XXI ст.: Пошук організаційних форм консолідації

Безперечно, що розвиток теоретичної фольклористики у світі був би більш органічним, полегшився би, коли б і в наш час дослідники мали таку всесвітню фахову організацію, якою була Федерація фольклористів (FF) до першої світової війни (див.: 4.1) – адже необхідно час од часу збиратися разом, обмінюватися свіжими думками, полемізувати, надрукувати, нарешті, в міжнародному часопису розвідку, справді цікаву для світового загалу колег-науковців.

Теперішня FF для здійснення таких функцій непридатна, бо давно перетворилася в редакційну раду, яка забезпечує спонсорство для видання FFC. З рупору "історико-географічної" школи FFC трансформувалися у фольклористичне видання широкого профілю, де друкуються й структуралістські праці, а також дослідження класичного антропологічного і антрополого-ритуалістичного напрямків. Але ж FFC і була утворена на початку XX ст. як організація з підкреслено вільною структурою, що не мала на службі чиновників, не передбачала навіть формального членства. Оскільки ж такі фундації можуть існувати лише на ентузіазмі засновників (справжнім "серцем" FF був К. Крон), не дивно, що організаційно-консолідуюча активність FF, що встигла навіть сформувати свої секції в окремих країнах Заходу, швидко згасла.

1937 р. фольклористи Заходу, зібравшись в Единбурзі, утворили, виконуючи тим самим рішення фольклористичного конгресу в Лунді (1935), нове угрупування, за складом фахівців ширше за FF, а за географічним охопленнях їх вужче, – Міжнародну асоціацію європейської етнології та фольклористики (IAEEF). Водночас було засновано щоквартальник "Folk" (редактор Я. де Фріс), котрий наступного року злився з щоквартальником "Folk-Liv", що його для IAEEF почала була видавати шведська Королівська академія фольклористичних досліджень ім. Густава-Адольфа. Але зачинання ці з початком другої світової війни припинилися, а після неї вже не відновлювалися.

Тепер функції науково-організаційні та, в особливості, фахово-консолідуючі перейняли на себе дві всесвітні організації вужчого, ніж FF і IAEEF, спрямування. Перше з них, Міжнародне товариство дослідження фольклорної оповіді (ISFNR), створене після другої світової війни як об’єднання європейських фольклористів, у 80-ті рр., під енергійним головуванням Р. Квіделанда (Норвегія) перетворилося в організацію всесвітню, що доводить хоч би проведення його XI Конгресу на початку 1995 р. в Місорі (Індія). На цьому ж конгресі в члени ISFNR було прийнято двох перших українських фольклористів – дослідницю усної прози О. Ю. Бріцину і автора цих рядків. Праці членів ISFNR друкуються в часопису "Fabula" (Берлін), до 1998 р. діяльність товариства освітлював часопис "NIF Newsletter", що видавався Північним інститутом фольклору (NIF, з 1959), спільним науково-дослідним закладом скандинавських країн. Після припинення діяльності NIF його функції перейняв на себе Північний осередок фольклору (NNF), утворений на початку 1998 р. Бергенським університетом (Норвегія) і Академічним університетом Або (Фінляндія), котрий почав друкувати "NNF News", але видання це припинилося 2001 р. на № 3.

Коли ISFNR ставить перед своїми членами широкі наукові завдання (так, XII конгрес ISFNR в Гетінгені влітку 1998 р. мав загальну тему "Обрії наративної комунікації", XIV конгрес у Тарту 2005 р. – "Теорії фольклорного наративу і сучасні практики"), то Міжнародне товариство дослідження сучасної легенди (ISCLR) об’єднує лише вчених, що вивчають один з чітко окреслених жанрів сучасного фольклору. Засновано воно було 1988 р., видає часопис "Foaftale News" (Шеффілд). У назві його використано слово "foaf", скорочення виразу "friend of a friend" ("тобі як другу") – запропонований Р. Дейлом термін, що має відтворити особливу атмосферу довірчості, в котрій оповідаються ці легенди.

Перспективи участі українських дослідників у діяльності ISCLR поки що проблематичні: традиційно сприймаючи вітчизняний фольклор майже виключно як селянський (див.: 1.3), міську усну традицію у нас фактично не вивчали. Тож популярні свого часу і в Україні розповіді про "життя після смерті" ¹¹⁷, про НЛО, про бультер’єра, охоронця квартири, котрому грабіжники протягнули ватянку і котрого разом з нею повісили на гачку вішалки абощо, і не сприймаються як об’єкти наукового дослідження.

А втім ця нехіть до вивчення "міської легенди" має причини доволі глибокі, підклад у неї світоглядний. Вона відбиває одну зі суттєвих традицій нашої науки, на існування котрої не вплинула б і публікація у "Foaftale News" кількох розвідок про львівські, приміром, плітки. Як воно завжди і буває, за дрібною, здавалось би, деталлю приховуються важливі відмінності в тенденціях розвитку фольклористики на Заході й в Україні.

ПИТАННЯ

Для самоперевірки.

FF IAEEF ISCLR ISFNR

Світовий фольклор Європейський фольклор "Міська легенда" …

Відмінникові. Чи обов’язково має відбутися синтез сучасних фольклористичних теорій?