Сутність та структура політичної системи суспільства

Поняття “політична система” є одним із ключових у сучасній політології. Вперше його ввів до наукового обігу в 1953 р. американський політолог Девід Істон. Політична система суспільства – це упорядкована на основі права та інших соціальних норм сукупність таких інститутів як державні органи, політичні партії, рухи, громадські організації, у межах якої проходить політичне життя суспільства і здійснюється політична влада.

Отже, категорія “політична система” відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. На відміну від інших систем – економічних, соціальних, духовних - політичну систему суспільства характеризує ряд рис: участь у розв’язанні загальнонаціональних завдань, досить складна внутрішня будова, здійснення політичного керівництва й управління суспільством.

У сучасній політичній науці означилося кілька підходів до з’ясування суті і структури політичної системи. В їх основі лежить різне розуміння феномена політики. Визначним теоретиком системного аналізу є Д.Істон. У працях “Політична система”, “Системний аналіз політичного життя” він уперше в політичній науці застосував до вивчення політичного життя системний аналіз, згідно з яким система складається з ряду різнорідних елементів; елементи пов’язані різними залежностями і всі разом утворюють її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему, а дії, які система спрямовує на оточення – виходом. Основним призначенням політичної системи є здійснення функції розподілу цінностей і спонукання більшості членів суспільства до його обов’язкового дотримання. Отже, Д.Істон стверджує: політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення; він є обов’язковим і вимагає підпорядкованості. Д.Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д.Істон поділяє на “внутрішньосуспільні системи (економічна, культура, соціальна) і позасуспільні, тобто такі, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгівельна система, різноманітні міжнародні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо “руйнівного” впливу середовища і якщо цей вплив наскільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система руйнується. Американський політолог Дж.Алмонд, у працях “Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”, на відміну від концепції Д.Істона, приділяє відносно більше уваги такій проблемі, як політична культура. Дж.Алмонд розрізняє політичні системи на основі їх структур і культур, підкреслюючи їх взаємодію. Згідно з Дж.Алмондом, кожна політична система є системою дій. Акцент на дію означає, що при вивченні політичних систем не можна обмежуватися переліком їхніх юридичних та ідеологічних норм, а необхідно враховувати взаємодії всіх елементів політичного життя.

Проблематика політичної системи досліджується і в соціально-класовому, конкретно-історичному контексті. Зокрема, у марксистській літературі вказується, що політична влада здійснюється в рамках політичної системи суспільства, під якою необхідно розуміти відносно замкнуту систему, що забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства як цілісного організму, управління яким здійснює політична влада.

Політична система має свою структуру. До структури політичної системи включають: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру. У структурі політичної системи можна виділити такі структурні рівні:

Політична система в суспільстві виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

Владно-політична функція: суть її зводиться до механізму

формування, використання й підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб’єктів політичного процесу.

Функція національної інтеграції: політична система забезпечує інтеграцію племен у народність, а народність у націю.

Функція стабілізації соціально-політичного життя: стабілізаційна діяльність політичної системи полягає у її здатності з’ясовувати причини різноманітних конфліктів (класових, міжнародних, міждержавних).

Функція соціально-політичної модернізації: суть її зводиться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя

Функція управління: формує систему органів, що становлять апарат управління суспільством.

Правова функція: політична система формує право і функціонує в його рамках.