в комерційному банку

Сутність та організація кредитного процесу

 

1. Кредитування — основна функція комерційного банку. Всі питання, що пов'язані з банківським кредитуванням, вирішуються по­зичальником і банком шляхом укладання кредитного догово­ру. У кредитному договорі визначається також величина від­соткової ставки, від якої залежить розмір прибутку банку. Банк повинен вміти ефективно управляти кожною ланкою кредитного процесу.

Кредитний процес — це рух банківського кредиту як послідовний перебіг його організаційних стадій (етапів). У ході кредит­ного процесу відбувається послідовна зміна стадій механіз­му банківського кредиту. Комерційні банки можуть надава­ти кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалеж­но від їхньої галузевої приналежності, статусу, форм влас­ності за наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Основні стадії кредитного процесу:

1) розгляд заявки позичальника на отримання кредиту;

2) аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта;

3) розробка умов позики, підготовка та укладання кредит­ного договору;

4) визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики;

5) процедура надання позики;

6) процедура погашення позики;

7) контроль за кредитною операцією.

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попе­редній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього про­водиться науково обґрунтована експертиза доцільності надан­ня позики. Головне завдання кредитних працівників комер­ційного банку на цій стадії — зібрати найповнішу інформа­цію про потенціального позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає креди­тоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний по­зичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за свої­ми борговими зобов'язаннями. Точне ви­значення кредитоспроможність клієнта знижує кредитний ризик банку .

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінце­ве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на під­ставі проведення техніко-економічного обґрунтування пози­ки. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кре­дитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визна­ченням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обґрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпе­чення поверненні: банківської позики може бути й гарантія.

На п'ятій стадії кредитного процесу банк на основі кре­дитного договору здійснює процедуру надання позики. Кон­кретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу — повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитно­го договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаєм­ної дебіторсько-кредиторської заборгованості господарських суб'єктів банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашен­ня наданих позик.

Сьома стадія є специфічною в тому плані, що банківський контроль та управління кредитним процесом здійснюється на кожній його стадії. Систематичний моніторинг стану кре­дитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання цій стадії — розробка нагальних прак­тичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кре­дитної політика комерційного банку.

У структурі будь-якого комерційного банку функціонує кредитний відділ, який безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування.

 

2. Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економіч­ну відповідальність комерційного банку і клієнта (позичаль­ника) з приводу проведення кредитної операції. Кредитні відносини між кредитором (банком) і позичальником обо­в'язково набувають договірного характеру. Здійснення кредитного обслуговування на до­говірній основі передбачається ст. 25 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б доз­волили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській практиці викори­стовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загаль­них вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитною договору наведена в Положенні НБУ "Про кредитування". На основі типової форми кредитного догово­ру банки розробляють власні варіанти цього документа. У кожному конкретному випадку зміст кредитного договору пристосо­вується до особливостей позичальника, враховує специфіку його фінансово-господарської діяльності.

Основною від­мінністю між кредитним договором і договором позики є безвідплатний характер останнього. Позичальник за догово­ром позики не сплачує позикодавцеві відсотків за позику, що є обов'язковою й істотною умовою кредитного договору.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважни­ми особами сторін, які його укладають.

За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:

— преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;

— предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);

— умови забезпечення кредиту вказується конкретно: до­говір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпе­чується всім належним позичальникові майном і коштами);

— порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазна­ченням терміну);

— зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язуєть­ся відкрити позичальникові певний (вказується номер) по­зичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'я­зується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нара­хованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;

— права банку і позичальника (банк має право у разі не­дотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу - вказуєть­ся розмір штрафу у відсотках до суми позички; позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернув­ши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користу­вання, попередньо повідомивши про це банк);

— санкції у разі невиконання умов договору;

— порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);

— особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);

— строк дії договору (строк дії кредитного договору вста­новлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);

— юридичні адреси та реквізити сторін;

— підписи сторін.

У західних країнах до тексту кредитного договору часто включають так звані зобов'язальні, заборонні, а також обмежувальні умови.

До зобов'язувальних умов відно­сяться умови, що покладають певні зобов'язання на керівни­цтво підприємства-позичальника. Це, наприклад, надання бан­кові через певні проміжки часу фінансових звітів підприєм­ства, а також іншої необхідної фінансово-облікової інфор­мації; підтримання позичальником фіксованої величини оборотного капіталу вище певного мінімального рівня; забез­печення стабільності керівного складу підприємства на час дії договору тощо.

Заборонні умови — це дії, які позичаль­ник зобов'язується не здійснювати під час кредитної операції без попереднього погодження із банком. Наприклад, заборона підприємству-позичальнику проводити реорга­нізацію і зміну юридичного статусу в період дії кредитного договору; заборона позичальнику на продаж або надання в оренду активної частини його основного капіталу; заборона виступати гарантом для іншого позичальника тощо.

Обме­жувальні умови кредитного договору дозволяють підприєм­ству-позичальнику певні дії, але лише з заздалегідь встанов­лених межах. Це, наприклад, обмеження величини дивідендів, які акціонерне товариство-позичальник має право виплачу­вати власним акціонерам під час реалізації кредитного до­говору; обмеження величини премій, доплат до заробітної плати, матеріальних допомог, що виплачуються працівникам позичальника.

За невиконання або неналежне виконання договірних кре­дитних зобов'язань винна сторона несе цивільно-правову від­повідальність. Арбітражний суд розглядає спори щодо вико­нання кредитного договору в строк не більше двох місяців з дня одержання позовної заяви. Рішення, постанова, ухвала арбітражного суду підлягають обов'язковому виконанню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, за цільовим використанням по­зики, своєчасним і повним її погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за договором у встановленому законодавством порядку.

 

3.Позичковий відсоток — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування останнім позиченими гроши­ма. Ставка (або норма) відсотка — це відносний показ­ник ціни банківського кредиту, що відображає відношення суми сплачених відсотків до величини позики. Комерційні банки як незалежні економічні суб'єкти мають право само­стійно встановлювати рівень відсоткової ставки за кредита­ми залежно від попиту та пропозиції на кредитному ринку та рівня облікової ставки НБУ.

Банківський позичковий відсоток відображає економічні відносини перерозподілу і привласнення банком частини прибутку, що створюється на підприємствах-позичальниках внаслідок продуктивного використання наданої позики. У зв'язку з цим інтенсивність попиту на банківський кредит з боку господарських суб'єктів визначається, насамперед, рів­нем і динамікою розвитку виробничого процесу та ступенем ділової активності товаровиробників.

Формування відсоткової ставки багатофакторний процес, який визначається багатьма чинниками. Серед них: рівень облікової ставки Національного банку, термін надання пози­ки, особливості забезпечення позики, платоспроможність і авторитет позичальника, темпи інфляції, перспективи зміни ринкової кон'юнктури тощо. Сукупність цих чинників буде визначати межі диференціації кредитного відсотка. Голов­ним чинником, що впливає на рівень відсоткових ставок, є ціна кредитних ресурсів. Чим дорожче банку обходиться форму­вання кредитних ресурсів, тим вище відсоткова ставка. В сучасних умовах вирішальний вплив на ціну кредитних ре­сурсів здійснюють розміри депозитних ставок. За короткостроковими позиками ставка, як правило, вища, ніж за довгостроковими.

Суттєвий вплив на рівень відсоткової ставки здійснює ін­фляція. В умовах інфляційних очікувань комерційні банки змушені "страхувати" себе на випадок прискорення темпів інфляції шляхом збільшення ставок за кредитами. Позич­ковий відсоток за мінусом знецінення грошей часто нази­вається "реальним відсотком". Використовується також поняття "від'ємний відсоток", який відображає умови випе­редження темпів знецінення грошей відносно темпів зростан­ня позичкового відсотка.

Крім наведених вище чинників, що ви­значають рівень відсоткових ставок комерційних банків, можна виділити ще такі: об'єкт кредитування, ступінь ризикованості проекту, рівень ставки податку на прибуток банку, умови надання аналогічного виду кредиту на загаль­нодержавному та регіональному кредитних ринках, можли­вості банку щодо додаткового залучення кредитних ресурсів, а позичальника щодо отримання такої ж позики в інших банках, наявність різних форм матеріального забезпечення позики тощо. За великими позиками відсоткова ставка нижче, ніж за дрібними.

У банківській практиці широко використовується термін "маржа". Маржа — це різниця між відсотковими ставками; для процесу кредитування — це різниця між ставками вида­них кредитів (ставки позичкового відсотка) і залучених де­позитних коштів (ставки депозитного відсотка). Маржа має бути такого рівня, щоби забезпечувати належну рентабельність комерційного банку і створювати фінансові ресурси для його розвитку. Проте банк, що орієнтується на довгострокові перспективи своєї діяльності, не розглядає максимізацію маржі як визначальну свою мету і першочергове завдання. Буває економічно вигідніше - створити пільгові умови для постійних клієнтів, сприяти розширенню їх кола, надавати допомогу в розвитку їхньої фінансово-гос­подарської активності тощо. Робота на перспективу у сфері управління відсотковими ставками більшою мірою сприятиме забезпеченню ліквідності, рентабельності й розширенню діяльності комерційних банків.

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регу­лювання фінансово-кредитної сфери національної економі­ки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

— забезпечення позитивного реального рівня ставки від­носно інфляції;

— встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами;

— наближення до рівня міжбанківських відсоткових ста­вок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

— урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

— відповідність поточній політиці НБУ щодо регулюван­ня грошово-кредитного ринку.

В умовах високих темпів інфляції комерційні банки зобов'язані змінювати став­ки за чинними кредитними угодами синхронно зі зміною облікової ставки. В умовах фінансової стабільності таке жорст­ке регулювання кредитно-грошового ринку не потрібне. У цих умовах облікова ставка НБУ має для комерційних банків не директивний, а швидше індикативний характер.

Підвищення облікової ставки спрямоване на скорочення видачі Національним банком кредитів комерційним банкам, а тим самим на зменшення обсягу кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку. Для збільшення кредит­них ресурсів в економіці НБУ знижує облікову ставку. Стимулювати розвиток вироб­ництва може лише низька відсоткова ставка.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі Національного банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції (подорож­чання кредиту за рахунок обмеження кредитної емісії), або політику кредитної експансії (зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва).

У сучасних умовах значний вплив на відсоткову ставку за кредитами здійснює очікувана динаміка відсоткових ста­вок за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП). Дохідність ОВДП, по суті, є сьогодні нижньою межею для відсоткової ставки за кредитами.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом ко­мерційні банки встановлюють також залежно від рівня ри­зику. Відсотковий ризик — це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що ви­плачуються за залученими коштами, над ставками за нада­ними позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслі­док можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки за­кономірно має місце високий ризик неповернення позик.

 

4.Нарахування відсотків за кредитом здійснюється у такий спосіб. Припустимо, що банк надає у позику певну суму гро­шей Р. Виникає питання, якою буде сума грошей S через п років (тобто позика з відсотками при поверненні банку) за умови, що різна відсоткова ставка складає r%. У випадку простого відсотка щорічно нараховується сума, яка дорівнює

Через п раків загальна сума дорівнюватиме:

У випадку складного відсотка, тобто "відсотка від відсот­ка", після першого року майбутня вартість позики з відсот­ками, що має бути повернута банкові, становитиме:

На наступний рік відсотки будуть нараховуватися вже від цієї суми і величина вкладу дорівнюватиме:

Через п років загальна сума позики з відсотками визнача­тиметься за формулою

Відсотки, як це визначено НБУ, нараховуються за кален­дарне число днів, щомісячно в розмірі, передбаченому кредит­ним договором. В окремих випадках нарахування та стяг­нення відсотків може проводитись авансом у момент видачі позики. Річний відсоток нарахувань зростає із збільшенням числа інтервалів стягнення, на які поділяється рік (щорічно, що­квартально, щомісячно, щотижня, щоденно); одночасно інтенсивність зростання відсоткової ставки сповільнюється (в міру збільшення кількості інтервалів).

Відсотки мають сплачуватися за фактичну кількість днів користування позичкою і нараховуватися на суму залишку заборгованості за позичкою. Якщо сума, що вноситься пози­чальником, недостатня для погашення строкового платежу, простроченої заборгованості, сплати нарахованих відсотків, то в першу чергу погашаються відсотки, потім прострочена за­боргованість, а на суму, що залишилась після цього, погашається строковий платіж. Нарахування та стягнення відсотків за позичками, які видані індивідуальним позичальникам, здій­снюється при надходженні від них платежів в погашення боргу. Нараховані відсотки мають відображатися в балансі установи банку в тому ж періоді, за який вони нараховані.

В установах банків нарахування відсотків здійснюється з використанням процентних чисел. Процентне число — це сума залишків заборгованості за позичкою за той період, за який проводиться нарахування відсотків. Одержана сума залишків перемножується на відповідну ча­стину відсоткові ставки (1/12 від річної при підрахуванні за місяць, 1/4 від річної — за квартал).

Для нарахування відсотків розмір відсоткової ставки, що пе­редбачена кредитним договором, ділиться на фактичну кількість днів року. Одержане число перемножується на залишок заборго­ваності і кількість днів періоду, за який нараховуються відсотки.

Комерційні банки зобов'язані проводити подальший кон­троль (вибірковий чи суцільний) за правильністю нарахуван­ня відсотків та віднесення їх на відповідні рахунки, а також правомірність віднесення сум нарахованих відсотків на до­ходи банку.


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
МЕТОДЫ ОЦЕНКИ ЖИВОТНЫХ НА ВЫРАЩИВАНИИ И ОТКОРМЕ | Технологія банківського кредитування




Дата добавления: 2016-11-02; просмотров: 706;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.021 сек.