Взаємозв'язок між відчуттям і сприйманням.

Взаємозв'язок між відчуттями дуже складний. Наприклад, якщо одночасно з якимось подразником діє й інший сильний подразник, чутливість наших органів чуття значно знижується - новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність попередньо­го подразника. Дитину, яка плаче, можна заспокоїти, якщо відволікти її увагу за допомогою сильнішого подразника. І, навпаки, при дії більш слабкого подраз­ника чутливість інших аналізаторів підвищується. Існують особи, які під час роботи вмикають радіо, але грає воно неголосно.

Після тривалого розглядання зеленого квадрата, заплющивши очі, ми суб'єктивно сприймаємо червоний колір протягом певного часу. Після солодкого інші, менш со­лодкі продукти здаються кислішими (наприклад, яблука), сіра поверхня на білому фоні сприймається темнішою, а на чорному - світлішою.

Часткову деформацію дійсності іншими, не лише сенсорни­ми, компонентами називають психологічними ілюзіями. Наприк­лад, зайшовши в темний коридор, дитина лякається фігури в кут­ку, але потім сміється, коли усвідомить, що її налякали пальто і капелюх, що висять на вішаку.

Наші уявлення про дійсність не є лише відображенням об'єк­тивної реальності, й, навпаки, дійсність існує в нашому сприйманні як відображення стану нашого настрою і почуттів. Тут правиль­ним буде вважати, що ми бачимо не лише сам світ, а його через себе в ньому. Тобто будь-яка об'єктивність сприймається з тією чи іншою мірою суб'єктивності.

Приклади суб'єктивності ілюзорного сприймання:

• Порада видної людини має більшу вагу, ніж порада люди­ни з нижчим соціальним статусом.

• Відважний схильний применшувати небезпеку.

• Лінивому найменша перешкода здається непереборною.

• Приємні емоції викликають у нас прихильність до об'єктів, а неприємні не менш сильно настроюють проти них. Так, в очах закоханого кохана стає досконалістю, тоді як суперниця бачить її незграбною і непривабли­вою. Нерідко після того як згасне любовний потяг, зни­кає краса об'єкта.

• Фанатику кожний член його секти здається святим, тоді як найбільш праведні члени іншої секти сприймаються уособленням диявола.

Людина, яка отримала погану звістку, здебільшого дає переконати себе доказами, які не сприймаються ніким з її оточення.

Натовп жадібно вірить у дива і задовольняється доказа­ми, яких було б замало навіть для подій найбільш звич­них, або коли б людина сприймала ці докази не в умовах натовпу, а ізольовано.

Для закоханих час розлуки тягнеться безкінечно: кож­на хвилина, як година, а кожен день, як рік. Те ж саме відчуваємо і ми, коли чогось, з нетерпінням чекаємо. Для школяра канікули минають дуже швидко. У пустинній місцевості дорога завжди здається довшою, а шлях, пройдений із приємним попутником, - значно меншим і за часом і за відстанню.

Багату людину вважають ще багатшою, ніж вона є насправді. Земельна ділянка здається ширшою, коли її обгородити, і ще більшою, коли на ній є сад, поділений на кілька частин. Кімната середніх розмірів сприймається більшою, коли вона обставлена. Але якщо обставити дуже велике при­міщення, воно переважно буде здаватись меншим. Кімната середніх розмірів здається меншою, якщо стеля її нижча звичайної. Але та ж низька стеля в дуже вели­кому приміщенні спонукає сприймати його більшим, ніж у дійсності.

Відчуття нещастя посилюється при зіставленні з втраче­ним щастям.

Людина високого рангу навіює тим, хто її оточує, невпев­неність, аж до того, що повністю знищує їх у власних очах. Ми по різному сприймаємо й оцінюємо людей, з якими бачимось часто, і людей, яких зустрічаємо вкрай рідко. Людина, яка носить окуляри сприймається більш інтеліген­тною, працелюбною, надійною і, разом із тим, меншою мірою наділеною почуттям гумору ніж без окулярів. Більшість людей зовсім не дивується, коли довговолосий юнак з перстнями на пальцях і сережками у вухах про­валює якусь справу, але не пробачає ці ж промахи вишу­кано одягнутій молодій людині.

Наведені приклади свідчать про те, що відчуття і сприймання є не лише нейрофізіологічним актом, значною мірою вони зумов­лені різноманітними психологічними процесами і станами, які не­роздільно пов'язані однин з одним і невіддільно органічно пов'я­зані з особистістю в цілому.

Розлад сприймання.

При деяких патологічних станах, особливо при психічних і нервових хворобах, акт сприйняття може порушуватися. З'являються ілюзії - перекручене, помилкове сприйняття реального об'єкта. Ілюзії можуть спостерігатися й у здорових людей у стані тривожного очікування, страху. Ілюзії розділяються по органах почуттів (зорові, слухові, нюхові, дотикові й ін.). До складних ілюзій ставляться парейдолії, які можуть виникати у хворих з невротичними розладами й у здорових людей при стомленні. У малюнку килима, орнаменті шпалер і т.д. людина бачить страшні голови, незвичайні візерунки.

Галюцинація - сприйняття без об'єкта. Вони розрізняються, як і ілюзії, по органах почуттів. Варто пам'ятати, що галюцинації можуть виникати тільки на хворобливій основі, в основному при психічних захворюваннях. При цьому у хворих одночасно відзначаються зміни у сфері почуттів та у поведінці.

Порушення складних пізнавальних процесів називаються агнозіями. Розрізняють зорові, слухові й тактильні агнозії. Вони виникають при локальних поразках кори головного мозку в результаті судинних захворювань, травм, пухлинного процесу й інших патологічних станів. Наприклад, хворі із предметною агнозією (порушення впізнавання предметів) не можуть намалювати на папері глечик, говорять, що це трикутник або який-небудь інший предмет. У деяких хворих спостерігаються переважно порушення зорового індивідуалізованого сприйняття при відносно збереженому узагальненому сприйнятті предметів. У таких хворих, наприклад, порушується здатність впізнавати знайомих осіб.

При оптико-просторовій агнозії порушується сприйняття просторового розташування окремих предметів (розташування вулиць у місті, хворі не можуть знайти двері в палату, у своє відділення, ліжко в палаті й т.д. ).

Хворі з розладами вищих форм дотикового сприйняття не можуть, обмацуючи предмет (ключ, ручку, окуляри й т.д. ) із закритими очами, визначити його форму.

При слуховой агнозії порушується пізнання знайомих звуків: шелесту паперу, шуму поїзда, що рухається, звуків, видаваних різними тваринами й т.д..

При органічних поразках головного мозку, рідше при інтоксикаціях і соматических захворюваннях, можуть виникати розлади сприйняття типу дереалізації. При цьому хворі впізнають навколишнє оточення, але воно видається їм "якимось не таким". Звичні подразники навколишнього середовища втрачають гострогу свого впливу на органи почуттів. Нерідко хворі заявляють, що вони все сприймають, як через товсте скло, що як би відокремлює їх від навколишніх. Це хворобливий стан іноді сполучається з патологією самосприйняття -деперсоналізацією.

7. Тактика медичного працівника при розладі сприймання. Особливості догляду середнього медичного працівника за хворими з різними порушеннями сприйняттів полягають в уважному вислуховуванні їхніх скарг. Ніколи не слід переконувати хворих і сперечатися з ними. Поява галюцинацій, як правило, пов'язана з розвитком психічного захворювання, тому необхідно не випускати хворого з поля зору.

Якщо хворий не схильний розповідати про свої відчуття або, навпаки, намагається приховати їх, варто використати метод спостереження за поведінкою, мімікою, вчинками під час бесіди або розмови хворого.

Медики повинні знати що, у хворих з депресивним пригніченим станом час минає дуже повільно. Хворі з важким душевним станом нерідко скаржаться на стійке безсоння і домагаються призначення їм снодійних. Проте дані тактовно налагодженого нагляду свідчать про те, що вони не сплять, скажімо, з 2-ї до 3-ї години ночі. До і після цього періоду хворі міцно сплять, але ця година тимчасового безсоння суб'єктив­но сприймається і переноситься як виснажливе безсоння впро­довж усієї ночі. Постійне приймання снодійних може призвести до розвитку лекоманії, токсикоманії та інших негативних наслідків. У цих випадках потрібно розуміти, що такі хворі не симулюють свій стан, що їм дійсно важко, і вони потребують адекватної допо­моги, наприклад проведення курсу психотерапії.

Для медиків особливо важливими є питання, пов'язані зі сприй­манням болю. Тут є ще багато незрозумілого. Досі нез'ясованим залишається питання про наявність особливих больових рецеп­торів. Більшість дослідників дійшла висновку, що є спеціальні ре­цептори болю і провідники больової чутливості. Про це свідчать і клінічні спостереження. Є хвороби, при яких зберігається відчут­тя дотику, але зникає відчуття болю. Проте не слід вважати таких людей щасливими. Біль - це сигнал про небезпеку. Відсутність цього сигналу призводить до того, що у таких хворих можуть виникнути опіки і важкі поранення.

Не всякий біль є необхідним. Сильний може викликати шок, хронічний послаблює захисні реакції. Звідси зрозуміла потреба в знеболюванні.

Потрібно відмітити, що сприймання болю відзначається особ­ливою суб'єктивністю. При сильному емоційному збудженні біль притупляється. Поранений солдат іде в атаку, не звертаючи ува­ги на біль. Разом із тим очікування болю посилює больове сприй­мання. Медичний працівник повинен про це пам'ятати і не затягувати виконання болючих маніпуляцій.

Потрібно чутливо реагувати на скарги хворого, старатись відволікати його увагу від болю, зайняти пацієнта важливою для нього діяльністю, навіяти більш спокійне ставлення до болю.

Захворювання знижує рівень активності хворих і вимагає певних обмежень подразників, але надмірне виключення їх нега­тивно вплине на психічний і фізичний стан хворого. Неприємних подраз­ників повинно бути якнайменше. Бажана дія позитивних подразників незначної інтенсивності (тиха музика, читання відволікаючої літератури, посильна культтерапія тощо). Медичний працівник повинен усвідомити, що надокучати хворому надто частими відвіду­ваннями так само шкідливо, як і залишати його на тривалий час одного. У першому випадку в паці­єнта може розвинутись тривожна думка, що він дуже хворий, а йому про це не говорять, а в іншому, що на нього "всі махнули рукою" у зв'язку з безнадійністю стану.

Практичні поради:

1. В астенізованих хворих пороги відчуттів знижені. Тому необхідно створити всі належні умови щодо попередження дії надсильних для хворої людини подразників (шум, голосна мова, різкі запахи, тривалі візити відвідувачів тощо).

2. При догляді за хворими потрібно враховувати процеси адаптації, габітуації та сенсибілізації. Так, процес адаптації до стаціонарних умов триває переважно три-чотири дні. Тривала габітуація більш характерна для хворих із сільської місцевості, а сенсибілізація - для жителів міста.

3. При догляді за хворими і спілкуванні з ними необхідно враховувати чутливість аналізаторів: голосніше звертатись до осіб із зниженим слухом, уважно слідкувати за дією грілки на ділянки тіла, уражені паралічами або парезами, затемнити палату, де знахо­дяться хворі, яким медикаментозно розширили зіниці тощо.

4. Потрібно враховувати вплив кольорів на стан психіки хво­рого: зелений і голубий - заспокоюють хворих, а червоний і оранжевий збуджують нервову систему.

5. Хвороба посилює вибірковість сприймання.