Гуманоцентричність французької геополітики. Посибілізм В. де ла Блаша

Геополітика Франції була більш поміркованою, адже була занепокоєна не придбанням нових територій, а освоєнням тих, якими вже володіла, та їх захистом від можливого захоплення сусідами – Німеччиною або Італією. Французька школа геополітики формувалася як антитеза німецькій геополітиці, що об’єктивно відображало реальний геополітичний конфлікт між Францією та Німеччиною за європейське домінування. Поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 р.р., проголошення Германської імперії, спори двох держав навколо Ельзасу і Лотарингії, економічне протистояння на тлі промислового зростання Німеччини – усі ці фактори підживлювали опозиційність французької геополітики. На відміну від німецької традиції, у Франції був закладений гуманістичний підхід щодо вирішення проблеми освоєння простору і заснована антропологічна школа у світовій геополітиці.

Фундатором її став сучасник Ф.Ратцеля Поль Відаль де ла Блаш. Його геополітичні пошуки викладені у таких працях, як: «Нарис географії Франції» (1903), «Східна Франція» (1917), «Принципи географії людини» (1922). Ретельно вивчивши інтелектуальні здобутки своїх німецьких колег, він вибудував свої геополітичні теорії на їх ґрунтовній критиці. Так, основоположною для Ратцеля була ідея простору та життєвої необхідності в ньому держави, у Блаша фокус наукових розвідок – це людина, тому не географічний фаталізм, а воля людини є вирішальною для розвитку держави.

Саме це твердження стало фундаментом нового геополітичного підходу, закладеного П. де ла Блашем, посибілізму (від франц. possible – можливий). За Блашем політична історія має просторову (географічну) і часову (історичну) складові. Географічне середовище, клімат, ґрунт є певною «можливістю» – потенціалом, який може стати реальним політичним фактором, а може залишитися нейтральним – це залежить від людини, що мешкає в межах даного простору. Тож, людина, на відміну від пасивного природного фактору, є фактором активним, що перетворює географічний світ.

Аналізуючи геополітичне положення великих держав, Блаш оцінював Німеччину як просторово заблоковану іншими великими державами Європи; Великобританія і Франція володіють великою кількістю колоній по всьому світу і вільним виходом до океану; США можуть здійснювати меридіональну експансію; Росія має в своєму розпорядженні азіатські території. Таким чином, Німеччина з усіх боків затиснута, їй конче потрібно випустити свою просторову енергію, а це – головна загрозу миру в Європі.

Розвиваючи свою теорію, Блаш висунув ідею неминучого подолання конфронтації між цивілізаціями Моря і Суходолу за рахунок розвитку комунікацій. Прикладом є Антанта, що об’єднала Велику Британію (таласократія), Францію (яка, за Блашем є більше таласократією) і Росію (телурократія). З часом така конвергенція цивілізацій призведе до створення світової держави, де кожний мешканець буде громадянином світу. Як конкретну реалізацію даної ідеї, Блаш пропонує перетворити землі Ельзасу і Лотарингії (що відійшли до Франції після Першої світової війни і більшість населення тут німці) в зону взаємного співробітництва між Францією і Німеччиною. Але Блаш пішов ще далі, пропонуючи перенести цю модель на організацію європейського геополітичного простору загалом.

Проблемами європейського розвитку опікувалися прихильники В. де ла Блаша — Жак Ансель і Альберт Деманжон. Обидва запевняли в необхідності створення політичного та економічного співтовариства європейських держав, допускаючи появу світової держави, виступали проти експансіонізму, жорстко критикуючи ратцелівську геополітику з її відвертою метою виправдати імперіалістичну політику Німеччини.

Ж.Ансель вважав, що Франція має демонструвати приклад цивілізуючої, а не завойовницької політики, адже шлях до прогресу проходить через забезпечення такого світового порядку, коли ідея домінування однієї нації над іншими взагалі не має права на існування.