Підстави звільнення від відповідальності 1 страница

У зв'язку з тим, що підставою для застосування цивільно-правової відповідальності є правопорушення, правопорушник звільняється від відповідальності за відсутності хоча б однієї умови притягнення до неї. Певні винятки з цього правила можуть встановлюватися зако-¹ Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997.— С. 282.

ном. Вони стосуються, наприклад, умов стягнення неустойки, де за­стосування мір цивільної відповідальності допускається навіть при неповному, урізаному складі правопорушення: достатньо доказати протиправність дій і вину правопорушника. Як уже було зазначено, допускається також застосування мір цивільної відповідальності за відсутності вини правопорушника. Отже, можливість застосування в окремих випадках мір відповідальності без вини правопорушни­ка, без збитків як результату правопорушення, без причинного зв'язку фактично значно розширює межі застосування цивільної відповідальності. Висновки російських цивілістів про чітку тенден­цію у російському цивільному законодавстві до посилення цивіль­ної відповідальності за порушення зобов'язань можна також засто­сувати до українського цивільного законодавства¹.

Водночас законодавство передбачає можливість звільнення від відповідальності. Таке звільнення відбувається у зв'язку з немож­ливістю виконання зобов'язання внаслідок: 1) дії непереборної сили (ст. 617 ЦК України); 2) випадкового заподіяння шкоди (ст. 617 ЦК України); 3) вини потерпілого у заподіянні шкоди (ст. 1193 ЦК України).

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. На практиці дію непереборної сили також називають форс-мажорними обставинами. Непереборна сила характеризується тим, що:

— це зовнішня щодо діяльності сторін обставина. Непереборна сила незалежить від волі учасників правовідношення і, як правило, виключає можливість його передбачення. Виникнення неперебор­ної сили не пов'язано з діяльністю уповноваженої особи;

— це надзвичайна, тобто неординарна, нерядова обставина, яку неможливо відвернути в будь-який спосіб, навіть якщо особа може передбачити її наслідки;

— це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у да­ної особи в конкретних умовах її діяльності способами: тобто у да­них обставинах відсутні технічні та інші засоби, за допомогою яких можливо було б запобігти самій обставині або її наслідкам.

Наведені ознаки непереборної сили є обов'язковими і мають комп­лексний характер. Відсутність будь-якої з наведених ознак розціню­ється як відсутність непереборної сили. Звільнення від відповідаль­ності внаслідок непереборної сили відбувається тільки тоді, коли іс­нує причинний зв'язок між непереборною силою і шкодою, що виникла.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие по­ложення. — М., 2000. — С. 760.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

На практиці непереборною силою визнаються явища природи (землетруси, шторми, снігові замети, обвали, повінь і т. ін.); деякі суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв'яз­ків, страйки, розпорядження компетентних органів, які забороня­ють виконувати дії, передбачені зобов'язанням).

Слід зазначити, що одні і ті самі явища у різних випадках мо­жуть визнаватися непереборною силою або не визнаватися. Наприк­лад, боржник взяв на себе зобов'язання, виконання якого стало не­можливим внаслідок встановленої законодавчим актом заборони вчиняти певні дії. Якщо укладення угоди відбулося в момент, коли нормативний акт був опублікований, але не набув чинності, така су­спільна подія не визнається непереборною силою, тому що в даному випадку відсутній фактор непередбаченості.

Оцінка явищ непереборної сили з часом змінюється в міру розви­тку науки, створення нових технічних засобів, що надають більш широких можливостей передбачуваності або відворотності природ­них явищ. Непереборна сила порівняно з випадком є більш сильною підставою для звільнення від відповідальності, оскільки виключає застосування мір відповідальності навіть у випадках, коли така від­повідальність передбачена за випадкове заподіяння шкоди. Так, відповідальність перевізника за затримку у відправленні пасажира та порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення виключається, якщо перевізник доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ст. 922 ЦК України). Водночас законом або договором можуть бути встановлені винятки із загального правила про звільнення від відповідальності за пору­шення зобов'язання внаслідок випадку або непереборної сили (ст. 617 ЦК України). Наприклад, боржник, який прострочив виконан­ня зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простро­ченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Випадок (казус) — обставина, яка свідчить про відсутність вини будь-кого з учасників зобов'язання, а не взагалі про відсутність будь-чиєї вини у заподіянні шкоди. Випадок характеризується суб'єк­тивною непередбаченістю: якби особа знала про можливість настан­ня випадку, вона могла б запобігти шкоді. Передбачення можливості настання шкідливого результату внаслідок впливу випадку, на від­міну від необережного заподіяння шкоди, не є обов'язком право­порушника. Саме тому внаслідок необережної (винної) поведінки особа відповідає за настання шкідливого результату, а при випадко-

вому (безвинному) заподіянні шкоди особа за загальним правилом від відповідальності звільняється. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Винятки із загального правила, коли відповідальність наступає при випадковому заподіянні шкоди, можуть бути передбачені зако­ном або договором, а при вчиненні деліктів — тільки законом¹.

До спеціальних випадків притягнення до цивільної відповідально­сті, коли особа відповідає навіть за випадково заподіяну шкоду, мож­на віднести відповідальність за заподіяння шкоди джерелом підви­щеної небезпеки (ст. 1187ЦК України). Іншим прикладом є відпо­відальність професійного зберігача, який відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внас­лідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які збе-рігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внас­лідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 950 ЦК України).

Отже, об'єктивними передумовами притягнення до відповідаль­ності при випадковому заподіянні шкоди є шкода, протиправність, причинний зв'язок. Механізм впливу мір цивільно-правової відпо­відальності дістає вираження у несприятливих майнових наслідках для боржника і відновленні майнової сфери потерпілого. Різниця між загальними і спеціальними підходами у притягненні до відпо­відальності полягає лише в суб'єктивних умовах. У зв'язку з тим, що «випадок рівнозначний невинності», при випадковому заподіян­ні шкоди немає підстав для засудження правопорушника, отже, тут варто говорити не про відповідальність, а про особливі правові фор­ми розподілу випадкових збитків².

У двосторонніх договорах, де кожна зі сторін одночасно є креди­тором і боржником, проблема розподілу ризиків за випадкове за­подіяння шкоди може регулюватися умовами договору. Від двосто­ронніх договорів слід відрізняти інші випадки, коли у сторін в зо­бов'язанні виникають певні права і обов'язки одного перед одним, наприклад, у деліктних правовідносинах, де шкода випадково мо­же бути заподіяна кількома суб'єктами. Так, вважається, що шко­да, заподіяна третім особам зіткненням джерел підвищеної небез­пеки, є шкодою, заподіяною взаємопов'язаними, сукупними діями або з єдністю наміру, і володільці джерел підвищеної небезпеки у

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие по­ложення. — М., 2000. — С. 87-88. ² Там само. — С. 768.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 10. Об'єкти цивільних прав

цьому випадку несуть солідарну відповідальність. Відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелом підвищеної небез­пеки, настає на загальних підставах, тобто необхідним є встанов­лення вини володільця джерела підвищеної небезпеки. Шкода, за­подіяна одному з володільців з вини іншого, відшкодовується вин­ним, при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується, а інший учасник зіткнення звільня­ється від відповідальності за випадкове заподіяння шкоди, оскільки відсутня його вина, при наявності вини двох володільців — розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного, при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди — жоден з них не має права на відшкодування.

Вина потерпілого (кредитора). За загальним правилом шко­да, заподіяна внаслідок умислу потерпілого, відшкодуванню не під­лягає (ст. 1193 ЦК України). Так, ст. 1187 ЦК України передбаче­но, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потер­пілого.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (ст. 614 ЦК України). Необережність потерпілого внаслідок деліктного правопорушення в цілому не звільняє заподіювача шкоди від обов'язку відшкодувати збитки. Вина потерпілого може лише впливати на обсяг належного йому відшкодування у сторону зменшення. Якщо груба необереж­ність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка за­вдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшко­дування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України).

Рекомендована література:

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Брагинский М. И„ Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая:

общие положення. — М., 2000. — С. 615.

Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. — М.,

2000.

Покровский И.А. Основньїе проблеми гражданского права. — М., 1998.

Кулагин М. И. Избранньїе трудьі. — М.: Статут, 1997. — С. 279.

Смирнов В. Т., СобчакА. А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в

советском гражданском праве. — Ленинград, 1983. — С. 100.

Глава 10 Об'єкти цивільних прав

§ 1. Поняття об'єктів цивільних прав

Об'єктами цивільних прав стає все те, з приводу чого виника­ють та здійснюються цивільні права та обов'язки, тобто все те, що є предметом або результатом діяльності учасників цивільного обороту.

Об'єктами цивільних прав є речі, тобто матеріальні предмети оточуючого світу, створені природою або людиною, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права та обов'язки, ре­зультати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяль­ності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України). Слід підкреслити, що об'єктами цивільних прав є лише речі, які мають корисні властивості, усвідомлені та освоєні людством, оскільки за відсутності таких якостей речі не зможуть стати об'єктами цивільно-правових відносин.

За критерієм оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяю­ться на: а) об'єкти, що обертаються вільно; б) об'єкти, обмежено оборотоздатні; в) об'єкти, вилучені з обігу.

Більшість об'єктів цивільних прав належить до таких, що обер­таються вільно. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужува­тися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правона-ступництва чи спадкування, або іншим чином. В Україні діє загаль­на презумпція щодо вільного обороту об'єктів, якщо нема спеціаль­ної вказівки закону про їх вилучення з обігу або обмеження обігу, або вони не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Щодо правонаступництва, слід зазначити, що цивільне право роз­різняє універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсальне правонаступництво означає перехід до правонаступника всіх прав та обов'язків правоволодільця на підставі одного акта, наприклад, при спадкуванні або реорганізації юридичної особи. Сингулярне правона­ступництво має місце, коли до правонаступника переходять лише окремі права та обов'язки правоволодільця, наприклад, при здійс­ненні конкретних угод з відчуження майна.

До обмежено оборотоздатних об'єктів належать об'єкти цивіль­них прав, визначені законом, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті до­пускається за спеціальним дозволом. До таких об'єктів, наприклад, відносять зброю, вибухові речовини, наркотичні та психотропні за­соби тощо. Законодавством також визначено ряд видів підприємни-

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 10. Об'єкти цивільних прав

цької діяльності та ряд товарів, здійснення операцій з якими дозво­ляється лише на підставі відповідних ліцензій. Це стосується ви­робництва та реалізації алкогольних і табачних виробів, медичних препаратів, здійснення операцій з валютою та ін.

Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом цивільно-правових угод чи іншим чином переходити від однієї особи до іншої. Порушення цього правила тягне за собою ви­знання таких угод недійсними. Реформування української еконо­міки на ринкових засадах значно звузило коло об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єк­ти, вилучені з цивільного обороту), які мають бути прямо встановле­ні законом. Якщо раніше до таких об'єктів належала земля, надра тощо, то нині земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або іншим чином переходити від однієї особи до іншої відповідно до закону, яким визначається певний правовий режим обороту таких об'єктів. Вилученими з обігу є об'єкти, які згідно з законодавством перебувають лише в державній власності, зокрема землі природно-за­повідного фонду, об'єкти історико-культурної спадщини та художні цінності загальнодержавного значення тощо. Вилученими з обігу можна також вважати ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергети­ки, що можуть перебувати лише у державній власності.

§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав. Майно

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть вини­кати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України). Економічні та фізичні властивості речей, їх призначення не є однаковими, внас­лідок чого щодо них виникають різноманітні за характером право­відносини. Законодавством встановлюється певний порядок корис­тування та межі розпорядження річчю, що являє собою правовий режим речей.

Залежно від особливостей правового режиму речей, їх цільового призначення, інших критеріїв здійснюється їх класифікація. До ос­новних груп такої класифікації, крім класифікації за ознаками обо-ротоздатності речей, можна віднести: речі рухомі і нерухомі; засоби виробництва та предмети споживання; індивідуально визначені ре­чі та речі, визначені родовими ознаками; речі подільні та неподіль­ні; головні речі та приналежності; речі споживні та неспоживні; складні речі та складові частини речі; продукція, плоди та доходи тощо.

Особливим об'єктом цивільних прав є тварини. Згідно зі ст. 180 ЦК України на них поширюється правовий режим речі, крім випад­ків, встановлених законом. Тварини, занесені до Червоної книги

України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випад­ках та порядку, встановлених законом.

Засоби виробництва та предмети споживання. Поділ речей на засоби виробництва і предмети споживання з переходом від команд­но-адміністративної економіки на ринкові засади практично втратив своє правове значення. Раніше він мав суттєве значення, оскільки за­соби виробництва фактично були вилучені з обігу і перебували, за де­якими винятками, у державній власності. Нині речі прийнято поділя­ти на основні засоби та оборотні активи, однак цей поділ має більше значення для бухгалтерського обліку, оскільки за ними ведеться окре­мий облік, на основні засоби розповсюджуються норми щодо аморти­зації, що впливає при здійсненні підприємницької діяльності на фор­мування валових затрат, отже, і на оподаткування.

Нерухомі та рухомі речі. Поділ речей на рухомі та нерухомі є традиційним для цивільного права з давніх часів. Однак слід зазна­чити, що відповідно до радянської доктрини цивільного права зі скасуванням приватного права на землю радянське цивільне право відмовилося від такої класифікації. Новим ЦК України визнано за необхідне повернутися до такої класифікації речей, оскільки право­вий режим рухомих і нерухомих речей значно відрізняється один від одного. Правовий режим нерухомості характеризується усклад­неною оборотоздатністю, оскільки потребує здійснення певних про­цедур, пов'язаних з нотаріальним посвідченням і реєстрацією права власності та угод з нерухомістю.

Основною ознакою розмежування рухомих і нерухомих речей є їх зв'язок із землею. Нерухомими речами є земля з багаторічними насадженнями, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення (мости, тунелі, шляхопроводи) тощо. Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухо­мість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх зне­цінення та зміни призначення. Рухомими є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Деякі вчені до нерухомості відносять і такі об'єкти, як повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, права на які в силу їх високої вартості підлягають державній реєст­рації з огляду саме на режим їх обороту. Однак ці речі не є власне об'єктами нерухомості, оскільки у точному значенні слова не пов'я­зані із землею. Слід зазначити, що ЦК України цілком слушно окремо визначає такі об'єкти та інші речі, на які законом може бути поширений режим нерухомої речі.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмежен­ня цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають дер-

ПО

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 10. Об'єкти цивільних прав

жавній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і пра-вочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо не­рухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Речі подільні та неподільні. Згідно зі ст. 183 ЦК України по­дільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призна­чення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без значної втра­ти, непомірної шкоди для її цільового призначення.

Юридичне значення поділу речей на подільні та неподільні (хоча у фізичному розумінні кожну річ можна поділити, наприклад, авто­мобіль теж можна розібрати) полягає в тому, що при розділі, зокре­ма спільної власності, подільні речі діляться в натурі, а неподільні поділяються іншим чином: одному із співвласників надається річ, інші отримують грошову чи майнову компенсацію своєї частки.

Речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками (ст. 184 ЦК України). Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізня­ють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Наприклад, автомобіль певної моделі з певними номерними знаками, конкрет­ний будинок, розташований за певною адресою, та ін. Річ є визначе­ною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Наприклад, пев­на кількість зерна, борошна тощо.

Юридичне значення поділу речей на визначені індивідуальними або родовими ознаками полягає в тому, що речі, визначені індивіду­альними ознаками, є незамінними. У разі втрати, загибелі або по­шкодження такої речі неможливою є вимога про її повернення в на­турі, можливим є лише відшкодування завданої шкоди. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Це має важливе значення, оскіль­ки, наприклад, при поставці товару (речей, визначених родовими ознаками) неналежної якості покупець має право вимагати постав­ки нової партії товару в натурі.

Речі споживні та неспоживні (ст. 185 ЦК України). Спожив­ною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Наприклад, спожив­ними речами є продукти харчування, сировина, з якої виготовлю-ється продукція, тощо. Неспоживною є річ, призначена для неодно­разового використання, яка зберігає при цьому свій первісний ви­гляд протягом тривалого часу.

Юридичне значення поділу речей на споживні та неспоживні по­лягає, зокрема, в тому, що споживні речі не можуть бути предметом деяких угод, наприклад, оренди, безоплатного користування, лізингу, оскільки після закінчення терміну майнового найму річ має бути по­вернена власнику, що неможливо здійснити із споживною річчю.

Головна річ і приналежність (ст. 186 ЦК України). Річ, при­значена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Наприклад, фотоапа­рат і футляр до нього, шафа та шухляди до неї тощо. Правове зна­чення такого поділу речей полягає у визначенні правового режиму приналежності, згідно з яким приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Складні речі та складові частини речі (статті 187-188 ЦК Укра­їни). Складною вважається річ, утворена з кількох речей, які утворю­ють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від неї без її пошкодження або істотного знецінення, пов'язане з річчю конструктивно, навіть незалежно від того, що річ може функціонува­ти без неї (наприклад, автомобіль з обігрівачем, будинок із вбудова­ним кондиціонером тощо). Значення такого поділу речей також поля­гає у визначенні правового режиму складових частин речі. Так, при переході права на річ її складові частини не підлягають відокремлен­ню. Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Продукція, плоди тадоходи (ст. 189 ЦК України). Продук­цією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю (наприклад, приплід від худоби, урожай від насаджень, відсотки від банківських вкладів, доходи від виробництва тощо). Правове значення такого поділу ре­чей полягає у визначенні правового режиму продукції, плодів і до­ходів, що належать власникові речі, якщо інше не встановлено до­говором або законом.

Майно. Майновий комплекс. У цивільному праві терміном «май­но» в широкому значенні визначається як окрема річ (сукупність ре­чей), так і вся сукупність майнових прав та обов'язків суб'єкта ци­вільних відносин (наприклад, при спадкуванні або при визначенні вартості майна підприємства). У більш вузькому значенні терміна ро­зуміються лише речі (сукупність речей). У жодному випадку до скла­ду майна не включаються нематеріальні об'єкти цивільних прав, за винятком майнових прав вимоги. ЦК України визначає майно в ши­рокому значенні слова — згідно зі ст. 190 майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 10. Об'єкти цивільних прав

Особливим об'єктом цивільних прав є підприємство як цілісний майновий комплекс, що використовується для здійснення підпри­ємницької діяльності, оскільки одночасно підприємство є суб'єктом і цивільних прав і обов'язків, який є самостійним учасником ци­вільного обороту. Підприємство, виступаючи в цивільному обороті як юридична особа, має право від свого імені здійснювати всі види правочинів щодо належного йому майна. Водночас підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

До складу підприємства як єдиного майнового комплексу вхо­дять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи зе­мельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сирови­ну, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановле­но договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс визнається нерухомістю.

§ 3. Гроші, валютні цінності та цінні папери як об'єкти цивільних прав Гроші (грошові кошти). Грошові кошти надежать до числа за­мінних речей, що визначаються родовими ознаками. Особливістю грошей як об'єкта цивільних прав є те, що вони оцінюються не за кількістю грошових знаків, а за числом грошових одиниць і є універсальним еквівалентом вартості будь-якого товару. Грошовий обіг в Україні регулюється законодавством. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іно­земна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в по­рядку, встановлених законом.

Валютні цінності. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контро­лю» від 19 лютого 1993 р. валютними цінностями визнаються: валю­та України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є закон­ним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, вклади у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України; іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банк­нотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є за­конним платіжним засобом на території відповідної іноземної держа-

ви, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахун­ках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папе­ри (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розпис­ки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ін­ші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах; банківські метали — золото, срібло, плати­на, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних мета­лів. При цьому під терміном «іноземна валюта» розуміється як влас­не іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських ме­талах. Операції з ними здійснюються лише за наявності відповідної генеральної або індивідуальної ліцензії Національного банку Украї­ни. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видають­ся резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної опера­ції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Цінні папери. Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що по­свідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також мож­ливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим осо­бам. До особи, яка набула право власності на цінний папір, перехо­дять у сукупності всі права, які ним посвідчуються.

ЦК України (ст. 195) надається традиційна класифікація цінних паперів, яка певним чином відрізняється від класифікації, визначе­ної Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» та Зако­ном України «Про державне регулювання ринку цінних паперів», однак є цілком коректною і відповідає сучасним потребам українсь­кої економіки. Так, згідно з ЦК України в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: