Рівні нормального та підвищеного артеріального тиску

Зниження АТ нижче за 90/60 мм рт.ст. – вважається артеріальною гіпотонією. Артеріальна гіпотонія може бути фізіологічною – спадкового характеру чи «ознакою високої тренованості» (у спортсменів), або, за наявності скарг (на слабість, втомлюваність, головний біль та ін.), може бути проявом перевтоми, інтоксикації з вогнищ хронічної інфекції (карієсу, хронічний тонзиліту та ін.) тощо.

Під час обстеження слід враховувати, що на величину артеріального тиску впливає чимало факторів – психоемоційний стан людини, обсяг її рухової активності, нейроендокринні зміни в організмі, стан водно-сольового обміну, прийом міцного чаю, кави, шкідливі звички (паління, зловживання алкоголем) та інші.

Важливим показником діяльності серцево-судинної системи є пульсовий артеріальний тиск (ПАТ), який опосередковано характеризує обсяг крові, що викидається з лівого шлуночка під час систоли – ударний (систолічний) об’єм (УО). Розраховується він як різниця між АТ систолічним і АТ діастолічним.В нормі пульсовий артеріальний тиск у дорослої здорової людини коливається в межах 30-50 мм рт.ст. (в середньому 40 мм рт.ст.).

Під час обстеження системи кровообігу завжди слід пам’ятати про існування так званих «фізіологічних критеріїв тренованості». Мова йде про фізіологічні особливості серцево-судинної системи у тренованих осіб, які були описані Лангом Г.Ф. (1936) і названі ним як «фізіологічне спортивне серце». У подальшому зазначені зміни досліджувались і продовжують досліджуватись багатьма вченими (Летунов С.П., 1957; Карпман В.П., 1968; Граєвська Н.Д., 1975; Дембо А.Г., Земцовський Е.В., 1989, 1991; Гаврилова О.А., 2001; Дзяк Г.В., 2005, та ін.).

Фізіологічні особливості серцево-судинної системи

У тренованих осіб

Суть фізіологічних змін серцево-судинної системи у тренованих осіб полягає у формуванні так званого «феномену економізації» серцевої діяльності, що характеризується, перш за все, економізацією функції серця у спокої та при помірних фізичних навантаженнях, та максимальною його продуктивністю при виконанні фізичних навантажень високої потужності за рахунок приросту ударного об’єму і його стабілізацією на фоні максимальних значень частоти серцевих скорочень. Фізіологічні зміни системи кровообігу спостерігаються в основному у висококваліфікованих спортсменів (майстрів спорту, кандидатів в майстри спорту), які тренуються переважно на витривалість. Вважається, що «фізіологічне спортивне серце» формується не раніше ніж через 2 роки після регулярних інтенсивних занять спортом (не менше 4-5 тренувань на тиждень по 2 години).

До фізіологічних особливостей системи кровообігуу тренованих осіб відносять так звану «тріаду спортсмена», яка включає: фізіологічну брадикардію, фізіологічну гіпотонію та фізіологічну гіпертрофію міокарда.

– Фізіологічна (синусова) брадикардія, інколи синусова брадіаритмія– зменшення ЧСС до 60-40 уд./хв. в стані спокою, за умов відсутності будь-яких скарг. Найчастіше її пов’язують з деяким підвищенням тонусу парасимпатичного відділу вегетативної регуляції серцевого ритму. Проте, в деяких випадках уповільнення серцевого ритму може бути наслідком перетренованості або хронічного перенапруження міокарду. Саме тому, особливо коли ЧСС знижується менш ніж 40 уд./хв., потрібно проводити ретельне клінічне обстеження для виключення серйозної патології серця (блокади, синдрому слабкості синусового вузла або інших уражень міокарду).

– Фізіологічна гіпотонія– «гіпотонія високої тренованості» (Дембо О.Г.) – зниження АТ нижче 100/60 мм рт.ст., або тенденція до пониження, якщо це не супроводжується суб’єктивними скаргами на головокружіння, слабкість, запаморочення тощо та / або не викликає зниження фізичної працездатності чи погіршення спортивних результатів. Пов’язана вона, головним чином, із значним розвитком артеріол і преартеріол периферичного судинного русла.

– Фізіологічна гіпертрофія міокарда– помірне та рівномірне збільшення серцевого м’яза поряд з тоногенною дилатацією його порожнин в поєднанні з адекватним розвитком капілярної мережі коронарних судин. Такі зміни не супроводжуються зниженням скоротливої функції міокарду, не збільшують його потребу у кисні, не погіршують його кровопостачання. На ЕКГ відсутні ознаки порушення процесу реполяризації. Збільшення об’єму серця призводить до збільшення резидуального об’єму крові, за рахунок якого при фізичному навантаженні підвищується систолічний викид. Фізіологічна гіпертрофія, як правило, не досягає великого ступеню і носить зворотний характер, тобто при зменшенні інтенсивності фізичних навантажень вона зменшується або, навіть, повністю зникає.

Проте, слід пам’ятати, що фізіологічна гіпертрофія міокарда в деяких випадках, перш за все, при надмірних фізичних навантаженнях, може переходити в патологічну. Різко виражена гіпертрофія (частіше асиметрична – лівих або правих відділів) міокарда є наслідком його гіперфункції і вважається вкрай негативною ознакою, що призводить до швидкого «зношування» серця, розвитку в ньому дистрофічних процесів, некрозу і склерозу, а в подальшому і серцевої недостатності, тобто формування так званого «патологічного спортивного серця» (див. розділ 5.1).

В

деяких випадках у спортсменів виявляютьсязміни аускультативних даних: наявність глухих або дещо посилених тонів серця, послаблення або роздвоєння І тону, роздвоєння та посилення ІІ тону на легеневій артерії, функціональні систолічні шуми, порушення ритму серця та інші.

Глухі та приглушені тони серця можуть бути пов’язані із значним розвитком м’язів у місцях, де вислуховують тони серця (наприклад, у боксерів, борців) або з підвищеним тонусом блукаючого нерву. В останньому випадку після виконання невеликого фізичного навантаження тони серця стають чистими та ясними. Підвищена звучність тонів може зустрічатися у осіб легко збудливих, з малою масою тіла і слабко розвинутими м’язами в місцях вислуховування тонів серця (наприклад у гімнасток). Такі зміни вважаються фізіологічними.

В той же час, посилення глухості тонів серця після навантаження, а також наявність таких аускультативних змін, як послаблення або роздвоєння І тону, роздвоєння та посилення ІІ тону на легеневій артерії, функціональні систолічні шуми (які раніше відносили до фізіологічних змін), за думкою більшості фахівців, потребують дуже ретельного обстеження для виключення патології серця, перш за все, проявів нерозпізнаних раніше вад серця (наприклад, пролапсу мітрального клапану) чи інших захворювань, або ж переходу «фізіологічного спортивного серця» в «патологічне».

Щодо шумів серця, то за допомогою досить простих діагностичних тестів можна відрізнити функціональний шум від органічного. Так, функціональний систолічний шум після фізичного навантаження (наприклад, проби 20 присідань за сек.) або в положенні лежачи на лівому боці, під час затримки дихання на видиху, у більшості випадків, слабшає або зникає, тоді як органічний – посилюється. Крім того, функціональний систолічний шум частіше не є постійним, м’якший за тембром, не проводиться далеко від місця виникнення, не супроводжуються іншими ознаками ураження клапанів.

Слід зазначити, що більшість змін з боку серцево-судинної системи трактується на теперішній час не завжди однозначно. Пошук межі переходу фізіологічних змін в патологічні продовжується. Багато питань знаходяться в стадії дискусії. Більш докладно дані про особливості «фізіологічного» та «патологічного спортивного серця» будуть відображені в наступних розділах.