Глава ЗО. Спадкове право
тва та іншого, вона, як і будь-який інший правочин, може бути визнана недійсною судом.
Визначення кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину складають лише перший етап розвитку спадкових відносин. Другим є визначення належного спадкоємцям реального майна. Якщо спадкоємець один, то питань не виникає. Він стає власником усього майна. Якщо спадкоємців два або більше, вони стають співвласниками майна, що належить їм на праві спільної часткової власності. За своєю згодою спадкоємці можуть спільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном. Водночас на вимогу будь-кого зі спадкоємців право спільної часткової власності на спадкове майно може бути припинено. Відповідно до ч. 2 ст. 1278 ЦК України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Спадкоємці можуть розділити усе майно за своєю згодою. Проте щодо деяких видів майна законодавство встановлює спеціальні правила. Так, переважне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (посуд, білизна тощо) мають ті спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю. Це дає змогу таким спадкоємцям зберігати усталений спосіб життя та звичний життєвий устрій. Крім того, спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині. Якщо, наприклад, батько та син були співвласниками автомобіля, то після смерті батька син має переважне перед іншими спадкоємцями право на отримання автомобіля. Зрозуміло, що при цьому не можуть порушуватися права інших спадкоємців і передача автомобіля можлива, якщо до складу спадщини входить інше цінне майно, що буде передано спадкоємцям.
За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Це правило стосується і дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. Якщо дитина не народиться (у результаті штучного переривання вагітності) або народиться мертвою, то належна їй частка буде передана іншим спадкоємцям.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця. Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Відповідно до закону спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця своїм власним майном. Відповідальність спадкоємців (якщо їх декілька) має частковий характер. Кожен із них зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора задовольняються шляхом одноразового платежу або в іншому порядку, якщо це встановлено домовленістю між спадкоємцями і кредитором. Сторони можуть домовитися щодо поетапної сплати боргу, переносу його на інший строк тощо.
Від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спадкоємців існує певний проміжок часу. Юристів завжди цікавило питання щодо належності майна у цей період конкретній особі. Проблема полягає в тому, що з одного боку, річ не може належати на праві власності спадкодавцеві у зв'язку із його смертю, з іншого, — вона не може належати спадкоємцеві тому, що той ще не прийняв спадщину. У римському праві така спадщина отримала назву «лежачої спадщини». Щодо визначення її правового режиму склалися два протилежні підходи. Відповідно до першого, — «лежача спадщина» вважалася як би належною спадкодавцеві («лежача спадщина» продовжує особистість спадкодавця). Другий підхід полягав у тому, що спадщина вважалася належною спадкоємцеві. Факту прийняття спадщини надавалася зворотна сила. Вважалося, що вона належала спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто у попередній час. Як у першому, так і в другому випадку допускалася певна юридична фікція, що застосовувалася для вирішення цього складного питання1. Сучасне законодавство України закріплює другий із зазначених підходів. Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Період, протягом якого спадщина є «лежачою», має певні особливості. Значення у цей період набуває здійснення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, від-казоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Такі дії здійснюються нотаріусом за місцем відкриття спадщини; відповідним органом місцевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріуса); виконавцем заповіту, якого призначив спадкодавець; іншою особою, яка призначена спадкоємцями за законом. Для охорони спадкового майна
Санфилиппо Ч. Курс римского частного права: Учебник / Под ред. Д. М. Дождева. — М.:Изд-во БЕК, 2000.— С. 285.
Розділ ГУ. СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава ЗО. Спадкове право
може бути здійснено опис майна, передача його на зберігання певним особам тощо. Особа, яка зберігає спадкове майно, попереджається про відповідальність за його втрату, знищення або пошкодження. Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, орган місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (ст. 1285 ЦК України).
§5. Оформлення права наспадщину
Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. У першу чергу це залежить від характеру спадкового майна. Якщо майно складають предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку, спадкоємці можуть вчинити фактичні дії щодо його прийняття. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ст. 1297 ЦК України). Таке свідоцтво є правовста-новлюючим документом, і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна.
Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 1299 ЦК України).
§ 6. Спадковий договір
Цивільне законодавство передбачає новий різновид договорів — спадковий договір (статті 1302-1308 ЦК України). Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
У прямому розумінні слова даний договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним. Воно зумовлене лише тим, що правові наслідки цього договору пов'язані зі смертю однієї з його сторін. Цей договір моделюється за принципами договору про довічне утримання, хоч і має певні відмінності. Основна з них полягає у часі виникнення в набувача права власності на майно. За договором довічного утримання це право виникає з моменту державної реєстрації нотаріально посвідченого договору, в той час як за спадковим договором набувач стає власником майна лише після смерті відчужувача.
Відчужувачем за даним договором можуть бути три категорії осіб: подружжя, один із подружжя, інша особа; набувачем — дві:
фізична та юридична особи. Якщо набувачем є юридична особа, то виконання дій, обумовлених спадковим договором, очевидно, має бути здійснено його працівниками.
Відповідно до ст. 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний здійснити певну дію як майнового, так і немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Важко сказати, чому йдеться про «дію», а не «дії» набувача. Навряд чи передбачає кодекс виконання набувачем одноразового акта. Якщо знову проводити паралель із договором довічного утримання, то можна передбачити, що за спадковим договором набувач буде зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на забезпечення інтересів відчужувача, — піклуватися про нього або інших осіб за вказівкою відчужувача, доглядати його майно та ін. На відміну від договору довічного утримання, дії набувача можуть мати не тільки майновий, але і немайновий характер. Особливість полягає також у тому, що зобов'язання, покладене на набувача, може здійснитись як до, так і після відкриття спадщини.
Якщо відчужувачем за спадковим договором є подружжя, то предметом договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності або приватної власності будь-кого з подружжя.
У договорі може бути передбачено, що у разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого і тільки після смерті останнього — до набувача за договором. Отже, після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина не відкривається з усіма наслідками щодо цього (норми спадкового права не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадкування тощо).
Спадковий договір може бути розірваний судом за згодою сторін. В односторонньому порядку розірвання договору можливе за рішенням суду — на вимогу відчужувача, у разі невиконання набувачем його розпоряджень, або на вимогу набувача — у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача (ст. 1308 ЦК України).
Рекомендована література:
Антимонов Б. С, Граве К. А. Советское наследственное право. — М.,
1995.
Барщевский М. Ю. Наследственное право. — М., 1996.
Васильченко В. В. Рецепція римського спадкового права в сучасному
спадковому праві України: Автореф. канд. юрид. наук. — К., 1997.
Серебровский В. И. Избранные труды по наследственному и страховому
праву. — М., 1997.
Фурса С Я., Фурса Є. І. Спадкове право. — К., 2002.
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 596;