Професійна таємниця

Закон України "Про інформацію" (ст. ЗО) називає "інформацією професійного характеру" і передбачає право фізичних та юридичних осіб захищати її. Існує істотна відмінність між комерційної та служ­бовою таємницею. Щодо комерційної таємниці як правило, одна й та сама особа є і суб'єктом визначення доступності, і суб'єктом, що ви­значає заходи захисту такої інформації, причому і те й інше здійснює на власний розсуд. Розголошення або надання доступу до професій­ної таємниці перебуває у компетенції її власника, а обов'язки та від­повідальність щодо її захисту несе особа, якій цю інформацію дові­рив власник у зв'язку з виконанням нею своїх професійних обов'язків, як правило, в інтересах власника інформації. Більше того, обов'язки особи щодо захисту професійної таємниці та запобігання її розголо­шенню без дозволу власника визначаються законодавством, яким ре­гулюється відповідний вид професійної діяльності.

Попри на те, що окремі види інформації, яка становить професій­ну таємницю, врегульовані правовими нормами різних галузей зако­нодавства, існують певні загальні критерії віднесення інформації до

професійної таємниці:

- інформація довірена або стала відомою особі виключно у зв'язку з виконанням нею своїх професійних обов'язків;

- особа, якій довірено інформацію, не перебуває на державній або муніципальній службі (в іншому випадку інформація вва­жається службовою таємницею);

- заборону на розповсюдження довіреної або такої, що стала ві­домою, інформації, яка може зашкодити правам або законним інтересам довірителя, встановлено законом;

- інформація не належить до відомостей, що становлять держав­
ну або комерційну таємницю.

За такими критеріями розрізняю лікарську, адвокатську, нотарі­альну, страхову, банківську та деякі інші види таємниці.

Особливі права і обов'язки у суб'єктів певних видів професійної діяльності виникають не просто так. Усі види професійної діяльнос­ті: (лікарської, адвокатської, нотаріальної, страхової, банківської та ін) виконують важливу суспільну функцію в громадянському суспіль­стві. Через це більшість перелічених видів професійної діяльності без­посередньо згадується в нормах Конституції України.

Саме великим суспільним значенням функцій названих видів про­фесійної діяльності і зумовлене застосування додаткових заходів за­безпечення цієї діяльності та прав й інтересів тих, хто звертається за

їх послугами.

Особливістю правого регулювання професійної таємниці слід, також вважати те, що відповідні правила поведінки своїм виник­ненням зобов'язані не загальнолюдським моральним нормам, а нор­мам корпоративної моралі, або, як її ще називають, професійної етики. Ці норми виникли в процесі здійснення того чи іншого виду діяльності, і для людей, які не належать до відповідної професії, мо­жуть бути неприйнятними. Найбільш яскравим і давнім прикладом професійної таємниці можна вважати лікарську таємницю, корені якої йдуть ще у Давній Греції і яка була викладена у клятві Гіппокра­та на межі V-IV ст.. до н.е.

В Україні на законодавчому рівні лікарську таємницю закріпле­но в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Ст. 40 цього Закону визначає, що "медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, ін­тимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розго­лошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами ви­падків. При використанні інформації, що становить лікарську таєм­ницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому чис­лі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути за­безпечена анонімність пацієнта".

Таким чином, особливістю лікарської таємниці є конфіденційнійність інформації щодо ідентифікації відомостей медичного характе­ру з конкретною людиною, за допомогою яких можна дізнатися про стан здоров'я конкретної особи.

З нормами, що регулюють лікарську таємницю, пов'язаний обов'язок лікаря надавати медичну інформацію (ст. 39 "Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я"). Згідно з нормами цієї стат­ті, лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних захо­дів, прогноз можливого розвитку захворювання, в т. ч. наявності ри­зику для життя і здоров'я. Пацієнт має право знайомитися з історією своєї хвороби та іншими документами, що можуть слугувати для по­дальшого лікування.

В особливих випадках, коли повна інформація може завдати шко­ди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. В цьому разі він ін­формує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховую­чи особисті інтереси хворого. Так само лікар діє, коли пацієнт пере­буває в непритомному стані (ч. З ст. Основ)

Ця норма практично є єдиним випадком, коли людина може бути обмежена в отриманні персональної інформації про себе, яка не ста­новить державної таємниці.

Аналогічні вимоги містить і Закон України "Про психіатричну допомогу". Зокрема, ст. 6 його передбачає, що медичні працівни­ки, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професій­них, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність в особи психічного розладу, про факти звернення за психі­атричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи пе­ребування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психіч­ного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості. Ця інформація може передаватися за згодою особи або її законного представника для проведення обстеження та лікування чи захисту її прав і законних інтересів, для здійснення наукових дослі­джень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі. А також без зазначеної згоди для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; для провадження дізнання, попереднього слідства або судового роз­гляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчо­го, прокурора та суду.

Встановлена законодавством адвокатська таємниця, яку адво­кат зобов'язаний зберігати, є однією із гарантій сумлінного вико­нання адвокатом своїх професійних обов'язків та забезпечення прав і законних інтересів його клієнта. Згідно ст. 9 Закону України "Про адвокатуру", предметом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть кон­сультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних ад­вокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Крім того, дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть бути розго­лошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокату, поміч­нику адвоката, посадовим особам адвокатських об'єднань заборо­няється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокат­ської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах або в інтер­есах третіх осіб.

Слід зазначити, що вимоги щодо збереження адвокатської таєм­ниці не мають строку давності, адже нормами ст. 10 Закону Украї­ни "Про адвокатуру" взагалі забороняється вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю.

Дотримання цієї норми забезпечується додатковими правилами, а саме:

- з питань, що становлять адвокатську таємницю, адвокати й технічні працівники адвокатських об'єднань не можуть бути допитані як свідки;

- документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.

- законом установлюється особливий порядок надання дозволу на прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю.

Адвокати, винні в розголошенні конфіденційних відомостей, що становлять адвокатську таємницю, несуть дисциплінарну відповідаль­ність, а у разі розголошення ними без дозволу слідчого або проку­рора даних попереднього слідства - і кримінальну відповідальність.

Найбільш детально правову й етичну природу професійної адво­катської таємниці викладено в Загальному кодексі правил для адво­катів країн Європейського Співтовариства. Згідно з п. 2. 3. цього кодексу, особливість професії адвоката полягає в тому, що він одер­жує від клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу інформацію, яку йому належить зберігати в таємниці. Довіра до адвоката може виникнути лише за умови обов'язкового до­держання ним принципу конфіденційності. Таким чином, конфіден­ційність є першорядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката.

Відповідно до цього режим конфіденційності інформації, пов'язаної з професійною діяльністю адвоката, визначається низкою правил:

- адвокат зобов'язаний однаковою мірою зберігати в таємниці як відомості, одержані ним від клієнта, так і інформацію про клієнта, надану йому у процесі надання послуг клієнту;

- на обов'язок додержання конфіденційності не поширюється дія строку давності;

- адвокат зобов'язаний вимагати додержання конфіденційності від помічників і від будь-яких інших осіб, які беруть участь у наданні послуг клієнту.

Таємниця вчинюваних нотаріальних дій, як її визначена в норма ст. 8 Закону України "Про нотаріат"²²⁷, полягає в тому, що нотаріу­си та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, зобов 'язані додержувати таємниці цих дій. Обов'язок додержання таємниці вчи­нюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчи­нені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними служ­бових обов'язків.

Законом також передбачено деякі гарантії додержання нотаріаль­ної таємниці. Нормами тієї ж ст. 8 Закону України "Про нотаріат" ви­значено вичерпний перелік випадків розголошення цих відомостей. Так, довідки про вчинені нотаріальні дії та документи і копії з них

видаються:

- тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії;

- на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, ор­ганів дізнання і слідства у зв'язку з кримінальними, цивільни­ми або господарськими справами, що перебувають у їх про­вадженні;

- на письмову вимогу державної податкової адміністрації, не­обхідну для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування;

- довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.
Законом передбачено відповідальність за порушення нотаріаль­ної таємниці.

Дуже схожою за своїми ознаками з нотаріальною є таємниця страхування, передбачена Законом України "Про страхування ", у ст. 19 якого одним з обов'язків страхувальника (п. 6) названо "тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством України".