Глава 29. Захист права власності. Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння

Закон містить і деякі винятки щодо можливості витребування власником майна з незаконного володіння. Так, не підлягає вінди­кації майно, що було продане добросовісному набувачу в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 388 ЦК Украї­ни). Добросовісний набувач, який відплатно придбав майно в зазна­ченому порядку, не може бути позбавлений цього майна, незалежно від того, чи вибуло воно з володіння за волею чи поза волею власни­ка або особи, якою воно було передане власником у володіння.

Не можуть бути витребувані у добросовісного набувача гроші і цінні папери на пред'явника (ст. 389 ЦК України). Неможливість витребування їх від добросовісного набувача не ставиться законом у залежність від того, як останній набув їх: відплатно чи безвідплат­но, або від того, чи вибули вони з володіння власника за його волею, чи поза нею (наприклад, втрачені, вкрадені та ін.).

Законом в Україні встановлено загальну трирічну позовну дав­ність щодо вимог про повернення майна з чужого незаконного воло­діння (ст. 50 Закону України «Про власність»), що відповідає за­гальному строку позовної давності, встановленому ст. 257 ЦК Укра­їни. Слід мати на увазі, що відмова у позові про витребування майна у зв'язку із закінченням строку позовної давності не є підставою для виникнення права на це майно у набувача. Останній може набу­ти його лише у випадках і порядку, визначених законом (наприк­лад, набуття добросовісним набувачем права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери за набувальною давністю згідно зі ст. 344 ЦК України можливе лише за рішенням суду).

Розрахунки при витребуванні речей із незаконного володін­ня. Питання про розрахунки при витребуванні речей з незаконного володіння постає лише у разі повернення майна власникові з чу­жого незаконного володіння. Якщо майно не може бути витребува­не у добросовісного набувача у випадках, визначених законом (статті 388-389 ЦК України), то й розрахунки між ним і власни­ком не здійснюються.

Згідно зі ст. 390 ЦК України власник має право вимагати від не­добросовісного набувача не тільки повернення майна, а йпередан-ня усіх доходів, що їх особа набула або мала набути за весь час во­лодіння ним. Що ж до добросовісного набувача, то власник у разі повернення (віндикації) майна може вимагати передання доходів лише з того часу, коли цей набувач дізнався чи міг дізнатися про неправомірність свого володіння. Залежно від обставин справи та­ким моментом може вважатися момент одержання відповідачем виклику до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Лише добросовісний набувач має право залишити за собою здійс­нені ним поліпшення майна, що можуть бути відокремлені від май­на без завдання йому шкоди, а у разі неможливості відокремити по­ліпшення — на відшкодування здійснених на поліпшення фактич­них витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Під зазначеними поліпшеннями треба розуміти такі витрати на майно, що мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, у тому числі якість, збільшують вартість майна (на­приклад, здійснення поточного ремонту нерухомої будівлі). Що ж до недобросовісного набувача, то, беручи до уваги, що він повинен повернути власникові його майно, слід виходити з такого поліпшен­ня, яке може бути відділене без пошкодження майна, його недобро­совісний набувач може залишити собі. Невіддільні від майна поліп­шення мають перейти до власника майна безвідплатно.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач (володілець) майна, що повертається власникові, має право вимагати від остан­нього відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з того часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

До поняття «необхідні витрати», відповідно до роз'яснення Пре­зидії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання прак­тики вирішення спорів, пов'язаних із судовим захистом права дер­жавної власності»¹, слід відносити лише ті витрати, що необхідні для забезпечення нормального стану та збереження майна з ураху­ванням його зношуваності.

Отже, інші витрати, тобто такі, що не є необхідними, відшкоду­ванню не підлягають. Згадане право володільця майна може бути реалізоване ним через подання зустрічного позову.

Негаторний позов

Поняття негаторного позову. Негаторним (від лат. actio nega-toria — той, що заперечує) є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (ст. 391 ЦК України).

Негаторний позов пред'являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпоря­дження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб пере­шкоди до здійснення права користування та розпорядження майном

¹ Інформаційний вісник Вищого арбітражного суду України. — 1994.— № 2. — С 15.

Я5

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ

Глава 29. Захист права власності

були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника во­лодіння майном, але об'єктивно порушували його права і були про­типравними. Як і віндикаційний, негаторний позов є речово-право­вим і може застосовуватися лише у випадку відсутності між позива­чем і відповідачем зобов'язальних відносин та бути поданим щодо індивідуально-визначеного майна.

Об'єкт негаторного позову. Об'єктом негаторного позову є усу­нення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту по­дання позову до суду.

Сторони негаторного позову. Позивачем у негаторному позові є власник майна або особа, яка володіє майном на підставі інших прав на майно (титульний власник). До останніх належать як суб'єкти речових прав (наприклад, підприємство, організація, уста­нова, що не є власником майна, але володіє ним на праві повного го­сподарського відання або оперативного управління, що позбавлена можливості користуватися чи розпоряджатися майном), так і суб'єкти зобов'язальних прав, які пов'язані з володінням (наприк­лад, орендар, охоронець, перевізник). У разі порушення третьою особою права користування і розпорядження майном і власник, і во­лоділець цього майна набувають права на подання негаторного по­зову. У цьому випадку при вирішенні питання про те, хто з них мо­же бути позивачем за негаторним позовом, слід виходити з обсягу правомочності обох названих осіб. Отже, якщо право володіння на­лежить не власникові, то позов має право подавати володілець май­на, а власник може звернутися з таким позовом лише після припи­нення у володільця згаданого права на володіння.

Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними проти­правними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомочність щодо користування чи розпорядження майном.

Предмет негаторного позову. Предметом негаторного позову є ви­мога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинен­ня відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторо­нами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопору­шення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає.

Прикладами негаторного позову про усунення перешкод у здійснен­ні користування майном є: позов власника до відповідача, який без на­лежних правових підстав використовує нерухому будівлю власника для

зберігання свого майна; позов власника про виселення фізичних осіб з неправомірно зайнятих ними житлових приміщень; позов власника га­ража до власника сусіднього гаража, який розмістив біля воріт його га­ража будматеріали, що перешкоджають виїзду його машини та ін. Од­ним із прикладів негаторного позову про усунення перешкод у користу­ванні та розпорядженні майном є позов власника про виключення майна з опису. Останній може мати місце, наприклад, у випадку ареш­ту майна позивача державним виконавцем (ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»)¹. За своєю юридичною природою такий по­зов є негаторним за умови, що позивач не був позбавлений при опису права володіння майном, але якщо майно було передане державним виконавцем на зберігання іншій особі (ст. 58 Закону України «Про ви­конавче провадження»), такий позов слід вважати віндикаційним. Негаторним буде і позов про усунення перешкод з розпорядження майном, що встановлені податковими органами: податкова застава, адміністративний арешт активів платника податків (статті 8-9 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків пе­ред бюджетами та державними цільовими фондами»)².

Цивільне законодавство України, на відміну від ЦК УРСР 1964 p., надає позивачу, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, право звернення до суду з вимогою про заборону відповідачеві вчинення дій, що можуть порушити право позивача, або вимагати вчинення певних дій для за­побігання такому порушенню (ст. 386 ЦК України). Отже, позивач має право не тільки вимагати усунення перешкод у здійсненні прав, що вже існують, а й вимагати попередження їх можливого порушен­ня у майбутньому, якщо є підстави очікувати їх наступ.

Умови задоволення негаторного позову. Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту проти-правності дій відповідача, задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюва-них законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлен­ня становища, яке існувало до порушення права. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, у резолютивній частині рішення суд визначає дії, які має вчинити відповідач для усунення порушень прав позивача, і строк виконання цих дій. У разі, коли відповідач доведе суду, що його дії щодо прав позивача є правомірними, або якщо правовідносини між позивачем та відповідачем є договірни­ми, негаторний позов задоволенню не підлягає.

¹ ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207.

² ВВР. — 2001. — № 10. — Ст. 44.

Розділ III. РЕЧОВІ ПРАВА І ПРАВО ВЛАСНОСТІ