Методи виміру ПП у розвинутих країнах.

В розвинених країнах ПП розглядають як один із показників глобальної продуктивності різних факторів.

Використовують натуральні (умовно-натуральні) та вартісні показники: валова продукція, валова кінцева продукція (аналог-товарна продукція); чиста продукція (за винятком матеріальних витрат); валова новоутворена вартість (валовий випуск за мінусом вартості продуктів проміжного вживання); чиста новоутворення вартість (новоутворена вартість за винятком амортизації основного капіталу).

Обсяг витрат праці виміряють на підґрунті або середньої облікової чисельності працівників за розрахунковий період, або кількістю відпрацьованого часу. Витрати праці не найманого персоналу включають час, відпрацьований підприємцем (власником) та членами його родини, які працюють безоплатно (на підставі вибіркових обстежень).

Під час розрахунків ПП. в цілому в економіці ураховують чисельність економічно активного населення (включно безробітних).

Найчастіше використовують таки показники:

а) валова ПП.;

б) чиста продуктивність праці;

в) інтегральна ПП.;

г) глобальна продуктивність факторів;

д) тотальна продуктивність факторів;

е) показник реальних доходів на одиницю витрат праці;

Понятті умов, факторів, шляхів та резерву росту ПП.

Фактораминазиваються рушійні сили, суттєві причини , що впливають на рівень та динаміку П_П. Дію факторів слід розглядати у тісній залежності від природних та суспільно-економічних умов. Умови– це конкретні обставини, на терені яких відбувається вплив того, чи іншого фактора на рівень ПП.

Шляхипідвищення продуктивності праці – це конкретні напрямки дії того, чи іншого фактора.

Резерви росту продуктивності праці – це невикористані можливості підвищення продуктивності праці в результаті дії того, чи іншого фактора.

Класифікація факторів, що впливають на зміну продуктивності праці подана на рис. .

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

Ø ті, якими може керувати господарюючий суб’єкт;

Ø ті, що знаходяться поза сферою керування господарюючого суб’єкта.

З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили й засобів виробництва фактори ПП об’єднуються у три групи: науково-технологічні, організаційні, структурні, соціальні (див. рис 8.3).

Науково-технологічні фактори грають вирішальну роль у забезпеченні конкурентноздатності продукції, ефективності праці і створення матеріально-технічної бази.

Підвищення технічного рівня виробництва означає впровадження й удосконалювання технологічних процесів, технічного обслуговування і ремонту; скорочення і механізацію ручної праці; автоматизацію на базі комп'ютеризації процесів праці.

Удосконалення технологічних процесів передбачає впровадження раціональних схем доставка вантажів, єдиних технологічних процесів роботи; збільшення перевезень та ін.

Особливе місце в групі науково-технологічних факторів належить автоматизації на базі комп'ютеризації процесів праці. При виборі об'єктів автоматизації пріоритетне значення придається необхідності винятку тих трудових функцій, що відрізняються важкими і непривабливими умовами виконання. Базуючись на комп'ютеризації процесів праці і їхнього програмного забезпечення, автоматизація відкриває можливості оптимізації управлінських рішень.

Організаційні фактори грають синтезуючу роль у комплексному використанні всіх факторів ефективності праці. Вони визначаються рівнем організації праці, виробництва і управління і реалізуються при їхньому удосконаленні.

Удосконалення організації управління виробництвом припускає:

-удосконалення структури апарату управління і перехід від ієрархічних (вертикальних) організаційних структур до неієрархічних (горизонтальних), при яких між виробничими і функціональними ланками, що діють на одному рівні, немає проміжних ланок);

- удосконалення систем управління виробництвом, впровадження комплексної системи управління якістю продукції;

-поліпшення оперативного управління виробничим процесом;

-впровадження і розвиток автоматизованих систем управління виробництвом.

Впровадження наукової організації праці припускає удосконалення організації праці на робочих місцях і виробничих ділянках, суміщення професій і посад, поліпшення нормування й оплати праці, впровадження бригадних форм організації праці; поліпшення використання робочого часу за рахунок скорочення невиробничих втрат (скорочення прогулів, цілоденних і внутрізмінних простоїв, неявок із дозволу адміністрації), зниження плинності кадрів, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку працівників.

Удосконалення організації виробництва передбачає поліпшення організації основних процесів.

За впливом на зріст продуктивності праці організаційні фактори часто або поступаються науково-технологічним або порівнянні з ними. Наприклад, скасування непотрібних і неефективних ланок при переході до неієрархічних організаційних структур дозволяє скоротити чисельність управлінського і допоміжного персоналу на 30%, затрачуючи засоби тільки на розробку проектів, тоді як для досягнення подібного ефекту за рахунок нової технології потребуються значні капітальні витрати. Крім цього, організаційні фактори впливають на продуктивність матеріальних ресурсів за рахунок забезпечення їхньої цілості, скорочення запасів матеріалів; на поліпшення використання фінансових ресурсів за рахунок підвищення фондовіддачі і прискорення оборотності оборотних коштів.

Структурні фактори - це зміни виробничої програми за обсягом продукції і її складом (асортиментом і якістю), що призводять до зміни співвідношень між різноманітними видами продукції. Ці зміни пов'язані з припиненням або зменшенням попиту на одні види продукції і появою або збільшенням попиту на інші.

Структурні зрушення у виробництві тісно пов'язані і практично невіддільні від зміни обсягу виробництва. До цієї групи факторів відносять: зміну обсягу і питомої ваги окремих видів перевезень, структури перевезених вантажів і пасажирів, розташування грузостворюючих і грузопоглинаючих об'єктів, маршрутної мережі й інші.

Соціальні фактори відбивають три найважливіші характеристики: якісний рівень персоналу, відношення робітників до праці, соціальні умови праці.

Підвищення кваліфікації працівників прямо впливає на ефективність і продуктивність праці, оскільки якість праці, обумовлена кваліфікацією працівника, відбивається на інтенсивності його праці і спроможності продуктивно використовувати ресурси. Тим самим досягається або підвищення якості продукції, що відбивається на ефективності праці, або скорочується чисельність робітників, тобто підвищується продуктивність праці при незмінній якості продукції.

Мотивація працівників до праці відбивається на трудовій дисципліні, використанні робочого часу, інтенсивності праці. Вплив цих чинників на продуктивність і ефективність праці може бути встановлено, виходячи зі скорочення втрат робочого часу за причинами, що залежать від працівника, із розширення обсягу робіт, покладених на нього, і зі ступеня участі у творчій, раціоналізаторській роботі на підприємстві.

Вплив соціальних умов праці (ступеня її безпеки, режимів праці і відпочинку, соціально-психологічного клімату в колективі й ін.) виражається у втратах робочого часу через тимчасову непрацездатність і соціально-трудових конфліктів, в оплаті понаднормових робіт, витратах на охорону праці, техніку безпеки, компенсаційних виплат працівникам. Крім цих факторів, продуктивність праці може бути обумовлена природними і суспільними умовами, у яких працюють люди. З розвитком ринкових відносин зростає значення таких суспільних умов, що з однієї сторони знижують, але з іншого боку - стимулюють ріст продуктивності праці. Серед них: підвищення рівня безробіття, посилення конкуренції, розвиток малого бізнесу й інші.

Під резервамиросту продуктивності й ефективності праці розуміються невикористані можливості збільшення обсягу і підвищення якості продукції (послуг) за рахунок посилення творчого початку в праці працівників, ощадливої витрати матеріально-технічних ресурсів, усунення всякого роду виробничих втрат.

Резерви росту продуктивності і ефективності праці диференціюються за різними ознаками: за часом, місцем їх виявлення, за характером і напрямком впливу (рис. ).

За часом використання розрізняють резерви поточні і перспективні.

Поточні резерви - це ті, що можуть бути використані у межах року (кварталу, місяця) за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, без необхідних капітальних вкладень. Перспективні - пов`язані з корінними змінами в техніці і технології, організаційно-технічному рівні при відповідних капвкладеннях.

За місцем виникнення і використанням резерви підрозділяються на народногосподарські, міжгалузеві і внутрівиробничі. Народногосподарські резерви пов`язані з науково-технічним прогресом, раціональним розміщенням продуктивних сил тощо. Галузеві резерви обумовлені спеціалізацією, концентрацією виробництва, удосконаленням техніки і технології в даній галузі. Внутрівиробничі виявляються і використовуються безпосередньо на підприємстві. В теперішній час особливої значущості набувають саме внутрівиробничі резерви. Проте це не виключає необхідності пошуку шляхів реалізації резервів підприємства за його межами (наприклад, із постачальниками матеріальних ресурсів, споживачами продукції і т.ін.).

За напрямком впливурезерви класифікуються у відповідності з класифікацією факторів. Така класифікація резервів дає можливість найбільш повно виявити їх склад і структуру, провести комплексний аналіз, визначити конкретні шляхи усунення непродуктивних витрат праці.

Згідно класифікації факторів всю сукупність резервів росту продуктивності і ефективності праці об`єднують в наступні групи:

- резерви від недовикористання матеріально-технічної бази виробництва (науково-технологічні і структурні фактори);

- резерви від неповного використання засобів раціонального сполучення матеріально-технічних і особистих факторів виробництва (організаційні фактори);

- резерви від недовикористання можливостей особистого фактору виробництва (соціальні фактори).

До першої групи відносяться резерви від недостатньо ефективного використання засобів праці за часом і технічними параметрами; невідповідності продукту праці пред`являємим вимогам і т.ін.

Друга група резервів виникає за рахунок відхилення фактичної чисельності працівників від розрахункової; недоліків в оперативному управлінні виробничим процесом; недоліків в обслуговуванні робочих місць тощо.

Резерви росту продуктивності праці від невикористання в процесі праці властивостей і якостей працівників (особистого фактора виробництва) пов`язані з недовикористанням кваліфікації, працездатності; недостатнього рівня трудової активності, дисциплінованості працівників, задоволеності працею і т.ін.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються й реалізуються безпосередньо на підприємстві. Вони зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, робочого часу, наявністю прихованого безробіття. В їх структурі виділяють: резерви зниження трудомісткості продукції; резерви кращого використання робочого часу та робочої сили, за рахунок зміни обсягу виробництва і структури виробництва продукції.

Залежно від місця їх виявлення можна виділити резерви підвищення П_П заводські, цехові, бригадні, робочого місця.

На рівні підприємства виділяють також резерви запасу та резерви втрат.

Використання тієї чи іншої класифікації резервів росту ПП залежить від мети та завдань дослідження й аналізу ефективності праці.

Резерви запасу і резерви втрат. До першого відносяться такі резерви зростання продуктивності праці, що можуть бути реалізовані в будь-який час. Наприклад, ще не освоєне високопродуктивне устаткування, ще не розповсюджені серед робітників передові методи праці; розроблена, але ще не впроваджена в масове виробництво нова, більш продуктивна технологія і т.п.

До другого відносяться резерви, що після закінчення виробничого (трудового) процесу втрачаються назавжди і вже не можуть бути використані надалі. Наприклад, втрати основного продукту в процесі його видобутку і переробки, а також утрати від браку. Усі ці резерви можуть бути використані тільки в процесі виробництва.

Особливо велике значення має скорочення браку продукції. Це не тільки підвищує продуктивність живої праці, але і забезпечує більш економне витрачання праці уречевленої, тобто сприяє зростанню продуктивності суспільної праці.

Виявлення резервів зростання продуктивності праці і зв’язані з цим розрахунки засновані головним чином на порівнянні і зіставленні: показників того самого підприємства, взятих за різні періоди (базовий, плановий, звітний); показників різних підприємств і цехів; фактичних і еталонних показників.

Виявлення резервів зростання продуктивності праці є одним з елементів його аналізу і тісно з ним зв’язано.

Оцінка випливу внутрішньовиробничих резервів на зростання ПП. Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу та робочої сили на рівень ПП на підприємстві можна визначити з такими формулами:

1. За рахунок зниження трудомісткості продукції:

а) вплив на зростання ПП зниження Тр:

де Тро та Тр1 – трудомісткість базова та звітна (хвилини, години).

б) економія робочої сили від зниження трудомісткості за рахунок підвищення технічного рівня виробництва (упровадження нової техніки, нових форм організації виробництва, праці, управління, або їх удосконалення:):

Економію чисельності (Еч) працівників розраховують за формулою:

де Ет – річна економія трудомісткості продукції (нормо-годин); ФРЧ – фонд робочого часу одного працівника за рік, годин; Кв.н. – коефіцієнт виконання норм виробітку.

або:

де t0; t1 – трудомісткість одиниці продукції, відповідно, до та після впровадження (норио-годин);

Впл – кількість одиниць продукції;

К впров – коефіцієнт впровадження, тобто кількість робітників, праця яких охоплюється новою технікою, у відсотках до загальної кількості ПВП.

Тоді приріст П_П можна визначити таким чином:

де Чб – базова чисельність працівників, чол.

2. За рахунок поліпшення використання робочого часу (поліпшення організації виробництва, праці і управління):

а) економія чисельності робітників за рахунок збільшення бюджету робочого часу:

де Ф_вб;Ф_в1 – корисний фонд робочого часу одного робітника у рік відповідно у базовому і плановому періодах, год.;

Ч_рб – чисельність робітників у базовому періоді.

Зростання продуктивності праці за рахунок покращення використання цілоденного фонду робочого часу (приріст П_П за рахунок збільшення явочного фонду):

або

Вплив використання робочого часу на динаміку продуктивності праці визначають за формулою:

Іппд = Іппг х І t зм; Іппр = Іппд х Ід ,

де Впд, Внт – втрати робочого часу відповідно з вини працівника та з організаційно-технічних причин (хвил.);

Врчз та Врчб – втрати робочого часу відповідно у звітньому (плануємому) та у базовому періоді, %;

Вдб та Вдз – витрати робочого часу у днях відповідно в базовому та звітньому періодах в середньому на одного працівника(днів);

Дн, Дф - кількість днів явок на роботу в середньому на одного працівника за планом та фактично.

б) економія чисельності робітників за рахунок скорочення втрат робочого часу:

де В_рчб ;В_рч1 – втрати робочого часу відповідно в базовому і плановому періодах, у % до відпрацьованого часу.

або

де Врч1 та Врчб – втрати робочого часу у звітному та базовому періодах (годин, хвилин).

в) економія чисельності робітників від скорочення в плановому періоді витрат по виправленню браку:

де Т_б⁰ ; Т_б¹ – трудомісткість робіт по виправленню браку відповідно у базовому і плановому періодах (нормо-годин).

3. За рахунок кращого використання робочої сили:

а) за рахунок змін у структурі кадрів:

Іпп заг = Іпп р х Id ,

де Іппзаг–індекс ПП робітників;

Іппр–індекс ПП основних робітників;

Id – індекс питомої ваги основних робітників в їх загальній чисельності.