Порядок розгляду кримінальних справ
Кримінально-процесуальне право — це одна із галузей права України, яка становить собою сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, прокуратури, органів дізнання і досудового слідства при провадженні у кримінальних справах.
Джерелами кримінально-процесуального права є сукупність (система) нормативно-правових актів, що містять відповідні норми. До їх числа належать:
- Конституція України;
- норми міжнародних договорів, ратифікованих Україною;
- кримінально-процесуальне законодавство України (Кримінально-процесуальний Кодекс (КПК) та інші закони);
- рішення Конституційного Суду України (за винятком випадків визнання ними положень законів такими, що відповідають Конституції України).
Правосуддя по кримінальних справах виявляється тісно пов'язаним з такими поняттями, як кримінальне судочинство й кримінальний процес, кримінально-процесуальне право й кримінально-процесуальна наука.
Оскільки кримінальний процес являє собою діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, спрямовану на здійснення правосуддя по кримінальних справах, то варто визначити сутність цього терміна. Він включає два поняття «право» й «суд». Здійснювати правосуддя – значить застосовувати норми права до конкретних суспільних відносин і якщо буде потреба – примусового заходу, передбаченими цими нормами, до правопорушників.
Мета кримінального процесу - це бажаний результат провадження по кримінальним справам. Оскільки процес здійснюється в інтересах всіх його суб'єктів, його мету слід визначати як охорону прав ізаконних інтересів фізичних й юридичних осіб, які беруть в ньому участь.
Завдання кримінального процесу сформульовані в ст. 2 УПК України. Ними є:
1) швидке й повне розкриття злочинів;
2) викриття винних;
3) забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності й жоден невинний не був покараний.
Виконання всіх цих завдань покладає на державні органи, які ведуть процес. Причому суд зобов'язаний виконувати тільки останнє завдання
Функції кримінального процесу - це визначені законом основні напрямки кримінально-процесуальної діяльності.
До функцій кримінального процесу належать: 1) функція кримінального переслідування; 2) функція захисту; 3) функція правосуддя; 4) допоміжна функція. В основу цієї класифікації покладені об'єкт й обсяг окремих напрямків одномотивної кримінально-процесуальної діяльності.
Суб'єкти (учасники) кримінального процесу - це всі державні органи, посадові та приватні особи, що беруть участь у кримінально-процесуальному провадженні.
Засобами кримінального процесу є сукупність усіх процесуальних дій процесуальних рішень, призначених для виконання його завдань.
Кримінально-процесуальні дії - це дії, урегульовані нормами кримінально-процесуального права, що проводяться в межах діючого кримінально-процесуального законодавства, визначеної законом компетенції та в часових межах кримінального процесу, результати яких мають самостійне юридичне значення.
Кримінально-процесуальні рішення - це рішення органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, які приймаються ними (і тільки ними) з будь-яких питань, що мають значення для справи.
Стадії кримінального процесу - це його відносно самостійні частини, кожна з яких має власні завдання, специфічне коло учасників і процесуальних засобів діяльності, проходить притаманні тільки їй етапи і завершується прийняттям певного рішення, яким вона, як правило, трансформується в наступну стадію.
Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства, провадження у кримінальних справах проходить певну кількість стадій, які в сукупності утворюють систему стадій кримінального процесу. Структуру цієї системи становлять стадії:
1) порушення кримінальної справи;
2) досудове розслідування;
3) порушення державного обвинувачення;
4) попередній розгляд справи суддею;
5) судовий розгляд;
6) апеляційне виробництво;
7) касаційне виробництво;
8) виконання вироку;
9) перегляд судових рішень у порядку виняткового проведення.
Кримінальний процес не завжди проходить всі ці стадії. Він може завершитися на будь-якій з них. У стадії порушення кримінальної справи - прийняттям рішення про відмову у порушенні такої справи, у всіх інших стадіях (крім стадії виконання вироку) - закриттям кримінальної справи.
Окрім того, у деяких кримінальних справах відсутні певні стадії. провадження у яких здійснюється в диференційованих формах. Так, відсутня стадія досудового розслідування по справах:
- приватного обвинувачення (ч.1 ст.27 КПК);
- про злочини, передбачених у ст. 425 КПК (справи із протокольною формою досудової підготовки матеріалів).
Провадження у кожній стадії кримінального процесу здійснюється з урахуванням прояву його принципів. Це не виключає наявності положень, що мають загальний характер для тієї або іншої конкретної стадії процесу. Щодо деяких стадій вони прямо передбачені в кримінально-процесуальному законодавстві. Так, главою 24 КПК загальні положення встановлені для стадії судового розгляду. Для стадії досудового розслідування вони передбачені главою 11 КПК. Щодо всіх інших стадій кримінального процесу законодавець не виділив їхні загальні положення в окремі глави КПК. Однак це не означає, що таких положень не існує. Вони можуть випливати з норм того процесуально-правового інституту, якими регламентується провадження в конкретній стадії процесу.
Загальні положення стадії кримінального процесу - це обумовлені принципами кримінального процесу правила, які виражають найважливіші типові властивості стадії процесу й визначають найбільш істотні вимоги, що висуваються до порядку провадження процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, і проявляються протягом усього періоду її реалізації.
Кримінально-процесуальні гарантії - це певні процесуальним законом засоби забезпечення ефективного функціонування кримінального процесу.
Систему кримінально-процесуальних гарантій становлять:
1) достатній ступінь урегульованості кримінально-процесуальної діяльності;
2) кримінально-процесуальна форма;
3) принципи кримінального процесу;
4) процесуальний статус учасників кримінального процесу;
5) можливість застосування заходів кримінально-процесуального примусу (запобіжних інших);
6) судовий контроль;
7) прокурорський нагляд;
8) відомчий контроль;
9) обґрунтування процесуальних рішень і ускладнений порядок прийняття деяких з них (про обшук у житло особи, про взяття особи під варту й т.п.);
10) право на оскарження дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес;
11) юридична відповідальність учасників кримінального процесу.
Література:
1. Кодекс адміністративного судочинства України // ВВР України. – 2005. – № 35-37. – Ст. 446.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України // ВВР України. – 2013. – № 9-13. – Ст. 88.
3. Цивільний процесуальний кодекс України // ВВР України. – 2004. – № 40-42. – Ст. 492.
4. Закон України «Про виконавче провадження».
5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» // ВВР України. – 2010. – 41-45. – Ст. 529.
6. Закон України «Про судовий збір».
7. Васильев С.В. Гражданский процесс: Курс лекций. – Харьков: Эспада, 2010. – 688 с.
8. Лунін С. Реалізація конституційної засади змагальності сторін на різних стадіях судового процесу // Юридична Україна. – 2010. - № 7. – С. 102 – 108.
9. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2007. – 392 с.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 508;