Основні функції філософії

Функція (лат. functio – виконання, звершення) - зовнішнє виявлення властивостей об’єкта в певній системі відносин, наприклад: функція держави в суспільстві.

Будь-яка функція має місце і сенс лише в тому випадку, коли філософія:

- по-перше, виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи;

- по-друге, викликана до життя цією системою, детермінована нею;

- по-третє, сприяє цілісності та одночасно розвитку останньої.

До основних функцій філософії належать:

·Світоглядна – характер світорозуміння визначається різноманітними життєвими позиціями, установками, спрямованістю життєдіяльності людини, тому, постійно випробовуючи і критично переглядаючи базові інтелектуальні підстави свого життя, людина повинна бути більш гнучкою та стійкою, здатною постійно переборювати сумніви, вистоювати перед безладдям, невизначеністю, та хаосом – це сприяє становленню людини як суб’єкта творчості у будь-якій сфері життєдіяльності.

· Пізнавальна – розвиток наукового пізнання від теоретичних конструкцій розуму до пошуку реальних прототипів цих конструкцій в об’єктивному світі – це прояв дедалі зростаючої ролі людського розуму в процесі пізнання. Принциповою в теорії пізнання є проблема істини – це проблема відповідності змісту людських знань змістові об’єкта пізнання.

·Методологічна – філософія розробляє універсальні, всезагальні “інструменти”, які використовують інші науки: закони, принципи, категорії тощо. Для розуміння цієї функції необхідно чітко уяснити як спільні риси, так і відмінності таких понять, як метод та методологія.

Метод(від грецьк. methodos – шлях дослідження, пізнання) – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, обумовлений закономірностями відповідного об’єкта, сукупністю правил, прийомів пізнання і перетворення дійсності.

Методологія(від грецьк. methodos – шлях дослідження, пізнання та грецьк. Logos – вчення, тобто вчення про метод) – вчення про методи пізнання та перетворення дійсності; сукупність прийомів дослідження, які застосовуються в певній галузі знань.

Слід відрізняти методи:

- конкретних наук;

- загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання);

- загальнофілософські (діалектика, метафізика).

Найефективніший метод у розв’язанні філософських проблем – метод діалектики, який характеризує універсальний зв’язок всіх явищ, предметів, процесів їх розвитку як прояву єдності протилежних сил і тенденцій, перехід кількісних змін у якісні.

·Соціально-практична – пов’язана з розмежуванням гносеологічних позицій у розв’язанні проблеми істини. Мається на увазі практика не тільки як об’єктивні процеси взаємодії людей і природи, взаємодії людей, їх угруповань, а й як практика пізнавальної і наукової діяльності, яка потребує філософських узагальнень. Праксеологічний вимір філософського знання пов’язаний з аналізом і узагальненнями своєрідності взаємних змін людей і природи, окремих людей і суспільства в цілому.