З погляду завдань, що постають перед менеджментом у процесі формування банківського портфеля ЦП, виділяють кілька типів портфелів.

1. Портфель росту орієнтований на придбанняЦП,ринкова вартість яких швидко зростає. Мета створення – нарощування капіталу інвесторів. Тому значна частина прибутків спрямовується на поповнення капіталу, а відсотки, доходи, дивіденди виплачуються власникам у невеликому розмірі, або взагалі не виплачуються. До складу такого портфеля включають насамперед акції; приватизаційні папери; папери, що засвідчують право власності на паї; інші цінні папери з невизначеним прибутком.

2. Портфель доходуслугує для отримання високих поточних надходжень: рентних платежів, відсоткових виплат, дивідендів. Для такого портфеля відношення стабільно отримуваного доходу до ринкової вартості цінних паперів, що входять до його складу, вище за середньоринкове значення. Відповідно ринкова вартість такого портфеля зростає повільно. Портфель доходу формується здебільшого з ощадних сертифікатів, облігацій, привілейованих акцій, казначейських зобов’язань.

3. Портфель ризикового капіталускладається переважно з ЦП та паїв молодих компаній, що проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Мета – отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку. До складу такого портфеля входять деривативи, операції з якими проводяться з метою одержання спекулятивних прибутків за рахунок сприятливих змін у їх ціні. По суті, це спекулятивний портфель, який формується з метою перепродажу ЦП, тільки-но ринкові ціни на них почнуть зростати. Він характеризується високим рівнем ризику і може приносити значні збитки, оскільки за статистикою близько 80% молодих компаній банкрутують, а проведення спекулятивних операцій на фондових та ф’ючерсних біржах призводило до банкрутства навіть великі банки.

Збалансований портфельмає на меті досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. До складу такого портфеля можуть входити цінні папери зі швидко зростаючою ринковою вартістю, високоприбуткові цінні папери. Висока ризиковість таких вкладень знижується шляхом придбання безризикових та високоліквідних цінних паперів, завдяки чому ризики портфеля в цілому стають збалансованими. Фактично при формуванні збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації.

5. Спеціалізований портфельформується з огляду не на загальний цільовий критерій, а за окремими критеріями, такими як вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність, вид ризику, період обігу тощо.

Розглянуті типи портфелів із урахуванням мети є пріоритетними для інвестора, алеголовною метоюформування будь-якого портфеля ЦП єдосягнення оптимального співвідношення між ризиком і доходом.

Згідно нормативних вимог НБУ портфелі ЦП класифікуються так: операції з ЦП в торговому портфелі, який формується з боргових цінних паперів та акцій, які обертаються на активному та високоліквідному ринку, придбаних банком для отримання прибутку від короткотер­мінових коливань їх ринкової ціни ; операції з ЦП в портфелі на продаж – ЦП, які банк не має наміру тримати до настання дати їх погашення, а купує на короткі строки для подальшого продажу за умови настання сприятливої ринкової кон’юнктури чи виникнення потреби у грошових коштах. Доходи банку формуються як за рахунок різниці між цінами продажу та купівлі (дисконтів, торговельних та комісійних доходів), так і за рахунок отриманих протягом періоду зберігання процентних чи дивідендних доходів; операції з ЦП в портфелі до погашення формується з боргових ЦП з фіксованими платежами (або платежами, які можна чітко визначити) та фіксованими строками погашення, які банк має намір та здатність утримувати до строку погашення для одержання процентних доходів,. інвестиції в асоційовані та дочірні компанії – пайо­ві ЦП емітентів, які відповідають визначенням асоційованої чи дочірньої компанії банку, за винятком тих ЦП, які придбані та утримуються банком виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання

У разі зміни намірів банку щодо придбаних ЦП або їх характеристик (зміни в фінансовому стані емітента, рівні ліквідності ринку тощо) вони можуть переводитись з одного портфеля до іншого.

З часом інвестиційні цілі вкладника змінюються, що веде і до зміни складу портфеля. Проводиться аналіз співвідношення дохідності й ризику паперів, що входять до портфеля, і за результатами приймається рішення щодо продажу якогось із видів ЦП та придбанні у разі необхідності іншого. Всі процеси, що пов'язані із зміною складу портфеля, його аналізом, відносяться до управління портфелем цінних паперів.

Управління портфелем ЦП – це комплекс заходів, який включає планування, аналіз і регулювання його структури з метою досягнення поставлених перед портфелем цілей при збереженні необхідного рівня його ліквідності й мінімізації витрат, пов'язаних з управлінням.

В цілому існує дві форми управління портфелем ЦП: активна й пасивна.

Активні портфелі включають ЦП, курси яких нині (або у перспективі) різко відхиляються від цін, визначених середньоринковими умовами і можуть зазнавати сильних коливань. Склад такого портфеля активно регулюється, спираючись на постійний докладний аналіз кон’юнктури ринку. Його характерна риса – наявність значних оборотів з операцій купівлі-продажу ЦП з метою відновлення його складу. Активні портфелі формуються значною мірою «проти ринку», тому інвестиційний менеджер постійно приймає рішення, намагаючись «побити ринок», а не пливти за його течією. Виграш досягається завдяки купівлі ЦП на нижніх точках поточних коливань курсової вартості та продажу їх на ринку на верхніх точках

Пасивна форма управління портфелем ЦП полягає у диверсифікації портфеля із завчасно визначеним рівнем ризику і тривалим зберіганням портфеля в незмінному стані. Форма пасивного управління портфелем цінних паперів має свої методи: диверсифікація - передбачає наявність у структурі портфеля різноманітних ЦП із різними характеристиками.; індексний метод (метод дзеркального відображення) - побудований на основі певного портфеля цінних паперів, який визнається як еталон. Структура портфеля-еталона характеризується певними індексами, які в процесі управління портфелем беруться за основу (дзеркально повторюються). Застосування даного методу ускладнюється труднощами добору еталонного портфеля; збереження портфеля - ґрунтується на підтримці структури і збереження рівня загальних характеристик портфеля..

Пасивні портфелі є добре диверсифікованими, а їх ліквідність, ризик і дохідність відповідають середньоринковим. При їх формуванні менеджмент не включає до їх складу різко недооцінених або високоризикових (спекуля­тивних) цінних паперів, тобто банк ніби пливе за течією. Прикладом може бути формування індексних портфелів, до яких входять ті самі цінні папери, на основі яких розраховується певний фондовий індекс. Ринкова вартість такого портфеля прямує за рухом фондового індексу. Перевагами є мінімізація витрат на аналітичну підтримку індексного портфеля та витрат, пов’язаних з виходом на ринок (комісійні, біржові, гарантійні внески тощо).

Отже, відповідно до обраної інвестиційної політики банківські портфелі ЦП поділяються на два основних типи — активні та пасивні.