Сутність етнополітології. Основні форми етнонаціональних спільнот

Місце та роль етнонаціональних спільнот у політиці визначається складністю й актуальністю проблем в етнонаціональній сфері, що особливо загострилися на рубежі ХХ і ХХІ століть. Складність, актуальність і практична значимість етнонаціональних проблем зумовлена такими факторами:

1. Поліетнічний склад населення планети й окремих держав.За даними ЮНЕСКО, на землі проживає більше 4 тисяч етносів. У світі абсолютна більшість держав поліетнічні, а деякі країни - мультиполіетнічні (де проживає більш як 100 етносів). У цих державах різні за чисельністю, економічним становищем і державним статусом етноси нерідко входять у конфлікт один з одним, унаслідок чого між різними етнонаціональними спільнотами, між автономією і центром виникають етнічні війни (Росія-Чечня; Грузія-Абхазія; Молдова-Наддністрянщина) і серйозні етнічні конфлікти (Канада-Квебек; Індія-Пенджаб і т.д.).

2. Політизація етнічності – вихід етнонаціональних спільнот на арену політичного життя й зростання їхньої ролі в суспільно-політичній сфері. З початку 60-х років, на думку етнополітологів, у світі спостерігається «вибух етнічності», тобто різке загострення етнонаціональних проблем і протиріч: спочатку в США («негритянська проблема»), потім у Канаді (франкомовна провінція Квебек), у Європі (Бельгія, Великобританія, Франція, баски в Іспанії), пізніше у 90-тих роках – розпад Радянського Союзу, Югославії, розпад Чехословакії, утворення більше ніж 20 незалежних держав. Усе це сприяло посиленню дезінтеграційних процесів, виникненню проблем національних кордонів, біженців, а також етнічних конфліктів і навіть війн.

3. Загострення етнічних конфліктів та їх інтернаціоналізація. Останнім часом дезінтеграційні процеси, національний екстремізм, багато в чому сприяли загостренню етнічних конфліктів, що виникли раніше, і появі нових. У світі існує три найбільш конфліктогенних регіони: Близький Схід, Кавказ і колишня Югославія. Нині у світі триває більш ніж 30 етнічних війн і конфліктів: Вірменія-Азербайджан (Нагорний Карабах), Боснія і Герцеговина, Косово, Чечня, Грузія, Абхазія, Канада (Квебек), Іспанія (баски), Індія (Пенджаб, Кашмір, Джамму), Молдова (Наддністрянщина), Прибалтика (російськомовне населення), Північна Ірландія, курдська проблема (Туреччина, Іран, Ірак). Ці етнічні війни і конфлікти принесли горе і страждання багатьом етнонаціональним спільнотам.

Все це обумовлює актуальність дослідження етнонаціональних проблем. Будь-яка поліетнічна держава потребує вироблення розумної та ефективної етнополітики з урахуванням уроків і негативних тенденцій, що спостерігалися в минулому. Етнонаціональна сфера в Радянському Союзі була закритою для критики - отже, суспільствознавчі науки не могли її об’єктивно дослідити. І тільки останнім часом українські етнополітологи дістали унікальну можливість вільно досліджувати цю складну, надзвичайно актуальну та важливу проблему.

Уже із самої назви «етнополітологія» зрозуміло, що це синтез, діалектична єдність двох таких важливих наук, як етнологія(наука про етнонаціональні спільноти) і політологія(наука про політику). Етнополітологія особливу увагу приділяє вивченню механізмів взаємозв'язку й взаємовпливу етнонаціональних і політичних процесів у сучасному світі.

Становлення етнополітології як науки пов'язано з ім'ям шведського вченого Р.Челлена, який на початку ХХ ст. запроповадив у науковий обіг поняття «етнополітика», а також з ім'ям німецького політолога М.Бема, що після Першої світової війни випускав у Берліні журнал «Етнополітичний альманах», який став своєрідним центром етнополітичної думки в Європі і значною мірою сприяв становленню етнополітології як науки. У 50-і - 60-і роки вагомий внесок у розвиток етнополітичної думки внесли вчені-етнополітологи Ф.Гертц (Англія), Н.Глейзер, Д.Майніхен, М.Паренті (США).

У самостійну науку і навчальну дисципліну етнополітологіявиділилася на Заході на початку 70-х років. Великий внесок у її становлення зробив один з найвизначніших західних етнополітологів, професор Колумбійського університету Дж. Ротшильд. Наприкінці 70-х років він випустив у світ свою фундаментальну монографію «Етнополітика:концептуальнірамки», яка, на одностайну думку учених вважається етапною роботою в розвитку етнополітології. Значний внесок у розвиток етнополітології зробив англійський учений Е.Сміт (основні роботи «Націоналізм у ХХ столітті», «Етнічне походження нації», «Національна ідентичність») і Е.Геллнер (основна робота «Нація і націоналізм»).

У незалежній Україні перші наукові розробки з етнополітологічної проблематики з'явилися на початку 90-х років. Завдяки зусиллям таких українських учених, як академіки Ю.Римаренко, І.Курас, а також А.Майборода, О.Картунов, І.Варзар, М.Степико, О.Маруховська, етнополітологія набула в нашій країні подальшого розвитку.

Дослідження етнонаціональних процесів потребує визначення й аналізу категорій основних етнонаціональних спільнот: етносів і націй.Ці категорії (особливо «нація») досить складні за змістом і багатогранні за конкретними проявами.

У закордонній і вітчизняної етнополітології найбільш усталеною є така точка зору: усі етнонаціональні спільноти (рід, плем'я, народність) являють собою історичні типи етносу, а нація - вищу еволюційну точку розвитку етносу на сучасному етапі людської цивілізації. Схематично поняття етнос виглядає так: рід-плем'я-народність-нація. Між нижчою точкою (рід) і вищою (нація) минуло близько півтора мільйона років еволюції, цілеспрямованої, стійкої соціалізації індивіда й перетворення його на сучасну людину. Далеко не всі етноси пройшли через весь еволюційний ряд. Це підтверджують дані ЮНЕСКО, згідно з якими у світі нараховується більше 4 тисяч етносів, з них лише 800 є націями.

До ознак, що відображають системні властивості етносу, належать такі: спільність походження, народне мистецтво, звичаї, обряди, традиції, норми поведінки, звички. Причому жодна з перерахованих ознак не є самодостатньою. Саме в сукупності вони утворюють певну етнічну культуру.

Важливою ознакою, елементом етносу є спільна історична територія, де відбувався процесс його становлення й розвитку. Для етнічної ідентифікації більше значення має символічнийзв'язок з територією, ніж реальний факт проживання на ній. У свідомості членів етносу вона сприймається, насамперед, як священна земля предків, видатних релігійних і політичних діячів. Якщо навіть члени етносу знаходяться в діаспорі, то все одно зберігають у пам'яті символічні образи цієї землі.