Комерційна таємниця

Комерційна таємниця є одним із видів конфіденційної інформа­ції. Як і щодо службові таємниці, застосування обмежень доступу до цієї інформації, здійснюється за ініціативою її власника. Але осно­вною ознакою є те, що ця інформація, як зазначено в ч. 1. ст. 30 Зако­ну України "Про інформацію", перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Детальніше правове регулювання питань комерційної таємниці визначено в новому Цивільному кодексі України (гл. 46 "Право влас­ності на комерційну таємницю").

Ст. 505 ЦК установлює такі ознаки комерційної таємниці:

- інформація є невідомою і не є легкодоступною для осіб, які за­звичай мають справу с інформацією такого роду;

- невідомість інформації іншим особам зумовлює її комерцій­ну цінність;

- щодо інформації вжито заходів забезпечення її секретності;

- обмеження доступу до інформації здійснено особою яка воло­діє нею на законних підставах.

Нормами ст. 506 ЦК передбачено виключне право власника ін­формації, що становить комерційну таємницю на встановлення ре­жиму доступу до цієї інформації; надання права на використання та перешкоджання неправомірному розголошенню, збиранню та вико­ристанню.

Аналогічна норма міститься і в ч. 2 ст. 30 Закону України "Про ін­формацію", згідно з якою громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, ко­мерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або та­кою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує перед­баченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встанов­люють для неї систему (способи) захисту.

Отже, суб'єктом визначення доступності інформації, становить комерційну таємницю, виступає власник відповідної інформації або особа якій надано право розпоряджатися цією інформацією на закон­них підставах, наприклад керівник підприємства.

Законодавство не містить чітко визначених строків обмеження до­ступу інформації, що становить комерційну таємницю, порядку на­дання відповідного грифу матеріальним носіям інформації, способів її захисту, порядку надання доступу до цієї інформації та обов'язків осіб, що отримали доступ до неї.

Усі ці аспекти визначає власник інформації на власний розсуд з урахуванням обмежень, установлених законодавством. З огляду на прямий зв'язок права на встановлення режиму доступу до комерцій­ної таємниці із правом власності на інформацію, саме строком дії цьо­го права (наприклад авторських прав) і обмежується строк дії відпо­відного режиму.

Одним із обмежень у віднесенні інформації до комерційної таєм­ниці є визначення Кабінетом Міністрів України переліку відомостей, які не можуть становити комерційної таємниці. Згідно з даним пере­ліком комерційну таємницю не становлять:

- установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окреми­ми видами;

- інформація за всіма встановленими формами державної звіт­ності;

- дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробіт­ну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наяв­ність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

- інформація про забруднення навколишнього природного серед­овища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію про­дукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення за­конодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

- документи про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в коопера­тивах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

- відомості, що відповідно до чинного законодавства підляга­ють оголошенню²¹⁹.

Установлення переліку відомостей, доступ до яких не може бути обмежений суб'єктами підприємницької діяльності, є однією з га­рантій забезпечення поінформованості державних органів та громад­ськості про важливі аспекти їхньої діяльності.

Надаючи органам державної влади, відповідно до їх компетен­ції, інформацію, що становить таємницю, на них також покладають обов'язок дотримувати встановленого режиму обмеження доступу. Так, ст. 507 ЦК зобов'язує органи державної влади охороняти комер­ційну таємницю, яка надана ним у процесі їх діяльності.

Ще один механізм захисту інформації, що становить комерцій­ну таємницю, визначено нормами ч. 4 ст. 25 Господарського кодексу України (ГК)²²⁰. які передбачають, обов'язок держави забезпечувати захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання.

Неправомірне збирання, розголошення та використання комерцій­ної таємниці розглядається як вид недобросовісної конкуренції, що вважається правопорушенням (ст. 32 ГК).

Українське законодавство передбачає кримінальну відповідаль­ність за протиправні дії щодо інформації, що становить комерційну таємницю. Так, ст. 231 Кримінального Кодексу України передбачає відповідальність за незаконне збирання з метою використання або ви­користання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Неза­конними вважаються "умисні дії, спрямовані на отримання відомос­тей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а та­кож незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності".

Інша Стаття 232 КК встановлює відповідальність за "умисне роз­голошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльніс­тю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і за­вдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності".

Оскільки законодавство встановлює кримінальну відповідаль­ність за розголошення та незаконний доступ до комерційної таєм­ниці, для застосування цих механізмів правового захисту власник цієї інформації повинен встановлювати відповідні процедури ви­значення інформації комерційною таємницею та взяття з осіб, що отримують допуск до такої інформації, зобов'язань щодо її нерозголошення.