О Китае. / Генри Киссинджер; пер. с англ. В.Н.Верченко. – М.: АСТ, 2014. – 635с.

Классика геополитики. XIX век / [Сост. Королев К.]. – М. : АСТ, 2003. – 719 с.

Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитика и политическая география / Учебник для вузов / В. А. Колосов, Н. С. Мироненко. – М. : Аспект Пресс, 2001.– 478 с.

Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории / Х. Дж. Маккиндер // Полис. – 1995. – № 4. – С.162-169.

Маккиндер Х. Дж. Демократические идеалы и реальность / Х. Дж. Маккиндер // Полис. – 2011. – № 2. – С.134-144.

Моро-Дефарж Ф. Введение в геополитику / Ф. Моро-Дефарж. – М. : Конкорд, 1996. – 151 с.

Мэхэн А.Т. Роль морских сил в мировой истории / Пер. с англ. Л. A. Игоревского. – М. : ЗАО Центрполиграф, 2008. – 606 с.

Мэхэн А.Т. Влияние морской силы на историю, 1660 –1783. – М. : ООО «Издательство ACT»; СПб.: Terra Fantastica, 2002. – 634 c.

Ратцель Ф. Человечество как явление жизни на земле // История человечества: Доисторический период / И. Колер, И. Ранке, Ф. Ратцель. – СПб.: ООО «Издательство «Полигон», 2003. – С.106 -183.

Ратцель Ф. Политическая география (в изложении Л.Синицкого) // Геополитика: Хрестоматия / Сост. Б.А.Исаев. – М.; СПб. и др.: Питер, 2007. – С.15 – 36.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций / С. Хантингтон. // Полис. – 1994. – №1. – С. 33-48.

Хаусхофер К. О геополитике. Работы разных лет / К. Хаусхофер. – М. : Мысль, 2001. – 426 с.

Челлен Р. Государство как форма жизни / Рудольф Челлен; [пер. с швед, и примеч. М.А. Исаева; предисл. и примеч. М.В. Ильина]. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 319 с.

Шмитт К. Теория партизана: Промежуточное замечание по поводу понятия политического / К. Шмитт. – М. : Праксис, 2007. – 304 с.

Шмитт К. Государство и политическая форма / К. Шмитт. – М.: Изд. дом Государственного университета – Высшей школы экономики, 2010. – 272 с.