Суб’єкти міжнародного права

Суб'єкти займають центральне положення в міжнародному праві, яке покликане регулювати їх взаємини. Особливість становища суб'єктів міжнародного права полягає в тому, що вони не тільки виступають носіями прав і обов'язків, а й грають головну роль у створенні та реалізації міжнародно-правових норм. Суб'єкт міжнародного права - це носій міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або за міжнародно-правовими приписами.

Існує дві категорії суб'єктів міжнародного права: первинні (суверенні) і похідні (несуверенні).

Схема 10.2.

Держава – основний суб’єкт міжнародного права

Держави є первинними суб'єктами міжнародного права (в деяких випадках народи і нації) в силу властивого їм національного суверенітету і визнаються носіями міжнародних прав і обов'язків.

Державу характеризують три елементи: населення, територія і суверенна влада.

Державний суверенітет означає верховенство держави в межах власних кордонів і його самостійність у взаєминах з іншими державами.

Міжнародне право розглядає в якості свого суб'єкта і учасника міжнародних відносин не які-небудь державні органи або окремих посадових осіб, а державу в цілому. Всі скільки-небудь значимі міжнародно-правові дії, вчинені уповноваженими на те офіційними особами, вважаються здійсненими від імені держави.

Під територією розуміються простори земної кулі з його сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Міжнародне право для характеристики територій уживає два поняття – правовий статус і правовий режим. Обидва ці поняття тісно пов`язані між собою, але не є рівнозначними. Правовий статус визначає положення даної території відносно суверенітету будь-якої держави. Правовий режим становить систему юридичних норм і правил, які регулюють діяльність і поведінку суб`єктів права на даній території.

За основними видами правового режиму всі території поділяються на три типи:

1) державна територія;

2) територія з міжнародним режимом;

3) територія зі змішаним режимом.

Державна територія – частина земної кулі, що знаходиться під суверенітетом певної країни. Належність і верховенство є двома основними ознаками державної території.

До територій з міжнародним режимом належать території земного простору за межами державної, які не належать будь-кому, а перебувають у загальному користуванні всіх країн у відповідності з міжнародним правом.

До територій зі змішаним режимом відносяться континентальний шельф і економічна зона.

Території морських просторів класифікують за ознакою приналежності до суверенної державної території, та поділяються на 3 групи: морські простори, що знаходяться під суверенітетом держави; морські простори, на яких здійснюються певні повноваження економічного характеру; морські простори, на які не поширюється суверенітет жодної з країн.

Морські простори, що знаходяться під суверенітетом держави:

а) внутрішні морські води – це морські простори, які є складовою держави, що має морські узбережжя і знаходяться під її суверенітетом.

б) територіальне море – морський пояс, розташований вздовж берега або безпосередньо за внутрішніми морськими водами прибережної держави (у держави-архіпелагу – за архіпелажними водами) і що знаходиться під його суверенітетом.

в) архіпелажні води – це води, розташовані в середині архіпелажних прямих вихідних ліній, незалежно від їх глибини чи відстані від берега. Ці води відмежовуються від інших частин моря навколо держави-архіпелага прямими архіпелажними вихідними лініями.

г) деякі морські протоки. Протока – це природній морський звужений прохід, що сполучає між собою частини одного й того ж моря, або окремі моря й океани.

Морські простори, на яких держава здійснює обмежені повноваження:

а) прилегла зона – це морський район, прилеглий до територіального моря і спільний з ним, що має ширину не більшу за 24 морських милі від зовнішнього кордону територіального моря, у межах яких прибережна держава може здійснювати контроль і юрисдикцію в окремих, спеціально передбачених галузях.

б) виняткова економічна зона – це пояс морського простору, що розташований за зовнішнім кордоном територіального моря, який прилягає до нього, має ширину до 200 миль, і відраховується від тих же вихідних ліній, що і територіальне море.

в) континентальний шельф – це морське дно і надра підводних районів, що тягнуться за межами територіальних вод протягом всього природного продовження його сухопутної території до зовнішнього кордону підводної околиці материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіальних вод, коли зовнішній кордон підводної околиці материка не тягнеться на таку відстань.

Морські простори з міжнародним режимом:

а) відкрите море – це простір, що знаходиться за межами територіального моря, на який не розповсюджується суверенітет будь-якої держави. Для визначення поняття відкритого моря важливі обидві його ознаки: непідлеглість суверенітету якої-небудь держави та знаходження за межами територіальних вод.

б) замкнені і напівзамкнені моря – означають затоки, басейни або море, оточені двома або декількома державами, які мають сполучення з іншим морем або океаном через вузький прохід або складаються повністю чи головним чином з територіальних морів і виняткових економічних зон двох або декількох прибережних держав.

в) міжнародний район морського дна – це морське дно і його надра, розташовані за межами виняткових економічних зон і континентального шельфу прибережних держав, тобто дно морів і океанів, його надра за межами дії національної юрисдикції.

Державні кордони визначають межі державної території. Державним кордоном вважається лінія і вертикальна площина, що проходить по ній.

Розрізняють сухопутні, водні і повітряні кордони державної території.

Відповідно до сучасного міжнародного права, зміна кордонів можлива лише за наявності будь-якого з наступних трьох підстав. По-перше, при здійсненні народами і націями права на самовизначення, коли відбувається поділ або возєдн`ання держави чи народів, природним наслідком чого є встановлення нових державних кордонів і (або) ліквідація колишніх. По-друге, при обміні невеликими ділянками території між суміжними державами. І , по-третє, в випадку територіальних змін у становищі держави-агресора як санкції за агресію.

Населенням прийнято вважати сукупність індивідів, що проживають в даний момент на території певної держави.

Населення держави складається з його громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства (апатридів). До проміжної категорії належать особи, які мають подвійне громадянство (біпатриди).

Правове становище населення держави регламентується, насамперед, нормами національного права. Значну роль у регулюванні прав і свобод індивіда відіграє і міжнародне право, норми якого визначають положення іноземних громадян, регулюють правовідносини з іноземним елементом і т.д.

Громадянство – це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, виражається в сукупності їх взаємних прав та обов'язків.

Громадянство набувається двома основними способами: за народженням і в результаті прийому до громадянства. Що стосується втрати громадянства, то можна виділити три її форми: автоматичну втрату громадянства; вихід з громадянства; позбавлення громадянства.

Основу міжнародно-правового статусу держави складають права та зобов'язання.

Для набуття державою статусу суб'єкта міжнародного права найчастіше використовується інститут визнання. Визнання є односторонній добровільний акт держави, в якому прямо або побічно заявлено про те, що вона розглядає іншу державу як суб'єкт міжнародного права і має намір підтримувати з нею офіційні відносини.

Є дві форми офіційного визнання: де-юре і де-факто. Визнання де-юре – повне і остаточне; воно тягне за собою, як правило, встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі. В окремих випадках проміжним етапом може бути налагодження консульських зв'язків. Визнання де-факто, на практиці досить рідкісне, означає офіційне, але неповне визнання, якщо держава вважає повне визнання передчасним.