Договір контрактації сільськогосподарської продукції

За договором контрактації сільськогосподарської продукції ви­робник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продук­цію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов до­говору.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є консенсу-альним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер його полягає в тому, що одержану від виробника сільськогосподарсь­ку продукцію покупець оплачує за встановленими цінами.

Відповідно до ст. 713 ЦК України до договору контрактації за­стосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положен-

Глава 2. Договір поставки. Договір контрактації...

ня про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами за договором контрактації є, з одного боку, підпри­ємства та організації, на які в установленому порядку покладено функції державної закупівлі сільгосппродукції (заготівельні, пере­робні, торговельні тощо). Зокрема, замовниками можуть виступати міністерства, установи та організації, яким виділяються кошти з державного бюджету.

З іншого боку в договорі контрактації виступають підприємства та організації будь-яких форм власності, що виробляють сільсько­господарську продукцію. Визначення поняття «сільськогосподар­ський виробник» законодавство не дає, але Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначає поняття «сільськогос­подарський товаровиробник», куди відносить: фізичних або юри­дичних осіб незалежно від форми власності та господарювання, в яких валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільсь­когосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіно­жатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та (або) поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обме­ження не поширюється на осіб, які мають особисті підсобні госпо­дарства.

Предметом договору контрактації є сільськогосподарська про­дукція. ЦК України не дає визначення поняття «сільськогосподар­ська продукція». Таке поняття встановлює ст. 1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну митного оформлен­ня й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засо­бів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України».

Сільськогосподарська продукція — це будь-яка продукція тва­ринного і рослинного походження, що підпадає під визначення пер-шої-двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зов­нішньоекономічної діяльності, яка затверджена постановою Кабіне­ту Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1354 «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності»¹.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК України). На сьогодні спеціальних нормативних актів, які регулювали б договір контрактації, не прийнято.

¹ Офіційний вісник України. — 1998. — № 35. — Ст. 1305.

3 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

§ 3. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язуєть­ся надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енерге­тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосову­ються загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про електроенергетику»¹ енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій терито­рії і не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за пору­шення умов і правил здійснення ліцензованої діяльності з ураху­ванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачаль­ником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживача­ми електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпу-щеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (згідно з умовами договору на користу­вання електричною енергією). У разі відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають за межами показників, зазначе­них у договорі на користування електричною енергією, енергопоста-чальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищевказаного Закону визначає основні права спожи­вачів, до яких належать:

¹ ВВР. — 1998. — № 1. — Ст. 1.

Глава 2. Договір поставки. Договір контрактації ...

— підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

— вибір постачальника електричної енергії;

— отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

— отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

— відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення
його прав, згідно із законодавством.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів»¹, «Про захист економічної конкуренції»², «Про енергозбереження»³ та іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог норматив­но-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов дого­вору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією, виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та те­плової енергії згідно із законодавством України. Правила користу­вання електричною і тепловою енергією для населення затверджу­ються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення) у разі споживання електричної ене­ргії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спо­житої і договірної величини. У разі перевищення договірної величи­ни потужності споживачі (крім населення) сплачують енергопоста­чальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величи­ною потужності, зафіксованої протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопоста­чальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачу­вати її вартість виключно коштами їх перерахуванням на поточ-

¹ ВВР. — 1991. — № ЗО. — Ст. 379.

² ВВР. — 2001. — № 12. — Ст. 64.

³ ВВР. — 1994. — № ЗО. — Ст. 283.

ї*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

ний рахунок із спеціальним режимом використання енергопоста-чальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших фор­мах та (або) сплати коштів на інші рахунки такі кошти як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. № 1357 затверджені Правила користування електричною енергією для населення, а також Типовий договір на користування електрич­ною енергією¹.

Норми ст. 714 ЦК України регулюють не лише постачання електричної енергії, а й постачання води та тепла. Постановою Ка­бінету Міністрів України від ЗО грудня 1997 р. № 1497 затверджені Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та во-довідведення, а також Типовий договір про надання населенню по­слуг з водо-, теплопостачання та водовідведення².

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ст. 714 ЦК України).

Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.: Юрінком Ін-тер, 2001.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая: Договори о передаче имущества. — М.: Статут, 2000. Договір у цивільному і трудовому праві / За ред. Ю. С. Шемшученка, Я. М. Шевченко. — К., 2000.

Гуйван П. Особенности сделок злектроснабжения и их место в системе договоров // Підприємництво, господарство і право. — 2000. — № 2. — С. 13-16.

Голембо Л. Підстави виникнення зобов'язань за поставкою: план чи са­мостійна ініціатива // Право України. — 1996. — № 5. — С. 34.

Глава З Договір міни (бартеру)

Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій сто­роні у власність один товар в обмін на інший або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем

¹ Офіційний вісник України. — 1999. — № ЗО. — Ст. 1543.

² Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст. 16.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

товару, який він одержує взамін, проте еквівалентом за майно, що передається, є не грошова сума, а інше майно. Однак договором мо­же бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обміню­ється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовую­ться загальні положення про купівлю-продаж, положення про до­говір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобо­в'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі об­міну товарів на роботи можуть застосовуватися норми глави 61 ЦК України, що регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає мо­мент переходу права власності на товари, що обмінюються, й істот­но відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторо­нами, якщо інше не встановлено договором або законом. Це карди­нально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту набуття права власності за дого­вором, відповідно до якого право власності у набувача майна за до­говором виникає з моменту передання майна і ніяким чином не по­в'язане із виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спе­ціальних вимог до суб'єктів договору міни, однак, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є однією з форм розпорядження майном, кожна зі сторін за загальним прави­лом має бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б правомочність щодо розпорядження відповід­ним майном.

Предметом договору міни є дії кожної зі сторін з передачі у влас­ність іншої сторони товару, що обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, що регламентують предмет догово­ру міни, тому його регулювання здійснюється, як вказувалося ви­ще, нормами про договори купівлі-продажу, поставки або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними рисами договору міни є його консенсуальність — кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на інший; оплатність — оскільки кожна

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

із його сторін за виконання своїх обов'язків з передачі товару контрагенту має отримати від останнього зустрічне надання у ви­гляді іншого товару, що обмінюється; двосторонність — оскільки кожна зі сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони в тому, що має ви­конати на її користь, і одночасно її кредитором у тому, що має пра­во від неї вимагати. Крім того, у договорі міни є два важливих яск­раво виявлених зустрічних зобов'язання: кожна зі сторін зобов'я­зується передати контрагенту відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно обумовлюють один одного і є в принципі економіч­но еквівалентними.

У цивільному обігу підприємці надають перевагу використанню такого поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі на­зивають різновидом договору міни¹. Проте поняття «бартер» за сво­їм змістом є об'ємнішим за поняття «міна». Так, відповідно до ви­значення поняття бартерної операції, що дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ, товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною фор­мою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поста­вок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товара­ми, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкова­ний рухом коштів у готівковій або безготівковій формі².

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» дещо вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін од­ного товару в натурі на інший, а бартер крім речового обміну міс­тить у собі ще й обмін на безгрошовій основі результатами викона­них робіт, послуг тощо.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та вико­нання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про регу­лювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньо­економічної діяльності» у бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість товарів (ро­біт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'язковим ви­раженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком

¹ Гражданское право / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М.: БЕК, 1993. — Т. 2. — С. 84.

² ВВР. — 1999. — № 5-6. — Ст. 44.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

України до першої групи Класифікатора іноземних валют. При укла­денні бартерних зовнішньоекономічних договорів не допускається рух коштів, що означає неможливість доплати грошовими коштами.

Стаття 2 цього Закону передбачає строки проведення товарообмін­них (бартерних) операцій, відповідно до якої товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 ка­лендарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантаж­ної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором ро­біт і послуг — з дати підписання акта або іншого документа, що за­свідчує виконання робіт, надання послуг. При цьому датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважа­ється дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвід­чує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним до­говором високоліквідних товарів, перелік яких визначається Кабіне­том Міністрів України, строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з да­ти оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Перевищення встановлених цією статтею строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, то­варів спеціального призначення допускається за наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною відповід­ного бартерного договору, разового індивідуального дозволу, що ви­дається Міністерством економіки України у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України на строк, визначений у такому дозволі.

У разі перевищення встановлених ст. 2 Закону України «Про ре­гулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовніш­ньоекономічної діяльності» строків ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортують­ся за бартерними договорами, суб'єктам зовнішньоекономічної дія­льності, які є стороною відповідного бартерного договору, Міністер­ством економіки та з питань європейської інтеграції видається разо­вий індивідуальний дозвіл¹. Для одержання разового індивіду -

¹ Постанова Кабінету Міністрів України від 13серпня 1999 р. № 1489 «ПроПоря­док видачі разового індивідуального дозволу на перевищення встановлених стро­ків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 р.№ 1493).

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

ального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності не піз­ніше 15 календарних днів після закінчення встановленого зазначе­ним Законом строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, має подати до Міністерства економіки та з питань євро­пейської інтеграції такі документи:

— звернення про видачу разового індивідуального дозволу з об­ґрунтуванням причин та необхідності продовження строку ввезення на митну територію України товарів (виконання робіт, надання по­слуг), які імпортуються за бартерними договорами;

— заявку на одержання разового індивідуального дозволу, запов­нену за формою, встановленою Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції;

— висновок міністерства або іншого центрального органу вико­навчої влади про віднесення бартерного договору, за яким імпорту­ються товари (виконуються роботи, надаються послуги), до таких, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплекс­не будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спе­ціального призначення з визначенням періоду можливого переви­щення строків ввезення на митну територію України цих товарів (виконання робіт, надання послуг), виданий відповідно до Поряд­ку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товаро­обмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної дія­льності»;

— копію бартерного договору, за яким імпортуються товари (ви­конуються роботи, надаються послуги), з обов'язковим зазначенням юридичної адреси та банківських реквізитів іноземного суб'єкта го­сподарської діяльності. У разі, коли текст договору викладено іно­земною мовою, додається письмовий переклад, виконаний і завіре­ний в установленому порядку;

— копії вантажних митних декларацій на експорт та імпорт то­варів (виконання робіт, надання послуг) за відповідними бартерни­ми договорами, завірені в установленому порядку;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта зовнішньо­економічної діяльності, завірену в установленому порядку.

Про звернення до Міністерства економіки та з питань європейсь­кої інтеграції з метою одержання разового індивідуального дозволу суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повинен негайно у пись­мовій формі повідомити органи державної податкової служби за місцем його державної реєстрації.

Глава 3. Договір міни (бартеру)

Для розгляду питань, пов'язаних з видачею разового індивіду­ального дозволу, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції утворює комісію на чолі з керівником департаменту Міністерства. Засідання комісії проводяться в міру потреби й офор­мляються протоколом.

Рішення про видачу або відмову у видачі суб'єкту зовнішньоеко­номічної діяльності разового індивідуального дозволу приймається на засіданні комісії не пізніше ніж за 15 робочих днів з дня над­ходження відповідних документів.

Про відмову у видачі разового індивідуального дозволу (з обґрун­туванням її причин) повідомляється заявникові у письмовій формі. Рішення комісії про відмову у видачі разового індивідуального до­зволу може бути оскаржено в судовому порядку відповідно до зако­нодавства України.

За порушення строків проведення товарообмінних (бартерних) операцій ст. 4 вищезазначеного Закону передбачається певна відпо­відальність. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпор­туються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або екс­портуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійс­нення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації зумовлює нарахування пені у розмірі одно­го відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може пере­вищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Органи державної митної служби України здійснюють контроль за надходженням товарів за імпортом згідно з бартерним договором та інформують органи державної податкової служби про порушення строків надходження товарів, передбачених частинами 1-3 ст. 2 цього Закону.

Органи державної податкової служби України здійснюють конт­роль за своєчасним імпортом робіт і послуг згідно з бартерним до­говором та інформують органи державної митної служби України про фактичний експорт робіт і послуг для здійснення контролю за своєчасним надходженням товарів, що мають бути імпортовані.

Рекомендована література:

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К., 2001. Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Зобов'язальне право. Теорія і практика: Навчальний посібник / За ред.

0. В. Дзери. — К._? 1998.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга вторая:

Договорьі о передаче имущества. — М., 2000.

Вилкова Н. Г. Договорное право в международном обороте. — М., 2002.

Глава 4 Договір дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування згідно з ЦК України може бути як реальним, так і консенсуальним. До цього часу даний договір визначався у за­конодавстві і теорії лише як реальний договір. Стаття 243 ЦК УРСР 1964 р. передбачала, що договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному. Тобто вказувалося на ознаку реальної угоди — необхідності передачі речі (майна) для то­го, щоб вважати таку угоду укладеною. Консенсуальною угодою до­говір дарування буде тоді, коли він породжує зобов'язання передати майно обдаровуваному у майбутньому. Зобов'язання не збігається з моментом передачі речі. Новий ЦК України по-різному регулює ре­альний та консенсуальний договори дарування.

Ознакою, що поєднує обидва види договору дарування, вважаєть­ся його безоплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безоплатно. За наявності зустрічно­го задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Дого­вір не є даруванням, якщо обдаровуваний зобов'язується при цьому вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не-майнового характеру (п. 2 ст. 717 ЦК України). Проте не можна вважати порушенням ознаки безоплатності договору дарування такі випадки:

1) символічне зустрічне задоволення як данини у традиції — на­приклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування колючо-ріжучих предметів або домашніх тварин;

2) виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою викорис­тання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертва — ст. 729 ЦК України). Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки вико­нання обов'язку з використання пожертви стосується третіх осіб;

3) покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь тре­тьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає у вчинен-