Сільськогосподарське використання і заходи підвищення родючості сірих лісових ґрунтів

Сірі та ясно-сірі лісові ґрунти цілком придатні для землеробства. За контурно-меліоративної організації території і відповідних систем обробітку, добрив, захисту рослин і правильних сівозмін на них вирощують більшість ськогосподарських культур: озимі пшеницю і жито, ярі зернові – ячмінь, овес, гречку, просо, кукурудзу на зерно, силос і зелену масу, цукрові і кормові буряки, картоплю, конюшину, люцерну, однорічні трави та інші. Вони придатні під плодові і ягідні культури.

Негативною якістю цих ґрунтів є збідненість гумусом, висока кислотність, низька забезпеченість азотом, несприятливі фізичні властивості, піддатливість ерозії та незавжди стійкий водний режим. Враховуючи сукупність природних властивостей і особливостей сірих та ясно-сірих лісових ґрунтів випливають агротехнічні заходи, які необхідно застосовувати для підтримання і підвищення їх родючості.

Підвищення родючості сірих лісових ґрунтів перш за все пов'язане з поглибненням орного шару, що можливе лише за умов підвищення вмісту органічної речовини. Для вирішення цього питання першочерговим є внесення органічних добрив.

Гній застосовують під просапні культури в нормах 30-40 т/га, а під озиму пшеницю – 20-25 г/га. Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу на ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах треба вносити 16-18 т гною на гектар сівозмінної площі.

Крім підстилкового гною слід застосовувати пташиний послід, сапропель, органічні відходи від сільськогосподарської продукції, сидерати, гноївку і сечу тварин, після відповідної підготовки. Впроваджувати посів сидератів і залишення соломи з компенсацією азотної недостатності та інші органічні добрива.

Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають підвищену кислотність і тією чи іншою мірою ненасичені основами. В зв'язку з цим їх необхідно вапнувати, одночасно вносячі органічні добрива. Дозу вапна розраховують за гідролітичною кислотністю або встановлюють за величиною рН_кс1, враховуючи механічний склад ґрунту.

Поряд з сиромеленим вапняком, слід широко застосовувати дефекат (відходи цукро заводів), який є екологічно чистим (немістить важких металів), сильно і швидкодіючим меліорантом. Його можна використовувати для попереднього компостування з соломою. Вносять дефекат, виходячи з вмісту, в ньому СаСО₃, у підзяблевий обробіток або в рядки при сівбі по 2-3 ц/га

Для меліорації кислих ґрунтів застосовують вапняково-сірчані відході промисловості, які за впливом на кислотність ґрунту та вміст рухомого алюмінію не поступаються сиромеленому вапняку. На слабоокультурених ґрунтах вапняково-сірчані відходи рекомендується вносити у поєднанні з органічними і мінеральними добривами. Використання відходів сприяє не лише нейтралізації надлишкової кислотності ґрунту, але і зменшує у ньому рухомість важких металів, підвищує ефективність мінеральних добрив.

На ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах з близьким заляганням карбонаттів важливо в сівозміну включати фітомеліоранти (люцерну, конюшину, люпин та ін.), які здатні переносити кальцій з нижніх горизонтів у верхні і тим самим поліпшувати вапняковий потенціал кореневмісного шару ґрунту. Для нормальних сходів і подальшого розвитку фітомеліорантів необхідно внести при їх сівбі невелику стартову дозу вапна – 0,5-1,0 т /га.

Внесення вапна проводиться не лише для зниження кислотності ґрунту і нейтралізації фізіологічно кислих мінеральних добрив, але також і для поповнення ґрунту кальцієм як елементом живлення рослин, який активно вимивається на легких та середніх за механічним складом сірих лісових грунтах при достатній кількості опадів. Крім того, кальцій – важливий структуроутворювач, елемент, який зв'язує гумінові кислоти і стабілізуюче діє на гумусоутворення.

Важливим заходом підвищення родючості є мінеральні добрива. Їх слід застосовувати коли основні елементи живлення (азот, фосфор, калій) містяться в ґрунті в кількості, меншій від оптимальної, враховуючи пріоритетність культур. На ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах мінеральні добрива потрібно вносити у гранульованому виді локально, насамперед під цукрові буряки, озиму пшеницю і кукурудзу на силос. Під кукурудзою на зерно, горохом, просом, гречкою і однорічними травами окупність добрив низька. Інші культури займають проміжне положення.

Азотні добрива на ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах легкого і середнього механічного складу, для запобігання їх вимивання, треба вносити навесні, локально під передпосівний обробіток, у рядки та під час підживлення.

На сірих лісових ґрунтах крім суперфосфату добре діють фосфоритне боршно і томасшлак, максимальна дія яких досягається при усуненні дефіциту азоту. Найкращі результати бувають при внесенні повного добрива NPK.

До високопродуктивних відносяться сірі лісові ґрунти, які забезпечують рослини необхідною кількістю вологи і одночасно мають сприятливий повітряний режим. Загальна пористість орного шару повинна бути не менше 50, а підорного 45%.

Систему обробітку ґрунту спрямовують на підтримання і поліпшення фізичних властивостей, захисту від ерозії, збереження і раціонального використання вологи. Найбільш ефективна різноглибинна комбінована система обробітку ґрунту в сівозміні: оранка або обробіток без обертання скиби на глибину 20-22 см під просапні, плоскорізний або чизельний обробіток на 18-20 см під ярі зернові і поверхневий на 8-10 см під озимі культури.

Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти за їх тривалого розорювання на одну і ту ж глибину дають брилисту ріллю, запливають і утворюють поверхневу кірку. За наявностю плужної підошви необхідно застосовувати різноглибинний обробіток, змінювати напрям, та проводити регулярне розпушування підорного шару. При наявності кірки її знищують за допомогою додаткового поверхневого розпушування грунту.

На схилових землях необхідно запроваджувати ґрунтозахисні сівозміни з культурами суцільного посіву, використовуючи тільки безполицевий (плоскорізами, чизелями) обробіток, щілювання і мульчування. Технологічні операці з обробітку, сівби та догляду за посівами проводять тільки впоперек схилів або в напрямку близькому до горизонталей. Щілювання є обов'язковим прийомом основного обробітку. Його слід застосовувати на всіх площах під озимими, багаторічними травами і на зяблевих фонах. Внесення органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів, що містять кальцій і комбінований ґрунтозахисний вологозберігаючий обробіток посилюють процес гумусонакопичення. В орному та підорному шарах накопичуються органічні речовини, збільшується вміст гумінових кислот, зв´язаних з кальцієм. За рахунок процесів вилуговування і лесиважу гумусові речовини переміщуються в підорний шар, чим сприяють вирівнюванню вмісту гумусу в цих шарах. Такий хід ґрунтотворних процесів відбувається тільки у високоокультурених ґрунтах, в них же підвищується вміст елементів живлення рослин азоту, фосфору, калію. В орному та підорному шарах реакція ґрунту вирівнюється, внаслідок чого зростає ефективність використання поживних елементів і підвищюється родючості ґрунту загалом.

При здійсненні всього комплексу заходів ясно-сірі і сірі лісові ґрунті забезпечують високі, сталі врожаї і є придатними для більшості сільськогосподарських культур, районованих в лісостеповій зоні.

3.3.4. Опідзолені ґрунти (Alfisols Haplic)

Дана група ґрунтів об'єднує темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені. Поширені вони переважно в північній, центральній і західній частині Лісостепу. На Лівобережжі вони приурочені до правих берегів рік, зустрічаються на лесових островах Полісся і навіть у північному степу на схилах балок, які в минулому були зайняті байрачними лісами. Зрідка їх можна зустріти під дібровами і ще рідше під грабовими лісами, а на заході під буковими. Широко поширені в передгір'ях Карпат.

За даними Н.М.Бреус (1988) площа опідзолених ґрунтів, які використовуються в сільськогосподарському виробництві становить 5528,3 тис. га або 13,8% сільськогосподарських угідь країни. Різноманітність опідзолених ґрунтів зростає за рахунок їх реградації (27,8%), еродованості (36,5%), перезволоженості (10,5%), дренованості (5,8%) та ін.

Темно-сірі опідзолені ґрунти майже ніколи не залягають великими суцільними масивами. Як правило, вони зустрічаються серед чорноземів опідзолених і сірих лісових ґрунтів.

Чорноземи опідзолені поширені головним чином в західних областях України, центральній частині Київської області, на східній периферії Волино-Подільського плато, у Вінницькій, північних районах Чернігівської та Полтавської областей. Вони не займають суцільної смуги, а розкидані окремими масивами на вододілах і пологих схилах, вклинюючись в чорноземи типові вилуговані і темно-сірі опідзолені ґрунти.

Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені формувалися за участю як дернового процесу ґрунтотворення, так і підзолистого, який розвивався під впливом лісу. Тому вони поєднують у собі ознаки чорноземів – значну гумусованість, порівняно високу насиченість увібраним кальцієм, структурність та релікти діяльності степової фауни – кротовини або ховраховини та ознаки підзолистих ґрунтів – вилуженість від карбонатів, помітну кислотність, порушеність та переміщення колоїдів у нижні горизонти і в зв'язку з цим їм притаманна гумусово-елювіальна диференціація профілю.

Природна родючість темно-сірих опідзолених ґрунтів близька до родючості чорноземів опідзолених, тому їх об^’єднують в одну агровиробничу групу. Опідзолені ґрунти займають 24,7% площі орних земель лісостепової зони.