Методи реалізації логічного аналізу у журналістиці
Аналіз і синтез – складна логічна операція, що має чітко визначене логічне спрямування, яка при всій, здавалось би, суперечливості, рівноспрямованості дій, переслідує одну мету – дати читачеві вичерпне і містке уявлення про досліджуваний предмет (факт, явище, процес), його гносеологію, генетику, історію, сучасний стан і перспективи розвитку.
У який же спосіб, через які механізми здійснюється аналітична та інтегруюча дія?
Такими «механізмами» або логічними прийомами пізнання дійсності виступають передусім індукція і дедукція.
Індукція має яскраво виражений аналітичний характер. Це рух думки від часткового, окремого до загального.
Дедукція – це рух (понять, суджень, умовиводів) від загального до часткового, окремого, від абстрактного до конкретного.
Вона має індуктивне походження. Дедукція і індукція допомагають журналістові сформувати задум майбутнього твору, визначити його тему, а отже й розробити її.
Простежимо дію обох методів на прикладі праці В. Карпенка
«Займіть свої місця...» (Вітчизна. – № 4. – 1991), де він ділиться своїми враженнями про роботу першої сесій новообраної Верховної Ради України. Тема публіцистичних нотаток: законодавча влада в Україні, її становлення. Вужчий аспект теми: що собою являє український парламент: його кількісна та якісна характеристики. Виступ складається з кількох розділів і в межах кожного зустрічаємо як індуктивний, так і дедуктивнийметоди розробки теми.
Так, у розділі «Люди парламенту» автор дає класифікацію депутатів, характеризує їх за певними критеріями: за ступенем свідомості; за ознакою активності і за рівнем популярності, за особистісними якостями. Ясна річ, що це дедуктивний підхід. Але щоб вийти на ці узагальнення (на класифікацію за критеріями), треба було мати на увазі конкретних людей, їхні характеристики: кількісні та якісні. Це той випадок, коли, як зазначалося вище, дедукція має яскраво виражене індуктивне походження. Відштовхуючись від цілком означених персоналій, беручи до уваги їхні риси і прикмети, тобто йдучи шляхом індукції, журналіст згодом узагальнює ці риси, підводить під певну класифікацію. Власне кажучи, від аналізу переходить до синтезу. А отже демонструє зворотну – дедуктивну дію – від загального веде нас до конкретного. Називаючи той чи інший критерій, за яким він диференціює депутатів, В. Карпенко підкріплює його конкретними даними, відомостями.
Аналіз і синтез також здійснюються за допомогою порівняльного методу.
Порівняння – це логічна дія, спрямована на виявлення відмінностей між досліджуваними предметами (фактами, явищами).
Аналогія– теж порівняння, але таке, що уподібнює предмети вже за схожістю. Наука логіка відносить порівняння до розряду одного з основних логічних прийомів пізнання, який починається з відрізнювання одного предмета (факту, явища) від іншого і без якого неможливе пізнання не тільки простих, а й найскладніших явищ. Ця ж наука вчить, що порівняння забезпечить правильні результати дослідження при дотриманні двох умов:
а) порівнювати можна лише ті поняття і факти, які відображають пов’язані один з іншим предмети і явища об’єктивної дійсності;
б) порівнювати їх треба за суттєвими ознаками.
Журналісти часто вдаються до порівняння, щоб розкрити зміст одних фактів через інші. Наприклад, порівнюють роботу одного колективу з іншим. Це надає публікаціям потрібної контрастності й виразності, підсилює їх результативність. До порівняння й аналогії як засобів реалізації аналізу й синтезу близьким є метод зіставлення і протиставлення.
Зіставити означає: розглянути, простежити, дослідити ті чи інші предмети (факти, явища) дійсності, виходячи з якоїсь спільної точки зору. Як і при порівнянні, при зіставленні слід дотримуватися такої умови: досліджувані факти, явища, картини, думки мають бути зіставними. Їх мусить між собою щось поєднувати.
Метод зіставлення і протиставлення був чи не найпоширенішим у практиці відомого у 30-40 роки журналіста М. Кольцова.
Теоретично обґрунтовуючи доцільність його використання, публіцист зазначав, що за таких обставин у читача створюється враження не тільки від окремо взятого факту, який досліджується автором, а й «від думки, що десь поблизу чи далеко є другий факт, схожий з попереднім чи навпаки такий, котрий протирічить йому, створює різки й контраст..
Сам М. Кольцов у нарисах і фейлетонах прагнув так зіставити факти, так зіткнути їх між собою, щоб вони при зіткненні викресали «електричну іскру».
Одним з ефективних логічних прийомів є коментар.
Коментар – це пояснення чи тлумачення (недвозначне, стисле, лаконічне), уточнення чи конкретизація досліджуваного факту. Використовується в усіх жанрах, а в таких, як замітка, огляд, кореспонденція займає провідне місце. Коментар доцільний там, де э потреба в поглибленому і прискіпливому аналізі
фактів, де необхідне їх всебічне висвітлення. Коментарем може бути навіть одне вдало вставлене слово, а також окремі частини речення, цілі фрази, абзаци. У випадку, коли твір складається з конкретного факту і коментаря до нього, коли метод дослідження співпадає з композицією і жанровою належністю, – тоді перед нами коментар за всіма параметрами: за методом, композицією і жанром. Проте найчастіше коментар використовується як один із засобів здійснення аналізу і синтезу. Особливо до місця він, коли йдеться про великі за розміром публікації – статті, публіцистичні нотатки, нариси-дослідження журнального варіанта.
Аналітична дія в журналістському творі може здійснюватися методом «логічного ланцюжка» або у вигляді «хронологічно-послідовного ланцюжка».
Логіка вчить, що зв’язок «логічний ланцюжок» означає: на підтвердження явища наводиться ряд фактів в їхній логічній послідовності. Остання виникає тому, що пояснюючи причину появи того чи іншого факту, автор певною мірою вказує на джерело появи цієї причини, а в названому джерелі криється своє джерело». І так клубок розмотується до своєї вихідної точки.
При використанні «хронологічно-послідовного ланцюжка» аналітико-синтезуюча дія відбувається як послідовний розвиток думки, як констатація фактів, подій, причин їх появи за чітко дотриманим хронологічний принципом.
Одним із різновидів «логічного ланцюжка» є метод пошуку істини: йдучи слідами певних подій, журналіст розплутує тугий вузол фактів, явищ, думок і поступово підводить читача до потрібного висновку. Цей метод характерний для судової хроніки, виступів з правової, кримінальної тематики.
Отже, історично так склалося, що вітчизняна журналістика прагнула впливати насамперед на розум, свідомість читача.
Звідси визначальна роль у ній аналізу і синтезу як логічних прийомів пізнання дійсності.
Успіх забезпечений тому, хто вміє аналітично мислити. Насамперед уміє роздивитися досліджуваний предмет навсебіч, іззовні, зсередини, шляхом розчленування на складові, встановити причинно-наслідкові зв’язки між різними його сторонами.
Головні терміни, які потрібно запам’ятати:
Індукція має яскраво виражений аналітичний характер. Це рух думки від часткового, окремого до загального.
Дедукція– це рух (понять, суджень, умовиводів) від загального до часткового, окремого, від абстрактного до конкретного.
Порівняння– це логічна дія, спрямована на виявлення відмінностей між досліджуваними предметами (фактами, явищами).
Аналогія– теж порівняння, але таке, що уподібнює предмети вже за схожістю.
Коментар– це пояснення чи тлумачення (недвозначне, стисле, лаконічне), уточнення чи конкретизація досліджуваного факту.
«Логічний ланцюжок» означає: на підтвердження явища наводиться ряд фактів в їхній логічній послідовності.
Питання для самоперевірки
1. З яких частин складається типовий текст?
2. На яких постулатах будується побудова художньо-публіцистичного тексту?
3. Що таке логічне нормування?
4. У чому полягає метод зіставлення?
5. Що таке коментар?
ЛЕКЦІЯ 5
Дата добавления: 2016-06-02; просмотров: 1428;