Ліцензування і патентування господарської діяльності

Ліцензування і патентування певних видів господарської (під­приємницькою) діяльності є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної дер­жавної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних ін­тересів держави, суспільства та окремих споживачів (ч. 1 ст. 14 ГК).

Одержання суб'єктом господарювання свідоцтва про державну реєстрацію ще не означає, що він одночасно наділяється правом на зайняття всіма видами господарської (підприємницькою) діяль­ності. Деякі види господарської діяльності вимагають отримання ліцензії і/або патентів і/або інших дозволів (наприклад, дозвіл на виконання будівельних робіт згідно зі ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 p.).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГК України — правові основи ліцензуван­ня і патентування певних видів діяльності визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції України), а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 ГК.

Слід розрізняти два види ліцензування господарської діяль­ності. Перший — у межах господарського обороту України згідно

з Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. Другий — в зовнішньоекономічній діяльності згідно з законодавством про ЗЕД. Останній з вказаних, видів розглянутий у розділі 14 цієї книги.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону України від 01.06.2000 р. ліцензування — це видача, переоформлення і анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензій­них реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами (суб'єктами господарювання, що отримали ліцензію) ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері лі­цензування.

Основні напрями державної політики у сфері ліцензування і її законодавчі основи визначає Верховна Рада України, Реалізацію державної політики в цій сфері здійснює Кабінет Міністрів Укра­їни, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України, виконавчі органи місцевих рад, спеціально уповноважені проводити ліцензування певних видів господарської діяльності. Перелік органів ліцензування затверджений постановою КМУ від 14.11.2000 p. № 1698. Наприклад, Міністерство праці та соціаль­ної політики України ліцензує посередницьку діяльність з праце­влаштування за кордоном, МВС України — виробництво, ремонт і торгівлю вогнепальною зброєю і боєприпасами і т. д.

Повноваження органів ліцензування визначені в ст. 6 вищена­званого Закону від 01.06.2000 р. Зокрема, такий орган:

- забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;

- видає та переоформляє ліцензії, видає дублікати ліцензій, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;

- здійснює в межах своєї компетенції контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов;

- анулює ліцензії на певний вид діяльності;

- формує і веде ліцензійний реєстр.

Таким чином, ліцензування — це діяльність повноважних органів державної влади чи місцевого самоврядування з видачі, обліку, переоформлення і анулювання ліцензій (визнання їх недійсними), а також з контролю за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов і законодавства про ліцензування.

Ліцензія — це документ державного зразка, що засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата на здійснення вказаного в ньо­му виду господарської діяльності протягом певного терміну за умови виконання ліцензійних умов (ч. З ст. 14 ГК України). Ліцензії вида­ються на строк не менше 5 років, якщо інше не передбачено законом.

Ліцензійні умови — це встановлений з урахуванням вимог за­конів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, які є обов'язковими для виконання при прове­

денні (здійсненні) видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Дані ліцензійні умови встановлюються органами ліцензування за узгодженням з Держкомпідприємництвом України.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензу­ванню, наведений у ч. 2 ст.2 і ст. 9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». До таких видів, зокрема, належать:

- пошук (розвідка) корисних копалин;

- виробництво, ремонт і торгівля вогнепальною зброєю, боєпри­пасами до нього, холодною зброєю;

- виготовлення вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який встановлюється Кабінетом Міністрів України);

- видобуток дорогоцінних металів;

- медична практика;

- діяльність арбітражних керуючих;

- посередницька діяльність митного брокера;

- послуги, пов'язані з охороною державної та комунальної влас­ності, інші певні види господарської діяльності.

Повний перелік ліцензованих видів господарської діяльності складає понад 60 пунктів на момент видання цієї книги. Ліцензуван­ня банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів та фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, діяльності в галузі телебачення і радіомовлення, у сфері електро­енергетики та використання ядерної енергії, освіти та інтелек­туальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, телекомунікацій, будівництві здійснюється згідно з окремими законами.

У літературі виділяються різні критерії для ліцензування: не­безпека конкретної діяльності для необмеженого кола осіб, що не беруть участь в її здійсненні; висока прибутковість такої діяльності; ступінь зачіпання конкретним виглядом діяльності суспільного ін­тересу (інтересів здоров'я і безпеки населення) та інтересів держави (державної безпеки). Згідно зі ст. З вказаного Закону ліцензування не може використовуватися для обмеження конкуренції.

Звертає на себе увагу, що ліцензування притаманне не тільки підприємницькій, але й будь-якій господарській діяльності. Раніше, до прийняття Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» положення про ліцензування передбачалися в Законі «Про підприємництво». Проте багато суб'єктів, що не були підпри­ємцями (наприклад, установи освіти), здійснювали діяльність, до якої пред'являлися підвищені вимоги до їх якості і безпеки. Тому ліцензування було поширене загалом на господарську діяльність, що

в черговий раз підтверджує цінність єдиного регулювання в рамках галузі господарського, а не підприємницького права.

Для одержання ліцензії суб'єкт господарювання повинен зверну­тися до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка і додати документи, які підтверджують свою державну ре­єстрацію і наявність організаційно-майнової бази для виконання ліцензійних умов. Вичерпний перелік документів, що додаються до відповідної заяви, встановлений постановою КМУ від 04.07.2001 р.

Орган ліцензування повинен ухвалити рішення про видачу ліцен­зії або про відмову в її видачі в строк не більше 10-ти робочих днів. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в суді. За видачу ліцензії стягується плата, розмір і порядок зарахування якої до Державного бюджету України визначається Кабінетом Мі­ністрів України (ст.ст. 10,11 і 15 Закону).

Патентування є спеціальною процедурою у сфері легалізації господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 ГК України у сфері торгівлі за грошові кошти (готівка, чеки, а також із використанням інших форм розра­хунків і платіжних карток на території України), обміну готівкових валютних цінностей (зокрема, операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, з платіжними картка­ми) і побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Спеціальним актом тут виступає Заков України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23.03.96 p., особливим документом — торговий патент.

Торговий патент — це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємниць­кої діяльності протягом встановленого терміну.

На відміну від ліцензування, патентування не вимагає дотри­мання ліцензійних умов. Іншими словами, фактично торговий патент — це державне свідоцтво, яке підтверджує внесення суб'єктом господарювання плати за право займатися певними видами діяльності у сфері роздрібної торгівлі, грального бізнесу і побутових послуг упродовж встановленого терміну.

Слід ураховувати, що не будь-яка торгова діяльність підлягає патентуванню, а тільки така роздрібна і оптова торгівля (сфера гро­мадського харчування), яка передбачає продаж товарів за готівкові кошти, інші платіжні засоби (наприклад, дорожні чеки) і з вико­ристанням кредитних карток. Тому торгова діяльність виключно через банки (у безготівковому порядку) не вимагає патентування.

Крім того, не вимагають патентування окремі види торгової ді­яльності за готівкові кошти, передбачені Законом. До таких видів діяльності належить продаж продукції власного виробництва на­йманим робітникам суб'єкта підприємництва, торгівля товарами першої необхідності вітчизняного виробництва згідно з переліком, передбаченим Законом (хліб, продукти дитячого харчування, м'ясо риба і т. п.) і деякі інші.

Нерідко для одного і того ж виду діяльності необхідно отримати і торговий патент, і ліцензію. Прикладом є роздрібна торгівля ал­когольними напоями.

Торгові патенти можуть бути звичайними, пільговими, коротко­строковими і спеціальними. В дрний час Законом від 22.05.2003 р. виключена можливість застосування спеціального торгового патен­ту, суттю якого було підтвердження права підприємця на особливий порядок оподаткування, зокрема, на звільнення від сплати податку на додану вартість, податку на доходи фізичних осіб тощо. Застосу­вання спеціальних торгових патентів розповсюджувалося раніше на території, визначені в порядку експерименту Кабінетом Міністрів України на термін не більше 1 року. Наприклад, в Одеській області спеціальний торговий патент застосовувався в м. Іллічівську.

Звичайний торговий патент видається на строк до 12 місяців, короткостроковий — на строк від 1 до 15 днів. Пільговий торговий патент оплачується в зниженому розмірі і видається на здійснення торгівлі товарами соціальної спрямованості — готові лікарські пре­парати, мило, зошити і деякі інші.

Торговий патент видається суб'єктам підприємництва держав­ними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або за місцем знаходження їх структурних підрозділів. Суб'єктам підприємництва, які здійснюють торгову діяльність або надають по­бутові послуги (окрім пересувної торгової мережі), торговий патент видається за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пунк­ту за надання побутових послуг, а підприємцям, які здійснюють торгівлю через пересувну торгову мережу, — за місцем реєстрації цих суб'єктів (ч. З ст. 2 Закону від 23.03.96 p.).

Вартість торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від виду діяльності, місцезнаходження пункту продажу товарів тощо, але не вище певних розмірів. Зокрема, вартість торгового патенту для здійснення торгівлі на території м. Києва і обласних центрів складає від 60 до 320 гривень на місяць. Для короткострокового патенту вартість відповідної плати фіксується на рівні 10 грн на день.

За порушення законодавства про патентування суб'єкти під­приємництва несуть господарсько-правову відповідальність згідно зі ст. 8 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», зокрема:

- за порушення строків оплати торгового патенту — у вигляді нарахування пені на суму боргу у розмірі 120% річних облікової ставки НВУ;

- за порушення порядку використання (розміщення) звичайно­го торгового патенту — у вигляді штрафу, що стягається у розмірі вартості патенту за один місяць;

- — за здійснення операцій, щодо яких передбачається патенту­вання, без одержання торгового патенту — у вигляді штрафу, що стягається в розмірі від двократної до п'ятикратної вартості патенту залежно від його вигляду і сфери діяльності.

Порядок застосування вказаних санкцій підпадає під положення розділу V ГК про адміністративно-господарські санкції.

Торговий патент не можна плутати з патентом, який видається на підтвердження права власності юридичної особи або громадянина на такі об'єкти інтелектуальної власності, як винахід, промисло­вий зразок, корисну модель, нові сорти рослин тощо. Ці об'єкти € нематеріальними активами суб'єкта господарювання, складовими права промислової власності, що іменується ще патентним правом (див. розділ 5 цього підручника).

Право користування об'єктами інтелектуальної власності, під­тверджене відповідним патентом, може бути внесено до статутного фонду (капіталу) господарської організації, передане іншій особі на підставі договору з його власником. Прикладом такого договору служить договір комерційної концесії або ліцензійний договір згідно з главами 75 і 76 ЦК, ст. 156 і главою 36 ГК України.

Торговий патент є індивідуальним дозвільним документом і право на здійснення діяльності, вказаної в ньому, не може бути передано іншій особі.

- Контрольні запитання:

- [1] Що таке легалізація підприємницької і господарської діяль­ності та її значення?

- 2 Назвіть складові інституту легалізації підприємницької і господарської діяльності.

У чому полягають основи законодавчого регулювання і за­гальні положення державної реєстрації суб'єктів господарювання?

- [1] Назвіть відмінності в процедурі державної реєстрації юридич­них осіб і фізичних осіб — підприємців.

- [1] Яка процедура державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання?

- [1] У чому полягає порядок ліцензування господарської діяль­ності?

- [1] Порівняйте інститут патентування деяких видів підприєм­ницької діяльності з інститутом ліцензування певних видів госпо­дарської діяльності.

- 81 Що таке дозвільна система і яка її роль в організації господар­ської діяльності?

- [1] Які елементи і принципи дозвільної системи ви знаєте?

- [1] Дайте поняття реєстру документів дозвільного порядку і по­ясніть його значення.

Розділ 5