Розлади відчуття та особливості поведінки медичного працівника з хворими .

Психічні процеси в нормі та при патології: пізнавальна діяльність.

Відчуття.

Відчуття є найпростішим пізнавальним процесом відобра­ження у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосере­днього впливу на органи чуття.

Ми відчуваємо певні звуки, тепло, світло, діяльність нашого організму. Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають рефлекторний характер.

Ще давні греки розрізняли п'ять органів чуття і відповідні їм відчуття: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні. У наш час налічується близько двох десятків різноманітних аналі­заторних систем, які відбивають вплив зовнішнього і внутрішнього середовища на рецептори.

Класифікація відчуттів відбувається за кількома ознаками:

1. За наявністю або відсутністю безпосереднього контакту рецептора з подразником, який викликає відчуття виділяють рецептори:

· Дистантні: зір, слух, нюх - забезпечують орієнтування людини в навколишньому середовищі.

· Контактні: смакові, больові, тактильні відчуття .

2. За розташуванням рецепторів прийнято поділяти відчуття на три групи:

· екстероцептивні(від лат. - зовнішній) – відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, і рецептори їх знаходяться зовні тіла. До них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

· інтероцептивні(від лат. – у середині) - їх рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їх стан. До них відносять органічні відчуття;

· пропріоцептивні(від лат. - власний) - рецептори їх розміщені в рухових апаратах нашого організму. Вони дають нам інформацію про рух і положення нашого тіла у просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

Основні види відчуттів:

Зорові відчуття.Вони відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око. Відчуття кольору характеризується тоном, яскравістю й насиченістю. Людське око здатне розрізняти до 500 відтінків. Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета.

Слухові відчуття.Вони допомагають людині правильно орієнтуватися у навколишньому середовищі й регулювати власні дії. Апаратом слуху є вухо.

Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. В цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості звуку: силу (або інтенсивність), висоту, тембр та тривалість у часі.

Вібраційні відчуття.Вони відображають коливання пруж­ного середовища. Цей вид відчуттів називають „контактним слухом". Спеціальних вібраційних рецепторів людина не має, але відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього сере­довища здатні всі тканини організму.

Для глухих і сліпоглухих вібраційна чутливість компенсує втрату зору та слуху. Так, сліпоглухонімі слухають музику, поклавши руку на рояль, або по кроках чують, хто зайшов до кімнати.

Нюхові відчуття.Подразниками, що викликають нюхові відчуття є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям, розчиняється в носовій порожнині та діє на рецептор.

Завдяки органам нюху людина відчуває велику кількість різноманітних запахів. Вони визначаються хімічною природою тих речовин, які стали їх джерелом. У деяких випадках, коли це пов'язано з умовами діяльності людини і тренуванням, нюхова чутливість сягає значної досконалості (приміром, у дегустаторів, пожежників, працівників парфюмерних фабрик тощо). Неаби­якого розвитку нюх набуває у сліпих і сліпоглухих людей.

Смакові відчуття.Органом смаку є язик. Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими. Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини. Периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів розташовані поруч і поєднуються один з одним. Виділяються чотири основних якості смакових подраз­ників: кисле, солодке, гірке, солоне.

Шкірні відчуття.У шкіряних покривах людини функці­онують самостійні аналізаторні системи: тактильна(відчуття тиску, дотику), температурна (відчуття холоду або тепла).

Тактильна чутливість нерівномірно розподілена по всьому тілу. Найбільшою вона є на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців.

Особливо важливі тактильні відчуття для людей, позбав­лених зору. Завдяки дотикові вони навчаються читати руками (за допомогою спеціального шрифту Брайля) тощо.

Розташування рецепторів тепла та холоду на шкірі нерів­номірне. Найбільш чутлива до холоду спина, найменше - груди. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ.

Органічні відчуття.Вони викликаються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів і утворюють самопочуття людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо.

Статичні відчуття,їх рецептори знаходяться у вести­булярному апараті внутрішнього вуха. Різкі і швидкі зміни положення тіла відносно землі (гойдання на гойдалках, морська качка) призводять до запаморочення, „морської хвороби". Вони відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла у просторі.

Кінестезичні відчуття-це відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла.

Розлади відчуття та особливості поведінки медичного працівника з хворими .

Порушення відчуттів досить різноманітне: гіперестезії (підвищена чутливість), гіпестезії (знижена чутливість), анестезії (відсутність чутливості), парестезії (печія, поколювання, стягування й т.д.). Вони можуть виникати при органічному або функціональному порушенні нервових провідників, зокрема судинної іннервації. Хворі можуть відчувати неприємні й тяжкі відчуття: стискання, розтягування, тремтіння…

До цієї групи розладів відноситься й шкірна сверблячка, що є провісником і супутником багатьох захворювань (неврози, органічні враження центральної й периферичної нервової систем, порушення обміну речовин і діяльності ендокринних органів, хвороби нирок і крові, реакція на прийом медикаментів, їжі й ін.). Особливо несприятливо впливає сверблячка на психіку хворого: з'являється роздратованість, нетерпимість, злостивість і гнів. Такі хворі мають потребу в терплячому й спокійному до них відношенні.

Серед відчуттів найбільше страждання приносить біль. У формуванні болю беруть участь коркові, а також підкіркові утворення. Біль виникає як при безпосередньому впливі на тіло зовнішніх подразників, так і при змінах у самому організмі, що викликається різними патологічними процесами. Біль може виникати або підсилюватися по умовнорефлекторному механізму й бути психогенно обумовленою. Сигнальне значення болю - попередження про небезпеку, що загрожує.

Сильний біль здатний цілком опанувати думками й почуттями людини, зосередити на собі всю її увагу. Вона може привести до порушень сну, різних невротичних реакцій.

Медичним працівникам важливо вчасно виявити у хворих зміни чутливості під час спостереження за ними, щоб відповідним чином організувати лікування та догляд. При зниженні слуху у хворих потрібно розмовляти з ними голосніше, при підвищенні світлової чутливості – затемнити приміщення. Необхідно врахувати, що необгрунтовані скарги хворого на смак їжі можуть бути зумовлені змінами сприйняття смаку, а скарги на неприємний запах – загостренням нюху. Хворі, що страждають сильними болями, мають потребу в уважному й турботливому відношенні до їхніх скарг і прохань. Біль сильніше виснажує хворого, чим які-небудь інші розлади. У наш час в арсеналі лікарських засобів є велика кількість анальгетиків для купування болі.

Сприймання.

Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів або явищ навколишньої дійсності в цілому.

Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організовуємо цей процес. Сприймання формується у процесі діяльності людини.

Сприймання поділяється на види за кількома основами:

За провідним аналізатором: зорове, слухове, дотикове, кінестезичне, нюхове, смакове. Процес сприймання здій­снюється низкою взаємодіючих аналізаторів. Наприклад, сприймання кінофільму має зоровий і слуховий характер, бо глядач сприймає кадри, і розмову, і музику, з якої складається звукова частина картини.

За формами існування матерії: простір, час і рух. Відповідно є сприймання простору, часу і руху.

Сприймання простору.Основну роль у просторовому орієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється ця взаємодія.

У процесі сприймання простору розрізняють сприймання величини, форми, об'ємності й віддаленості предметів.

Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів.

У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько знаходиться їдальня, за звуком кроків - розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.

Сприймання часу.Фізіологічною основою процесу сприй­мання часу є умовні рефлекси на час, які постійно виробляються у людини. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються у навколишньому світі.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Під час цікавої роботи, яка приносить душевне задоволення і захоплює, час біжить так швидко, що можна пропустити заплановану зустріч з іншою людиною або телепередачу.

Ступінь суб'єктивізму в оцінці часу залежить від віку людини: дітям здається, що час минає повільно, дорослим, навпаки, здається, що він летить.

На оцінку часу справляє вплив установка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидко плинним. При очікуванні приємного здається, що подія довго не настає.

Беззмістовний період часу ми сприймаємо як дуже тривалу нудьгу. Об'єктивно короткий період, заповнений страшною не­безпекою, загрозою для життя або болем, переживаємо як без­кінечно довгий.

Один із феноменів психології полягає в тому, що "чекання неприємності, як правило, сприймається і переживається важче, ніж сама неприємність".

Сприймання руху.Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Воно є відображенням зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Сприймання часу дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Знання про переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух. Встановити з якою швидкістю пройшов потяг, можна на підставі досвіду просторової орієнтації.