Особливості поведінки медичного персоналу, що надає допомогу
До сих пір мова йшла головним чином про почуття потерпілого при емоційному стресі. Але потрібно не забувати й про емоційні реакції (свідомі чи несвідомі) до потерпілого з боку медичного персоналу, що надає допомогу. Вони можуть зарадити потерпілому або навпаки – зашкодити. Якщо особа, що надає допомогу – втомлена або стурбована, то вона може легко втратити терпіння з пацієнтом, який "перебільшує" свої відчуття або який є пасивним. До потерпілого можна навіть відчути гнів. У той час, коли навколо багато фізично поранених, відчуття відрази при виді поведінки потерпілого може здатися цілком природним. Фізичні поранення мають візуальні прояви, емоційні реакції ж важко буває віднести до травми. Невірними є також надмірні прояви співчуття до потерпілого з емоційним розладом. Надлишкове співчуття з боку особи, що надає допомогу, може бути таким же шкідливим, як і негативне ставлення до нього; подавлювати потерпілого. Потерпілий потребує сильної підтримки, відчуття своєї корисності і того, що його одужання і повернення до строю чекають. Тому особа, що надає допомогу, повинна бути терплячою, слідкувати за своїми вчинками і ставленням до потерпілого. Необхідно зберігати спокій, впевненість і компетентність – і потерпілий відчує себе в більшій безпеці.
Особа, що надає допомогу, може відчути вину за те, що підбадьорювала потерпілого видужати і повернутися до строю в надзвичайно небезпечну ситуацію, сама перебуваючи в безпечному, більш зручному місці. Слід пам’ятати, що потерпілий повертається до строю зібраним та здоровим. Це набагато краще ніж відіслати його на батьківщину по причині психічної невідповідності із-за можливих сумнівів у майбутньому та серйозного психічного травмування потерпілого на все життя.
Слід також пам’ятати, що в бою хтось повинен зайняти місце тимчасово вибулого із строю потерпілого. Якщо боєць з бойовим виснаженням швидко повертається до строю, то він буде більш обачним, а ніж новоприбулий на його місце солдат.
Необхідно розуміти важливість першої психологічної допомоги, як і медичної, що становлять перший важливий ланцюг в системі лікувально-евакуаційних заходів, забезпечують їх послідовність і спадкоємність.
І нарешті, слід пам’ятати, що кожний військовослужбовець має свою межу емоційної витривалості, яка у кожного різна, мінлива в залежності від ситуації і часу. Військовослужбовець, що один раз мав емоційний розлад, в наступній стресовій ситуації може себе повести (зреагувати) по іншому. Слід пам’ятати, що навіть твердий (здоровий) на вигляд чолов’яга може мати прояви стурбованості і стресу. Жодна особа не має абсолютного імунітету проти стресу.
Таблиця 10.1
Помірне бойове виснаження
| Фізичні ознаки * | Емоційні ознаки * |
| – тремтіння, плач; – нервозність, жахання; – холодний піт, сухість у роті; – часте серцебиття; – нудота, блювота, діарея; – втома; – безцільний погляд. | – тривога, вагання; – дратівливість, скарги; – забудькуватість, нездатність сконцентруватися; – надмірна чутливість до шуму, рухів; – засмучення, плач; – гнів, втрата віри в себе і до колективу; – проблеми з мисленням, спілкуванням, некомунікабельність. |
| Само і взаємодопомога | |
| 1. Продовжувати виконувати завдання, сфокусуватися на ньому. 2. Допомогти військовослужбовцю в прагненні виконати свої обов’язки. 3. Зберігати холоднокровність. 4. Дати потерпілому зрозуміти, що його реакція нормальна, що з ним нічого серйозного не трапилося. 5. Інформувати особовий склад про поточну ситуацію, завдання та очікувані результати. Припинити поширення слухів. 6. Увійти в довіру до бійця, поговорити з ним. 7. Не залишати бійця без справи (колективна діяльність, підтримка спорядження/ обмундирування тощо). 8. Слідкувати за дотриманням військовослужбовцями особистої гігієни. 9. Забезпечувати своєчасне та належне харчування та сон. 10. Поговорити з потерпілим про його почуття. Ні в якому разі не засмучувати та турбувати його ще більше. Дати практичну пораду, відновити дійсний хід подій. | |
| * Більшість або всі перераховані признаки характерні для випадку помірного бойового виснаження. Вони можуть реєструватися під час бою в кожного нормального солдата, при цьому він може все ще виконувати доручене завдання. |
Таблиця 10.2
Більш серйозні випадки бойового виснаження
| Фізичні ознаки * | Емоційні ознаки * |
| – безцільне пересування (вештання); – верткі рухи при раптових звуках/ шумі; – тремтіння, дрож (всього тіла або рук); – неможливість рухів окремими частинами тіла (верхні/ нижні кінцівки) при відсутності фізичних причин на це; – часткова або повна втрата зору, слуху, дотику; – фізичне виснаження, крик – забуття про власну безпеку (при вогні противника); – безцільний погляд; – панічний біг під вогнем. | – швидка або недоречна мова; – суперечливі, безрозсудні вчинки; – недотримання власної гігієни; – байдужість до небезпеки; – втрата пам’яті; – заїкання, бормотання, неспроможність говорити; – безсоння, нічні кошмари; – галюцинації (зорові, слухові); – швидка переміна настрою; – замкнутість; – апатичність; – нападки істерії; – дивакувата поведінка (як у божевільного). |
| Заходи першої медико-психологічної допомоги ** | |
| 1. Якщо поведінка потерпілого військовослужбовця загрожує йому самому, решті товаришів, місії, то потрібно вжити заходів щодо його заспокоєння. 2. Якщо військовослужбовець засмучений, потрібно спокійно, наодинці з ним поговорити. 3. Якщо є сумніви щодо надійності військовослужбовця, то потрібно розрядити (відібрати) у нього зброю, якщо необхідно – фізично ізолювати. 4. Завірити, що присутні симптоми свідчать лише про бойове виснаження і швидко пройдуть. 5. Якщо ознаки бойового виснаження не проходять, потрібно: – відіслати потерпілого у безпечне місце; – не залишати його наодинці (залишити при ньому знайому йому людину); – доповісти ситуацію командиру; – провести огляд більш кваліфікованим медичним персоналом. 6. Дати потерпілому якесь корисне доручення. 7. Завірити потерпілого, що він зможе повернутися до строю протягом доби, прикласти до цього всі зусилля. | |
| * Перераховані признаки доповнюють перераховані в табл. 10.1 ** Зазначені заходи слід застосовувати у поєднанні із заходами само і взаємодопомоги (див. табл. 10.1). |
Таблиця 10.3
Превентивні заходи щодо запобігання бойовому виснаженню
| 1. Підбадьорювати новоприбулих військовослужбовців, познайомитися з ними 2. Підтримувати фізичну форму (бути сильним, витривалим, спритним) 3. Ознайомлювати з заходами само і взаємодопомоги 4. Відпрацьовувати техніки швидкого відновлення сил 5. Допомагати у вирішенні як домашніх проблем, так і проблем на службі 6. Бути у курсі справ, задавати запитання командиру, ігнорувати домисли 7. Колективно працювати над забезпеченням підрозділу харчами, водою, укриттям, питаннями щодо комунальної гігієни 8. Дотримуватися режиму сну, відпочинку |
Дата добавления: 2016-06-24; просмотров: 566;