Тема 2.6. Відносини власності в економічному житті суспільства

Проблема власності є однією з найважливіших в курсі політичної економії. Її значення і роль при вивченні економічної діяльності суспільства полягає в тому, що пануючі відносини власності визначають економічну структуру і політичний лад цього суспільства. А, отже, вони мають охоплювати собою весь спектр суспільних економічних відносин і служити загальною характеристикою їх.

Особливістю революційних чи реформаторських перехідних епох є те, що свідома і часто примусова зміна форм власності веде до формування нової економічної системи.

В теоретичному аспекті власність є однією з найбільш абстрактних категорій і на поверхні економічного життя проявляється у різних формах, що обумовлює певні труднощі при її вивченні.

У різні епохи були свої погляди на власність. Але з погляду політекономії важливо зрозуміти економічну суть власності, бо в реальному житті вона проявляється як право власності. Власність як економічна категорія – це відносини між суб’єктами по відчуженню–привласненню діяльності чи її результатів. Як економічна категорія власність має свої ознаки, що визначають її економічний зміст. Проте у людському суспільстві, яке організоване у державу, власність завжди виступає у певній юридичній формі. Тому, щоб зрозуміти глибинну суть категорії власність, потрібно добре усвідомити економічний зміст і юридичну форму її.

У процесі історичного розвитку людства змінювались економічні системи і разом з тим зазнавали змін типи, види, форми і системи власності. Певне їх поєднання в економічному базисі даного ладу формує свою структуру власності. Основними елементами такої структури виступають: трудовий і експлуататорський тип власності, приватний (індивідуальний) та суспільний (колективний) вид власності. Окрім того, кожне із видів власності має свої форми прояву. Тут важливо зрозуміти за якими критеріями проводиться така класифікація власності і чітко розрізняти чим відрізняється форми власності від виду чи типу її, як вони співвідносяться в самому понятті власності.

Найбільш загальним виступає тип власності, який визначається відносинами відчуження-привласнення. Якщо такі відносини існують між суб’єктами економічної діяльності, то має місце експлуататорський тип власності, якщо ж відчуження-привласнення відсутнє, то власність виступає трудова, неексплуататорська.

Частковим виступає вид власності, а саме: приватна чи суспільна власність. Це визначається тим, кому належить право власності: індивіду чи колективу, суспільству.

І, нарешті, особливим виступають різні форми власності: індивідуальна, сімейна, фермерська, групова, колективна, акціонерна, муніципальна, державна, всенародна.

При аналізі форм власності важливо звернути увагу на їх відмінності. Головні з них полягають у призначенні, цілях, способах утворення, в формах розподілу продукту чи прибутку, в методах управління об’єктами власності.

В процесі історичного розвитку форми і системи власності еволюціонували від простих до більш складних.

Первісні форми власності (азіатська, греко-римська, германо-слов”янська), мали своєю передумовою природний фактор – землю з її плодами. У результаті зростання майнової нерівності, розвитку поділу праці, відокремлення виробників виникла приватна власність на основі експлуатації рабської і кріпацької праці. У надрах феодального суспільства з розвитком ремісництва і утворенням міст виникла власність не пов’язана із землею, а із знаряддям праці, розвиток якої вилився у буржуазну власність, яка одержала всезагальну назву капіталістична. Вона принципово відрізняється від попередніх – рабовласницької і феодальної систем власності.

Проте і капіталістична система власності зазнає істотних змін відповідно до рівня і характеру розвитку сучасних продуктивних сил. Основною тенденцією в розвитку сучасних економічних систем є процес поступової трансформації приватної власності у суспільну шляхом дезінтеграції функцій права власності і посилення суспільного управління об’єктами приватної власності. Ці процеси формують новий тип економічної системи посткапіталістичної епохи – змішану соціально орієнтовану економіку.