Глава 9. Відповідальність у цивільному праві. терпілого1. Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди

терпілого¹. Збитками також називають грошовий вираз майнової шкоди. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшо­му розмірі.

Майнова шкода поділяється на дві частини. Перша частина нега­тивних наслідків називається реальною шкодою і виражається у зменшенні (пошкодженні або знищенні) майна потерпілого (ст. 22 ЦК України). Реальна шкода містить у собі витрати, які особа, пра­ва якої порушено, зробила або мусить зробити для відновлення по­рушеного права у зв'язку з втратою або пошкодженням її майна, тобто як витрати, що особа вже зазнала, так і витрати на полаго­дження пошкодженої речі, які особа вимушена буде здійснити. Роз­мір відшкодування шкоди при пошкодженні майна складе різниця між вартістю майна до його пошкодження і після, а не вартість од­ного окремо взятого пошкодженого елемента речі.

Пошкодження речі може означати всі несприятливі зміни як тимчасового характеру (тобто ті, що вимагають певних витрат на їх полагодження), так і незворотні, які допускають використання речей за призначенням, але зі зниженням їх вартості, а також іноді такі, що призводять до загибелі речі. На вимогу особи, якій завдано шкоди, майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обста­вин, якби її право не було порушене, називають упущеною вигодою (неодержаними доходами). Якщо особа, яка порушила право, у зв'язку з цим одержала доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Проте законодавством можуть бути встановлені винятки із загального правила.

Різниця між реальною шкодою та упущеною вигодою полягає у тому, що в першому випадку майно кредитора (потерпілого) внас­лідок заподіяння шкоди зменшується, а в другому випадку не збіль­шується, хоча мало б збільшитися, якби не було шкідливої поведін­ки іншої сторони.

Відповідно до правил, за якими обраховується розмір збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, під час визначен­ня збитків беруться до уваги ринкові ціни, що існували на день доб-

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М.: Юрид. лит., 1975.— С. 100.

ровільного задоволення вимоги кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу щодо від­шкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) врахо­вуються вжиті кредитором заходи для їх одержання (ст. 623 ЦК України). При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають врахо­вуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зо­бов'язання було виконано боржником належним чином. Нічим не підтверджені розрахунки кредитора про можливі доходи до уваги братися не повинні. Обґрунтування і доказ розміру збитків, завда­них порушенням зобов'язання, здійснюється кредитором. Така ви­мога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-пра­вової відповідальності саме на відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування позадоговірної шкоди відбувається за принци­пом генерального делікту, тобто повного відшкодування заподіяної шкоди. Конкретні механізми і порядок обрахування заподіяної шкоди можуть бути в окремих випадках встановлені законом. Вста­новлення певних правил відшкодування стосується, в першу чергу, відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю громадян, що є додатковою гарантією об'єктивного обрахування заподіяної шкоди. Іноді законом може бути встановлена кратна відповідальність щодо заподіяних збитків. Наприклад, п. 2.12 Інструкції про поря­док застосування в бібліотеках України грошової застави за особли­во цінні книги та об'єкти користування передбачено, що у разі втра­ти чи пошкодження книги користувач повинен замінити її новою чи рівноцінною книгою або копією. При неможливості здійснити таку заміну робиться кратне грошове відшкодування її реальної вартості¹.

Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопору­шення, які не мають економічного змісту і вартісної форми, можуть полягати у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близь­ких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні

Інструкція про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об'єкти користування, затверджена наказом Міністерства культури і мистецтв України від 5 травня 1999 р. № 274.

Quot;" 3-285

Розділ II. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ

Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Причинний зв'язок. Важливою умовою цивільно-правової відпо­відальності є причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і шкодою, якої зазнала потерпіла сторона. Доказ наявності причинного зв'язку є обов'язком кредитора (потерпіло­го). У зв'язку з тим, що цивільним правом для притягнення до ци­вільної відповідальності допускається неповний склад правопору­шення, встановлення причинного зв'язку є необхідним лише в умо­вах, коли така шкода дійсно заподіяна. Якщо немає шкоди, немає необхідності доказувати існування причинного зв'язку.

Цивілістичною наукою розроблено цілий ряд теорій причинно­го зв'язку, але найбільш поширеною є теорія прямого і непрямого причинного зв'язку, яка базується на двох основних загальнофіло-софських положеннях. По-перше, причинність — це об'єктивний зв'язок між явищами, що існує незалежно від нашої свідомості. Тому є неправильним при вирішенні питання про причинний зв'я­зок керуватися можливістю або ступенем передбачення право­порушником шкідливих наслідків. Можливість передбачати на­стання збитків носить суб'єктивний характер і має значення при вирішенні питання щодо вини правопорушника, а не причинного зв'язку. По-друге, причина і наслідок мають значення лише щодо даного конкретного випадку. Виходячи за межі конкретного ви­падку, він пов'язується з усім ланцюжком взаємодії матеріального світу, в якому уявлення про причини і наслідки сходяться і пере­плітаються, весь час міняючись місцями. Слід обмежуватися з'я­суванням безпосередньої причини, тобто найближчого щодо шкоди явища.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, ко­ли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитка­ми означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Теорію прямого і непрямого причинного зв'язку широко застосо­вують у випадках, коли шкода виникає внаслідок дії (бездіяльності) кількох осіб. У цьому разі всі протиправні дії, які прямо (безпосере­дньо) пов'язані з наслідком, слід розглядати як причини заподіяння шкоди, якщо індивідуальні особливості таких дій дістали відобра­ження у протиправному результаті.

Однією з таких теорій є теорія необхідної умови, відповідно до якої причиною протиправного результату може бути будь-яка об­ставина, за відсутності якої наслідок не настав би. Це призводить

до відповідальності за найвіддаленіші від випадку події, що до­сліджуються, тому що ланцюжок причин і наслідків, керуючись цією теорією, важно перервати. Щоб обмежити ряд причин і на­слідків, представники цієї теорії намагаються обмежити ланцю­жок причин і наслідків за допомогою суб'єктивних критеріїв, тобто вирішення питання ставиться у залежність від вини і проти-правності.

Відповідно до теорії можливостей і дійсності одні фактори ство­рюють можливість реалізації протиправного наслідку, водночас як інші перетворюють їх можливість у дійсність. Ті фактори, що пере­творюють можливість у дійсність, завжди перебувають у причинно­му зв'язку з протиправним наслідком. Інші, які лише створюють можливість настання протиправного результату, можуть як бути, так і не бути у причинному зв'язку з указаним наслідком. Якщо по­ведінкою особи створюється конкретна можливість, то наявним є причинний зв'язок, достатній для притягнення до відповідальності. Коли поведінкою особи створюється лише абстрактна можливість настання протиправного результату, відповідальність має виключа­тися у зв'язку з відсутністю юридично значимого причинного зв'яз­ку. Під конкретною слід розуміти таку можливість, яка перетворю­ється на дійсність обставинами, що об'єктивно повторюються у да­них ситуаціях, завдяки чому в особи з'являється можливість передбачати настання протиправних наслідків. Абстрактна можли­вість перетворюється на дійсність обставинами, які об'єктивно не повторюються у даних обставинах, що обумовлює неможливість особою передбачити настання протиправного результату¹.

Отже, критерій, за допомогою якого встановлюється юридично значимий причинний зв'язок, фактично залежить від такої суб'єк­тивної умови, як вина.

Вина особи. Завданням цивільного права є усунення шкідливих наслідків, заподіяних правопорушенням, і для нього є важливим лише одне — встановити наявність правопорушення, що дає під­стави покласти відповідальність на винну особу, яка його заподія­ла². У зв'язку з тим, що міри цивільно-правової відповідальності не тільки спрямовані на задоволення майнового інтересу потер­пілого, а й призначені запобігати цивільному правопорушенню по­ряд з протиправністю, збитками і причинним зв'язком, необхідна

¹ Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975. — С. 113-128; Иоффе О. С. Ответственность по советскому гражданскому праву. — Ленинград, 1955. — С. 233.

Тархов В. А. Гражданское право: Общая часть: Курс лекций. — Чебоксари, 1997. — С. 319.