Особливості податкової системи в Україні.

В Україні становлення податкової системи починається із прийняттям Закону Української РСР “ Про систему оподаткування ” у 1991 році. Особливістю розбудови національної податкової системи є те, що її формування проводилось на базі системи оподаткування СРСР, яка не мала ознак ринкової. Тому у 1997 році відповідні перетворення та напрацювання були втілені прийняттям Закону України № 77/97-ВР "Про систему оподаткування".

Подальше ускладнення економічних зв’язків, зміни, що відбувалися в економічній системі держави, спричинили наявність великої кількості нормативно-правових актів з питань оподаткування. Крім того, заплутаність та неоднозначність тлумачення норм податкового законодавства стала вагомою перешкодою для ефективного функціонування податкової системи. Світові інтеграційні процеси та економічна політика України, спрямована на об’єднання із ЄС, викликали необхідність нових трансформаційних процесів по стандартизації податкового законодавства України з європейським.

Зазначені тенденції стали підґрунтям для розробки та прийняття в Україні у 2010 році Податкового Кодексу, який став основним документом, що встановлює принципи побудови системи оподаткування, види податків, зборів та обов'язкових платежів, напрямки та способи їх зарахування, визначає платників податків і об'єкти оподаткування та відповідальність за порушення законодавства, а також права, функції та обов’язки податкової служби України.

Відповідно ст. 4 Податкового Кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

1. загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до зазначеного Кодексу усі податки, збори та обов'язкові платежі, які справляють на території України, поділяються на дві групи - загальнодержавні та місцеві. Причому Кодексом встановлюється виключний і повний перелік податків, зборів на інших обов’язкових платежів, що справляються на території України

Згідно ст. 8 до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Перелік загальнодержавних податків та зборів встановлюється ст.9. до них належать 7 податків та зборів ( до 2015 року їх чисельність становила 18):

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. екологічний податок;

6. рентна плата

7. мито;

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Установлення податків та зборів не передбачених Податковим Кодексом забороняється.

Стаття 10 Кодексу містить виключний перелік місцевих податків, до яких належать:

1. податок на майно

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2. туристичний збір.

Податок на майно складається з:

- податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- транспортного податку;

- плати за землю.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Питання щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору місцеві ради вирішують в межах своїх повноважень.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України

Податковим кодексом України не визначена система відрахувань до соціальних позабюджетних фондів. До 2010 року вона становила 4 види відрахувань, що сплачувались як юридичними особами – роботодавцями, так і найманими працівниками відповідно до сформованого фонду оплати праці. Такими відрахуваннями були:

1. Збір до Пенсійного фонду.

2.Збір на соцстрахування на випадок безробіття.

3. Збір на соцстрахування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням.

4. Збір на соцстрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

У 2010 році із прийняттям Закону України “ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ” відповідні збори булі об’єднані у єдиний соціальний внесок. Розмір такого внеску залежить від сформованого ФОП та класу професійного ризику найманого працівника ( шкала ставок від 36,76% до 49,7%,для бюджетних установ – 36,3%). Також визначено різноманітні ставки внеску для різних категорій платників. Облік та подальший відповідний розподіл коштів між зазначеними фондами покладено на Пенсійний фонд України.

У структурі податкових надходжень до зведеного бюджету України найбільшу частку займають податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, акцизний податок та рентні платежі.

Частка місцевих податків і зборів у зведеному бюджеті незначна - близько 2 % . Проте, для органів місцевого самоврядування ці податки і збори є одним із вагомих джерел фінансування їхньої діяльності.