Телекомунікаційні інформаційні технології у фінансових установах

Організаційно та функціонально фінансові установи являють собою ієрархічну структуру із суворим розподілом зверху вниз на рівні управління структурними підрозділами і підпорядкуванням підрозділів більш низького рівня вищим. Графічно це можна зобразити графом у вигляді перевернутого дерева. На самому низькому рівні є установи місцевого рівня, що підпорядковані установам регіонального або територіального рівня, які, в свою чергу, підпорядковані рівню головному або республіканському. Для забезпечення своєчасного управління такою структурою та її функціонування виникає необхідність передачі інформації на великі відстані. У банківських установах, зокрема, виникає необхідність передавати платіжні документи в електронному вигляді на досить великі відстані і навіть клієнтам за кордоном. Саме ці проблеми вирішуються за допомогою засобів телеобробки.

Телеобробка інформації - обробка інформації, що надходить в систему обробки даних з робочих станцій віддалених користувачів (абонентів) і керування передачею даних по каналах зв'язку між ними і комп'ютером.

За способом організації телеобробка інформації поділяється на системну - урамках однієї обчислювальної системи та мережеву, коли багато систем можуть об'єднуватися навколо однієї головної.

Система телеобробка інформації -це комплекс технічних та програмних засобів, направлений на прийом, передачу та обробку інформації віддалених користувачів.

До технічних засобів (НаrdWeare) телеобробки відносять:

• робочі станції користувачів;
• мережеві адаптери - засоби узгодження каналу зв'язку з комп'ютером, мультиплексори для розгалуження мережі передачі даних;
• канали зв 'язку: комутовані, виділені, радіо, супутникові тощо;
• засоби передачі даних: модеми (модулятор - демодулятор сигналу), засоби захисту, підсилення сигналу;
• мережеві маршрутизатори, концентратори;
• центральний комп'ютер або сервер обробки та збереження інформації користувачів.

До програмних засобів (SoftWeare) відносяться:

• операційні системи (Windows NT, Unix);
• мережеві системи (NovelNetWaer);

·програмне забезпечення для керування адаптерами, контролерами, модемами - драйверами;

·прикладне програмне забезпечення, що реалізує виконання конкретної функції інформаційної системи на робочому місці користувача чи центральному комп’ютері.

В епоху активного розвитку мереж ЕОМ виникла необхідність пошуку нових методів передачі інформації на великі відстані між двома або більше користувачами. Внаслідок цього виникло декілька типів мереж передачі даних для побудови на їх основі глобальних комп'ютерних мереж. У цей час можна виділити три типи мереж передачі даних: мережа комутації каналів; мережа комутації повідомлень; мережа комутації пакетів.

Мережа комутації каналів будується на встановленні фізичного і нерозривного з'єднання на весь сеанс роботи користувачів або їх програмного забезпечення. Прикладом такої мережі може бути автоматична телефонна мережа, що використовується для підключення до ВВS (dialup connection).

Мережа комутації повідомленьє подальшим розвитком мереж комутації каналів. У даному випадку з'єднання встановлюється тільки на час передачі повідомлення, яке за цей час передається в повному обсязі. За один сеанс з'єднання може бути передано і декілька повідомлень в тому випадку, коли їх маршрути збіглися в одній точці мережі. Прикладом може бути система електронної пошти OC UNIX, коли для передачі інформації між двома комп'ютерами використовують пакет UUCP.

На основі можливостей двох попередніх типів мереж були запропоновані мережі комутації пакетів,які відомі сьогодні під назвою Х.25(від назви протоколу роботи). В основу даного типу мереж покладено метод розподілення повідомлення на невеликі частинки, що назвали пакетами, кожний з яких передається окремо і незалежно від інших. При цьому кожен пакет може передаватися за різними маршрутами. На апаратному рівні мережа комутації пакетів складається із вузлів комутації пакетів (ВКП) і каналів передачі даних. Вузол комутації пакетів забезпечує синхронну або асинхронну передачу даних з допомогою відповідних ЕОМ із адаптерами або мультиплексорами. На вузлах комутації пакетів згодом з’явились засоби РАD- збирачі-розбирачі пакетів.Роботу РАD може виконувати і процесор ЕОМ, але сама поява невеликого аналогового технічного засобу тільки спростила процес передачі інформації. Таким чином ЕОМ на вузлі згодом замінилася на РАD та модем (модулятор-демодулятор), засіб передачі даних по каналу зв'язку. Звичайно на великих комутаційних вузлах ЕОМ просто необхідна для керування великими потоками інформації.

Розглянемо процес передачі інформації для простоти між двома портами різних РАD.

Кожний порт має свою унікальну адресу в межах даної мережі і включає декілька елементів: номер підмережі, номер ВКП, номер каналу, номер порту РАD. Адреси портів включаються в заголовок кожного пакета, що передається. Hа порт в точці А подається потік інформації в цифровому вигляді на передачу і звичайно з порту в точці Б має бути знятий такий самий набір інформації. Як відомо, в мережі Х.25 всі повідомлення розбиваються на пакети, що являють собою невелику частину вхідного повідомлення з додатною службовою інформацією, і є мінімальною неподільною частиною. Службова інформація пакета містить адресу порту отримувача, контрольну суму блока даних, номер пакета тощо. Перед початком сеансу зв'язку встановлюється процедура ініціалізації каналу, і коли вона виконана (РАDом, комп'ютером), на вхідний канал надходить неперервний потік даних у вигляді байтів. Перша порція цього потоку пакується РАDом у перший пакет, формується службова інформація, і готовий пакет передається на ВКП, потім аналогічно другий пакет і всі решта, що складають повідомлення. На ВКП попадає повідомлення, що розбите на велику кількість маленьких пакетів.

На ВКП аналізується заголовок (службова інформація) кожного пакета і визначається, куди його необхідно направити, щоб він дійшов до кінцевого адресата або місця призначення. На ВКП отримувача аналізується заголовок пакета, визначається номер лінії і на РАD надходять всі його пакети, після чого розпаковуються в повідомлення для точки Б. Таким чином на виході в точці Б з’являється такий самий непереривний потік даних.

Мережі комутації пакетів мають такі переваги:

1. Забезпечується висока швидкість передачі повідомлень.

2. Наявність альтернативних маршрутів передачі гарантує доставку пошти завжди.

3. Не потребує потужної техніки для обробки інформації.

4. Достатня система контролю та корекції помилок при передачі даних.

5. Економія каналів передачі даних.

6. Прозорість з точки зору передачі інформації.

7. Забезпечення інтерактивної (в реальному часі) взаємодії абонентів і робочих станцій.

8. Гарантованість доставки повідомлень.

Транспортний рівень мережі Х.25 вперше виник у США для забезпечення обміну інформацією між науково-дослідними інститутами. Мережа отримала назву АRРА. Фактично вона заклала основи для глобальної мережі Internet. Сьогодні стандарт протоколу Х.25 використовується національною мережею України - УкрПак, Росії - РосПак, СПРІНТ - США (450 тис. користувачів), ДАТЕКХ-Р - Німеччина (50 тис. користувачів).

Ще одним сучасним стандартом електронного обміну повідомленнями в світі є протокол Х.400.Базовий протокол Х.400 визначає поняття:

• агент користувача - програма, що підключає робочу станцію кінцевого користувача до телекомунікаційної системи;
• агент передачі повідомлень - апаратно-програмний комплекс, що забезпечує передачу повідомлень в мережі;
• сховище повідомлень - тимчасове сховище на зразок поштового відділення, з якого повідомлення відправляються та куди надходять, тобто тимчасово зберігаються, поки не будуть доставлені;
• зона приватного управління - частина мережі, що належить до приватного сектору власності;
• зона адміністративного - частина територіальної мережі, що належить телекомунікаційній компанії.

З точки зору надійності та безпеки стандарт протоколу Х.400 забезпечує:

• цілісність - гарантування відсутності помилок при передачі;
• конфіденційність - неможливість несанкціонованого розкриття повідомлення;
• підтвердження дійсності - контроль, перевірка відправника повідомлення;
• захист - наявність мітки, що інформує, як поводитися з повідомленням;
• гарантія доставки - виключення для відправника можливості заперечення факту відправлення, а отримувача - факту отримання;
• повідомлення про пошту, яка не може бути доставлена - тобто клієнт отримує зворотне повідомлення про неможливість доставки повідомлення у випадках відсутності адресата тощо.