Що вважається філософією освіти?

Відповідаючи на це запитання, М. К. Бурбулес, професор Університету Штату Іллінойс (США), у вступі до енциклопедичного словника з освіти [8] вказує на безплідність визначення філософії освіти шляхом перераховування її головних шкіл, центральних фігур учених і текстів. Такі спроби фактично зводяться по суті до з'ясовування статусу "філософії освіти", щодо якого відповіді дуже далекі від консенсусу. Для віднаходження відповіді на запитання "Що ж то є, філософія освіти?" Бурбулес пропонує з'ясувати, що ж пробують робити ті, хто називає себе філософами освіти, і що ж вони вміють робити.

"Філософія освіти" як особлива сфера наукової діяльності, вказує М. К. Бурбулес, виникла у XIX ст., в англомовних країнах, передусім у США. Надихаюча діяльність Джона Дьюї (1859-1952) спонукала до того, що наявність "філософії освіти" була визнана як обов'язковий вимір компетентної, відповідальної практики в освіті. Ніхто перед Дьюї так наполегливо не доводив необхідність освітньої практики, заснованої на філософських принципах. Ніхто з філософів до нього і після нього не написав щодо освіти так плідно (більш ніж 40 книг і 800 статей). У результаті, значна спадщина Дьюї в англомовному світі сприймається як обґрунтування ідеї, що педагоги-практики повинні мати освітню філософію як потенційну підставу всієї освітньої думки і практики. Відповідно набув поширення так званий підхід "ізмів" – перераховування традиційних філософських позицій (реалізм, ідеалізм, прагматизм тощо) – із різними ступенями філософської глибини і точності і наступним розглядом їхнього "значення" для освіти.

Починаючи з 40-х років у США простежується відхід від "ізмів", зокрема, в ряді щорічників Національного Товариства Вивчення Освіти, присвячених філософії освіти, виданих у 1942, 1955, 1972 і 1981 роках. У 60-70-х роках у філософії освіти утверджується аналітичний рух як опозиція підходу "ізмів". Один із центральних принципів аналітичної школи – немає ніяких прямих наслідків для освіти від філософських позицій. Людина може поділяти принципи реалізму, наприклад, але при цьому схвалювати будь-що з розмаїтості освітніх цілей і методів (Chambliss 1996; Phillips 1994). Спроба відкривати приховані резюме у комплексах філософських позицій, а потім прочитувати в них певні наслідки для практики, була розцінена як "філософське болото", як надобіцянка філософії щодо освіти. Таке відхилення від методу "ізмів" призвело до втрати інтересу допомагати педагогам здобувати або формулювати їх власну "філософію освіти", замість цього почали ставити за мету навчати їх "думати філософськи" щодо освітніх цілей і методів, скрізь, де вони цього потребують.

Однак цей розвиток, вказує М. Бурбулес, мав інші, менше очікувані, наслідки. Через якийсь час, шукаючи підстави для філософії освіти, учені почали читати (або перечитувати) філософські джерела поза аналітичною традицією, передусім англо-американську літературу з проблем логіки і епістемології, етики і політичної філософії, яка керувалася кантіанськими або ліберальними припущеннями. Багато філософів освіти, читаючи першоджерела філософії (від досократиків до Ніцше, або Гайдеггера, Вітгенштейна), відшукували усе більше свої аргументи поза англо-американською філософією і звернулися, навіть, до маргінальних колись текстів у "філософії": критичної теорії, фемінізму, і до тих, хто був пізніше названий "постмодерністами". Ці філософи освіти зробили істотні внески в розуміння таких тем, як влада і нерівність в освіті, критичний аналіз ідеології, "сховані" навчальні плани ("hidden" curricula).

Такий у чотирьох абзацах розвиток філософії освіти у США та англомовних країнах супроводжувався друкуванням майже 2-х тисяч книг з філософії освіти, які є в Бібліотеці Конгресу США, та створенням у останній час величезного обсягу інформації електронних джерел. Лише один приклад: М. К. Бурбулес (адреса його особистої веб-сторінки – http:// www.ed.uiuc.edu/facstaff/burbules/NickB. html) керує веб-сайтами Щорічника Товариства Філософії Освіти (Philosophy of Education Society – PES) (http://www.ed. uiuc. edu/pes) і журналу "Освітня теорія" ("Educational Theory") (http://www.ed.uiuc.edu/EPS/Educational-Theory). Сайти містять сотні статей, підготовлених до щорічних конференцій PES з 1992 року, з журналу "Educational Theory" з 1983 р. Веб-сайти мають зручну пошукову систему за ключовими словами, яка робить їх потужним інструментом дослідження філософії освіти. Нова веб-сторінка в Університеті Штату Іллінойс для ресурсів у філософії і філософії освіти http://www.ed.uiuc. edu/ EPS/ed_resources/phil_n_phil_of_ed.html також надає можливість знайти величезну кількість корисної інформації.

Постає запитання: що ж "намолов" такий могутній млин американської філософії освіти, який у неї "сухий залишок"?