Політологія як наука і навчальний предмет

Виникнення політології як науки – процес довготривалий і має певні стадії. К.Дойч відмітив, що кожна суспільна наука, зокрема і політологія, проходить нібито три стадії розвитку: філософську, емпіричну і стадію ревізії емпіричного стану. Ця ідея уявляється досить плідною.

Політична наука у своїй початковій, філософсько-етичній формі виникла в результаті раціоналізації і концептуалізації політичних поглядів за часів Конфуція, Платона і Арістотеля (V-III ст. до н.е.) та пройшла у своєму розвитку ряд етапів. Сучасного вигляду політологія набула в другій половині ХІХ ст. в зв’язку з появою і розповсюдженням біхевіористських (bihevior - поведінка), емпіричних методів дослідження. Приблизно в цей же період йде становлення політичної науки як самостійної академічної дисципліни. В 1857 р. в Колумбійському коледжі США було створено кафедру “Історія і політична наука”. У 1880 р. в цьому ж коледжі було організовано першу школу політичної науки.

Паралельно відбувався процес перетворення політології в самостійну наукову й навчальну дисципліну і в Європі. Великий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як М.Вебер, Р.Міхельс, Г.Моска, В.Парето, А.Токвіль, а також К.Маркс і Ф.Єнгельс.

На початку ХХ ст. процес виділення політології в самостійну академічну дисципліну в основному завершився. Активізація й інтеграція політичних досліджень сприяли створенню в 1948 р. під егідою ЮНЕСКО Міжнародної Асоціації політичної науки, яка продовжує свою діяльність і в наш час.

В СРСР – фактично до самого моменту розпаду держави - на політологію було накладено ідеологічне табу. Вона трактувалась подібно до генетики як псевдонаука, буржуазна наука. Лише в 1990 році політологія набула офіційного визнання.

На сучасному, новітньому етапі українська політологія зосереджує основну увагу на дослідженні процесів державотворення й формування політичної системи України, партійно-політичного структурування, функціонування політичних інститутів і політичних еліт, політичної культури і громадянського суспільства.

Такою є стисла історія виникнення й розвитку політології як науки.

Що ж вивчає політологія? Що є предметом її дослідження?

Із цього приводу існують різні - хоч і не взаємовиключні - точки зору. Перша група визначень виходить із того, що політологія є лише однією з наук про політику, яких існує багато. Визначення терміна “політичні науки” сформулював у середині ХХ ст. американський вчений Гарольд Лассуел. Політичні науки – це інтегральне поняття, яке об’єднує весь спектр інтелектуальних досліджень сфери політичного. Воно охоплює політичну соціологію і політичну психологію, політичну філософію і політичну антропологію (лат. antropos – людина), політичну географію і політологію.

Друга група авторів фактично ототожнює політологію і політичну соціологію як найбільш загальні науки про політику. Як синоніми їх розглядає відомий французький учений М.Дюверже.

Ці підходи мають як сильні, так і слабкі сторони. Усунути недоліки двох окреслених підходів на предмет політології дозволяє третя точка зору. Вона розглядає політологію як загальну, інтегральну науку про політику в усіх її проявах, зараховуючи до її складу всі політичні дисципліни. Цю позицію відстоює авторитетний політолог Дж.Сарторі. На його переконання, політична наука в своїй основі є цілісною і водночас внутрішньо диференційованою. У такому розумінні правомірно розглядати окремі політичні науки як специфічні частини єдиної політичної науки.

Таким чином, узагальнюючи сказане, зазначимо, що політологія – це наука про політику і її відносини із суспільством.Деталізуючи предмет політології, нерідко перераховують найважливіші її складові, серед яких, зокрема, такі:

· політичні інститути, насамперед держава й партії;

· політична свідомість і культура;

· суб’єкти політики – окремі особи, зацікавлені групи, політичні еліти та лідери;

· внутрішньодержавні й міжнародні політичні відносини;

· політичний процес як динамічна характеристика політики.

В іншому варіанті предмет політичної науки має чотири виміри:

· нормативні ідеї (програми, декларації, інструкції, правові та інші норми);

· відносини влади і політичного верховенства;

· суб’єктивні установки;

· інститути.

Таким чином, предметом політології є закономірності структури, функцій, розвитку політичного життя в усіх його проявах. Політологія ж як раціональне відображення політичного життя - це система знань про цілі, завдання, рушійні сили й зміст політичних процесів, про діяльність людей, партій, об’єднань, держав у сфері політичних відносин.

Трактування змісту предмета політології залежить від дослідницького підходу та від наукових методів аналізу політики. Найбільш важливі загальні методи дослідження сфери політичного подані в таблиці 1.

Таблиця 1

Іншу групу засобів пізнання в політології становлять методи емпіричних досліджень, за допомогою яких накопичується первинна інформація про політичні факти. Ці методи не є специфічно політологічними і в основному запозичені з прикладної соціології, математики, кібернетики тощо. До них належать:

· використання статистики, насамперед електоральної, тобто участі громадян у виборах;

· аналіз документів;

· анкетні опитування;

· теорія ігор (особливо продуктивна, коли потрібно прийняти рішення);

· безпосередні спостереження за реальними політичними подіями або за подіями в умовах експериментальної ситуації.

Увесь різноманітний дослідницький арсенал сучасної політичної науки підпорядкований одній меті – отримання достовірного знання, об’єктивних даних про політичні процеси і їх розвиток.

Нині як у кожній окремій науці, так і у структурі політології в цілому чітко виокремлюються два рівні знань – теоретичний та прикладний, або емпіричний.

Вивчення політики як специфіч- Вивчення політики як реального

ної сфери суспільного життя зіткнення вольових устремлінь

з притаманними їй суперечно- державних інститутів, партій,

стями, закономірностями тощо рухів та інших суб’єктів